Козаки проти агресії з боку Туреччини та Кримського ханства

Кримське ханство як держава існувало у 1449—1783 pp. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, Приазов'я та Прикубання. Ще в XIII ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і ввійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Гірею вдалося вийти з-під золотоординського правління і створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. Державною релігією був іслам.

Незважаючи на існування Кримського ханства, претензії на північне узбережжя Чорного моря заявила Туреччина. Вже в 1475 р. вона захопила генуезькі колонії Північного Причорномор'я і встановила своє панування в південній частині Кримського півострова, перетворивши ці території у турецьку провінцію — т. зв. Кафський еялет (у його межах опинилися Херсонес,Балаклава, Мангуп, Кафа, Керч, Тамань, Темрюк, Азов). З метою зміцнення своєї присутності на загарбаних землях та для контролю Чорного й Азовського морів, турки почали споруджувати в стратегічно важливих місцях фортеці. Найпотужніші з них заснували в гирлах рік: Дніпра — Кінбурн, Дністра — Акерман, Дунаю — Ізмаїл, Дону — Азов та ін. Ряд фортець постало в таких причорноморських містах, як Очаків, Кілія, Тягиня (Бендери), Хаджибей (майбутня Одеса); було також зміцнено Перекоп, Гезлев (Євпаторія), Кафу (Феодосія) тощо. У результаті склалася ситуація, коли Кримське ханство фактично було відмежоване від Чорного моря. У 1478 р., зваживши на могутність Туреччини, воно визнало васальну залежність від неї.

Ставши васалом, Кримське ханство до певної міри виконувало роль провідника турецької політики у Східній Європі. При цьому його зовнішньополітичні акції зводилися головним чином до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села, витоптуючи посіви. За підрахунками історика Я. Дашкевича, протягом XV — першої пол. XVII ст. Україна внаслідок татарсько-турецьких набігів втратила бл. 2—2,6 млн чол. убитими та взятими в ясир (так турки називали полонених). Грабіжницькі промисли були для татар економічною необхідністю, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб. Торгівля ж людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки. Страшну картину невільницького ринку поч. XVII ст. змалював вірменський мандрівник, історик С. Лехаці: "... дівчаток та хлопчиків, парубків та гарних жінок, — зазначав він,— купці, взявши заруки, показували й продавали наче коней чи мулів. Інших невільників збирали десь на площі, наче отару овець. Покупці відкривали обличчя й груди молодих дівчат, обмацували з голови до ніг все їхнє тіло... Тих, які подобалися покупцям, купували, віднявши у батька й матері, розлучивши з сестрами та братами, й везли до себе..." Майже всі вони були приречені на рабську працю.

Основним покупцем невільників була Туреччина. Більша їх частина використовувалася у великих господарствах та рудниках, де працювала у жахливих, нелюдських умовах під канчуками наглядачів. Рабовласники давали невільникам образливі клички, таврували, як худобу, змушували приймати іслам, тримали у чорному тілі. Ще гіршим було становище тих, як правило здорових молодих чоловіків, кого посилали на судна веслово-вітрильного турецького флоту — "каторги". Тут вони правили за живу силу, що приводила в рух турецькі флотилії, до свого повного фізичного виснаження. Нерідко в бою, незважаючи нестрашні побої, невільники відмовлялися гребти і цим спричинювалися до поразки турків. Траплялися на суднах і повстання, зокрема, у 1699 р. козацький ватажок Самійло Кішка, який промучився на каторзі 26 років, очолив одне з них, визволив невільників і повернувся на Запоріжжя. Трагічною була доля хлопчиків-підлітків, захоплених у неволю. їх направляли в султанське військо, де перетворювали на яничар — фанатичних захисників мусульманства. Найвродливіших жінок та дівчат продавали до гаремів. Окремі з них займали досить-таки високе становище при султанському та ханському дворах (як Настя Лісовська з Рогатина, відома під іменем Роксолани, що 30 років була дружиною турецького султана Сулеймана Пишного) і намагалися якимось чином допомогти Україні.

Дата добавления: 2015-05-23