Політичний портрет А.волошина

Соціально-економічне перетворення в україні на основі непу

У березні 1921 р. на Х з’їзді РКП (б) було прийнято рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. Було покладено початок системи заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (НЕП). НЕП — це комплекс заходів перехідного періоду, який передбачав заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин, формування ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, посилення особистої зацікавленості у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів у економіку. Основним завданням НЕПу було заспокоїти селянські маси, забезпечити їм стимули до збільшення виробництва продуктів. Була допущена оренда землі і найманий труд батраків. Значну частину земельного фонду країни розподіляли між селянами. Одночасно підтримувалося кооперативне будівництво. До кінця 20-х рр. у сільгоспкооперацію було залучено понад половину селянських господарств, а всіма видами кооперації було охоплено 85 % господарств. НЕП допускав вільну внутрішню торгівлю, ліквідував контроль уряду за нею. Були дозволені певна лібералізація і децентралізація економіки, віддано в оренду дрібні та частково середні підприємства. Проте більшовицьке керівництво не збиралося відмовлятися від будівництва соціалізму. Тому вирішальні галузі економіки – важка промисловість, банки, транспорт і зовнішня торгівля – залишалися під контролем держави. Результати українізації 20-х рр. були вагомими. Частка українців серед службовців державного апарату в 1923-1927 рр. зросла з 35 до 54 %. У 1929 р. в УСРР діяло 80 % шкіл і понад 2/3 технікумів та 30 % вузів з українською мовою навчання. Якщо у 1922 р. республіка мала до 10 україномовних газет і журналів, то в 1939 р. з 426 газет 373 були українськими. Припинення політики українізації в УСРР ніколи офіційно не проголошувалося. Але вже з кінця 20-х років національно-державне і національно-культурне будівництво уповільнюється. Накопичений позитивний досвід засуджується і деформується сталінською адміністративно-командною системою. Процес українізації припинився раптово на початку 1933 р. після прибуття на Україну особистого представника Сталіна П. Постишева – озброєного диктаторськими повноваженнями секретаря ЦК ВКП (б). В Україні розгорталася глибока й руйнівна репресивна кампанія, пов’язана з утвердженням тоталітарної системи.

Народився в с. Келечин Волівського округу (нині — Міжгірського району) на Закарпатті, в сім'ї сільського священика. З 1884 по1892 рік нав­чав­ся в Уж­го­родсь­кій гім­на­зії. Після цього всту­пив на те­о­ло­гіч­ний фа­куль­тет у Бу­да­пеш­ті, де пров­чив­ся лише рік через по­га­ний ста­н здо­ров­'я. 1893 року по­вер­нув­ся до Уж­го­роду, за­кін­чив те­о­ло­гіч­ні сту­дії. У 1897-му р. його було висвячено на священика і призначено на парохію в Це­голь­нянсь­кій цер­кві.

1900 р. за­кін­чив Ви­щу пе­да­го­гіч­ну шко­лу в Бу­да­пеш­ті з дип­ломом вик­ла­да­ча ма­те­ма­ти­ки і фі­зи­ки в се­ред­ніх нав­чаль­них зак­ла­дах. З 1900 по 1917 рр. пра­цю­вав про­фе­сором, а з 1917 по жов­тень 1938 рр. — ди­рек­то­ром учи­тель­ської се­мі­на­рії в Уж­го­ро­ді.

Активною політичною діяльністю в українських громадсько-політичних організаціях Закарпаття почав займатися з 1919. 17 грудня 1919 увійшов до складу Директорії Підкарпатської Русі. Заснував і очолював Народно-християнську партію(1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

Протягом 1899–1944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 1903–1918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки(1920–1938) вона виходила під назвою «Свобода».

Реда­гував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Був іні­ціатором заснування на Закарпатті товариства «Просві­та»(1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщи­ною у березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901), перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична грама­тика карпато-русского языка для низших клас народных школ», повністю базується на народному мовленні підкарпатських українців і до війни витри­мало кілька перевидань.

(1923–1939), від якої обирався послом до чехословацького парламенту (1925–1929). Був провідним діячем Учительської Громади Підкарпатської Руси.

Протягом 1899–1944 написав і видав понад 40 підручників та посібників майже з усіх вищеназваних дисциплін.

Упродовж 1903–1918 був редактором єдиної в Угорщині української газети «Наука»; за часів Чехословацької республіки(1920–1938) вона виходила під назвою «Свобода».

Реда­гував релігійний журнал «Благовісник» (1922–1938). Був іні­ціатором заснування на Закарпатті товариства «Просві­та»(1919) та «Учительської громади» (1929), які проіснували до окупації Закарпаття Угорщи­ною у березні 1939.

Волошин відомий також як автор праць з проблем літературно-писемної мови на українському Підкарпатті. Перший посібник Волошина «Методическая грамматика угро-русского литературного языка для народныхъ школъ» (1901),

перевиданий під назвою «Методическая грамматика карпато-русского языка для народныхъ школъ» (1919) і насичений народно-розмовними елементами. Третє видання, що вийшло 1923 вже під назвою «Методична грама­

Дата добавления: 2015-05-23