Повстання М. Глинського 1508 р. та Україна (Русь)

Літом 1507 р. Михайло Глинський зав'язав зносини з московським великим князем і кримським ханом. Восени того ж року до границі Литовсько-Руської держави наблизилось московське військо. Хоча похід військ Василія III був невдалим, він став сигналом Глинському для відкритого виступу.

2 лютого 1508 р. Михайло Глинський здійснив наїзд на двір свого ворога Яна Заберезинского під Городном, схопив і вбив його. З цього почалося повстання. В Новгородку Михайло зібрав нараду, на якій було рішено захопити Вільно. Та литовські пани вчасно підготувалися до оборони столиці і цей план довелося одкинути. Тоді Михайло Глинський напав на Ковенський замок та спробував визволити ув'язненого там хана Золотої орди Ших-Ахмата [Ших-Ахмат був ворогом кримського хана Менґлї-ґерая і можливо у Глинського з цього приводу була якась домовленість з Менґлї-ґераєм, або ж Глинський просто планував використати Ших-Ахмата у переговорах з кримським ханом]. Ковенська залога оборонилася, Глинський одступив.

Дальше бунтівні магнати намагалися підняти руську знать. Михайло Глинський підняв повстання на своїй Туровщині і захопив сусідній Мозир, але не зміг взяти Слуцьк та Мінськ. Брат Михайла Василь рушив у Київську землю і обложив Житомир та Овруч. Стрийковський пише, що «Василь Глинський намовляв руську шляхту й бояр, аби добровільно пристали до його брата, що постановив — і в тім йому поможе Бог, що на те його подвигнув! — відібрати в. князівство з рук Литви й вернути Руси, як перед тим бувало споконвіку, та відновити Київську державу; тими обіцянками він звів дуже багато київських бояр, так що декотрі йому й присягали». Джерела не повідомляють, чи піддались Василю Глинському якісь городи на Київщині, та схоже цей задум Глинських не був здійснений.

Головну ж вагу Глинський покладав на заграничну поміч. У Мозирі Глинський зустрівся з московським послом Ґубой-Моклоковим, скоро до Глинського приєдналося і московське військо на чолі з Остафієм Дашковичем. Тож князі Глинські знову взяли в облогу Мінськ, також послали загони воювати інші землі Великого князівства, так що окремі ватаги доходили до самого Вільна. На весну 1508 р. московський великий князь вислав нові полки на Литву у напрямку Смоленська та Полоцька. Кримський хан також збирався в похід (зрештою Менґлї-ґерай вислав військо на Київщину коли повстання було вже в завершальній фазі). З Кракова вирушив і король, в. князь Жиґимонт з військом. Під Новгородком Жиґимонт об'єднав польське військо з литовським, яке мобілізував гетьман Костянтин Острозький, і рушив на повстанців. Глинський, дізнавшись про наближення польсько-литовського війська, покинув облогу Мінська і пішов до московського війська, що стояло під Оршею. Війська Глинського та московські полки перебрались через Дніпро та одступали на схід, але Жиґимонт пішов за ними та погромив. У липні 1508 р. Михайло Глинський утік до Москви.

Доля Михайла Глинського у Московському князівстві склалася трагічно. Очевидно, не без участи Глинського у 1512 р. почалася війна між Великим князівством Московським і Великим князівством Литовським, яка тривала до 1522 р. Під час війни з Литвою, як оповідає Герберштайн, Глинський просив московського великого князя надати йому у володіння завойовану Смоленську землю — та був тільки висміяний Василієм за надмірну честолюбність. В 1514 р. Глинський рішився на повернення до Литви. Московський князь дізнався про цей намір і наказав ув'язнити Глинського. У темниці Михайло просидів до 1526 р. Після смерти в. князя Василія III (1530 р.), Глинський брав участь у політичній боротьбі в Московському князівстві. У 1534 р. був вдруге ув'язнений. Того ж року Михайло Глинський помер.

Повстання Михайла Глинського було останньою конвульсією руської знаті в польсько-литовській монархії перед остаточним поглинанням цього суспільного елементу польською та литовською знаттю, що сталося після Люблінської унії.

Дата добавления: 2015-05-23