Укр політичні партії в Галичині 19 поч 20 ст

Українська греко-католицька церква у 2-й пол. 19- поч. 20 ст

На землях, які потрапили після поділу Речі Посполитої до складу Австро-Угорської імперії, частина унійної Київської митрополії продовжила своє існування у якісно інших умовах, ніж та, яка потрапила під владу Російської імперії. Практично відразу після приєднання галицьких земель до Габсбурзької монархії імператорка Марія-Терезія у 1774 році видала декрет, яким затвердила нову назву для унійної Церкви – Греко-Католицька Церква, головним чином щоб відрізнити її від Римо-Католицької Церкви. Австрійська влада розуміла, що шануючи українців-русинів, зможе збалансувати польський сепаратизм у регіоні. Для цього необхідно було забезпечити рівні права як для східних, так і для західних католиків (оскільки, незважаючи на те, що уніати були теж католиками, як і латинники, польські римо-католики трактували східних співбратів як нижчу касту). Того ж року Марія-Терезія заснувала у Відні семінарію при храмі св. Варвари для греко-католиків (Барбареум). А імператор Йосиф ІІ головним провідником своїх просвітницьких реформ на території, де проживали русини, визначив греко-католицьке духовенство. Для цього, зокрема, було підвищено соціальний і економічний статус і освітній рівень духовенства. Імператор водночас практично взяв під контроль право призначати єпископів, але у 1855 році між імперією і Римом було укладено конкордат, який забезпечував незалежність церковних справ від імператорської влади, зокрема стосунки єпископату з Римським Престолом. Після революції 1848 року в середовищі галицьких русинів посилюється національна самосвідомість. Значну участь у цих процесах брало і греко-католицьке духовенство, оскільки було найосвіченішою групою серед населення. У 1891 році у Львові відбувся Собор Греко-Католицької Церкви. На ньому зустрілись дві течії - консервативна, яка обстоювала непорушність власних східних традицій Церкви, та реформаторська в особі василіян, які закликали до більшого наближення до Латинської Церкви

У 90-ті рр. XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині досяг якісно нового ступеня. Прискорився процес формування політичних партій. 1890 р. І. Франко, Михайло Павлик та інші діячі радикального руху створили першу в Україні політичну партію — Русько-Українську радикальну партію (РУРП). Вона прагнула утвердження соціалізму, демократизації суспільного ладу, піднесення національної свідомості українців. Політичне майбутнє Західної України радикали бачили в перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах федералізму і вільного національного розвитку всіх її народів. У 1895 р. програма РУРП була доповнена окремим пунктом про те, що здійснення соціалістичних перетворень можливе за умови повної державної самостійності українського народу. Однак члени радикальної партії не дотримувались однакових поглядів. З часом дедалі виразніше в ній вирізнялись три угруповання: соціал-демократичне, власне радикальне і націонал-демократичне. Це врешті спричинило розкол радикальної партії. Спочатку РУРП залишили соціал-демократи, які восени 1899 р. утворили Українську соціал-демократичну партію (УСДП) на чолі з Миколою Ганкевичем. Ця партія не підтримувала ідею соціалістичної революції і диктатури пролетаріату, а як і інші західноєвропейські соціал-демократичні партії прагнула досягти соціалізму завдяки реформам, захисту інтересів робітників, легальним парламентським методам боротьби.

Одночасно відбувалася реорганізація народовців. Було створено Націонал-демократичну партію (УНДП), до якої увійшли більшість народовців і частина радикалів. На чолі партії стояли М. Грушевський, К. Левицький. Ця партія також мала на меті досягнення незалежності України, а найближчим завданням бачила автономію західноукраїнських земель у складі Австро-Угорщини.

27.Громадсько-політичні погляди та діяльність І.Франка.(?)

У 90-ті рр. XIX ст. національно-визвольний рух у Галичині досяг якісно нового ступеня. Прискорився процес формування політичних партій. 1890 р. І. Франко, Михайло Павлик та інші діячі радикального руху створили першу в Україні політичну партію — Русько-Українську радикальну партію (РУРП). Вона прагнула утвердження соціалізму, демократизації суспільного ладу, піднесення національної свідомості українців. Політичне майбутнє Західної України радикали бачили в перебудові внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах федералізму і вільного національного розвитку всіх її народів. У 1895 р. програма РУРП була доповнена окремим пунктом про те, що здійснення соціалістичних перетворень можливе за умови повної державної самостійності українського народу. Однак члени радикальної партії не дотримувались однакових поглядів. З часом дедалі виразніше в ній вирізнялись три угруповання: соціал-демократичне, власне радикальне і націонал-демократичне. Це врешті спричинило розкол радикальної партії.

Дата добавления: 2015-05-23