Розвиток України в 80-х рр. ХХ ст

Україна в ООН і міжнародних організаціях 1945-поч. 50-х рр..

Пережиті людською цивілізацією дві світові війни вимагали створення міжнародної організації, яка б сприяла підтриманню й зміцненню миру та безпеки в усьому світі. Так виникла ідея створення Організації Об’єднаних Націй (ООН).

Щоб збільшити своє представництво в цій організації, Й. Сталін на Кримській (Ялтинській) конференції запропонував уключити до складу майбутньої ООН усі радянські республіки. Дипломати західних держав нейтралізували цю спробу. Вони вказали на те, що жодна з радянських республік не є суб’єктом міжнародного права і не має міністерств закордонних справ. Однак Радянський Союз продовжив боротьбу за голоси в майбутній міжнародній організації. Радянське керівництво створило в Україні та Білорусії республіканські наркомати іноземних справ. Це дало можливість керівництву Радянського Союзу водночас із СРСР уключити до ООН УРСР і БРСР. Головним аргументом стали незаперечні факти: республіки найбільше постраждали від воєнних дій та зробили вагомий унесок у розгром нацизму.

6 травня 1945 р. українська делегація прибула до Сан-Франциско на установчу конференцію ООН і була залучена до роботи в різних комісіях і комітетах, які працювали над підготовкою статуту та перших документів ООН. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну було обрано до складу Економічної і Соціальної Ради, а протягом 1948-1949 pp. вона була постійним членом головного органу ООН — Ради Безпеки. Представники УРСР увійшли до Всесвітньої Ради Миру.

У липні-жовтні 1946 р. українська делегація брала участь у Паризькій мирній конференції з приводу врегулювання кордонів на Балканах. У лютому 1947 р. уклала мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією і Фінляндією. У 1948 р. вона взяла участь у Дунайській конференції з питань судноплавства на р. Дунай.

До 1950 р. УРСР отримала членство у 20 міжнародних організаціях. Вона підписала або приєдналася до багатьох міжнародних угод, договорів, конвенцій, спрямованих на розвиток дружніх зв’язків між народами. У 1954 р. Україна стала членом ЮНЕСКО — постійної комісії ООН з питань освіти, науки та культури.

З березня 1985 р. в СРСР нове керівництво - М.С. Горбачов. Починаються перебудовчі процеси. На 1987-1988 рр. визначилася офіційна концепція перебудови, за якою проголошувався курс на розвиток економічної реформи та демократизацію суспільного життя, розширення гласності. Кінцевою метою перебудови визначалася побудова гуманного, демократичного соціалізму. Але практика показала, що система, яка опинилася в стані глибокої всеохоплюючої кризи, не піддавалася реформуванню. Перебудова, як революція згори, поставленої мети не досягла, але стимулювала революційні зрушення знизу.

Проте у 1985 - 1987 рр. перебудовчі процеси розгорталися потроху, особливо в УРСР, яка вважалася заповідником застою. До вересня 1989 р. першим секретарем ЦК КПУ був В. Щербицький. Скоро з'являються прояви незадоволення повільними темпами перебудови. Формується розуміння, що, окрім радикальних перетворень в економічній системі, такі ж зміни потребує і політична система радянського суспільства. У січні 1987 р. про необхідність реформування політичної системи говорить і Горбачов на пленумі ЦК КПРС.

26 квітня 1986 р. - сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Ця подія в наступні роки сприяла пробудженню громадської активності.

З кінця 1987 - 1988 рр. в УРСР спостерігається активізація суспільно-політичного життя, з'являються перші неформальні організації. Восени 1987 р. у Києві створено Український культурологічний клуб, у Львові засновано товариство Лева. Утворюються історико-просвітницька організація «Меморіал», товариство української мови ім. Шевченка, студентське братство та ін. Легалізується УГКЦ, відроджується УАПЦ. Українські письменники (О. Гончар, Д. Павличко, І. Драч) виступають на захист української мови. У червні-липні 1988 р. у Львові проходять перші несанкціоновані мітинги, активно діють колишні дисиденти - Чорновіл, брати Горині та ін. 26 березня 1989 р. у Львові на мітингу вперше було піднято синьо-жовтий прапор. У червні-липні 1989 р. починаються шахтарські страйки. Широко розгортається гласність, поширюється свобода слова, з'являються численні публікації про "білі плями" історії. У1988 р. вперше відкрито заговорили про голод 1932-1933 рр. в Україні. Поширюється відкрита критика Леніна. 1 серпня 1990 р. у Червонограді, а 14 вересня 1990 р. у Львові були демонтовані пам'ятники Леніну. 22 січня 1990 р., у річницю "Акта Злуки", від Івано-Франківська та Львова до Києва було організовано "живий ланцюг" (приблизно 3 млн. чоловік), що стало свідченням пробудження національної свідомості. 15 березня 1990 р. у місті Стрий (на Львівщині) над міськвиконком, 3 квітня 1990 р. у Львові над ратушею, а 27 липня 1990 р. у Києві над будинком Київської міськради було піднято синьо-жовтий прапор.

Дата добавления: 2015-05-23