Соціально-економічний, та політичний розвиток західноукраїнських земельу кінці 18-19 ст

Становище Лівобережжя у XVIII ст. К.Розумовський і його політика.

Після «зради Мазепи» Петро 1 вирішив прибрати Україну. Він скасував порядок виборності старшин і сам призначав їх з числа росіян. Україна стала повністю залежною від Росії. О.Розумовський під час царювання Єлізавети Петрівни, умовив її відновити на Україні Гетьманщину, але просив, щоб гетьманом став його брат Кирило Розумовський. Розумовський провів судову реформу, зменшив вплив російського правління, розпочав перебудову війська запорізького, провів воєнну перепідготовку. К.Розумовський увів освіту для всіх козацьких синів, намагався відстоювати самостійність в фінансових питаннях. За Розумовського Гетьманщина пережила «золоту осінь» своєї автономії. Україною управляла старшина, яка перетворилася у шляхту. Збиралися старшинські з’їзди, на яких вирішили поточні політичні питання. Старшина змусила К.Розумовського прийняти указ про обмеження військового переходу селян. Стало поширюваться кріпасництво. За російськими законами українські селяни поступово позбовлялися прав, залежали від свого пана. Пани отримали право виселяти селян на каторгу навіть без суду. Розумовський розширив самостійність України, але фінанси залишались під царським контролем. Розумовський поміг прийти до влади імператриці Катерини 2 в росії. Після повернення в Україну він послав петицію імператриці з проханням відновити права гетьманщини. Розумовський просив установити спадковість гетьманства для свого роду. Катерина2 розгнівалась і наказала Розумовському скласти булову, що той і зробив 10.11.1764 року.

Західноукраїнські землі мали сприятливі природні умови -- гарний клімат, багатий рослинний світ, зокрема ліси, родючі ґрунти, великі запаси корисних копалин (нафта, вугілля, сіль, озокерит та ін.). Незважаючи на це, їх економіка розвивалася дуже повільно, оскільки австрійська правляча бюрократія перетворила ці землі на свої внутрішні колонії -- на ринок збуту товарів корінної австрійської промисловості, джерело сировини й дешевої робочої сили. Саме в інтересах австрійської метрополії, в інтересах одержання найбільших прибутків і спрямовувалися австрійським урядом в Галичині, Буковині, на Закарпатті і залізничне будівництво, і розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі.

Будівництво залізниць, без яких не міг розвиватися капіталізм, на західноукраїнських землях австрійський уряд, австрійські та німецькі капіталісти вели так, щоб зв'язати залізничним сполученням, насамперед, центральні райони Австрії зі східним, російським кордоном та забезпечити цим стратегічні інтереси, і, з другого боку, сполучити ці райони з метою збуту там товарів австрійської промисловості і вивозу в центр країни сировини. У той же час окремі місцевості Галичини, Буковини й Закарпаття одна з одною залізницями тривалий час не зв'язувалися, що гальмувало розвиток економіки і сприяло. консервуванню відсталості.

У 1861 р. було відкрито залізничну лінію Львів-Перемишль, внаслідок чого Львів був зв'язаний з Крайовим і Віднем. У 1866 р. збудована залізниця Львів -- Чернівці, а в 1869 р. -- Чернівці-Сучава, в 1872 р. -- Чоп -- Ужгород, в 1875 р. -- Ужгород-Мукачево

У той же час основна маса селянства страждала від безземелля і малоземелля. Незважаючи на великі залишки кріпосництва, сільське господарство розвивалося по-капіталістичному, але цей розвиток ішов в основному прусським шляхом. Дедалі більше підривалася становість землеволодіння, відбувалася спеціалізація районів; зернове господарство, тваринництво, садівництво й інші галузі набували торгового характеру. В поміщицьких і заможних селянських господарствах застосовувалися вільнонаймана праця, сільськогосподарські машини, досягнення агрикультури тощо.

Розвиток капіталізму посилював розклад селянства на бідняків, пролетарів з наділом або без наділу і заможних господарів - газд

Про відсталість Західної України свідчить і низька енергоозброєність її економіки. Невигідний для місцевої економіки характер мала й торгівля західноукраїнських земель. Вивозили в Австро-Угорщину, Німеччину та інші країни нафту, озокерит, сіль, худобу та різні сільськогосподарські продукти, довозили промислові товари: машини, металеві та різні текстильні й галантерейні вироби тощо.

Отже, економічний розвиток західноукраїнських земель відбувався дуже повільно. їх економіка залишалася відсталою.

З розвитком, хоч і повільним, капіталізму на західноукраїнських землях відбувалося формування нових класів -- пролетаріату і буржуазії. Робітничий клас поповнювався розореними селянами, ремісниками, кустарями, а також членами сімей робітників -- їх дружинами, жінками й дітьми. Через те, що західноукраїнські землі залишалися відсталим, аграрним краєм, велика кількість вільнонайманих робітників -- постійних і поденних -- була зайнята в сільському господарстві.

Трудящі західноукраїнських земель зазнавали також тяжкого політичного гніту й національної дискримінації. Хоч австрійська конституція 1867 р. офіційно оголосила національну рівноправність у школах, державних установах і судах, насправді панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, на Північній Буковині -- румунські бояри, у Закарпатті -- угорські феодали й капіталісти. Внаслідок встановлення високих майнового й вікового цензів та інших обмежень трудящі Західної України у своїй величезній більшості були усунені від виборів до австрійського й угорського парламентів, галицького й буковинського сеймів.

Проводячи політику асиміляції українського населення, австро-угорські власті особливо великі національні утиски робили в галузі освіти і культури.

Дата добавления: 2015-05-23