Діяльність Києво-Могилянської Академії. Меценатство гетьманів і козацької старшини кінець ХVІІ — початок ХVІІІ ст

Утворення і розвиток держави у східних словян VI-X ст.

Білет №3

У VI-VII ст. у Середньому Подніпровї утворилося політичне обєднання полян, яке прийняло назву Русь, або Рос. Питання про походження Русі є одним із спірних в історичній науці. Проте спроби трактувати заснування Старокиївської держави як наслідок норманського завоювання у ІХ ст. спростовані історичною наукою. Ця державність виникла задовго до утвердження династії Рюриковичів у Києві. Літописна легенда про заснування Києва братами-полянами, Києм, Щеком і Хоривом тісно повязана з конкретними історичними подіями VI-VII ст., становленням у цей період ранньофеодальної держави Русь. Важливим етапом у соціально-економічному і політичному розвитку давньої Русі-України був період VIII-IХ ст., який характеризувався активним процесом феодалізації суспільства, формуванням відповідної соціальної структури, зміцненням державності. Старокиївська держава досягла значної могутності на середину IХ ст. — часи князювання Аскольда. Саме в цей період Русь здійснює ряд успішних походів на Візантію, Чорне море дістає назву Руського. Широка програма реформ, що мала зміцнити давньоруську державу почала здійснюватись при Володимирі Великому 980-1015. Він поклав край місцевим династіям світлих князів, посадивши на їх місце своїх синів. Одночасно було завершено підкорення усіх східнословянських племен під владою Києва.

Активну участь у піднесеннi освiти і культури беруть І.Борецький, П.Беринда, З.Копистенський, Л.Зизаній, Т.Земка та ін. Найбільш яскравою постаттю серед них був київський митрополит П.Могила, визначний церковний і культурний діяч, учений, організатор вищої школи в Українi. Йому належить заслуга в обєднанні київської братської школи з печерською монастирською школою і створенні колегіуму на зразок західноєвро-європейських шкіл, який був перетворений митрополитом на академiю. 3 її історією повязаний всебічний розвиток культури українського народу протягом ХVII-ХVIII ст., задоволення його освітніх і наукових потреб. Тут формувалася і розвивалася тогочасна лiтературна мова, був започаткований перший у нашій країні театр. Із стін Києво-Могилянської академії вийшло багато визначних державних, громадських, політичних і освітянських діячів, письменників, поетiв, художників і композиторiв, які відзначились у різних сферах суспільно-полiтичного і культурного життя України, зробили значний внесок у національно-визвольну боротьбу. Однією з важливих рис академії було вивчання латинської мови польської, грецької та інших мов. Крім мов, в учбову програму входило викладання т. зв. Сім вільних наук — граматика, риторика, піїтика, філософія, математика, астрономія та музика. У Київській академії було продовжено інтенсивне книгодрукування. Центром культурного життя була та продовжувала залишатись Києво-Могилянська академія. Меценатська дія-сть Мазепи в галузі літератури, мистецтва, освіти не була проявом якоїсь особистої зацікавленості, а перебувала у тісному звязку з його державницькими змаганнями, намаганнями піднести свою батьківщину на високий культурний рівень. У цьому прагненні він не був одиноким, а спирався на нову українську еліту — козацьку старшину, яка також намагалася не відставати від свого гетьмана. Ця культурницька політика Мазепи лежала в одному логічному ряду з традиційним прагненням кращих представників українського суспільства відстояти права і свободу України всупереч централістичній лінії російського царизму.

63. Гетьманат П.Скоропадського. Спроба реалізації державницької моделі українського консерватизму.

29 квiтня 1918 р. було проголошено гетьманом України П.Скоропадського. Прихильники Гетьмана захопили усiма державними установами, Центральна Рада була розiгнана нiмецьким загоном. Скасовувались усi закони Центральної Ради, замiсть Української Народної Республiки проголошувалась Українська Держава. Закон про тимчасовий державний устрiй України вiддавав всю повноту виконавчої i законодавчої влади Гетьмановi, поновлював право приватної власностi. Та режим Скоропадського виявився нестабiльним з огляду на цiлу низку внутрiшнiх i зовнiшньополiтичних причин. Насамперед в очах широких верств населення його компрометувала залежнiсть вiд нiмецького командування. Скоропадському ставилися у провину численнi каральнi експедицiї проти селян, якi часто iнiцiювалися мiсцевими помiщиками i нiмецькими частинами без вiдома уряду. Українське селянство, яке прагнуло безплатної передачi помiщицької землi та лiквiдацiї помiщицьких господарств, не могло задовольнитися гетьманськими аграрними законопроектами. Невдовзi вся Україна вкрилася селянськими повстанськими загонами як українського полiтичного спрямування, так i просто анархiстськими або бiльшовизованими. В адмiнiстративному апаратi у звязку з опозицiєю бiльшостi української iнтелiгенцiї чиновницькi посади були зайнятi в основному росiянами з дореволюцiйного чиновництва, якi не приховували свого ворожого ставлення до України. До цього слiд додати активну пiдривну дiяльнiсть бiльшовистських органiзацiй, лiдери яких пiдштовхували соцiалiстичних дiячiв Українського Нацiонального Союзу до органiзацiї загального повстання проти Української Держави.

Дата добавления: 2015-05-23