Соц.. –економ. Розвиток

За часів Київської Русі сформувалося феодальне сус­пільство в східних слов'ян. У цілому становлення фео­дальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сень-йоріальних (вотчинних). Цей процес був складним, три­валим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. форму­ється система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним еле­ментом цієї системи була данина, «полюддя». У Х ст. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоп­люють і концентрують у своїх руках общинні землі, внас­лідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодін­ня великого князя. Наступним кроком у процесі феода­лізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви. У Х-XII ст. активно формувалися васальні відноси­ни у давньоруському суспільстві: за вірну службу князь дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Да­рувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помістна форма феодального земле­володіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та Ті відчуження без згоди князя. З ослабленням князів­ської влади, посиленням відцентрових тенденцій у дер­жаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спад­кове володіння, що могло вільно відчужуватися (прода­ватися, передаватися в спадок, даруватися). Хоча процес утвердження феодальних відносин у Ки­ївській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Дав­ньоруській державі феодалізм зароджувався на основі пер­віснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство пе­рескочило через рабовласницький етап розвитку. По-дру­ге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порів­няно з Європою, де ще з античних часів прижилися тра­диції приватної власності; по-третє, виникнення та ста­новлення великого землеволодіння не призвело до масо­вого обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, госпо-дарськи неосвоєної землі. У Х-XIII ст. з поглибленням процесів феодалізації на Русі ускладнювалася ієрархічна структура панівного класу, основними категоріями якого були князі, бояри та дружинники. Активно йшов процес диференціації се­ред феодальне залежного населення. Основними його верс­твами були:
- смерди - більша частина селян, що мали приватне господарство, житло, земельні наділи, платили данину князю і були відносно вільними;

- закупи - люди, що через різні причини втрачали власне господарство і змушені були йти в кабалу до фео­дала за купу (грошову позичку);

- рядовичі - селяни, що уклали з феодалом ряд (до­говір), на підставі якого визнавали свою залежність від нього і змушені були працювати за частку виробленої про­дукції;

- челядь - особи, що втратили своє господарство і працювали на феодала. Їх продавали, дарували, передава­ли у спадщину;

- холопи - населення, що перебувало у повній влас­ності феодала.

За феодалізму земля була основним засобом вироб­ництва. Право володіння нею стало юридичним підґрун­тям, економічною основою отримання феодалами земель­ної ренти від залежних селян. Характерними рисами фор­мування відносин залежності були пряме насильство (по­заекономічний примус) та економічне закабалення смердів. Історія Київської Русі знає три види ренти, що ніби віддзеркалювали динаміку соціально-економічного роз­витку. На ранньому етапі феодалізму домінувала нату­ральна рента (оброк продуктами), формою якого було «по­люддя». Захоплення феодальною елітою общинних земель та формування вотчини призвели до появи відробіткової ренти. Подальший розвиток товарно-грошових відносин зумовив зародження в Х ст. ще однієї форми ренти - грошової, яка згодом стала найпоширенішою. Провідною галуззю економіки Київської Русі було сіль­ське господарство. Спираючись на давні традиції, особ­ливо великого розвитку досягло землеробство. Це сталося за рахунок використання досконалих та різноманітних знарядь праці (плуг, рало, соха, борона, заступ, мотика, серп, коса) та різних, залежно від географічних умов, систем обробітку ґрунту (вирубна, перелогова та парова з двопільною і трипільною сівозмінами). У сукупності ці чинники сприяли високому рівню продуктивності зерно­вого господарства. Зокрема, середня врожайність зерно­вих становила сам - 6,2, тобто одна десятина (1,09 га) давала 8 ц зерна. Здобутки в землеробстві в поєднанні із значними площами пасовиськ та сінокосів були підґрун­тям для розвитку приселищного скотарства. Допоміжни­ми галузями господарства стали промисли - бджільниц­тво, мисливство, рибальство. Важливе місце в господарському житті давньорусько­го суспільства належало ремеслу. У Київській Русі най­поширенішими його видами були залізообробне, гончар­не, ювелірне, ткацьке виробництва, всього ж існувало по­над 60 видів ремесел. Соціальна організація ремісничого виробництва ніби віддзеркалювала процес розвитку фео­дальних відносин. Існувало три категорії ремісників: сіль­ські, вотчинні та міські. На ранньофеодальному етапі пе­реважають перша і друга категорії; за часів роздрібне­ності дедалі більшу роль відіграє третя. Міське ремесло відрізняється від сільського складністю, різноманітністю та якістю. Найбільших успіхів давньоруське ремесло до­сягло в металургії та обробці заліза. За даними археоло­гічних досліджень, асортимент виробів із заліза цього пе­ріоду налічує до 150 назв. Прогресуюче відокремлення ремесла від землеробст­ва, диференціація ремісничих спеціальностей, концент­рація та організація ремісників зумовили піднесення тор­гівлі та зростання міст. Розквіту Київської Русі сприя­ло й те, що її територія була вкрита мережею важливих міжнародних торговельних шляхів. Одним із найдавні­ших і освоєних був «грецький» шлях («із варяг в гре­ки»), що через Дніпро зв'язував Прибалтику та Причор­номор'я. «Шовковий» шлях, який пролягав через Над­дніпрянщину, з'єднував Центральну Європу з Середньою Азією та Китаєм. «Соляний» та «залізний» були сполуч­ною ланкою між Кавказом та Прикарпаттям. Активні торговельні відносини та операції сприяли становленню в Давньоруській державі грошової системи. Перші монети на території України, головним чином, рим­ські, з'явилися в II-III ст. З часом східні слов'яни за­провадили власну специфічно місцеву грошову одиницю - «куну» (хутро куниці або білки). Зі зростанням обсягу торгівлі з'являється нова лічильна одиниця - гривня, яка в XII ст. дорівнювала 50 кунам. Згодом м'які хутря­ні гроші поступаються місцем твердій валюті - грив­ням, що являли собою зливки срібла вагою 160-196 г Лише наприкінці XIII ст. виникає карбованець - сріб­ний зливок, вагою 1/2 гривні. За часів Володимира Вели­кого почали карбувати золотники і срібляники - перші вітчизняні монети. Проте, незважаючи на появу метале­вої валюти, хутро було загальним ціновим еквівалентом майже до XIV ст., тобто часу, коли почалося систематич­не, масове карбування монет. У добу піднесення Київської Русі інтенсивно розгорта­ється процес урбанізації. «Гради» (городища) - своєрідні зародки майбутніх міст - виникають у східних слов'ян ще в VI ст. Тоді вони виконували роль міжплемінних цен­трів з обмеженими функціями - пунктів збору данини, прикордонних укріплень, місць общинних культових зіб­рань тощо. Поступово під впливом посилення державних структур, бурхливого розвитку ремесла та торгівлі мало-чисельні тимчасові поселення перетворюються на постійні залюднені міста, що стають економічними, політичними, адміністративними та культурними центрами, своєрідни­ми вузлами зв'язку Давньоруської держави. Літописи по­відомляють, що в IX-Х ст. існувало понад 20 міст (Київ, Чернігів, Білгород, Вишгород, Любеч, Смоленськ, Новго­род та ін.). У XI ст. згадується ще 32 міста. Напередодні монгольської навали на Русі налічувалося понад 300 «гра­дів», з яких майже 100 були справжніми містами. У зв'яз­ку з цим не дивно, що варяги ще на межі IX-Х ст. нази­вали Русь «Гардаріки» - країна міст (замків). Отже, за доби Київської Русі в соціально-економічній сфері розпочався процес становлення феодальних відно син - формується система приватного землеволодіння, ускладнюється ієрархія панівного класу, інтенсивно йде диференціація феодальне залежного населення. Провідною галуззю економіки цього часу було сільське господарство, розвиток якого спирався на традицію та досвід попередніх поколінь. Дедалі енергійніше йшов пошук нових техноло­гій обробітку землі, вдосконалювалися знаряддя праці. Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у «градах», активізація обміну та торгівлі сприяли становленню грошової системи.

Дата добавления: 2015-05-23