Вчення про державу і право Івана Франка

Проблеми виникнення держави, її розвитку, функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка (1856-1916 рр.) - українського письменника, громадсько-політичного діяча. погляди Івана Франка, можна виділити: аграрну проблему, її вирішення в Галичині, загальні принципи розв' язання селянського питання; проблеми робітників, обґрунтування їх ролі в боротьбі за соціальне і національне визволення; проблеми суспільства і держави. На ранньому етапі творчості Іван Франко – соціаліст, акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного і соціокуль-турного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. Кожна громада вільна, і ніхто не має нав' язувати їй якісь правила, встановлювати норми, порядок. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства.

Франко відмічає, що "велика, всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок, а постановить новий". Під "всесвітньою революцією" Іван Франко розумів "великий ряд таких культурних, наукових і політичних факторів, будь вони криваві або й зовсім ні, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток у якогось народу, повертають на зовсім іншу дорогу". Вбачаючи в соціальній революції докорінне перетворення всієї системи соціально-економічних і політичних відносин, Іван Франко підкреслював і те, що соціальна революція не має обов' язково приводити до "всесвітньої різні", Далекий від думки, що в умовах капіталізму вже усунена будь-яка можливість насильства, кровопролиття у здійсненні революції, Іван Франко підкреслював, що така можливість є, але реальність її здійснення може зменшуватися з подальшим матеріальним і духовним прогресом суспільства. Та з прогресом суспільства, з розширенням матеріальної і духовної сфери можливість у мирному завершенні революції зростає. І тут Іван Франко проводить думку про освіту народу, з тим, щоб відвернути страшний кривавий вибух через посилення гноблення, зростання бідності та збільшення пролетаріату.

В умовах же соціалізму держава зникає. На думку Івана Франка, державу та політику замінить діяльність самих громад, спільностей. І знову об' єднані великі народності або зв' язки зможуть за власною згодою улагоджувати можливі міжнародні суперечки, вести через обраних справи міжнародного обміну та ін. На тому і завершиться вся влада в суспільному устрої. Кожна громада в краю, як і кожна особа в громаді, є вільною, порядкує у себе вдома зовсім по-своєму Кожна громада спілкується з іншими заради спільної праці і здійснення спільних будов, що їх не в силі здійснити одна громада. Це є правдиве братерство (федерація), і тільки така спільність може забезпечити лад і добру злагоду між громадами. Громадсько-державний принцип, що лежить в основі федерації осіб і громад, що створюється винятково заради інтересів і потреб, захищає і гарантує свободу особи і громади, громадсько-федеративний принцип визначає відносини між особою і общиною, їх права та обов' язки, залишаючи кожному необмежену свободу слова, освіти, способу життя, сусідства, встановлення рівності, праці, справедливості. Спільно вирішуються і питання, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об' єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу. Правда, пізніше Іван Франко змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами, підкреслюючи, що пропоновані концепції не можуть бути панацеєю від усіх лих і лихоліть і не можуть бути реалізовані в тому вигляді, в якому пропонуються, але сприятимуть пошуку шляхів вирішення проблем. Розкриваючи зміст народної держави, Іван Франко вказує, що за такою програмою свідомі і організовані робітники шляхом парламентським зможуть перетворити сучасну державу, засновану на пануванні одних і пригнобленні інших, на експлуатації, - в народну, що панівне становище займуть представники народу у вирішенні всіх проблем в інтересах народу. Хоча вже тоді Іван Франко брав під сумнів правоту створення народної держави, та пізніше, на початку ХХ ст робить висновок, що народна держава, зв' язаний з нею соціалізм соціал-демократів не принесуть щастя народу, не створять рай на Землі. Усунення всіх лих існуючого ладу, його удосконалення, впровадження досягнень науки в практику - ось шлях людства, ось суспільний прогрес.

В контексті виникнення людського суспільства Іван Франко розглядає природне право і суспільний договір. Поняття право, писав Іван Франко, використовується найрізноманітніше: для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і зло та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін. Необхідність держави обумовлюється об' єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і саме виникнення, і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.

В контексті філософської концепції культури Іван Франко розглядає проблему соціокультурного розвитку, простежує сам культурно-історичний процес.

4 Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення

Предметом історії політичних і правових вчень є теоретично оформлені у доктрину (вчення) погляди на державу, право, політику.

За час багатовікової історії держави і права виникло дуже багатополітико-правових доктрин. Створені різними мислителями концепції та форми їх викладення (теоретичний трактат, філософський твір,політичний памфлет, проект конституції і т. п.), Разом зчасом усім цим концепціям властиве дещо спільне: вони висловлюють ставлення певних соціальних груп до держави і права, будуються на властивій даній епосі ідейно-теоретичноїоснові, містять рішення основних проблем теорії держави і права.
Тому політико-правова доктрина включає три компоненти:

1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну)основу;

2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальне призначення та принципи пристрою держави, про основні принципи права, його співвідношення з державою,особистістю, суспільством і ін;

3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права,політичні цілі і завдання.

Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана з іншими формами суспільної свідомості, зі світоглядом епохи.
Політичні вчення раннього класового і рабовласницького товариств спиралися переважно на релігійні (в державах Стародавнього Сходу)і на філософські (Стародавня Греція та Стародавній | Рим) обгрунтування. Світогляд середніх віків було (теологіческім.

Змістом політико-правової доктрини є її понятійно -категоріальний апарат, теоретичне рішення загальних проблем держави іправа, обширна і завершена система поглядів, заснована на категоріях,мають опорний, ключовий характер саме в даній доктрині.

З часом склався традиційний коло питань, вирішення яких утворює зміст політичного і правового навчання. До них відносяться питання про походження держави і права, про їх зв'язок з суспільством, зособистістю, з відносинами власності, проблеми форм держави, її завдань, методів політичної діяльності, зв'язку держави і права,основних принципів і форм (джерел) права, проблема прав особистості та ін

У предмет історії політичних і правових вчень включаються тільки вчення, що містять вирішення загальних проблем теорії держави і права.

закономірністю розвитку політико-правової ідеології на її теоретичному рівні є те, що будь-яке вчення про державу, право,політиці будується з урахуванням сучасної йому політико-правової дійсності, яка обов'язково відображається у, здавалося б,абстрактному теоретичному побудові. політико-правова доктрина – це виражена в системі понять і категорій державно-правова реальність епохи. Кожна велика епоха станового і класового суспільства мала свої,властиві їй політико-правові установи, поняття і способи їхт еоретичного пояснення. Тому в центрі уваги теоретиків державиі права різних історичних епох були різні політико-правові проблеми,пов'язані з особливостями державних установ і принципів прававідповідного історичного типу і виду.

Особливості різних історичних епох зумовлювали різне співвідношення права і держави в суспільному житті, а тим самим – різну ступінь уваги, яку в змісті політико-правових доктрин приділялася теоретичних питаннях держави, політики, права. Поняття "політико -правове вчення "засноване на тісному зв'язку проблем держави і права У змісті ряду політико-правових навчань на першому місці стояли саме проблеми права, по відношенню до яких устрій держави і інші політичні проблеми розглядалися як другорядні
Проблеми права по-новому вийшли на перший план в епоху, становлення громадянського суспільства в тих політико-правових навчаннях, які обгрунтовували юридичну рівність людей, їхні права і свободи, відводячи державі рол ьгаранта прав людини (Локк, Кант і ін.) Разом з тим в історії булочимало політико-правових навчань, які приділяли більше уваги проблемамполітики і держави (Макіавеллі, Боден та ін.)

Програмні положення (оцінки держави і права, цілі і завдання політичної діяльності та боротьби), притаманні кожній політико-правової доктрині, додають їй соціально значущий характер, накладають відбиток на зміст її теоретичної частини і зумовлюють вибір методологічної основи самої доктрини. У програмних положеннях найбільш чітко і ясно виражений ідеологічний характер доктрини, через них політико-правовевчення пов'язане з практикою політичної та ідеологічної боротьби.
Програмна частина навчання безпосередньо виражає інтереси та ідеали певних класів, станів, інших соціальних груп, їх ставлення додержаві і праву.

З трьох компонентів політико-правової доктрини саме программа є цементуючою, що зв'язує воєдино її елементи початком, що надає політико-правовій доктрині монолітність, оскільки оформлення політичнихі правових поглядів, суджень, оцінок в цілісну систему відбувається на ідеологічній основі.

Найбільш великою частиною політико-правових доктрин є їх теоретичний зміст. Воно завжди пов'язане зі способом обгрунтування політико-правової програми, логічно побудованим в дусі світогляду епохи. Зв'язок змісту політико-правової доктрини з логіко-теоретичній основою і з програмними положеннями часто складна і опосередкування.

Теоретичне зміст політико-правових доктрин різноманітно, і ця різноманітність залежить від ряду індивідуальних факторів: від обсягу знань мислителя, ідейних впливів, особливостей його мислення, життєвих умов іт. п. Однак загалом і в цілому взаємозв'язок змісту, логіко-теоретичного підстави і програмної спрямованості доктрин все ж таки існує.

Дата добавления: 2015-05-23