Цікаві факти. Після відвоювання литовцями Подільської землі в татар утворилося Подільське князівство, володарями якого стали князі Коріятовичі

Цікаві факти

Після відвоювання литовцями Подільської землі в татар утворилося Подільське князівство, володарями якого стали князі Коріятовичі. За правління Федора Коріятовича князівство домоглося майже цілковитої самостійності. Як уже згадувалося вище, у 1392 р. він відмовився визнати владу великого князя литовського Вітовта, однак, не змігши втримати свої володіння в боротьбі з Вітовтом, був змушений тікати до Угорщини. Подільське князівство було ліквідоване, проте Вітовту довелося відразу боронити Поділля від поляків.

Поляки, які не бажали посилення влади Вітовта, вторглися на Поділля, однак відразу оволодіти ним не змогли. Лише після запеклої боротьби Вітовт змушений був поступитися західною частиною краю (на захід від річки Мурафі) з містами Кам’янець, Смотрич, Бокота, Скала та Червоноград. Але вже 1395 р. Західне Поділля було повернуте литовцям. На цьому боротьба за ці землі не скінчилася. Скориставшись усобицею в Литві, у 1430 р. польське військо знову вторглося на Поділля. Цього разу поляки наразилися на сильний опір місцевого населення, очолюваного князями Федьком Несвізьким, Олександром Носом та Івашком Рогатиським. Поляки зазнали поразки, але саме в цей час між великим литовським князем Свидриґайлом і Федьком спалахнув конфлікт, у результаті якого останній перейшов на бік Польщі й допомагає полякам захопити Західне Поділля.

Щоб закріпитися на приєднаних українських землях, у 1434 р. в Галичині було створене Руське воєводство, а в Західному Поділлі — Подільське воєводство.

На загарбаних українських землях політика Польщі докорінно відрізнялася від литовської. Поляки навіть не намагалися знайти спільну мову з місцевою елітою, а відразу запроваджували польську систему управління, передаючи її виключно в руки поляків. Крім того, польські землевласники отримували маєтки, а в міста запрошувалися німецькі, єврейські та вірменські переселенці, які отримували всілякі пільги і привілеї. Така політика призвела до втрати містами українського характеру, українці були витіснені з ремесла й торгівлі. Містам надавалося Маґдебурзьке право — право на самоврядування, але ним могли користуватися лише жителі міста й католики.

У Львові українські православні міщани перетворилися на найбільш безправну групу населення міста. Їм заборонялося продавати тканини, горілку та інші товари, жити в місті поза межами визначеного кварталу — Руської вулиці. Усі ділові документи в місті мали вестися виключно латиною або польською мовою.

Також на українських землях запроваджувалася й польська система судочинства, яка мала становий характер. Тобто кожен стан мав власний судовий орган. Шляхта підлягала земському суду, міщани — магістрату, а решта — старостинському.

Утвердження польського панування супроводжувалося наступом католицької церкви на православну. Для боротьби з православними католики вживали багатьох заходів. Створювалася власна церковна організація: у Володимирі, Галичі, Перемишлі, Кам’янці, Холмі було засновано єпископства, а в 1412 р. у Львові — архієпископство. Було заборонено будувати нові православні храми, у той час як старі закривалися. На православних священиків був накладений податок, у той час як католицькі його не сплачували. Православним також заборонялося справляти обряди, свята, обіймати державні посади. На них накидався комплекс меншовартості й неповноцінності.

Таким чином, установлення польського панування супроводжувалося ополяченням й окатоличенням українського населення.

Висновки. У ХІV ст. більшість українських земель опинилися в складі Великого князівства Литовського. Попервах політика литовських князів не була обтяжливою для місцевого люду, оскільки ті не руйнували їхніх традицій і не запроваджували щось нове. Відродився удільний устрій українських земель. Литовська еліта перейняла православну віру, культуру й закони Русі. Також литовські князі сприяли звільненню українських земель від монголо-татар. Битва на Синіх Водах (1362 р.) фактично поклала край монголо-татарському пануванню. Це дає вченим підставу говорити про Литовсько-Руську державу.

Значне розширення кордонів Великого князівства Литовського викликало конфлікти із сусідами, які також прагнули володіти землями колишньої Русі. Крім того, католицька церква наполегливо намагалася поширити свій вплив на Схід. Наприкінці ХІV ст. відбулося зближення Литви та Польщі, що привело до укладення між ними 1385 р. Кревської унії. Завдяки об’єднанню зусиль удалося завдати поразки Тевтонському ордену (Ґрюнвальдська битва 1410 р.), який загрожував обом державам.

Зближення з Польщею спричинило внутрішній конфлікт у Великому князівстві Литовському, який перетворився на відкрите збройне протистояння між прихильниками православ’я і старих удільних традицій, з одного боку, та прихильниками зближення з Польщею, католицизму та зміцнення централізації Литви, із другого. Вількомирська битва 1435 р. визначила подальший шлях розвитку Великого князівства Литовського в бік зближення з Польщею. У 1452 і 1470 рр. були ліквідовані Волинське і Київське удільні князівства, руська православна знать остаточно втратила свій вплив. Усі її спроби відновити старі порядки вже не мали успіху.

Поступово на українських землях установлювалося польсько-литовське панування, що супроводжувалося витісненням православної церкви католицькою, запровадженням нових порядків.

Дата добавления: 2015-05-23