Грошова реформа 1961 року 3 страница

У травні 1998 року у зв'язку з проведенням у Києві щорічних зборів Ради керуючих Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) випущено пам'ятну монету з нейзильберу номінальною вартістю 2 гривні тиражем 10000 штук.

До 100-річчя першого в світі степового заповідника — Асканія-Нова Національний банк України випустив в обіг срібну 925-ї проби і мельхіорову монети номінальною вартістю, відповідно, 10 і 2 гривні й тиражами 10000 і 100000 штук.

Серію «Герої козацької доби» поповнила також срібна монета, присвячена 350-річчю початку національної визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького проти іноземного поневолення, номінальною вартістю 20 гривень, вагою дорогоцінного металу 31,1 грама, 925-ї проби і тиражем 10000 штук.

У серії «Княжа Україна» 1998 року виходять в обіг одна за одною відразу дві срібні монети: «Кий», присвячена князю Кию — легендарному засновнику Києва і Київської держави у V — VI ст., та «Данило Галицький», присвячена галицько-волинському і київському князю. Ці монети мають 925-ту пробу, номінальну вартість — 10 гривень і тиражі — по 10000 штук кожна.

У вересні 1998 року Національний банк України випустив в обіг монету з нейзильберу звичайної якості, присвячену 100-річчю заснування Київського політехнічного інституту — нині Національного технічного університету України. Номінальна вартість — 2 гривні, загальний тираж — 50000 штук.

1998 року золоті монети України поповнилися ще однією монетою — «Енеїда» 900-ї проби, вагою дорогоцінного металу 15,55 г, номінальною вартістю 100 гривень і тиражем 200 штук. Ця монета присвячена поемі основоположника нової української літератури Івана Петровича Котляревського і випущена в серії «Духовні скарби України».

З відродженням національних святинь пов'язані дві монети, відкарбовані в золоті й сріблі та з нейзильберу, — «Михайлівський Золотоверхий собор» і «Успенський собор Києво-Печерської лаври». Золоті монети мають 900-ту пробу, а срібні — 925-ту, номінальна вартість їх, відповідно, становить 100 і 10 гривень, тиражі — 3000 і 10000 штук. Монети з нейзильберу мають номінал 5 гривень, діаметр 35 мм і тиражі — по 200000 штук кожна.

Останньою монетою, що завершує 1998 рік, стала монета із нейзильберу, випущена Національним банком України до 50-річчя Загальної декларації прав людини. Номінальна вартість цієї монети — 2 гривні, а тираж — 100000 штук.

Усього протягом 1995 — 1998 років Національний банк України ввів у обіг 61 пам'ятну і ювілейну монету 45 найменувань. 1999 рік особливо вирізняється випуском значної частини монет у серіях, започаткованих попередніми роками.

Продовжуючи серію «Флора і фауна України», Національний банк України 20 січня 1999 року ввів у обіг пам'ятну монету «Орел степовий» номінальною вартістю 10 гривень із срібла 925-ї проби, вагою дорогоцінного металу в чистоті 31,1 г, діаметром 38,61 мм і тиражем 5000 штук. 28 січня 1999 року випущено однойменну монету номінальною вартістю 2 гривні із нейзильберу, діаметром 31,0 мм, тиражем 50000 штук.

У серії «Відродження української державності» 18 лютого 1999 року вийшла у світ ювілейна монета, присвячена 80-річчю проголошення в Києві 22 січня 1919 року декларації про Злуку (Об'єднання) Української Народної Республіки (УНР) із Західно-Українською Народною Республікою (ЗУНР). Номінальна вартість монети — 2 гривні, метал — нейзильбер, діаметр 31,0 мм, тираж — 50000 штук.

31 березня 1999 року серію «Герої козацької доби» поповнила срібна монета 925-ї проби, на якій викарбувано портрет українського козацького отамана Дмитра Вишневецького, котрий 1556 року спорудив укріплення на дніпровському острові Мала Хортиця, поклавши початок Запорозькій Січі. Монета має номінальну вартість 10 гривень, вагу дорогоцінного металу в чистоті 31,1 г, діаметр 38,61 мм, тираж — 10000 штук.

Спортивну тематику продовжили дві монети номінальною вартістю 10 гривень — «Потрійний стрибок» і «Паралельні бруси», випущені до XXVII літніх Олімпійських ігор 2000 року в Сіднеї (Австралія). Монети виготовлені зі срібла 925-ї проби, діаметром 38,61 мм, вагою дорогоцінного металу в чистоті 31,1 г, тиражем по 15000 штук кожна.

До 150-річчя від дня народження видатного письменника-демократа Панаса Мирного (П. Я. Рудченка) — автора відомих літературних творів «Хіба ревуть воли, як ясла повні», «Лимерівна», «Голодна воля», «Повія», Національний банк України випустив у серії «Видатні діячі України» монету номінальною вартістю 2 гривні. Монету виготовлено з нейзильберу підвищеної якості, діаметром 31,0 мм, тиражем 50000 штук.

У червні 1999 року Національний банк України випустив в обіг ювілейну монету тиражем 20000 штук, вартістю 2 гривні із нейзильберу поліпшеної якості, присвячену 100-річчю Національної гірничої академії України в Дніпропетровську, заснованої як Катеринославське вище гірниче училище.

У той же період нумізматичний світ побачив ще одну ювілейну монету номінальною вартістю 5 гривень, випущену до 900-річчя Новгород-Сіверського удільного князівства Київської Русі, утвореного на Любецькому з'їзді давньоруських князів, а також походу новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців у 1115 році, що його оспівано у видатній пам'ятці давньоруської і світової літератури «Слово о полку Ігоревім». Монета виготовлена з нейзильберу, діаметром 35 мм, тиражем 50000 штук.

У серії «Княжа Україна» 30 червня 1999 року випущено в обіг срібну монету «Аскольд», на якій зображено правителя Київської держави князя Аскольда. Номінальна вартість — 10 гривень і тираж — 10000 штук.

Відповідно до програми випуску пам'ятних і ювілейних монет 1999 року планується випустити монети в традиційних серіях «Герої козацької доби», «Флора і фауна», а також випустити нові серії монет — «2000-ліття Різдва Христового», «Давні культури України» та інші монети. Цю роботу буде продовжено і наступними роками. Україна має багату історію і прекрасні перспективи створення цікавої, насиченої національної нумізматичної колекції.

Тема 8. Історія розвитку кредиту

Процес економічних перетворень в Україні після проголошення незалежності розпочався з реформи банківської системи, яка продовжує розвиватись і модернізуватись і в цей час. Комерційні банки стали центральною ланкою ринкової системи функціонування економіки, в умовах якої банківська справа набуває надзвичайної ваги в суспільному житті. Банки своєю діяльністю активно впливають на всі економічні й соціальні процеси в країні. В ринкових умовах з банківською справою постійно стикаються майже всі члени суспільства, чим зумовлюється необхідність того, щоб усі члени суспільства були добре обізнаними з банківською діяльністю.

У правовій літературі питання становлення і розвитку банківської справи не знайшло достатнього висвітлення, оскільки історія давніх часів не залишила достатньо свідчень про появу банків, про те, які операції вони виконували, що спонукало до їх розвитку. Сучасна наукова література виходить із того, що корені банківської справи знаходяться у глибині віків, вона формувалась протягом значного періоду історичного та соціального розвитку людства починаючи з Стародавнього Вавилону, Греції та Риму.

Протягом тривалого періоду в історії людства, єдиним видом кредитних операцій були позички грошима, хлібом та інше. Спочатку банківськими операціями займались окремі особи, які обмінювали гроші, а також залучали кошти, щоб надавати позички під проценти. Функцію збереження коштів та інших цінностей брали на себе храми.

Відомості про кредитну діяльність містить Закон Хаммурапі (2300 р. до н.е.). Він визначав центрами кредитних операцій у Давньому Вавилоні храми, де зберігались золото, срібло, зерно, посуд та інші цінності. Майже одночасно із виникненням кредитних операцій виникла потреба в регулюванні цієї діяльності, оскільки храми видавали позики під боргові розписки та відповідні проценти. В епоху першого розквіту Вавилонської монархії (2400-2100 р.р. до н.е.) отримали розвиток приватні угоди про позику грошей під 17-20% річних.

Подальшого розвитку банківська справа набула у Стародавній Греції. У Греції першими почали проводити кредитні операції служителі храмів. Вони надавали гроші під відсотки як громадянам так і державі. Довгий час храми були надійним і зручним місцем зберігання цінностей. Злодії ставились з повагою до вівтарів, не грабували їх. Вклади, недоторканість яких гарантувалася поважними відношеннями до релігії, зробили знаменитими грецькі храми. Найбільш відомими з них, що виконували функції банків були: Дельфійський, Делоський, Самоський та Ефеський. Але служителі храмів не сплачували відсотків своїм вкладникам, тому, як протидія, в V-IV ст. до н.е. почали з’являтися приватні банки. Їх поява була викликана й тим, що починаючи з IV ст. до н.е. багато грецьких міст та їх колоній карбували власні монети згідно різноманітними ваговими системами. Інтенсивна торгівля потребувала прирівнювання грошових одиниць різних міст-держав (полісів). Це зумовило виникнення таких учасників торгових операцій, які б розбиралися в монетах, що були в обігу. Так, з’явилася професія міняйли. Міняйлів у Стародавній Греції називали трапедзитами (від гр. trapeza, що в перекладі на українську мову означає "стіл"). Вони розкладали гроші й перевіряли якість монет на спеціальному столі (так звана "трапедза"), звідки з’явилась назва міняйла-трапедзит.

Спочатку трапедзити займалися лише обміном грошей однієї монетно-вагової системи, а пізніше здійснювали й інші грошові операції. Трапедзит здійснював грошові перекази в інші міста, позичав гроші під відсотки, за певну платню зберігав цінності й документи, укладав різноманітні угоди від імені свого клієнта, виступав посередником при укладанні угод та здійсненні різних платежів.

На кінці V ст. до н.е. трапедза (так стали називати лавку міняйли), в якій працювало кілька людей, перетворилася на прототип сучасного банку.

Спершу трапедзити були тільки приватними, а з ІІІ ст. до н.е. поряд із ними виникли і державні. В ті часи операції проводились не дуже складні, і про регулювання кредитної діяльності взагалі мови не йшлося. Афінська держава не втручалася у приватне економічне життя. Нікому не заборонялося позичати гроші під будь-які відсотки. Держава визнавала законною будь-яку угоду, укладену за згодою двох сторін.

Перші елементи регулювання кредитної діяльності відносяться до часів Стародавньому Риму. В Римі, в IV-III ст. до н.е., міняльна справа набула більш широкого розвитку. Приватних міняльників спочатку називали трапедзитами, на зразок грецьких, а пізніше вони отримали назву аргентарії. Аргентарії здійснювали обмінні операції в своїх лавках, проводячи обмін монетами та зливками дорогоцінних металів, надавали позики під відсотки, під заставу рухомості, нерухомості та морських вантажів. Відомо, що аргентарії були зобов’язані державою вести облікові книги, куди записували імена вкладників, суми вкладів, або виданих грошей. В Римській імперії, на початку епохи імператорів розпочали регламентувати максимальний відсоток, тобто регулювати процес надання кредитів (він становив 12% річних). За імператора Юстиніана максимальний відсоток диференціювався таким чином: для підприємців – 8⅓ %, для знаті – 4 %, для всіх інших – до 6%. Тільки за морськими позичками, через підвищений ризик дозволялося стягувати – 12 %.

Грошовий обіг античного світу поширився і на південні землі України завдяки жвавій торгівлі Афін з Босфорським царством, яке розташовувалося на Керченському й Таманському півостровах. Із двох його великих гаваней – Пантікапею (сучасна Керч, а тоді столиця держави) і Феодосії вивозилася величезна кількість хліба в різні міста Еллади. До Босфору ж із Греції йшли судна, навантажені амфорами з вином та оливковою олією, чудовими афінськими розписними вазами, книжками, парфумами та іншими предметами розкоші.

За часів Київської Русі велася розвинута активна торгівля з багатьма державами Європи та Азії, київські князі карбували власні гроші. Археологія відкрила нам багато монет того часу, найвідоміші з них – злотники Володимира Великого та срібляники Ярослава Мудрого. З давніх часів у русичів існував звичай давати речі в поклажу, тобто на зберігання, та брати відсотки з грошей та речей, що позичаються, а також гроші в куплю чи в гостьбу, тобто для торгових оборотів. В ті часи відсотки, що брали з грошей та інших цінностей мали назву рези, рости, лихва, взвиття. Сформовані традиції і звичаї русичів були вироблені потребами життя. Згодом вони набули статусу законодавства, що містило певні правила (вимоги) до кредитної діяльності в економіці Київської Русі. Запровадження законів, що формували та регулювали систему майнових відносин, мало назву Руська правда.

У первісному списку Руської правди Ярослава Мудрого 1019 р. були визначені три правила щодо позики майна під відсотки: 1) договір про віддачу майна із прибутку чи грошей із відсотків мав укладатися при свідках, тобто здійснення купецьких угод потребувало свідків (послухів); 2) якщо борг становив більше 3 гривень і при укладенні договору не було поставлено свідків, а борг не повертався, неправомірно було вимагати його повернення. Але якщо позика бралась у купця і "для гостьби", то свідків могло не бути; 3) якщо свідки під присягою показували на користь позивача, то він міг стягувати борг згідно з умовами договору.

Також ці статті містили вимоги до розмірів відсотків. Відсотки передбачалися трьох видів. Найменший за терміном – місячний відсоток – дозволялося брати на невелику кількість днів, тобто гроші давались на короткий строк. Місячний відсоток (рез) вважався найтяжчим. Наступним за терміном був третной рез, який дозволявся при запозиченні грошей на рік, при цьому місячний відсоток скасовувався. Останнім видом відсотка був річний рез, він був меншим за третной рез і брався у разі запозичення більше ніж на два роки.

На початку ХІІ ст. у зв’язку з розвитком торгівлі та виробництва зросла потреба в кредитних ресурсах. У цей період гривня була головним засобом розрахунків у Київській Русі. Кредити видавались під відсотки, в деяких випадках вони були значними і мали назву лихва. Київський князь Святополк на початку ХІІ ст. в Києві продавав від себе за високою ціною хліб та сіль. Він надавав євреям велику свободу в лихварській діяльності. Останні отримували великі прибутки з позичання та стягування боргу з русичів. Після смерті Святополка в 1113 р., коли Володимир Мономах посів Київський престол, він обмежив свавільні рости та вніс до положень Руської правди декілька змін і уточнень, що свідчить про велику увагу до цього питання.

З розвитком торгівлі за часів Київської Русі кредитна діяльність стала поширюватись у відносинах з купцями інших країн. Зокрема між новгородцями і німцями, між русичами та балтійцями. Торгівля між ними регулювалась торговими договорами – перший 1189-1199 р.р., другий 1257-1263 р.р. Розвитку кредитних відносин між руськими новгородцями німцями та балтійцями заважали часті випадки неповернення новгородцями боргів та підробка поставлених ними товарів (хутро, віск).

Окрім того, умови кредиту часто порушувались боржниками та поручителями за них, які нерідко ховалися в інших областях. Через це в договорах між руськими областями та іноземцями містилися умова про те, щоб боржників і їх поручників видавали справно. Все це свідчить про розвинуту кредитну діяльність і про існування елементів її регулювання в Київській Русі.

Після татарської навали середини ХІІІ ст. економічне життя Київської Русі занепало. Влада Золотої орди охоплювала майже всю територію України до Галицько-Волинського князівства. Тому центр економічного життя перемістився в Західну Україну, Галицько-Волинське князівство почало орієнтувати свою економіку на відносини з Польщею та Литвою. Обіг київських монет суттєво зменшився, а кредитні відносини майже припинилися.

В Західній та Центральній Європі з розпадом Римської імперії та занепадом господарства протягом раннього середньовіччя банківські операції повністю припинилися. Що було зумовлено зниженням активного товарообігу в результаті розвитку натуральних господарств і розвитком феодальних форм господарювання. Досвід накопичений відносно розвитку банківської справи в античних державах, виявився невитребуваним і був в основному утрачений.

Поступовий розвиток економіки європейських держав, виробничих та торгівельних відносин між людьми та державами у ХІІ-ХІІІ ст. відродили професію міняйли та заклали основу для створення банківських установ.

Створення банків в їх сучасному розумінні було започатковано в Європі. Найдавнішим вважають Венеціанський банк, заснований 1171 р. Банк у Венеції нараховує майже 850 р., оскільки відносно заснування цього банку в деяких дослідженнях зазначається, що він був створений в 1157 р.

Формування цілісної банківської системи почалось з появи перших банків в ряді торгових міст Європи і відноситься до XV-XVII ст. На початку XV ст. з’явилися банки сучасного типу в Барселоні, Генуї, Валенсії, Неаполі, Амстердамі, Гамбурзі. Наприкінці XVII ст. (1694 р.) засновано перший в Англії акціонерний банк, який надавав комерційні кредити в сучасному розумінні цього слова. Ці установи послужили зразком при створенні інших банків Європи. Взагалі в XVII ст. банки стали невід’ємною частиною найбільш розвинутих держав і зосередили в своїх руках практично увесь їх грошовий обіг.

Серед учених до цього часу немає єдиної думки відносно того, коли з’явилися банківські установи. Перші банки, на думку одних фахівців, зародилися в умовах мануфактурної стадії капіталізму і з’явились спершу в окремих італійських містах (Генуї, Венеції) в XIV-XV ст. Банк, як особливий інститут товарного господарства, на їх думку, виник не у зв’язку з розвитком товарно-грошових відносин на ранніх етапах товарного господарства, а саме в той період, коли потрібна була мережа спеціальних установ, які регулювали б грошові відносини і здійснювали в більш широких масштабах кредитні операції. Поява банків пояснюється стадією розвитку кредиту, коли без їхньої широкої допомоги неможливим було функціонування капіталістичних підприємств. Тому невипадково вони характеризуються виключно як явище капіталістичного господарства. Інші фахівці вважають, що банки виникли раніше. Вони відзначають, що вже в античному та феодальному господарстві існувала потреба у посередниках при платежах, функцію яких і виконували банки. Отже уявлення про період появи цих установ розходиться не на одно-два десятиліття, а майже на дві тисячі років.

Серед науковців не спостерігається єдності поглядів і щодо походження слова "банк". Більшість з них стверджують, що воно походить від італійського слова "banco", що означає "стіл", на якому середньовічні міняйли-італійці розкладали свої монети для обміну. Інші вважають, що воно бере свій початок від старо-французького "banque", яке також означає стіл. У зв’язку з розходженням думок про походження слова "банк" певний інтерес становить етимологія цього слова. Вважаємо, що найбільш ґрунтовно на це дає відповідь О.А. Костюченко. Він зазначає, що термін "банк" походить від італійського "banco" й означає "стіл", "лава", "конторка" за яким здійснювався обмін грошей. Французьке слово "banque" означає "скриня", тобто вказує на функцію зберігання чогось цінного. Багатьма мовами світу слово "банк" завдяки єдиним кореням має аналогічне значення: bank (анг., нім), banco (італ., ісп.), banque (фр.). В українській мові це слово почало вживатися за посередництвом французької мови.

Фахівці – міняльники зазвичай мали свої особливі столи на ринках, де відбувався обмін різноманітними монетами, що карбувалися як державами, так і містами, і навіть окремими особами. З часом середньовічні міняйли стали створювати контори (доми), які зараз вважають попередниками банків, а міняйлів – попередниками банкірів.

Згадка про перші ділові доми з’явилася в глибокій давності. Уже в VI ст. до н.е. в Давньому Вавилоні такі доми виконували різні операції з грішми: здійснювали прийом і видачу внесків, оплату по них відсотків, деякі види кредитних відносин. Ці ж операції в VI ст. до н.е. практикувались і в Греції. Причому поряд з прийомом внесків древні греки за певну плату здійснювали обмін грошей. За свідченням істориків, діапазон кредитних угод перших ділових домів був достатньо широким: вони надавали не тільки кредити, а й купували і продавали земельні ділянки, виконували і інші операції.

Звичайно ж, ті давні ділові доми, що здійснювали операції товарно-грошового обігу не були банками в тому вигляді, в якому вони існують нині, але вони створювали передумови для сучасних банківських установ.

Усі ці свідчення якраз і спростовують усталене уявлення про те, що перші банки виникли в умовах мануфактурної стадії розвитку капіталізму у формі банківських домів. Є всі підстави стверджувати, що вони зародилися до цього в період достатнього пожвавленого товарного обміну, товарообігу грошових і кредитних відносин. Тому що такого роду відносини за свідченням істориків були уже в рабовласницькому суспільстві.

Завершуючи огляд історії виникнення та розвитку банківської справи необхідно відзначити. По-перше, суспільний розвиток людства супроводжувався розвитком грошово-кредитних відносин. Давні джерела надають нам відомості про існування установ, що по своїй суті виконували функції банків та регулювання кредитної діяльності на державному рівні. В Україні протягом історичного періоду через розвиток торгівлі з багатьма країнами відбулися становлення та розвиток сталого грошово-кредитного обігу, що спричинило формування системи регулювання кредитної діяльності.

По-друге, слід підкреслити вплив держави на становлення та формування банківської справи, зокрема про це свідчить існування законодавчого регулювання кредитної діяльності на державному рівні ще за часів Київської Русі, та в пізніші періоди розвитку України.

Тема 9. Етапи становлення світової валютної системи

Головне завданнясвітової валютної системи – є регулювання міжнародних розрахунків та регламентування діяльності валютних ринків, що сприяють експорту-імпорту товарів, капіталів, послуг та інших видів господарської діяльності.

Етапи розвитку світової валютної системи:

1 етапСистема золотого стандарту (або золотого монометалізму) – система, за якою один метал (золото) − є загальним еквівалентом та основою міжнародних розрахунків.

На зміну біметалізму, який був панівною формою функціонування національних валютних систем, прийшла система золотого стандарту. Започаткована у Великій Британії в к. ХVIII – п.XIX ст.

Офіційно закріплена на міжнародній конференції в Парижі (1867р)

В Росії золотий монометалізм був запроваджений у 1895-97рр. міністром фінансів – графом Вітте. Це сприяло зміцненню грошово-фінансової системи країни.

Головні ознаки системи золотого стандарту:

· Функціонування золота як грошей (в Росії з 1922 – золотий червонець)

· Фіксація золотого вмісту національних валют, коли вартість кожної валюти визначалась вагою золота

· Безпосередня конвертованість національних валют у золото (обмін кожної валюти на золото гарантувався всередині країни та за її межами; емісія проводилась з урахуванням золотого запасу країни)

· Наявність фіксованих валютних курсів

· Золоті злитки могли вільно продаватися за кордон і обмінюватися на монети; ринки золота і валюти були взаємопов’язані

Розрізняють три різновиди золотого монометалізму:

· Золотомонетний стандарт (початковий стан, коли в обігу були переважно золоті гроші)

· Золотозлитковий стандарт (I світова війна - банкноти обмінювалися на золоті злитки)

· Золотодевізний стандарт (після I світової війни на початку 20-х рр ХХст – центробанки почали включати до своїх резервів, крім золота, валюти, що конвертуються у золото.

У внутрішніх операціях функціонували тільки банкноти.

У міжнародних операціях – конвертовані валюти + золото.

Золотодевізна система була офіційно оформлена в Генуї (Генуезька конференція, IV.1922р.

На цій конференції було офіційно оформлено світову валютну систему, яка базується на золоті та девізах провідних країн. Однак і після укладення Генуезької угоди грошові системи майже 30 країн Заходу функціонували в режимі золотого стандарту, тобто паперові гроші обмінювалися на золото на внутрішньому і зовнішньому ринках.

2 етап Система фіксованих валютних курсів:

Прийнята у 1944 році на Бреттон-Вудській конференції (США)

У 1943 р. були розроблені два плани щодо вдосконалення валютної системи:

I план – британський (Дж.М.Кейнс)

II план – американський (Генрі Вайт), - який і було взято за основу на Бреттонвудській конференції (1-23 липня 1944р)

- було створено МВФ – який би мав допомогати стабілізації курсів валют країн-учасниць шляхом надання коштів для вирівнювання їхніх платіжних балансів. Результат: розширення міжнародної торгівлі.

- Було створено МБРР з метою надання допомоги країнам – членам у реконструкції та розвитку народного господарства після І світової війни і сприяння інвестуванню.

- Було оформлено Бреттонвудську валютну систему, яка базувалася на золотодевізному стандарті.

Принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

· Функції світових грошей зберігаються за золотом, але масштаби його використання у міжнародних фінансах зменшуються.

· Нарівні із золотом у ролі міжнародних платіжних засобів і резервних валют використовуються – долар США та фунт стерлінгів Великобританії(долар прирівнюється до золота в ролі еталона цінності валюти)

· Прирівнювання валют одна до одної та їх взаємний обмін здійснюється на основі узгоджених з МВФ валютних паритетів, виражених у золоті та в доларах США. Ці паритети були фіксованими.

· Ринкові курси валют коливалися в межах ± 0,75% від фіксованих доларових паритетів цих валют (тобто всі валюти були прив’язані до долара США, а через нього – до золота).

Причини краху Бреттон-Вудської валютної системи (1974 р):

1) Дефіцит платіжного балансу США (наприкінці 60-х рр)

2) Інфляційні процеси в економіці США

3) Зменшення національних запасів золота в США (з 24,6 млрд.дол. в 1949 р (золота в 3 раза > ніж дол.маси) до 11,1 млрд.дол. в 1971 р. (золота < в 6 раз ніж дол. маси).

Як наслідок, США цілком втратили свою здатність обмінювати долари на золото за фіксованою ціною і долар перестав фактично відігравати роль міжнародної резервної валюти.

3 етап – Перехід від системи фіксованих валютних курсів до системи плаваючих валютних курсів Смітсонівська угода (грудень 1971 р. м. Вашингтон)

1) переглянуто паритети провідних валют (долар було девальвовано на 7,9%)

2) пом’якшився принцип фіксованих паритетів: коливання валют навколо долара зросли (від ±0,75% до ±2,25%)

3) з 01.01.1970р. почала фактично функціонувати нова міжнародна розрахунковагрошова одиниця СПЗ (спеціальні права запозичення) (Special Drawing Rights SDR)

4 етап – Система плаваючих валютних курсів Прийнята 8.01.1976 року на Ямайській конференції м. Кінгстон

Принципи системи плаваючих валютних курсів:

1) повна демонетизація золота у сфері валютних відносин (скасовано офіційний золотий паритет, офіційну ціну золота, золотий вміст в валютах, що визначав масштаб цін).

Золото втратило статус світових грошей, але залишилось в резервних запасах країн, як високоліквідний товар.

2) мета Кінгстонської угоди: перетворення СПЗ в головний міжнародний засіб розрахунків та платежів.

Головний принцип Бреттон-Вудської системи: золото – долар – національна валюта

Головний принцип Ямайської системи: СПЗ – національна валюта

Вартість СПЗ - визначається на основі кошика провідних валют, як середньозважена

Але в 1981р. адміністрація Р.Рейгана провела низку стабілізаційних заходів і долар і понині функціонує на міжнародній арені як розрахунковий платіжний засіб.

3) запровадження плаваючих валютних курсів зі збереженням елементів регулювання курсів шляхом здійснення валютних інтервенцій.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Анохін В. Гроші Київської Русі // Археологія УРСР. Т. 3. — К., 1975.

2. Гловінський Є. Гроші // Енциклопедія українознавства. Т. 2. — Львів, 1993. — С 447-448.

3. Гнатишак М. Гроші Української держави 1917 — 1920 рр. — Чікаго, 1971.

4. Зварич В. «Володимир на столе а се его сребро» (Карбування монет на Україні-Русі) // Українська народна енциклопедія. — Львів, 1995. -С 62 - 69.

5. Зварич В. Нумізматичний словник. — Львів, 1972.

6. Клименко О., Клименко А. Римські монети І — III ст. н. е. на території Тернопільської та Чернівецької областей як джерело до вивчення ранньої історії східних слов'ян // Банківська система України: проблеми становлення та перспектива розвитку. Збірник тез доповідей. — Тернопіль, 1998. — С 60 - 61.

Дата добавления: 2015-05-23