Правління кн. Лева I

Правління кн. Василька (Волинського).

Другий син галицько-волинського князя Романа Мстиславича та його другої дружини Анни. Брат Данила Галицького. Повстання бояр проти князівської влади, що спалахнуло відразу після смерті Романа Мстиславича (1205), який рішуче придушував феодальну опозицію, спричинило розпад створеного ним (1199) Галицько-Волинського князівства.

У 1214—1215 рр. Василько Романович з братом княжив у Володимирі. Протягом 1220-х рр. вони об'єднали майже всю Волинську землю. У 1227—1228 рр. Романовичі заволоділи Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом. Ці міста разом із Берестям Данило передав Василькові Романовичу, який відтоді став волинським князем. У 1230-ті рр. Романовичі ліквідували останнє на Волині удільне Белзьке князівство; вони вісім років (1231—1238) вели війну за свою другу «вотчину» — Галичину, яка була окупована угорцями. Братам вдалося відновити свою владу в Галичі (давньому) й Галицькій землі.

У 1229 р. Василько Романович одружився з дочкою владимиро-суздальського князя Юрія Всеволодича Дубравкою, а після її смерті (1248) — з дочкою краківського князя Лешка Білого Оленою (п. 1265). Навала орд Батия послабила князівську владу, що підбадьорило боярську опозицію. Однак у 1245 р. Данило і Василько Романовичі її остаточно придушили. Того ж року Василько Романович на чолі волинського полку взяв участь у т. зв. Ярославській битві, в якій було розгромлено об'єднані загони угорського та польського королів — Ендре ІІ і Лешка І Білого; згодом він став одним із організаторів визвольного походу на Волинь проти монголо-татар. У наступні 20 років Данило Романович вважався галицьким, а Василько Романович — волинським князями. Однак главою Галицько-Волинського князівства був старший брат Данило, з яким Василько Романович завжди діяв разом. Галицько-Волинський літопис залишає Василька Романовича у глибокій тіні брата Данила. Після смерті Данила (1264) Василько Романович формально називався великим князем, але фактично княжив у Володимирі і володів лише частиною Волинської землі. В останні роки життя він зосередився на справах свого невеликого князівства, уникав війн із сусідами, миром залагоджуючи конфлікти з Польщею, Литвою і ятвягами.

Лев I Данилович
Роки правління 1269-1301
Після смерті короля Данила I (1264) успадкував Перемиське князівство і Львів.
1269 року — після смерті брата Шварна Даниловича успадкував Галицьке, Холмське, Белзьке, Дорогочинське князівства, а також королівський титул.
1272 - переніс столицю Руського королівства до Львова.
В союзі з чеським королем Вацлавом II намагався здобути Краків.
Приєднав до Королівства Русі частину Закарпаття з Мукачевом (бл. 1280) і Люблінську землю (бл. 1292).
Докладав багато зусиль по створенню Галицької митрополії, яка постала 1303 року, вже за короля Юрія I Львовича.

24. Правління кн. Шварна Львовича (Данилович)

Роки правління 1264-1269
1253 року Шварн одружився з дочкою литовського князя Міндовґа I.
Спадкоємець корони Данила Романовича
Король Шварно розбив у 1262 р. мазовшан під Черськом
Шварн був прихильником об'єднання сил Литви і Галицько-Волинського князівства для боротьби проти ятвягів і польських феодалів
Після смерті свого тестя Міндовґа у 1263 році разом з сином його Войшелком правив Великим князівством Литовським, а з 1267 року Войшелк передав йому повністю владу над Литвою.
Помер 1269 (ймовірно, був вбитий). Після його смерті влада в Литві перейшла до Тройдена. А Королем Русі став Лев I Данилович.

Дата добавления: 2015-05-23