Питання 78. Боротьба ОУН і УПА проти гітлерівського і сталінського режимів за відродження української незалежної держави

На окупованих українських землях фашисти встановили жорстокий окупаційний режим. Територію України було розчленовано: Північну Буковину, Ізмаїльщину та землі між Південним Бугом та Дністром з центром в Одесі, названі Трансністрією, Гітлер віддав Румунії; західні області ("дистрикт Галичина") – Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська – були передай до польського генерал-губернаторства. 12 центральних областей республіки стали рейхскомін саріатом "Україна" на чолі з Е. Кохом. Східні українські землі перебували під владою військового командування. У перспективі Україна повинна була стати арійською імперією – "Остготією". 65% населення передбачалося депортувати до Сибіру. Українська нація оголошувалась неповноцінно"] На всі найважливіші адміністративні та господарські пости аж до повітового рівня призначалися німці. Створювалось цивільне управління – міські управи на чолі з бургомістрами, волосні уін рави на чолі з старшинами. Українцям дозволялося займати найнижчі посади, такі як сільський староста, бургомістр містечка, поліцай, які вербувалися переважно з карних злочинців.

В Україні розгорнулася масштабна партизанська боротьба, яка складалася з двох потоків: радянські партизани та частини ОУН-УПА. Під час війни в Україні діяло 46 великих партизанських з'єднань і 160 самостійних партизанських загонів. У своєму розвитку радянський партизанський рух пройшов 2 основні етапи: 1) виникнення й становлення (червень 1941 р. – листопад 1942 р.); 2 і активізація і розширення (грудень 1942 р. – 1944 р.).

На першому етапі (особливо до весни 1942 р.) дії радянських партизан були малоактивними. Зони зазнали значних втрат. Хоча спочатку було створено 23 підпільних обкоми партії, 685 міськкомів і райкомів, 4316 підпільних осередків, але фактично у підпіллі змогли зберегтись лише 15-20% залучених кадрів. Причинами цього була недостатня організаційна підготовленість, прорахунки в підборі кадрів, зневіра частини партизан у можливостях боротьби в умовах військових спіхів німців, зрада частини підпільників, недостатня озброєність.

Наприкінці 1941 – влітку 1942 р. було розгромлено підпілля Дніпропетровська, Києва, Миколаєва, Одеси, Харкова, Вінниці, Сімферополя, Сталіна та інших міст. Зазнали провалу спроби формування великих партизанських загонів восени – взимку 1941 р.

У червні 1942 р. було створено Український штаб партизанського руху (УШПР) на чолі з генералом Т. Строкачем, який керував загонами і координував дії партизан, постачав їм зброю, кадри фахівців (радистів, підривників, шифрувальників). У серпні 1943 р. за командою штабу розпочалася "рейкова війна" – руйнування залізниць. Під час цієї операції було виведено з ладу близько 2 тис. км залізниць. УШПР керував рейдами партизанських з'єднань у тилу ворога, зокрема С. Ковпака – у Карпати, О. Сабурова – на Житомирщину, О. Федорова – на Волинь. Всього протягом війни партизанські формування України провели 19 рейдів загальною довжиною 52 тис. км. У 1944 р. партизани почали широко взаємодіяти з регулярними військами. Було сформовано 1-шу Українську партизанську дивізію, яка здійснила рейд на Сан і Віслу.

Найпоширенішими формами боротьби підпільників були збір інформації, саботаж і диверсії.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 р., запроваджене пізніше як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорізького Святої Богородиці.

УПА нараховувала до 90 тис. чол. ОУН розділялася на бандерівців (ОУН-Б) і мельниківців (ОУН-М), які ворогували між собою. ОУН-Б у 1943 р. фактично злилася з УПА. Вояки ОУН боролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України. їх діяльність носила суперечливий характер: з одного боку, вони боролися проти гітлерівського фашизму і сталінського тоталітарного режиму за створення української суверенної держави; з іншого – їх діяльність пов'язана зі співробітництвом з німецькими окупаційними властями (наприклад, створення дивізії СС "Галичина"), терором проти польського населення, а також тієї частини власного, яка не підтримувала їх поглядів. УПА очолив Роман Шухевич (Тарас Чупринка). За зонами дії УПА розділялася на три групи: УПА – Північ (Волинь і Полісся); УПА – Захід (Галичина, Буковина, Закарпаття); УПА – Південь (Поділля). Перший бій з німцями відбувся 7 лютого 1943 р., коли перша сотня УПА напала на містечко Володимирець Волинської обл. УПА прагнула закріпитися в Україні як "третя сила" (крім німецької і радянської влади). Тільки в жовтні-листопаді 1943 р. вона провела 47 боїв проти німців і 54 бої проти радянських партизанів. Гостре протистояння виникло в УПА з польськими підпільними формуваннями – Армією Крайовой (АК). Початком конфлікту стали масові вбивства українців на Холмщині ще в 1941 р. Операція "Буря", яку почала АК, передбачала відновлення контролю над землями, втраченими в 1939 р. Репресії, початі АК, повинні були показати, хто є реальною владою на цій території. У результаті це призвело до етнічного чищення, як з боку АК, так і з боку УПА. Тільки на Холмщині в 1943-1944 р. польські формування знищили майже 5 тис. українців. ОУН тероризувала польське населення на Волині.

З виходом Червоної Армії до Дніпра керівництво УПА приймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися в боротьбу між німецькими і радянськими військами. Це пояснювалося тим, що УПА не хотіла витрачати сили на війну з німецькими окупантами, владу котрих уже вважала тимчасовою. Частина українських націоналістів (Український центральний комітет – УЦК, на чолі з В. Кубійовичем) пішла ще далі і дала згоду на формування української дивізії в складі німецької армії. Вони вважали, що це поліпшить ставлення німців до українців і підготує кістяк майбутньої армії. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, то їх виявилося 82 тис. чол., 13 тис. стали солдатами дивізії СС "Галичина". У липні 1944 р. ця дивізія зазнала важких втрат у боях під Бродами. Після переформування дивізія перебазувалася до Югославії, а в квітні 1945 р. здалася в полон американцям у Граці (Австрія).

УПА як партизанська армія в основному не йшла на відкриті бої з регулярними військами Радянської Армії, хоча окремих сутичок було чимало. Під час одного з них навесні 1944 р. був смертельно поранений командуючий 1-им Українським фронтом генерал армії М. Ватутін. Лише в 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів.

Складність діяльності ОУН полягала в тому, що її, на відміну від Руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава і вона змушена була покладатися тільки на власні сили і використовувати своєрідну тактику.

Битва за визволення України тривала 22 місяці і складалася з ряду великих операцій (Кор-сунь-Шевченківська, Львівська, Карпато-Ужгородська), в яких брало участь до половини живої сили й бойової техніки всієї Радянської Армії. Вона стала одним з найважливіших етапів на шляху до Перемоги.

Кожний десятий житель України (4,5 млн.) воював у лавах Червоної Армії, а 2070 українців були удостоєні звання Героя Радянського Союзу. З 15 фронтів, що діяли в період війни, більше половини очолювались маршалами і генералами, які були за походженням українцями. Солдати й офіцери, жителі України, які виявили масовий героїзм, отримали 2,5 млн. орденів і медалей із загальної кількості 7 млн. нагород, вручених воїнам Збройних Сил.

Дата добавления: 2015-05-23