Господарство східних слов'ян

Слов'яни — одна з найчисленніших груп давньо-європейського населення. Час її виділення з індоєв­ропейської спільноти ще недостатньо з'ясований, хоча цьому питанню, як і пошукам слов'янської прабать­ківщини, присвячена велика кількість літератури.

Природно-кліматичні умови сприяли формуван­ню розвинутого господарства слов'ян: повноводні ріки, родючі ґрунти, густі ліси, заселені різноманіт­ною звіриною і птицею, помірно рівний клімат. Такі умови відіграли помітну роль в розвитку економі­ки стародавніх слов'ян.

Вони сіяли просо, жито, пшеницю, льон і інші культури. Для обробітку землі застосовувалось рало, мотика, серп, коса. Пізніше з'явився плуг із залізним лемішем.

Культура землеробства знала перелогову і підсічну форми обробітку землі. При перелоговій передбачалось використан­ня одних і тих же ділянок на протязі декількох років, після чого вони не оброблялись приблизно 20-30 років до відновлен­ня природної родючості. Ця система існувала в основному в степових і лісостепових районах. Підсічна система застосову­валась частіше всього в північних лісових районах, де спочат­ку підрубували (підсікали) дерева, а коли вони висихали, їх спалювали. Але така система вимагала великих затрат фізич­ної праці людей. Це було під силу тільки родовій общині.

Родова община у вигляді великої патріархальної сім'ї роз­міщувалась зазвичай у формі поселення, яке називалось двір (дворище, городище, печище). Це була окрема господарська одиниця з колективною власністю на землю, знаряддями і про­дуктом праці. Повсюдне використання плугу і перехід до орного земле­робства помітно підвищили культуру землеробства і його про­дуктивність. Зокрема, спочатку з'явилось двопілля, а потім і трьохпілля, тобто щорічне чергування різноманітних посівних культур і парової системи. Коней розводили не тільки з військо­вою метою, але і як робочу тяглову силу, нарівні з волами. Такі чинники розвитку зумовили розклад родової общини і перехід її в VI — VII ст. до сусідської, сільської общини. Це означало, що основною господарською одиницею стала окрема сім'я. При цьому обробіток землі уже можна було здійснювати невелики­ми колективами, які створювались за принципом сусідства, а не за принципом родини. Садиба, тварини, житло переходили в приватну власність, що зумовлювало розпад родової общини. Дворище (печище) поступається місцем поселенню під назвою село, а сама община отримала назву "вервь"("мир").

Земельні наділи оброблялись тепер членами окремої сім'ї власними знаряддями праці, врожай також належав даній сім'ї. Таким чином, ця господарська одиниця уже не повинна була приймати участь в спільному і примусовому виробництві і роз­поділі продукції. Це призвело до майнового розшарування в середині сусідської общини, до появи заможної верхівки. Як правило, це були представники племінної знаті - "луччі люди", або "нарочиті мужі", що здобули собі визнання завдяки багат­ству, воєнним успіхам.

На останньому етапі переходу до феодалізму у східних слов'ян сформувався особливий тип відносин, який отримав назву військова демократія. В VII — VIII ст. слов'янські пле­мена здійснили численні військові походи на Візантію, на Бал­кани і східні землі, вели війни проти кочівників з півдня.

5.«Економіка країн Стародавнього Сходу»

Відділення скотарства від землеробства, розвиток сільського господарства і виділення з нього ремесел, виникнення металургії викликали потребу в додатковій робочій силі. Нею ставали головним чином полонені, яких перетворювали в рабство. Зростання виробництва дав надлишковий продукт, що став об'єктом обміну. З'явилася торгівля, а потім і гроші. Родова громада поступово розпадається. Війни і торгівля збільшували майнове розшарування. Виникає перший розподіл суспільства на класи - рабовласників і рабів. Для охорони інтересів власників, майна, рабовласників і захисту від зовнішньої небезпеки створюється держава. Перші держави, що виникли на Древньому Сході, приймають форму деспотії - уся верховна влада належить царю. Формально і вся земля в державі належала царю, але фактично значна її частина знаходилася в руках вільних людей - общинників, що відстоювали в боротьбі з центральною владою свої права. Ця вічна боротьба була лейтмотивом багатотисячолітньої історії держав планети, історії їхніх економік.

Дата добавления: 2015-05-23