Короткий опис міста Венеції

1. Венеція заснована на морській відмілині.
2. Вона поділена на багато частин. Це зроблено для того, щоб човни та гондоли пересувалися по різних частинах міста.
3. Воріт та огорожі немає, бо місто нікого не боїться.
4. Всі вулиці залиті морською водою, і вона буває різна, часом велика, а часом мала (я сам це багато разів спостерігав). Це пояснюється дією моря.
5. Через канали перекинуто високі кам'яні мости; високі вони тому, що під ними мають пропливати човни й невеликі кораблі.
6. Будинки гарні й високі, вони стоять один біля одного в ряд, угорі ж, наче з лійок, з усіх однаково виходить дим.
7. Колодязі тут є мало не в кожному дворі, з них черпають воду для приготування страви й для пиття. Але в них не така вода, як у морі: там вона гірка, солона і неприємна, а тут - смачна, здорова й добра, але дощова.
8. Всі харчі, крім хліба, тут продаються на вагу.
9. Проста чиста вода, як і інші напої, продається на міру.
10. Коней чи якихось інших тварин тут немає; але кожен тримає навпроти свого двору човен або два, або корабель, якими й перевозить усе, що треба, куди хоче. Чотирьох спижевих (бронзових. - Ред.) коней поставлено над входом до соборної церкви святого євангеліста Марка, розташованої біля ринку, не знаю, для публіки чи з якої іншої причини. А принесено їх із Царгорода, із храму святої Софії.
11. Венеційці мають звичай ходити в плащах і влітку, тільки в легких.
12. Чоловіки носять при собі парасольки на невеликій паличці для прохолоди, а жінки - ні.
13. Морської риби хоч і доволі мають на харч, та це їх не задовольняє. Ще їдять вони водяних жаб, я сам бачив їхніх ловців і продавців.
14. У всій Венеції і далі, аж до Риму та до Барі, я не бачив чорного житнього хліба, лише пшеничний всюди; білий, як сніг, а малий, як проскурки, тому й дорого коштує.

Згодом, трохи відпочивши, ми пройшли від Болоньї п'ять миль і ще перед заходом сонця дісталися до гостиниці святого Петра, що стоїть при дорозі, і звідси не хотіли йти далі, а вирішили тут заночувати. Тут нам дали по чималому окрайцю білого хліба (такий тут звичай) та по дві малі чашки вина, розведеного водою, також дали білу й чисту постіль, на якій ми спали всю ніч. Наступного дня, в неділю, ми пройшли двадцять миль і проминули хоч і невеличке, але привабливе місто Імолу, і ввечері дісталися до подібного міста, що зветься Кастель. Тут ми ночували в шпиталі для прочан на добрих постелях; їсти ж і пити нам не дали нічого. Прокинувшись у понеділок, ми йшли далі і за два дні здолали тридцять шість миль, і пройшли малі містечка Фаенцу і Католіку. Вже у вівторок при заході сонця ми дісталися до невеликого, але гарно збудованого міста, що зветься Ріміні. Воно давнє й досить відоме, бо стоїть на рівнині не далі, ніж за поприще від моря, в мальовничому місці під горами і має корабельну пристань. Тут ми пішли в гостиницю для мандрівників, і вперше за всю дорогу всіх, скільки нас було, роздягли до останньої сорочки і повели до ліжок, оглядаючи по одному, чи немає на тілі прокази або чогось іншого; коли ж у когось щось таке буває, такому дають окреме місце. Ми подивувалися цьому звичаю і похвалили їхню ретельність, бо вони дбають, аби люди один від одного не заразилися.

Дата добавления: 2015-05-23