РОЗДІЛ 5 1 страница

Склад Слободських полків і їх перші полковники. Склад козацької автономії. Полковники Слободських полків. Діяльність полковників і їх вибори. Московські воєводи на Слобожанщині. Залежність Слободської України від бєлгородських воєвод, Розрядного і Посольського приказів. Скасування автономії при царицях Анні та Катерині II.

АВТОНОМІЯ

РОЗДІЛ 4

Склад Слободських полків і їх перші полковники. Слободська Україна не здобула собі відразу автономії, як се бачимо в Гетьманщині, де автономія снувала ще з Переяславської умови 1654 р., окрім того, автономія Слобожанщини була далеко менша, ніж Гетьманщини. Найголовніша причина сієї ріжниці була в тім, що Україна при Хмельницькому, уся, з своєю власною землею, в один час прилучилася до Московської держави на вільних умовах, Слободська ж Україна, як ми знаємо, заселялася поволі, спроквола, і хоч то було на диких, не заселених степах, котрі не були нічиєю власністю, але все ж таки на ту землю московський уряд дивився як на свою і хтів її закріпити за собою через заселення українськими переселенцями, хоч ті землі в дійсності належали прадідам українців. Купки переселенців приходили не в один час, роз'єднані і розлучені одна з другою, і з ріжних місць, не знаючи одна другої, не маючи єдиного гетьмана, бо Як. Остряниця мав один тільки гетьманський титул, але й його, як ми знаємо, було убито у Чугуєві у 1641 р. Інші козацькі ватажки переселенців були більш усього осадчими, як їв. Каркач у Харкові, або отаманами.
У Острогозьк явився у 1652 р. полковник Іван Зіньківський з обозним Ф. Шебертасом, писарем, 9-ма сотниками, осавулами, підпрапорними і 2-ма попами. Се значить, була уже зовсім злажена, злаштована полкова організація — такою вона прийшла на річку Тиху Сосну, де збудувався Острогозьк, такою вона зісталася у Острогозькому козачому Слободському полку, першому із Слободських полків. У Чугуєві Якова Остряницю титулували гетьманом, хоча він гетьманом Слободської України не був. Так саме зоставлені були полковничі титули за декількома слободськими старшинами, котрі з такими титулами перейшли у Слободську Україну, наприклад, за острогозьким полковником Ів. Зіньківським.
Він прийшов у Бєлгород з своїм старим титулом полковника, з сим титулом його й поселено було у Острогозьку, а потім вже легко було зробитися йому й полковником Острогозького козачого полка, бо сей полк він привів з собою. Острогозький полк містив у собі 7 сотень, котрі названі або від призвищ своїх сотників, або від тих місць, з котрих поприходили сотняне: Остапова, Дубовика, Іванова, Батуринська, Конотопська, Карабутинська, Бутурлинська. І полк, і сотня мали не одне військове значіння, а окрім того й земельне, себто Острогозький, наприклад, полк визначав з себе цілу земельну округу, в котру увійшло декілька міст, слобід, сіл, деревень і хуторів. Українці Острогозького полка поселилися, як ми бачили, і у Коротояку, і на Уриві, і на Усерді, і в Сидовищах, і інших місцях Острогощини. Мабуть, Зіньківський був і першим полковником першого Слободського Острогозького полка. Московський уряд числив його острогозьким полковником у 1667 р. Але Острогозький полк, здається, був й раніше, бо була царська грамота у Острогозький полк ще у 1659 р., але не на ймення Зіньківського, а черкас. Харківський Слободський полк склався не так, як Острогозький, не відразу. У харківських переселенців був попереду осадчий Каркач (мабуть, першої малої ватаги переселенців), потім ми бачимо у харківських козаків отамана Івана Кривошлика. Отаман мав немов полковничу владу, бо він стояв на чолі 6-ти сотен, котрі складали з себе цілком полк, сотні поділялися на десятки. Сотні мали 100 козаків, десятки — 10, окрім шостої сотні, де усього було 87 чоловік, але від того, що ся послідня сотня ще була не докомплектована. Разом з сим військовим значінням сотні ми бачимо й земельне — і Харківський полк був теж земельною округою, котра поділялася на сотенні округи — військові й земельні повіти. Так було і в інших Слободських полках, коли вони склалися. А складалися остатні чотири полка, окрім першого, Острогозького, теж не відразу, а поволі, помаленьку.
Отаман Харківських козаків був ще і у 1659 р. Т. Лавринов. А в розпису Пестрикова 1660 р. ми читаємо: у Харкові черкас з полковником і з начальством 1357 чол. Значить, у початку 1660 р. у Харкові вже був полковник, але хто був тоді харківським полковником, не знаємо. Знаємо тільки, що у 1665 р., як побачимо далі, полковником у Харкові був вже Іван Сірко, кошовий Війська Запорізького. Пробував Сірко у Харкові у 1664—1665 і 1667 р., але семейство його проживало біля Мерехви у слободі Артемовці, котру він сам оселив, і там було його сімейне гніздо, там його більш усього знали й цінували. В указі 1675 р. воєводам Рєпніну з товаришами Іван Сірко називається харківським полковником й додано до сього, що він з козаками під Балаклейною слободою розбив татар і одбив од їх полон: за се він був нагороджений царським жалуваннєм. Його визивали для сього з Харкова у Бєлгород — і він туди їздив. Харківські козаки подали у 1667 р. цареві прохання, де називають себе черкасами Харківського черкаського полку Ів. Дм. Сірка. У розпису козаків Бєлгородського полка 1667 р. перелічені усі слободські полковники — у Харкові — Іван Сірко. 25 лютого 1668 р. кн. Барятинський наказував харківському полковнику Сірку прибути з своїм полком з козаками до Охтирки. А 17 березоля кн. Барятинський оповіщав царя, що харківський полковник Івашко Сірко зрадив, Харків же не зрадив цареві й вибрав іншого полковника — Хв. Репку. Перша згадка про Репку яко харківського полковника, належить до 28 червня 1668 р. 26 лютого Сірко ще був полковником у Харкові. 17 березоля була послана звістка про його повстання, а розпочав він повстання 4—6 березоля, коли вийшов з Мерехви. Повстання захопило південну ча.стину Харківського полка, а Харків взагалі не хтів приймати у йому участі. Харківці скинули з полковництва Сірка й вибрали на його місце Репку, котрий виступив проти Сірка у південну частину полка, бо вона з'єдналася з Сірком і його підтримувала. Умовлявся про повстання Сірко з Брюховецьким листом, котрий він написав з Мерехви 25 лютого 1668 р. Там він прохав у Брюховецького прислати йому як мога скорше 3000 козаків Полтавського полка під Мерехву, щеб піти з ними проти Харкова і не дати спромоги зайняти його московським людям і щоб його не встигла зла доля рибинського полковника та інших. До сього Сірко додає ще цікаве прохання, щоб «не було по слободах непотребної шарпанини од жадного війська і бисьмо люду не тревожили». Сірко мав владу у тих слободах, котрі з'єдналися з ним у повстанні проти Москви, і сі слободи належали до округи, з котрої склався Харківський полк,— Зміїв, Цареборисів, Маяцьк, Валки і Мурахва, хоча були у Зміївському, а не Харківському повіті. Харківці ходили на Зміїв і забрали там гармати, спалили й сплюндрували місто. Сірко підступав до Харкова, позабірав у неволю декілька мешканців його, але харківці почали стріляти з кріпосних гармат — і Сірко мусив повернути од Харкова. Тоді почалося повстання в слободі Печенігах: харківський полковник Репка, котрий був вибраний перед тим у Харкові, виступив проти повстанців до Чугуєва і Печеніг і розбив їх. Дорошенко вислав проти Репки татар, а потім почалося повстання і у самому Харкові: раптом, несподівано, повстанці уночі напали на будинок Репки, убили його й сотника Хведорова. Повстанців у Харкові було, одначе, небагато — чоловіків з 20: Івашка Кривошлик (себто колишній отаман харківських козаків) та Степка та Тарас. Харківського полковника Хв. Репку, оповідає тогочасний документ, убито до смерті, а сотника К.. Хведорова поколили рогатиною, Харківці зачинилися у кріпості і сиділи у облозі. З універсала харківського полковника Гр. Донця 1673 р. ми дізнаємося, що полковник Хв. Репка звелів розстріляти у Харкові Жигалку Мельника за те, що той укупі з товаришом своїм поубивав бєлгородських дітей боярських, котрі йшли з служби своєї з Валок. З сього видко, що у Харкові був теж рух проти воєвод та приказних, а Репка був супротивником сього руху і стояв за Москву і проти Сірка. Сірко, як ми бачили, натякав на злу долю рибинського полковника, але ми знаємо, що Іван Зіньківський, котрий був у 1667 р. полковником у Рибинську (Острогозьку), не з'єднався ні з Брюховецьким, ні з Сірком, а у 1670 р. навіть получив за се похвальну царську грамоту. Зараз після смерті Репки харківським полковником вибрано було у 1668 р. Григорія Донця, котрий раніше був харківським сотником. Хоча Орновський і виводить рід Донців-Захаржевських з Польщі від тамошніх дворян, але ми знаємо, що Гр. Донець ніколи не писався Захаржевським. Рід Розумовських теж виводили з дворян, коли се були прості козаки, так, мабуть, було і з Донцем. Родоначальник Донців був простий виборний козак Грицько Донець, котрий і прізвище своє получив через те, що прийшов з Дону. Раніше він був рядовим козаком — Грицьком Донцем, потім його вибрано у сотники, а після смерті Репки і в полковники. Цікаво, що Донський отаман у свойому приватному листі звертається до його так: «В город Харків полковнику Грицьку». На його ймення була видана перша царська жалованна грамота 1668 р. Харківському полку з усією старшиною і поспільством. У Розряднім приказі було записано, що у Харкові полковником був Григорій Донець. З універсала Донця дізнаємося, що він зробився полковником харківським по указу царя, за свою вірну службу московському цареві. За його часи увійшов у склад Харківського полка Балаклійський полк у 1677 р. У 1674 р. У Харківському полку було 20 городів і слобід і козаків полкової служби 5055 чол., а у 1677 р.— 20 городів і 4 слободи, козаків полкової служби 7733 чол. У 1685 р. із Харківського полка виділився окремий Ізюмській Слободський полк, і тоді у Харківському залишилося 12 міст — городів, з 43 селами й деревнями; між ними були Вовчанськ, Салтів, Золочів, Валки, Мерехва, Зміїв, Слов'янськ й інші, себто кілька повітів сучасної Харківської губернії — Харківський, Вовчанський, Валківський, Зміївський й частина Ізюмського. Ширилася округа полка, а разом з тим збільшувалося і число сотен — у 1732 р. їх було вже 17. До Харківського полка належав, як ми бачили, Балаклійський полк, котрий увійшов у склад Харківського полка, і деякий час отсі два полки з двома полковниками існували разом. У виданих мною «Матеріалах» сказано, що у донецьких та оскольських українців було два полковника: у Харкові Гр. Донець, а в Балаклії — Яків Черніговець. А у 1677 р., по указу боярина й воєводи кн. Гр. Гр. Ромодановського, Якова Черніговця від полковництва відсунуто, а велено той Балаклійський полк віддати Харківському полковнику Григорію Донцю, з'єднати їх у один полк — Харківський, і Донцеві писатися харківським полковником. В. Є. Данилевичем видані були нові матеріали про Балаклійський полк, і з них виявилося, що Черніговець був постановлений балаклійським полковником у 1670 р., значить, він був полковником сім років (до 1677 р.). Раніше він був чернігівським полковником, після зради Виговського приїхав у Бєлгородський полк з полковником Іваном Безпалим і служив полковником (себто з титулом полковничим), але полка він не дістав, бо усі слободські козаки розписані були тоді по полках, і тільки у 1669 р. велено було у нього, Якова, у полку бути козакам новозбудованих міст Балаклії, Змієва, Дворічної, Цариборисова, Маяцька, бо вони ні у який полк не були вписані. До сього бєлгородський воєвода додавав цікаве пояснення, що у новозбудованих українських містах полковників і козаків у полки він сам «строиль и приказывалъ по своєму разсмотреньишку», себто назначав по свойому власному вибору. Виходить, що бєлгородський воєвода мав великий вплив і на назначення полковників, але се було тільки тоді, як кого з них назначав московський уряд, а не вибірали самі полчане. Коли було зроблено Черніговця балаклійським полковником, не знаємо, бо дві офіціяльні звістки, вище наведені мною, розходяться проміж себе: перша (кн. Ромодановського, котрий добре знав Черніговця) обговорює 1669 р., а друга (оправка з Розряду) — 1670 р. Мабуть, у Бєлгороді Ромодановським було зроблено пропонування про полковництво Черніговця ще у 1669 р., а Розряд ствердив його у 1670 р. Є. Альбовський перш лічив Черніговця полковником з 1663 р., а у новішій свой розвідці не підтримує сієї помилки і додає окрім того з тогочасних документів деякі цікаві звістки про Черніговця. Виходить, по документах, що Черніговець приїхав і зробився осадчим та отаманом у Балаклії у 1663 р., населив цілу Донецьку округу, навіть збудував Ізюм і за те дістав право на полковництво у свойому ж таки полку. У 1667 р. його скинуто з полковництва за якусь-то полкову провинність, але через два роки він поїхав до Москви і подав прохання, щоб йому вернули Балаклійський полк: йому дали подарунки, але полка не вернули, і він доживав віку у Балаклії яко її осадчий.
Охтирський полк мав своїм полковим містом Охтирку і обіймав теперішні Охтирський й Богодухівський повіти і деякі суміжні частини Харківського повіту, а також Полтавської і Курської губерній. Першу жалованну грамоту дістав Охтирський Слободський полк у 1668 або 1669 р. Охтирський полк склався між 1655 і 1658 рр., а в якому році, певно сказати не можна. В реєстрі Охтирських мешканців 1655 р. на чолі їх був не полковник, а отаман Дмітрій Іванович, а у 1658 р. там був вже полковник Іван Гладкий. Так каже В. Є. Данилевич на підставі тогочасних документів, але, на жаль, не цітує текста їх. І дивно, що у 1668 р. по справці Розряду у Охтирці не показано полковника, але у виданому мною розпису міст Бєлгородської линії за 1668 р. бачимо чотири Слободських полка, а серед їх і Охтирський. Полковником його був тоді Дем'ян Зіновьєв, на ймення котрого була видана жалованна похвальна грамота у 1669 р.
Осадчим міста Сум і першим сумським полковником був Гарасим Кондратьєв, котрий, як каже документ, прийшов з задніпрянських городів і осів жити на безлюднім місці між Бєлгородською та Путивльською лініями над річкою Сумкою. Він призвав дідів, батьків і родичів теперішніх мешканців і багацько усяких переселенців з задніпрянських і гетьманських городів і населив перш усього Суми, а потім багацько городів, сел і деревень, злаштував полк і за те його було зроблено у сим городі Сумах і полковником. Кондратьєва вибрали полковником полчане, а Розряд ствердив сі вибори. Коли саме відбулися вибори Кондратьєва на полковництво, се питання розв'язує В. Є. Данилевич на підставі документів: у 1658 р. він був ще городовим отаманом у Сумах, як се видко з інструкції Малішевському, але у сій же інструкції сказано, що Малішевський повинен був заселяти нову оселю задля установи військової служби козаків Слободського Сумського полка. Значить, тоді вже улаштовувався Сумський Слободський полк.
У інструкції стоїть 7167 р. від сотворення світа, але В. Є. Данилевич справедливо каже, що се буде не 1659, а 1658 р., бо місяць грудень 7167 р. (рік починався тоді у вересні) падає на 1658 р. від Різдва Христова. На службі на полковничій посаді Кондратьєв був з 1658 р. У 1659 р. йому виписане було уже жалування у Розряді. Виходить так, що Кондратьєв став сумським полковником або у самому кінці 1658 р., або у початку 1659 р., і се підтримується ще й тим, що тоді саме він дуже гостро відмовився з'єднатися з гетьманом Виговським проти Москви. Здається, що тоді він був вже полковником, але тільки що ствердженим Москвою і бажав чи мусив проявити свою щирість Москві. Кажемо «бажав чи мусив» через те, що хоч він і виявляв себе вірним слугою Москви, але у його, як ми бачили, були якісь зносини з Брюховецьким. У Сумському, як і у Острогозькому, полку першим полковником свого полка був осадчий полкового міста і полкової округи. До Сумського полка належали теперешні Сумський і Лебединський повіти.
Першим полковником Ізюмського Слободського полка був теж осадчий Ізюмської полкової округи, харківський полковник, відомий нам Грицько Донець. Він переніс город Ізюм на нове місце, де Ізюм і тепер знаходиться, і зробив з його новий великий город. Гр. Донець з дозволу Розряда поселився у Ізюмі і хтів, щоб полковником у Харкові зробився його син Костянтин. Харківські полчане (старшина і усі козаки) подали від себе цареві прохання, щоб у Харкові назначено було полковником Костянтина Донця, бо батько його хотів жити у Ізюмі. Гр. Донцеві вийшов дозвіл жити у Ізюмі, але він, як і давніше, мусив писатися харківським полковником, а син його Костянтин — наказним полковником й відати службою та розправою сотників та козаків по їх українському звичаю. Але через якийсь час батько знову переїхав у Харків, а син — у Ізюм (мабуть, у 1682 р.). Се було зроблено для того, щоб прокласти стежку Костянтинові до самостійного уряду.у Ізюмі. Гр. Донець старів і хтів ізюмське полковництво передати синові Костянтину, а харківське — другому синові Хведору. Він сам побував у Москві, а потім вирядив туди Костянтина у 1685 р. до царів. З ним приїхав полковий обозний Петровський, піп, сім сотників, троє сотенних хорунжих, усього 28 чоловік. Ізюмців приняли при дворі дуже ласкаво. Кость Донець прохав, щоб йому царі дали грамоту на ізюмське полковництво і щоб Ізюмський полк був виділений з Харківського. На се, казав він, згоджується і о тім просить його батько. Уже на другий день вийшла резолюція: виділити Ізюмський полк з Харківського, приписати до нього 13 міст та містечок з 2200 козаками й видати Костю Донцеві жалованну грамоту на полковництво, хоч все-таки разом з батьком Григорієм Донцем. Жити на Ізюмі велено було Костянтинові (1685 р.). Кость Донець прохав ще, щоб його полку видані були царями корогва і литаври, котрих раніше Слободським полкам не давали, і походні гармати. Чи се прохання було виконано, не звісно.
Оттак ріжними способами та у ріжні часи склалося 5 Слободських козачих полків: з них Острогозький з полковником Зіньківським, мабуть, найстарший (початок його іде з 1652 р.). Головинський каже: «З поселених на Острогощі українців склався Острогозький козачий полк. Се був перший Слободський полк. Першим полковником його був Зіньківський. Полк склався із семи сотен». Виникає якийсь сумнів тільки через те, що царська грамота 1659 р., як ми бачили, була відправлена не на ім'я полковника, а «черкас». Можливо, одначе, що Зіньківський, котрого бачимо з титулом козацького полковника ще у 1652 р., тільки через якийсь час прилучив до себе Острогозький полк — тоді, як він склався, й тільки тоді він зробився й полковником Острогозького полка. У Охтирці був полковник і полк у 1658 р., у Сумах — у кінці 1658 р. або у початку 1659, у Харкові полковника з полком ми бачимо у 1660 р., в Ізюмі — у 1685 р. Раніше московський уряд давав вільготи осібним українським осадчим, а коли на Україні склалися полки, тоді московські царі почали вже на їх ймення давати вільготи козацькому товариству й усьому поспільству, і через ті вільготи, котрі дістали слобожане — мешканці заселених ними слобід та городів, і уся країна почала прозиватися Слободською Україною, або Слободськими полками. З усіх тих льгот і склалася автономія краю і його мешканців. Значить, основою автономії Слобожанщини були царські жалованні грамоти, котрі видавалися Слободським полкам, так само, як основою автономії Лівобережної України були так звані гетьманські статті, себто умови з московськими царями, а потім російськими імператорами. Гетьманські статті, котрі давалися усій Гетьманщині на ймення єдиного представника краю — гетьмана, повинні були давати більшу автономію, ніж окремі жалованні грамоти слободським полковникам, вже через те, що тут не було такої єдиної гетьманської влади, яка була у Гетьманщині. Але ж усе-таки і слободські полковники мали кожний у своїй окрузі дуже велику владу — не меншу, ніж полковники Гетьманщини у своїй окрузі. Значить, слободсько-українській автономії бракувало центральної гетьманської влади, або, краще сказати, вона поділялася між усіма п'ятьма полковниками Слобожанщини.

Склад козацької автономії. Як же по сій автономії був улаштований уряд країни? У кого була влада над країною й її мешканцями? Які політичні і інші права мали полковники і місцевий уряд? Які були відносини країни до Московської, а потім Російської держави? Які, права й привілеї мали мешканці країни?
На чолі полкового уряду стояли виборчі полковники і полкова старшина. Полковника і старшину вибірала сама полкова старшина, а не усе товариство і не на якийсь там час, а взагалі, до смерті. Влада полковника була дуже велика: він відав устроєм свого полка, себто керував цілою округою в усіх військових і адміністраційних ділах, стверджував судові постанови в карних — кримінальних — справах і в позвах; роздавав військові вільні землі навіть у нащадок усім підвласним і сам міг займати такі заиманщини задля себе на свою власну потребу; на все те він видавав універсали за своїм підписом (рукою власною) і печаттю. Полковничими клейнодами були пернач (шестопер), себто шестигранна булава, обложена золотом або сріблом та самоцвітним камінням, полкова корогва з іконою Божої Матері або якогось святого — оборонця полка, полковнича печать, котра була разом з тим і полковою — військовою, полкова музика. Полкову старшину складали шість чоловік: полковий обозний, суддя, осавул, хорунжий і два писаря. Під началом обозного були гармаші з гарматами і усі кріпості. Яко старший в полку, він заміняв полковника, коли той був хворий або в від'їзді, але він не міг тоді видавати універсалів. Суддя відав судовими цивільними ділами у полковій ратуші. Осавул був посібником, підручником полковника у чисто військових справах. Хорунжий отаманував над хорунжевими козаками, відав полковою музикою й оберігав полкову корогву. Полкові писарі були секретарями у ратуші — єден у військових, а другий у цивільних справах. Уся полкова старшина збиралася для військових справ на полкову Раду, на чолі котрої стояв полковник, а обозний порядкував ділами. Усі мали по одному голосу, а полковник — два. Справи судові рішалися у полковій ратуші, куди входили ті ж самі члени, що і в Раду, але впорядчиком там був вже суддя. В сотнях був такий же сотенний уряд, котрий складався із сотника, отамана, осавула, писаря і хорунжого. Сотня порядкувалася сотником. Була і сотенна Ратуша, де отаман, яко суддя, і писарі порядкували гражданськими справами, а осавул і хорунжий помагали сотнику у військових справах. Хорунжий держав сотенний прапор, на котрому був хрест і визначалися полк і сотня. Сотника вибірала полкова старшина, а він сам уже вибірав собі сотенну старшину; міг і скинути її з уряду. Так виявляє нам устрій Слободських полків Срезневський на підставі офіціяльного документа, так званого «Екстракта о слободських полках». Сей документ до нас не дійшов. Ми можемо в загальних рисах здатися на «Екстракт» Срезневського, бо його звістка підтримується й іншими джерелами. Але на сю звістку треба все ж таки дивитися як на правдиву тільки взагалі, бо від сього порядка були відміни в ті або інші часи життя країни залежно від місцевих обставин, а більш усього — від політики центрального уряду.
Ось деякі звістки з інших джерел, котрі підтримують свідоцтво Срезневського про полковничу владу. Харківський полковник К. Донець у своєму універсалі 1686 р. писав: «Ознаймуємо сім листом нашим, іж по указу великих государей, мешкаючи ми тут на українном городі Ізюмі, маємо то в своєй власті роздавати усякіє вольніє грунти і пасічні в'їзди усякім людям для размноженія». Сим підтримується свідоцтво Срезневського про право полковника роздавати вільні землі. У 1712 р. старшина Харківського полку подала цареві Петру Великому прохання, щоб залишити її при старих привілеях щодо виборів — а по сих привілеях вони вибірали старшин на ратуші з загальної згоди по свойому українському звичаю і усякі уряди мали проміж себе без перемін. Далі вони прохали, щоб, як і при старих полковниках, полкові збори робилися з загальної згоди, без тяжарів, і щоб розходи записувалися теж у ратуші і щоб полковник Куликовський, як і колишні полковники, робітників і хури брав з своїх маєтностей, а старшини для сього мали з неслужилих людей по 10- 15 чол. Царь Петро згодився з сим проханням. Сотників, по Срезневському, вибірала полкова старшина, але універсал на сотенний уряд видавав полковник. Ось цікавий універсал про се полковника Квітки 1718 р.: «Полковник Харьковській Григорій Квітка Афанасьєв. Усім старшинам полку мойого панам сотникам, атаманам, всьому старшому і меньшому, а особливо сотні Ольшанській товариству сім ознаймуєм, іж... видячи пана Якова [Ковалевського] как во всяких случаях і потребах воїнських справоного і способного, так і до уряду годного і розумного, вручаємо йому уряд сотничества в Ольшаній, которого все общетовариство тамошнє і посполітий народ, по вичитанії сього нашого наказу, принявши себе за старшого, усякоє йому належитоє як старшому свойому мають отдавати послушенсьтво і учтивость, також і він новозибраний сотник повинен бути у товаристві, яко старший, доброго чтити, а противного і ослушного карати. Особливо упоминаємо, аби він сотник усякіє токмо до уряду свого і як судити справу знал, а до кримінальних касатися не важился, но до суду полкового в Харьківськую одсилав би ратушу». Про Ради у записках Квіток сказано, що тамбували гострі суперечки між старшинами і сі суперечки іноді закінчувалися навіть боєм.

Полковники Слободських полків. Полковники мали у своїх руках велику владу, і нам треба знати, хто займав сі полковничі посади, як вони їх займали і що вони робили на користь населенню. Тут ми побачимо, як робилися вибори полковників у дійсному життю і коли виборче право порушалося та ламалося і хто був винний у його зменшенню та знищенню. І. Квітка дає нам список слободських полковників. Він не зовсім повний і навіть, може, певний. У ньому нічого не обговорено про вибори полковників, але все-таки ми мусимо ним скористуватися, хоч з деякими поправками. У Харківському полку були полковниками, починаючи з Гр. Донця (ми знаємо уже, що було два полковника Сірко і Репка і до Донця):
1. Гр. Єрофеєвич Донець у другій половині 17 ст.;
2. Хв. Гр. Донець-Захаржевський (Петровської доби):
3. Прокофій Куликовський ((волох), Петровської доби);
4. Гр. Сем. Квітка (Петровської доби);
5. Ст. Ів. Тевяшов (Лизаветинської доби);
6. Матв. Прок. Куликовський (послідній).

У Сумському полку І. Квітка лічить 7 полковників—
1. Гар. Кондратьєва (другої половини 17 ст.);
2. Сина його, Ондрія Кондратьєва (Петровської доби: його убито у 1708 р. в Булавинське повстання на Дону);
3. Ів. Ондр. Кондратьєва (унука Гарасима — Петровської доби);
4. Вас. Дан. Перекрестова-Осипова;
5. Дм. їв. Кондратьєва (Лизаветинських часів);
6. Мих. Мих. Донця-Захаржевського;
7. Ром. Ром. Романова (послідній).

У Охтирському полку було 8:
1. Демьян Зіновьєв (другої половини 17 ст.);
2. їв. їв. Перекрестов (часів Петра Вел.);
3. Хв. Ос. Осипов (часів Петра Вел.);
4. Ол. Леонт. Лесевицький;
5. Ів. Ол. Лесевицький (часів Лизавети);
6. К. О. Лесевицький;
7. Геор. Ол. Лесевицький;
8. Мих. їв. Боярський (послідній).

У Ізюмському полку було 6 полковників:
1. Кост. Гр. Донець-Захаржевський (Петровських часів);
2. Хв. Вол. Шидловський (Петровських часів);
3. Мих. К. Донець-Захаржевський (Петровської доби);
4. Лавр, їв. Шидловський;
5. їв. Квітка (часів Лизавети);
6. Хв. Куз. Краснокутський (послідній).
І. Квітка не перелічує полковників Острогозького полка, а по інших джерелах їх було 8:
1. їв. Зіньківський;
2. Карабут;
3. Сас;
4. Буларт;
5. Куколь;
6. Ів. Тевяшов;
7. Син його — їв. Тевяшов;
8. Потім унук його — Ст. Тевяшов.

Здається, сей список не досить повний, бо окрім тих перших полковників, про котрих ми оповідали (Сірка і Репки), були ще деякі інші, так наприклад, у Сумському полку діти Гараеима — Григорій, Ондрій, Роман помагали свойому батькові у полкових ділах. Далі, після Зіновьєва, був полковником Охтирського полка Микола Матвієвич (у 70-х роках XVII ст.) і Хв. Сагун (у 80-х роках). Після Хв. Ос. Осипова — син його Максим Хведорович. Ол. Л. Лесевицький був з 1724 по 1735 р. полковником охтирським, а з 1735 по 1744 — бригадиром Слободських полків. Усього в 5 полках було 35—39 полковників. Придивляючися до сих списків, ми помічаємо, що за 100 років у кожному полку перебувало 6—8 полковників, себто припадає в середнім по 13—17 років на кожного. Деякі з полковників, як, наприклад, Гр. Донець або Гар. Кондратьєв залишалися на своїх посадах по кілька десятків років. У всякому разі, вибори не були щорічні і не відбувалися через З або 5 років: значить, справді вибірали взагалі, немов до смерті, як казав Срезневський. Особливо се треба сказати про XVIII ст.— з Петра Великого. Кажемо «вибірали», хоча дійсно не знаємо, чи одбувалися завжди вибори на Раді. І. Квітка каже про пожалування полковничих урядів царями та воєнной колегієй, але се, може, треба розуміти як ствердження виборів. Звертаючися до роду та прізвищ слободських полковників, бачимо, що у Слобожанщині було кілька родів, котрі немов вистачали з-поміж себе полковників: так, рід Донців-Захаржевських дав 5 полковників: 2 — Харківському полку, 2 — Ізюмському, 1 — Сумському; рід Кондратьєвих 4 — усіх Сумському; рід Квіток — 2: одного Харківському і одного Ізюмському полку; рід Лесевицьких — 4 Охтирському полку; рід Перекрестових і Осипових — 3: 1 — Сумському, 2 — Охтирському, рід Шидловських — 2 Ізюмському; рід Куликовських — 2 Харківському полку, рід Тевяшових — 4: 3 — Острогозькому і одного — Харківському полку. Значить, отсі 8 родів дали усі у купі 26 полковників і тільки 8 полковників дали поодинокі роди — Романова, Зіновьєва, Боярського, Краснокутського, Карабута, Саса, Буларта, Куколя. Виходить, що у Слобожанщині у деяких родів було немов спадкове полковництво — у Лесевицьких. Тевяшових. Кондратьєвих. Рід Кондратьєвих давав полковників тільки одному Сумському полку, рід Лесевицьких — одному Охтирському полку, рід Куликовських — одному Харківському полку, Шидловських — Ізюмскому. Сі роди були багаті, і се багацтво мало великий вплив на вибори і ствердження їх урядом. З другого боку, знов і багацтво вони збільшували через те, що займали полковничі уряди. Донці-Захаржевські мали велику силу і значіння у Харківській та Ізюмській окрузі, Кондратьєви — у Сумській та сусідній Охтирській, Перекрестови, Лесевицькі і Осипови — у Охтирській, Тевяшови — у Острогозькій. Не дивно, що харківська старшина прохала у 1707 р., щоб полковником у Харкові поставлено після смерті Гр. Донця зятя його — Хв. Вол.Шидловського. Вони не хтіли полковника з чужого роду, бо боялися, що він їх знищить. Прохання було підписано тільки полковою старшиною та сотниками, але йшло немов од усього полка.

Дата добавления: 2015-05-23