Кримська війна. Посилення селянського руху на Україні. Київська козаччина

Зростання воєнно-політичної ролі козацтва. Козацтво у боротьбі з турецько-татарською агресією. Гетьман Павло Сагайдачний.

Билет №18

Найголовнішим фактором визвольної боротьби українського народу було нестримне зростання козацтва і його вирішальна участь в органiзації збройної боротьби проти польського режиму в Україні. На військову організацiю козацтва вплинула та обставина, що воно опинилось фактично наодинці з турецько-татарськими завойовниками, які здійснювали безперервні набіги на Україну. Надзвичайно важливе значення у боротьбі українського народу за свою державнiсть мало утворення Запорозької Січі. Саме тут були започаткованi зародки того державного органiзму, який знайшов свій дальший розвиток у період Хмельниччини. Козацтво найповніше відбивало прагнення українського народу до свободи, незалежного державного життя і було виразником його загальнонаціональних інтересів. Особливою силою характеризувалось селянсько-козацьке повстання під проводом Криштофа Косинського. Він, зазнавши кривди від білоцерківського старости князя Януша Острозького, у кінці грудня 1591 р. на чолі козацького загону здійснив напад на Білу Церкву, розоривши майно Острозького. Таким чином по всій території України прокотилися антишляхетські заворушення. Поява загонів Наливайка та Лободи на території України щоразу викликала нову хвилю антифеодального руху. Треба звернути особливу увагу на діяльність гетьмана Петра Сагайдачного, який був найвидатнішим полiтичним діячем у середовищi козацтва напередодні Хмельниччини. Йому належить величезна заслуга в розбудові козацтва, органiзації відсiчi турецько-татарській експансії. У 1620 р. Сагайдачний з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, пiдтримавши тим самим загальнонаціональний рух за зміцнення позицій української культури в Речі Посполитій. Зусиллями козацького гетьмана у тому ж році було відновлено православну митрополію в Україні. В результаті козацтво в очах усього українського суспільства стає тiєю політичною і військовою силою, яка мала відіграти вирішальну роль у національно-визвольній боротьбі українського народу.

У 50-ті роки посилилися селянські рухи в Україні, які увінчалися масовим повстанням селян на Київщині — Київська козаччина 1855. Цей виступ, що охопив регіони, де зберігалися живі спомини про козацтво, став яскравим свідченням піднесення антикріпосницького руху в Україні. У звязку з початком Кримської війни уряд видав маніфест, який закликав усі стани добровільно формувати ополчення. Селяни Київщини, де був надзвичайно сприятливий грунт для реанімації козаччини, розпочали масово організуватись на козацький взірець, відмовляючись від панщини, вимагали від священиків, щоб вони записували їх у козаки. Ніякі погрози поміщиків й чиновників, розяснення священиків не могли запобігти зростанню антикріпосницьких настроїв. У багатьох місцях стихійно виникало селянське самоврядування, висувались ватажки, які закликали до збройного опору царським військам. На придушення руху уряд кинув значну силу карателів, які жорстоко розправлялися із повсталими. Однак й після придушення Київської козаччини виступи не припинялися. Між селянами й військами відбулось кілька збройних сутичок. Зрештою й цей селянський виступ було ліквідовано.

Дата добавления: 2015-05-23