Виробничий кооператив

Командитне товариство

Командитним товариством (а в деяких країнах — товариством на вірі) є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов'язаннями товариства (тобто є повними учасниками) є один або кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства.

Тобто командитне товариство немовби включає дві самостійні структури: повне товариство і товариство вкладників, які у веденні справ участі не беруть. Єдиним установчим документом командитного товариства є засновницький договір, який підписують всі повні учасники.

Засновницький договір командитного товариства повинен містити крім загальних відомостей, також відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

Вкладники несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства. Сукупний розмір вкладів вкладників не повинен перевищувати 50% складеного капіталу повного товариства.

Командитне товариство ліквідовується, крім загальних підстав, ще і у випадку вибуття всіх вкладників, але повні учасники мають право в цьому випадку перетворити його на повне товариство.

Виробничим кооперативом є добровільне об'єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої або іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об'єднанні його членами майнових пайових внесків. Виробничий кооператив є юридичною особою приватного права. На відміну від господарських товариств, які утворюються шляхом об'єднання капіталів учасників, виробничий кооператив — це не лише об'єднання капіталів його учасників, а й об'єднання їх праці. Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10% пайового внеску, а частину, що залишилася — протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу. Прибуток виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому виплачується вартість паю або видається майно, пропорційне його паю, а також здійснюються виплати, встановлені статутом кооперативу.

У випадку смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці набувають право на пай або майно, яке відповідає цьому паю. Спадкоємці можуть бути прийняті у члени кооперативу, якщо інше не передбачене статутом.

У разі ліквідації виробничого кооперативу в першу чергу задовольняються вимоги кредиторів, а те майно, що залишилося після задоволення цих вимог, розподіляється між членами кооперативу відповідно до їх трудової участі.

39. Особливості фінансування підприємств комунальної та державної форми власності.

Комунальні підприємства

Комунальний сектор в Україні включає промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівлю і суспільне харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення й інші галузі. Використання фінансових ресурсів підприємств комунальної власності має свої особливості. Їхній прибуток розподіляється в порядку, визначеному відповідними місцевими радами відповідно до статутів цих підприємств. Статути затверджуються місцевими радами, яким належать ці підприємства.

Прибуток підприємств комунальної власності підлягає оподаткуванню. Як правило 100% податку на прибуток комунальних підприємств перераховуються в бюджет місцевої ради того рівня, якому належать ці підприємства. Місцеві ради можуть надавати пільги або цілком звільняти від оподаткування підприємства комунальної власності в тій частині, у якій ці податки зараховуються у відповідні місцеві бюджети. Комунальні підприємства в Україні мають самостійні фінансові баланси. Їхні рахунки не поєднуються з бюджетними рахунками органів місцевого самоврядування. Більшість підприємств комунальної власності є самостійними юридичними особами і фінансуються за рахунок місцевих бюджетів на підставі кошторисів.

Фінанси підприємств комунальної форми власності являють собою складову частину місцевих фінансів, але їм властиві певні специфічні ознаки, що залежать від особливостей форм власності. Майно підприємств комунальної форми власності є власністю місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами.

Таким чином, фінанси підприємств комунальної форми власності – складова частина місцевих фінансів, у той же час вони є самостійною економічною категорією, що відбиває економічні відносини, пов’язані з поділом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів на місцевому рівні з метою більш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення, тобто ця форма власності може самостійно забезпечувати себе фінансовими ресурсами.

Державні підприємства

В умовах переходу до ринкової економіки в Україні повністю змінюється співвідношення між часткою видатків державних підприємств, що покривається за рахунок бюджетний безвідплатних асигнувань, та часткою видатків, що покривається за рахунок комерційного кредитування, яке завжди має відплатний характер. Незважаючи на те, що власником державних підприємств й держава, в умовах ринкової економіки вона не фінансує 100% обсягів видатків цих підприємств -- повне бюджетне фінансування діяльності державних підприємств не допускається. Воно замінюється фінансуванням за рахунок власних коштів підприємств, широким використанням комерційних кредитів та виділенням часткового бюджетного фінансування у відповідності з державними програмами підтримки розвитку тієї чи іншої галузі економіки. Навіть у випадках, коли підприємству не вистачає власних оборотних коштів, їх нестача повинна покриватися за рахунок комерційних кредитів. Роль кредитів сьогодні значно збільшується, тому що вони залучаються до формування значної частки оборотних коштів державних та недержавних підприємств.

З іншого боку, держава як власник державних підприємств має право прямо втручатися у їх підприємницьку діяльність, встановлюючи додаткові вимоги та правила здійснення цієї діяльності.

40. Оцінювання фінансового стану підприємств, його необхідність і значення. Експрес-аналіз підприємства.

Фін.стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин п-ства, визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і характеризується системою показників, що відображають наявність і використання фін. ресурсів.

Фін. стан п-ства включає:

1.внутрішній аналіз – проводять працівники п-ства. Його інформаційна база ширша і включає будь-яку інформацію, що циркулює всередині п-ства і корисне для прийняття управлінських рішень.

2.зовнішній аналіз- здійснюють аналітики, що є для п-ства сторонніми особами і тому не мають доступу до його внутрішньої інформації.

Експрес-аналіз- звичайна наочна перевірка фін. благополуччя і динаміки розвитку суб’єкта господарювання.

Етапи:

1.Підготовчий- прийняття рішень про доцільність аналізу, та переконанні готовності фін. звітності до читання.

2.Попередній огляд бух. звітності- це ознайомлення з пояснювальною запискою до балансу. Це необхідно щоб оцінити умови роботи у звітному періоді, визначити тенденції основних показників діяльності.

3. Економічне читання і аналіз звітності в експрес-аналізі. Мета- узагальнити оцінку результатів господ. діяльності, фін. стану об’єкта.

З основних елементів експрес-аналізу: вміння працювати з річним звітом і фін. звітністю.

Сутність експрес-аналізу- це вибір найбільш невеликої к-сті істотних, порівняно нескладних у визначенні показників та постійне відстеження їх динаміки.

Показники:

1.Оцінка економічного потенціалу:

-оцінка майнового стану

-оцінка фін. стану

-наявність «хворих» статей балансу

2.Оцінка результативності фін.-госп. діяльності

-оцінка прибутковості

-оцінка динамічності

-оцінка ефективності використ. економічного потенціалу.

41. Сутність і основні завдання фінансового планування.

Планування - це розробка деталізованого порядку дій на наступний період для впровадження стратегії. Фінансове планування займає важливе місце в системі фінансового менеджменту, яка включає планування, організацію, мотивацію й контроль діяльності підприємства.

Об'єктами фінансового планування є:

1) рух фінансових ресурсів;

2) фінансові відносини, які виникають при формуванні, розподілі та використанні фінансових ресурсів;

3) вартісні пропорції, які утворюються в результаті розподілу фінансових ресурсів.

Фінансове планування - це процес систематичної підготовки управлінських рішень, які прямо чи опосередковано впливають на обсяги фінансових ресурсів, узгодження джерел формування та напрямів використання згідно з виробничими, маркетинговими планами, а також величину показників діяльності підприємства в плановому періоді і які забезпечують вирішення завдань найбільш раціональним шляхом.

Завдання фін. планування:

1.Забезпечення платоспроможності п-ств у будь-який момент часу

2.Здійснення фін. контролю за всіма сторонами діяльності п-ства

3.Визначення фінансових взаємовідносин з бюджетом, позабюджетними фондами і банками

4.Забезпечення п-ства фін. ресурсами.

42. Методика фінансового аналізу підприємств України.

Для проведення фін. аналізу суб’єктів господ. України, пропонуються такі групи показників:

1.Оцінка майнового стану- дає змогу зясувати джерела формування майна й оцінити як воно використовується;

2.Оцінка ліквідності- можливість п-ства своєчасно та в повній мірі провести розрахунки за своїми зобов’язаннями;

3.Оцінка фін. стійкості- дає можливість визначити фін. запас міцності п-ства, тобто стабільність його діяльності з позиції довгостр. Перспективи;

4.Оцінка ділової активності- виявляється в динаміці його розвитку, досягненні намічених цілей, позширенні ринків збуту;

5. Оцінка рентабельності- х-ризують економічну ефективність фін.-госп. Діяльності п-ства.

43. Характеристика стадій фінансового планування

1)Складання системи прогнозних фінансових звітів, на основі яких аналізується вплив показників оперативного планування на плановий прибуток.

Дана система використання для контролю діяльності вона дає змогу виявляти відхилення від плану, що має велике значення для орієнтації і успіху фірми в економічній обстановці, яка швидко змінюється внаслідок жорсткої конкуренції.

2)Визначення системи фінансового забезпечення

3)Складання (формування) прогнозів на 3-5 років на цій стадії встановлюють як внутрішні так і зовнішні джерела фінансування.

4)Формування системи контролю за використанням внутрішніх фінансових коштів підприємства.

5)Розробка заходів з коригування плану – це одна з найважливіших стадій плану.Якщо змінюються загальні умови економічного розвитку на які орієнтуються при упорядкуванні плану, то переглядають усі економічні фінансові показники.

Фінансовий план складається з таких основних форм:

1)Звіт «Про зміни фінансового стану»

2)Капіталовкладення (інвестиції).

3)Варіанти проектів фінансових звітів.

4)План фінансування із зовнішніх джерел.

5)Баланс поточних коштів.

44. Аналіз джерел коштів підприємства та їх використання.

Джерела коштів:

- Зменшення активів (їх продаж)

- Зростання заборгованості (позика грошей)

- Приріст капіталу (прибутку)

Напрями використання коштів:

- Збільшення активів (купівля нового обладнання)

- Зменшення заборгованості (оплата боргів)

- Зменшення капіталу (виплата девідентів)

45. Методи визначення фінансових потреб підприємства.

1)Метод відсотків товарообігу – полягає в тому, щоб показати як можна розрахувати фінансові потреби в робочому капіталі, він передбачає, що зміна обсягу продажу продукції впливає на розмір активів необхідних підприємству.

2)Метод балансу надходжень – передбачає майбутнє фінансової потреби підприємства.

До виплат належать:

- Платежі

- Закупка товарів

- Зарплата

- Оплата відсотків

- Оренда

3)Метод обліку оборотності коштів:

Мінімальна необхідність = Річні витрати /оборотність коштів

Оборотність коштів = 360 днів /кількість днів між закупками і надходженнями від продажу продукції.

46. МЕТОДИ ПЛАНУВАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОКАЗНИКІВ

Планування фінансових показників здійснюється за допомогою певних методів.

Методи планування –це конкретні способи і прийоми розрахунків показників. При плануванні фінансових показників можуть застосовуватися наступні методи:нормативний,розрахунково-аналітичний,балансовий,метод оптимізації планових рішень,економіко-математичне моделювання.

Метод економічного аналізу використ.для визначення основних закономірностей,тенденцій в русі натуральних і вартісних показників,внутрішні резерви підприємства.

Нормативний метод.С утність цього методу полягає в тому,що на основі заздалегідь встановлених норм і техніко-економічних нормативів розраховується потреба господарюючого суб’єкта у фінансових ресурсах і в їх джерелах.Такими нормативами є ставки податків,ставки тарифних внесків та зборів,норми амортизаційних відрахувань,нормативи потреби в оборотних коштах та ін..

Розрахунково-аналітичний метод.Сутність цього методу планування фінансових показників поляг.в тому,що на основі аналізу досягнутої величини фінансового показника,прийнятого за базу,та індексів його зміни у плановому періоді розрах.планова величина цього показника.Даний метод планування широко застос.в тих випадках,коли відсутні техніко-економічні нормативи,а взаємозв’язок між показниками може бути встановлена побічно,на основі аналізу їх динаміки і звя’зків.

Балансовий метод. сутність цього методу полягає в тому,що шляхом побудови балансів досягається ув’язка наявних фінансових ресурсів та фактичної потреби в них. Балансовий метод застос.насамперед при плануванні розподілу прибутку та інших фінансових ресурсів,плануванні потреби надходжень коштів у фінансові фонди-фонд накопичення,фонд споживання.

Метод оптимізації планових рішень. суть цього методи полягає в розробці декількох варіантів планових розрахунків,з тим щоб вибрати з них найбільш оптимальний.При цьому можуть застосовуватися різні критерії вибору:мінімум приведених витрат,максимум наведеного прибутку;мінімум вкладення капіталу при найбільшій ефективності результату;мінімум поточних витрат;мінімум часу на оборот капіталу,тобто прискорення оборотності коштів.

Економіко-математичне моделювання.сутність цього методу поляг.в тому,що воно дозволяє знайти кількісне вираження взаємозв’язків між фінансовими показниками та факторами,їх визначальними.Цей зв'язок виражається через економіко-математичну модель.Економіко-математична модель представляє собою точний математичний опис економічного процесу,тобто опис факторів,що характериз.структуру та закономірності зміни даного економічного явища за допомогою математичних символів і прийомів.

47. Фінансова звітність підприємств.

Звітність- це система показників у формі таблиці,які відображають обсяг і результати діяльності підприємства.Її складання-завершальний етап облікової роботи.

Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність,яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період.Метою такої звітності є забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів,які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.

Для прийняття економічних рішень користувачам фінансових звітів необхідна інформація про фінансовий стан,результати діяльності та зміни і фінансовому стані підприємства. Зазначені інформаційні потреби обумовлені склад фінансової звітності:баланс,звіт про фінансові результати,звіт про власний капітал,примітки до звітів.

Принципи фінансової звітності: автономність, безперервність діяльності;зрозумілість -доступність для розуміння користувачів,які мають достатні знання в сфері ділового та економічного життя,бухгалтерського обліку; фактична собівартість -визначає пріоритет оцінки активів виходячи з витрат на їх виробництво та придбання ;нарахування та відповідність доходів і вират; повне висвітлення інформації; послідовність -обрана підприємством облікова політика; обачність -обережність в процесі формування суджень,розрахунків; надійність -у звітності не повинно бути суттєвих помилок; доречніст ь-вплив економічні рішення користувачів,оцінку минулих,теперішніх і майбутніх подій,прогнозування результатів діяльності,виправлення помилок у господарській діяльності; превалювання змісту над формою;єдиний грошовий вимір.

48. Банкротство українських підприємств.

Під неспроможністю (банкрутством) підприємства розуміється придатність задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів(робіт, послуг), включаючи нездатність забезпечити обов’язкові платежі до бюджету і позабюджетних фондів, у зв’язку з перевищенням зобов’язань боржника над його майном чи у зв’язку з незадовільною структурою балансу боржника.

Причини банкрутства українських підприємств:

- внутрішні:

1) високий ступінь зносу основних фондів;

2) дефіцит власних оборотних коштів;

3) низький рівень використання виробничих потужностей;

4) недосконалий механізм ціноутворення;

5) відсутність договірної дисципліни тощо.

- зовнішні:

1) політичні;

2) рівень розвитку науки та техніки;

3) економічні;

4) демографічні;

5) рівень розвитку конкуренції;

6) міжнародна конкуренція тощо.

Нормативно – правова база:

1) Закон України «Про банкрутство» 1992 року.

2) Створено в Україні агентство з питань банкрутства;

3) Видано Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення ефективності застосування процедур банкрутства.

Дата добавления: 2015-05-23