Рентгенологічні методи дослідження вуха

ІМПЕДАНСНА АУДІОМЕТРІЯ

Необхідні засоби:

· 1. Імпедансометр.

· 2. Бланки імпедансограм.

Імпедансна аудіометрія – об’єктивний спосіб визначення слухових порушень, а також зміни тиску в барабанній порожнині та наявності в ній рідини чи зрощень. Імпедансометрія ґрунтується на реєстрації звукових подразнень (стимулів), посланих до барабанної перетинки і відбитих від неї. Виявлено, що здатність барабанної перетинки поглинати чи відбивати звукову енергію залежить від її імпедансу (опору), який, у свою чергу, пов’язаний з багатьма факторами (різниця тиску повітря в зовнішньому слуховому проході й у барабанній порожнині, зміни барабанної перетинки і в барабанній порожнині тощо). Дослідження проводять таким чином: у зовнішній слуховий прохід герметично вводять обтуратор, який має три канали і тому одночасно: 1) змінює у слуховому проході тиск від -400 до +400 мм водн. ст.; 2) генерує звукові коливання заданої частоти 125-10000 Гц; 3) реєструє відбиті від барабанної перетинки звукові коливання. У момент, коли тиск у зовнішньому слуховому проході буде дорівнювати тиску в барабанній порожнині, барабанна перетинка найкраще коливатиметься і ці коливання реєструватиме імпедансометр. Це дає можливість визначити стан (імпеданс) барабанної перетинки та зміни у барабанній порожнині – наявність ексудату, розрив ланцюга слухових кісточок тощо.

Імпедансометрія дозволяє також визначити рефлекторне скорочення внутрішньовушних м’язів (акустичний рефлекс), оскі­льки при інтенсивних звуках (понад 80 дБ) ці м’язи скорочуються, щоб запобігти ушкодженню внутрішнього вуха надмірними звуковими подразненнями. Такі скорочення м’язів можна зареєст­рувати під час дослідження і в певних межах визначити стан слуху обстежуваного. Отже, імпедансометрія дає змогу отримати об’єктивну інформацію про функціональний стан різних ланок середнього і внутрішнього вуха.

Рентгенологічні методи дослідження вуха використовуються для діагностики захворювань вуха, особливо тих, що перебігають з руйнуванням кістки. Для обстеження скроневої кістки найчастіше застосовують три проекції: бічну (за Шулером), аксіальну (за Майєром) та косу (за Стенверсом). При будь-якій проекції завжди роблять рентгенограми обох вух, щоб порівняти уражене вухо із здоровим.

Більш інформативним методом дослідження скроневої кістки є комп’ютерна томографія. Вона дає можливість виявити патоло­гічні стани як в кістковій тканині, так і в м’яких тканинах зовнішньо­го, середнього та внутрішнього вуха. Таке дослідження грунтується на комп’ютерній обробці даних, отриманих на приймачі рентгенів­ських променів після дослідження одного об’єкта під різними кутами. Для покращання роздільної здатності при комп’ютерній томо­графії застосовують контрастування йодовмісними препаратами.

Дата добавления: 2015-05-23