Колективізація в Україні та її наслідки. Голодомор 1932-1933рр

Шлях суспільства до соціалізму радянське керівництво пов'язувало з переведенням сільського господарства на рейки колективного виробництва. На XV з'їзді ВКП(б)' (1927) було взято курс на колективізацію сільського господарства. Потрібен був механізм безперебійного постачання держави хлібом. Ним мали стати колгоспи. В умовах тоталітарної держави колгоспами було легше управляти, ніж багатьма мільйонами одноосібних селянських господарств. 1928 р. Сталін висунув гасло суцільної колективізації. 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим радянським республікам. Виконуючи це розпорядження, керівництво КП(б)У прискорило темпи проведення колективізації. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то через два місяці їх стало вже 46. Становлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалось насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Забираючи майже все, селян заганяли до колгоспів, а неугодних репресували. На зламі 20—30-х рр. XX ст. 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Кольського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика «ліквідації куркульства як класу». Ця частина селян була найбільше прив'язана до землі і не бажала її втрачати. Почалося «розкуркулювання» (тобто конфіскація майна). Внаслідок цього кількість заможних господарств уже наприкінці 1920-х рр. скоротилася з 200 до 72,8 тис. Від розкуркулювання постраждало і чимало звичайних середняцьких господарств.

До кінця першої п'ятирічки було «колективізовано» 70 % селянських господарств. У роки другої п'ятирічки колективізація завершилась об'єднанням в колгоспи 90 % селянських господарств.

Над господарською діяльністю створених колгоспів був установлений жорсткий контроль. Праця колгоспників оплачувалась так званими «трудоднями За таких умов селяни втратили стимул до праці, недбало ставились до своїх трудових обов'язків. Аби запобігти втечі селян з колгоспів, 1932 р. була запроваджена паспортизація в містах. Цілеспрямована політика хлібозаготівель стала основною причиною голоду в Україні. Кількість загиблих від голодомору ніхто не підраховував. Тому кількість його жертв, за різними джерелами, коливається від 3 до 9 млн. людей.

Голодомор 1932-33- масовий штучний голод у 1932-33,що призвів до багато чисельних людських втрат в сільській місцевості на території УСРР та Кубані, переважну більшість населення яких становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими законами керівництва Рад. Союзу на чолі зі Сталіним, розрахованим на придушення укр.. нац.-визв. Руху і фізичного знищення частини укр.. селян. Кол. Вважається однією з причин голодомору.

7.08.1932- постанова ВЦВК і РНК СРСР «Закон про 5 колосків». Розкрадання майна колгоспів каралося розстрілом. Наприкінці літа газета «Правда» організувала в У. рейд боротьби з крадіжками зерна. З 7 по 17.08 1932 в ньому взяли участь 100 тис. «ударників перси». Непоодиноким були випадки, коли люди просили записати їх до переселенців.

Запровадження натуральних штрафів і чорних дошок, блокада УСРР: 18 лист. 1932 – постанова ЦК ВКП(б) про закони щодо посилення хлібозаготівель, згідно з якою окремі господарства за невиконання планів каралися натуральними штрафами (конфіскація 15-місячної норми м’яса). Через 2 дні – рішення Раднаркому УСРР – натуральні штрафи дозволялося застосовувати проти колгоспів. Згодом в перелік компенсаційних харчів включено картоплю і сало. На поч.. 1933 більшість селян залишилися без їжі. З метою нормалізації ситуації на селі створені надзвичайні органи компартійної диктатури – політвідділи МТС і радгоспів. Тиск на селян послабився. Наслідки: за 10 років з 1926 по 1937 скоротилося на 538 тис. осіб; с/г опинилося у кризі; біологічні ресурси української нації зазнали великих втрат.

Дата добавления: 2015-05-23