Політична теорія М.Драгоманова

Політичні ідеї М.Костомарова.

Підсумовуючи творчу спадщину видатного політичного діяча та науковця М.І Костомарова, необхідно підкреслити ідейно-політичний внесок його в розвиток ідей європейського лібералізму та просвітництва на Україні в XIX столітті.Метою цієї статті є проведення аналіз значення політико-правових ідей М.Костомарова для розвитку становлення незалежної української держави. М.І. Костомаров розробляє програмний документ цієї організації «Закону Божого (Книга буття українського народу)».Основні положення цього документу, це так званий ідеал суспільного життя, спроба пристосувати форми політичного життя до національного характеру українського народу, модель побудови суверенної держави, що відповідала б традиційним уявленням українців про волю, правду, право на гідне існування особистості в суспільстві.

М.І. Костомаров доводив, що через федерацію слов’янских народів держави їх, слов’ян, зможуть отримувати самостійне державне життя, отримати право на державу про яку марило не одне покоління українського народу. Його ідеї здобули продовження і в наш час, оскільки питання про виникнення федерації, і зараз використовується в політиці як один із шляхів отримання державної самостійності, і по-перше, економічної незалежності.

Федералізм як політико-правова ідея стає в Україні протягом століть. одною із основних частин демократичних програм, політичних теорій.Костомаров визначав, що початок федерації в історії слов’янських племен не був притаманним лише Їм. Він проявляється усюди де моральні принципи не були зруйновані насильницьким з’єднанням або, «де внаслідок з’єднання несприятливих сил людини для підтримки єдності оборотів долі, частини не прийняли характеру зовсім окремих один від одного цілих, і не розійшлися на своєму шляху в різні сторони».

Політичні погляди М. Драгоманова формувалися під значним впливом поширених у тогочасній Європі ліберальних і особливо соціалістичних ідей. Перехід від родоплемінної організації суспільного життя до держави він пояснював дією таких чинників, як розвиток сім´ї, матеріального виробництва, класової боротьби, концентрація земель унаслідок завоювань. Він вважав, що економічна діяльність задовольняє лише одну з потреб людини — «живлення», тоді як існують інші не менш важливі потреби — розмноження, пізнання, розваги. Люди прагнуть до спілкування та об´єднання, основними формами яких є громада й товариство. Поняття «громада» є ключовим у політичних поглядах М. Драгоманова. На його думку, головним критерієм оцінки діяльності держави є служіння суспільному благу. Суть держави полягає не в її формі, а в тих правах і свободах, якими наділені громадяни. Політична історія людства є кругообігом трьох основних форм держави — аристократії, монархії й демократії. Людство втратило первісну свободу й постійно прагне її повернути, але цьому заважає держава, навіть демократична, бо за такої форми депутати стають головуючими над народом і вирішують державні справи, не враховуючи його волю. У зв´язку з цим М. Драгоманов пропонує радикальний, на його думку, крок: замість введення народоправства (демократії), що є лише однією з форм державного правління, впроваджувати самоврядування, щоб була «своя воля кожному і вільне громадство й товариство людей і товариств».Громада у М. Драгоманова є первинною ланкою організації суспільного життя. Стосунки між громадами мають будуватися на федеративних засадах. Федерація утворюється в результаті децентралізації управління державою з громад як більш дрібних суспільних об´єднань. Громади як вільні й самостійні утворення будують федерацію знизу догори — аж до всесвітньої федерації як наступниці держави. Федерація втрачатиме державні функції і поступово прийде до адміністративної автономії та децентралізації. Вчений далі розвинув концепцію федералізму, започатковану М. Костомаровим. Він виступав за самостійні сильні обласні органи влади, які мали б певну незалежність від центральної влади й діяли на автономних і самоврядних засадах. Самоврядування мало здійснюватися різними зборами, яким були б підзвітні посадові особи.Головну причину поділу суспільства на багатих і бідних М. Драгоманов убачав у приватній власності. Покінчити зі злиденністю і гнобленням можна тільки шляхом організації колективної праці за умови колективної власності громади на землю та знаряддя праці. Здійснення переходу до нового ладу («громадівського соціалізму») можливе еволюційним шляхом демократизації, піднесення культури і свідомості народу. М. Драгоманов виступав проти революційних перетворень. Підтримуючи лібералізм за відстоювання ним прав і свобод громадян, М. Драгоманов водночас вважав, що лібералізм мав служити засобом у боротьбі за соціалістичний ідеал. Поділ влади, парламентаризм, демократичні права і свободи, які відстоював лібералізм, мали бути притаманними й соціалізму.Принцип федералізму був визначальним у поглядах М. Драгоманова й на національне питання. Він заперечував ідею національної державності, вважав, що політичною формою організації суспільного життя має бути федерація, що складається із самоврядних громад. Україна також має бути федеративним утворенням, яке складається з 20 земель

5.Еволюція політичних поглядів М.Грушевського та В.Винниченка.

Ідею національного самовизначення українців ґрунтовно обстоював геній української історичної думки, автор знаменитої десятитомної «Історії України-Руси » Михайло Грушевський (1866 — 1934). Самостійність і незалежність українців він розглядав як тенденцію, випестувану національною історією. Логіка обґрунтувань означеної тенденції розгор­тається у М. Грушевського за такою схемою: 1) прагнення до самостійності є об'єктивною логікою життя, необхідністю саморозвитку будь-якого національного утворення; 2) вони пов'язані не лише з територіальними володіннями, а й з відповідними нахилами народу; 3) незалежність особистості неможлива без компетенції та відповідальності; незалежність безпосередньо залежить від енергії розвитку народу; 4) відсутність «полі­тичної самостійності» можлива лише за умови, коли народність співіснує з іншими за ефективного громадянського ладу, раціонального державного управління. Оскільки ж досягти цього надто важко, кожна нація має право захищати своє природне прагнення до розвитку саме політичною самостійністю; 5) багатонаціональна держава, в якій нації прагнуть здобути самостійність, має на це лише ображатись; 6) у боротьбі за незалежність нація повинна виховувати «керманичів», які не схиблять у виборі орієнтацій, не зрадять ідеї державності; 7) тільки вільна спілка вільних народів є ефективною як з морального, так і з економічного погляду.

Політико-ідеологічні пошуки М.С. Грушевського були не чим іншим, як пошуками компромісів. Очевидно, брали гору поміркованість вченого і той історичний досвід українського державотворення (боротьби і страж­дань), яким він глибоко володів як теоретик, фундатор української історичної науки. Виходячи з цього, вчений стверджував, що тривкими можуть бути стосунки націй, засновані лише на взаємній вигоді, на узго­дженні своїх перспективних планів розвитку, за яких свобода, суверенітет і самобутність одного народу не зачіпають іншого. Його нерішучість у відстоюванні національних інтересів, поступ­ливість Тимчасовому урядові й московським більшовикам обернулись серйозними політичними втратами. М. Грушевський постійно наголошував на тому, що повна самостійність та незалежність є послідовним логічним завданням запитів самого національного розвитку та самовизначення будь-якої народності, котра займає певну територію і має достатні задатки та енергію розвитку. Саме з діяльністю М. Грушевського пов'язаний державотворчий період 1907—1918 pp. з попередніми періодами державності України, а саме: з українською княжою середньовічною державою (Київська і Галицько-волинська) та козацько-гетьманською з її засновником Б. Хмельницьким. Він наголошував на тому, що Україну повинен будувати власними руками її трудовий народ без сторонніх впливів і втручань. І в процесі цього будівництва вона в будь-якому випадку повинна залишатися окремішньою. М. Грушев­ський і очолювана ним Центральна Рада не лише спричинилися до націо­нального самоусвідомлення українського народу, а й надали відповідну легально-державну структуру українській державі. Отже, незважаючи на федералістську платформу, політичні ідеї М. Гру­шевського не можуть бути відсторонені через недостатньо політично-незалежницьки спрямовані, частини ідей, концепцій. Вони входять в ідео­логічний арсенал українського державотворення як його важлива складова, невичерпна скарбниця бачення майбутньої України як співдружньої з народами країн слов'янського кореня і всього світу. Хоч політична та ідеологічна непослідовність М. Грушевського, його загравання з більшовиками потребують виважених оцінок його поглядів та ідей, особливо наприкінці життя.

Дата добавления: 2015-05-23