Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель у 19-поч20ст

Кінець ХІХ ст. став переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням перших українських партій національна ідея виходить за межі інтелігентського середовища і проникає у широкі маси. На історичну арену виходить нове, енергійніше покоління діячів, яке висуває вимогу повної незалежності України.

Перші українські політичні партії з‘явилися у Галичині. У жовтні 1890 р. у Львові було створено Русько-українську радикальну партію (РУРП). Ініціаторами створення цієї партії стали І. Франко і М. Павлик. За порадами Драгоманова вони стали на позиції “наукового соціалізму”. У 1895 р. до програми було включено положення, що найповніше ідеї соціалізму можна реалізувати в рамках незалежної української держави, а в найближчій перспективі – у межах повністю автономної провінції Австрійської імперії. Окрім цих положень, у програмі висувались вимоги передачі селянам якомога більше землі. Декларувалось встановлення колективної організації праці й колективної власності на засоби виробництва еволюційним шляхом. Партія видавала для селян газети “Хлібороб” і “Громада”. Для пропаганди програмних положень було випущено серію брошур під загальною назвою “Радикальна тактика” (І. Франко). Великої уваги партія приділяла пропаганді своїх ідей у селянських масах через різноманітні установи, організації. Незважаючи на наполегливу працю, партія не здобула собі широкої підтримки. Проти неї було настроєно духовенство, яке заблокувало партії доступ до селянства. Соціалістичні ідеї не мали підтримки через малочисельність українського пролетаріату. Наприкінці 1899 р. партія переживає кризу.

У 1899 р. з’являється Українська соціал-демократична партія (УСДП), яку заснували Микола Ганкевич, Семен Вітик, Юліан Бачинський. Вона була створена з метою відстоювання інтересів українського робітництва. У національному питанні виступала поборником політичної незалежності України.

У 1899 р. утворилась Українська Національно-демократична партія (УНДП), яка стала наймасовішою і найвпливовішою партією. Засновниками цієї партії були оновлені народовці і частина радикалів. Найвизначнішими діячами партії стали Є. Левицький, В. Охримович, М. Грушевський і І. Франко. У своїй програмі УНДП проголосила своєю довготривалою метою національну незалежність України, до своїх найближчих цілей вона відносила автономію і збереження відданості Габсбургам. У інших питаннях це була типово ліберальна партія, яка прагнула уникати гострих соціальних питань. Своєю поміркованістю і народовською тактикою вона завоювала прихильність більшої частини населення. Під її впливом знаходилась “Просвіта” та інші організації, установи.

Також у 1899 р. окремі представники духовенства утворили Католицько-руський союз. Але будучи клерикально-консервативною партією, вона не знайшла широкої підтримки навіть серед священиків.

Із зростанням організаційної і політичної сили українофілів у Галичині слабнув вплив русофілів, які здавали свої позиції як на організаційному, так і на політичному рівні. Так “Просвіта” по Галичині мала 900 відділень, аналогічна русофільська організація – лише 106. У виборах 1913 р. до галицького сейму було обрано 30 українофілів і лише 1 русофіл.

Сподіваючись затримати процес свого занепаду, в 1900 р. русофіли проголосили “новий курс”, що закликав до цілковитого ототожнення з Росією. Вони заснували Російську національну партію, яка отримала великі дотації від царського уряду і була підтримана польською аристократією, щоб внести розкол в український рух.

32. Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель (18-поч20 ст)

Загострення внутрішніх суперечностей та активізації революційних рухів у зв'язку з так званою весною народів 1848 р. спричинили проведення в обох імперіях, до яких належали українські землі, соціально-економічних і правових реформ.

Українські землі, підпорядковані Австрійській імперії, були найвідсталішою в її складі частиною. Промислове виробництво продовжувало залишатися на мануфактурній стадії. Не лише промисловості, а й сільському господарству заважало кріпосництво. Селяни змушені були виконувати панщину та інші феодальні повинності, що спричиняло посилення антифеодальної боротьби. Австрійська імператриця Марія-Тереза видала ряд законів,згідно з якими було зменшено селянські повинності. А її син Йосиф ІІ патентами 1781-1782 рр. проголосив звільнення селян і визначив розмір панщини(до 30 днів на рік). Натомість у Російській імперії ще була повна залежність селян.

Еволюція сільського господарства в напрямі до ринку відбулася швидкими темпами, особливо в панських маєтках. Переорієнтації великих господарств на ринок сприяли новозасновані банки: Крайовий банк, Рільничо-кредитний заклад, Буковинський задатковий банк та ін. Політичний вплив здійснених урядом реформ став відчутний і в промисловому виробництві, особливо в 70—80-ті pp. XIX ст., що були періодом становлення фабрично-заводської промисловості краю. Розвивалися традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, залізорудна, тютюнова і лісова. Розвиток згаданих галузей виробництва значною мірою стимулював залізничне будівництво. У 60-ті — на початку 70-х років західноукраїнські землі мали залізничне сполучення із Західною Європою. 1864 р. залізничну колію із Заходу було доведено через Краків і Перемишль до Львова, 1869 р. — до Чернівців, а у 80-х роках — через Стрий — на Закарпаття. Згодом вона з'єднала Львів з підросійською Україною. Це сприяло подальшому розвитку промисловості й торгівлі. На подальший соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель негативно вплинула світова війна, що згодом розгорнулась на їхньому терені.

Дата добавления: 2015-05-23