Кабінет Міністрів України: структура, функції, порядок формування та взаємодії з іншими органами влади

Структура

Заступники

Голові Верховної Ради України допомагають два його Заступники, які обираються народними депутатами таємним голосуванням за пропозицією Голови.

Роботу Голови Верховної Ради України і його заступників забезпечують відповідні секретаріати.

· Голова Верховної Ради України;

· Перший заступник Голови Верховної Ради України;

· Заступник Голови Верховної Ради України;

· Керівник апарату Верховної Ради України;

· Апарат Верховної Ради України;

· Комітети Верховної Ради України:

Дослідження правового регулювання центрального органу виконавчої гілки влади сьогодні повинно стати одним з провідних напрямів конституційного та адміністративного права.
Необхідність зосередження уваги на правовому регулюванні діяльності Кабінету Міністрів України пояснюється багатьма чинниками. По-перше, виконавча влада визначальна в управлінні державою, а відповідно — в політичній системі суспільства. По-друге, зміна форми правління поставила Кабінет Міністрів у більшу залежність від колегіального органу — парламенту, обмеживши при цьому важелі одноосібного впливу Президента. Змінилась сутність й основного суб'єкта формування Уряду — парламенту, який з введенням пропорційної системи виборів наповнився партійним змістом і став опосередкованим засобом участі виборців у формуванні свого уряду.
У конституційно-правовій науці увагу статусу та особливостям функціонування Кабінету Міністрів України приділяли увагу такі вчені, як Аверянов, Ф. Веніславський, В. Кафарський, О. Константий, Н. Нижник, Н. Плахотнюк, В. Погоріко, В. Ріяка, О. Скакун, О. Томкіна, Ю. Фрицький, С. Чиркулій, В. Шаповал та інші.
Метою даного реферативного дослідження є аналіз структури і функцій Кабінету Міністрів України, як вищого виконавчого органу державної влади, а також організації його діяльності. Для досягнення мети проаналізовані будуть порядок формування Кабінету Міністрів України; його структура; функції та повноваження, а також організація розподілу повноважень між посадовими особами уряду.
Поставлена мета та задачі реферату зумовили її структуру. Робота складається з вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків проведеного дослідження та списку використаних джерел.
Наприкінці дослідження наведені узагальнюючі висновки.
Структура та порядок формування Кабінету Міністрів України

Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України у порядку, встановленому статтею 9 Закону. У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про утворення, реорганізацію або ліквідацію міністерства, посадовий склад Кабінету Міністрів України вважається зміненим з дня прийняття такого рішення.
Слід зазначити, що посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство.
За поданням Прем’єр-міністра України Верховна Рада України може призначати міністрами осіб, які не очолюють міністерств. До складу Кабінету Міністрів України може бути призначено не більше двох таких міністрів (ст. 6 Закону).
Прем’єр-міністр України призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України.
Подання про призначення Верховною Радою України на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до статті 83 Конституції України (фракції, яка має права коаліції), в строк не пізніше ніж на п’ятнадцятий день після надходження такої пропозиції.
Пропозиція коаліції депутатських фракцій (фракції, яка має права коаліції) подається Президенту України за підписом керівників усіх депутатських фракцій, які утворили коаліцію (керівника фракції, яка має права коаліції), на підставі рішення загальних зборів коаліції (фракції, яка має права коаліції).
У разі порушення вимог Конституції України (254к/96-ВР) та цього Закону щодо внесення пропозиції стосовно кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України, невідповідності запропонованої кандидатури вимогам до члена Кабінету Міністрів України, передбаченим цим Законом, Президент України інформує Верховну Раду України про неможливість внесення подання щодо запропонованої кандидатури.
Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України за пропозицією депутатських фракцій (фракції) до розгляду питання на пленарному засіданні Верховної Ради України зустрічається з депутатськими фракціями та відповідає на їхні запитання.
Кандидат на посаду Прем’єр-міністра України виступає на пленарному засіданні Верховної Ради України з викладом основних положень проекту Програми діяльності майбутнього Кабінету Міністрів України та відповідає на запитання народних депутатів України.
Голосування у Верховній Раді України щодо призначення Прем’єр-міністра України проводиться у поіменному режимі. Рішення про призначення Прем’єр-міністра України приймається у формі постанови Верховної Ради України.
У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду Прем’єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому частинами другою, четвертою та п’ятою статті 8 Закону.
Особа, призначена Прем’єр-міністром України, вступає на посаду в порядку, встановленому статтею 10 Закону. Після прийняття постанови Верховної Ради України про її призначення до вступу на посаду новопризначений Прем’єр-міністр України набуває повноважень проводити всі необхідні консультації щодо формування складу Кабінету Міністрів України та вносити подання, зазначені у частині першій статті 9 Закону, Програму діяльності Кабінету Міністрів України відповідно до статті 11 Закону.
Члени Кабінету Міністрів України, крім Прем’єр-міністра України, Міністра оборони України і Міністра закордонних справ України, призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Прем’єр-міністра України.
При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Прем’єр-міністр України вносить до Верховної Ради України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України (та цього Закону. У цьому поданні пропонується повний посадовий склад Кабінету Міністрів України. Подання Прем’єр-міністра України стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання щодо окремих кандидатур на посади, зазначені у поданні щодо посадового складу, може вноситися окремо.
Міністр оборони України і Міністр закордонних справ України призначаються на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України. На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України вноситься одна кандидатура. Кандидат на посаду члена Кабінету Міністрів України за пропозиціями депутатських фракцій до розгляду питання про його призначення на пленарному засіданні Верховної Ради України може зустрічатися з депутатськими фракціями та відповідати на їхні запитання.
Верховна Рада України розглядає подання та призначає на посаду членів Кабінету Міністрів України. Верховна Рада України приймає рішення з цього приводу у формі постанови. Рішення щодо призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад. Рішення Верховної Ради України щодо призначення члена Кабінету Міністрів України приймається за його присутності.
Кандидатура на посаду члена Кабінету Міністрів України вважається відхиленою, якщо Верховна Рада України не прийняла рішення про її призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. У разі відхилення Верховною Радою України кандидатури на посаду члена Кабінету Міністрів України Прем’єр-міністр України, а у випадках, установлених Конституцією України, — Президент України вносить подання про призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України в порядку, визначеному цією статтею.
Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) здійснюється в порядку та з урахуванням вимог, передбачених частинами першою, третьою — десятою ст. 9 Закону.
Постанова Верховної Ради України в частині призначення члена Кабінету Міністрів України набирає чинності з моменту складення ним присяги у порядку, встановленому статтею 10 Закону.
Особа, призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України, у день свого призначення перед вступом на посаду складає на пленарному засіданні Верховної Ради України таку присягу: "Усвідомлюючи високу відповідальність члена Кабінету Міністрів України, урочисто присягаю на вірність Українському народові. Зобов’язуюся додержуватися Конституції України та законів України, зміцнювати суверенітет і незалежність України, обстоювати права і свободи людини та громадянина, дбати про добробут Українського народу, сталий демократичний розвиток суспільства”.
При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України присягу зачитує Прем’єр-міністр України, її текст підписує кожен член Кабінету Міністрів України. Член Кабінету Міністрів України вступає на посаду з моменту складення ним присяги. Підписаний членом Кабінету Міністрів України текст присяги зберігається в його особовій справі. Особа, яка у день свого призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Прем’єр-міністра України) не склала присяги, вважається такою, що відмовилася від посади.
Кабінет Міністрів України набуває повноважень та розпочинає роботу після складення присяги не менше ніж двома третинами від його посадового складу, визначеного відповідно до статті 6 Закону.

Класифікація функцій Кабінету Міністрів України в юридичній літературі здійснюється за різними критеріями. Серед об’єктних функцій виокремлюють: виконавчу, економічну, соціальну, гуманітарну, екологічну, бюджетну, політичну, функцію забезпечення державного суверенітету і економічної самостійності України.
Аналіз правового статусу Кабінету Міністрів України регламентованого Конституцією України та Законом дає підстави вирізнити: нормотворчу, правозастосовчу, кадрову, установчу, організаційну, контрольну функції. Обсяг повноважень, які здійснює Кабінет Міністрів України в межах кожної з функцій, досить значний, тому наведемо лише окремі приклади.
Кабінет Міністрів України є вищим органом виконавчої влади, тому провідною є виконавча функція, яка проявляється в забезпеченні виконання Конституції і законів України, актів Президента України.
Економічна функція полягає в забезпеченні проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, розробці і здійсненні загальнодержавних програм економічного розвитку України. Реалізуючи економічну функцію, Кабінет Міністрів України: 1) організовує підготовку прогнозів та програм економічного і соціального розвитку України, 2) забезпечує та контролює виконання Державної програми економічного і соціального розвитку України і програм розвитку окремих галузей економіки; 3) здійснює державне регулювання ринку зерна; 4) забезпечує здійснення державної політики цін; 5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності; 6) сприяє розвитку підприємництва тощо.
Бюджетна функція полягає в розробці проекту Основних напрямів бюджетної політики на наступний рік, проекту закону про Державний бюджет України; в забезпеченні виконання затвердженого парламентом Державного бюджету України; в поданні звіту Верховній Раді про його виконання.
Реалізація державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки і природокористування становлять екологічну функцію, здійснюючи яку Кабінет Міністрів України: а) забезпечує реалізацію визначеної парламентом екологічної політики, розробку державних, міждержавних і регіональних екологічних програм; б) організовує екологічне виховання та екологічну освіту громадян; в) вносить подання про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації; г) забезпечує реалізацію політики держави у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, ліквідації їх наслідків.
Соціальна функція уряду полягає в реалізації політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, розробці і здійсненні загальнодержавних програм соціального розвитку України. Реалізуючи соціальну функцію, Кабінет Міністрів: а) забезпечує дотримання і реалізацію гарантій, передбачених пенсійним законодавством, права на соціально-економічний захист військовослужбовців та осіб, звільнених з військової служби, членів їх сімей; б) забезпечує фінансування та матеріально-технічне постачання закладів охорони здоров’я, державної санітарно-епідеміологічної служби; в) розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров’я населення; г) затверджує соціальні норми та правила щодо соціального становлення і розвитку молоді тощо.
Гуманітарна функція охоплює реалізацію політики у сфері освіти, науки, культури, розробка і здійснення загальнодержавних програм науково-технічного і культурного розвитку. Реалізуючи гуманітарну функцію, Кабінет Міністрів України: а) здійснює державну політику у галузі освіти, організовує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм; б) затверджує державні стандарти освіти з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня; в) встановлює порядок створення, реорганізації, ліквідації, ліцензування, інспектування, атестації та акредитації закладів освіти; г) здійснює науково-технічну політику держави; ґ) подає Верховній Раді України пропозиції щодо пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та їх матеріально-технічного забезпечення; д) здійснює державне управління та забезпечує реалізацію державної політики у сфері інноваційної діяльності тощо.
Функція забезпечення державного суверенітету й економічної самостійності України передбачає здійснення заходів, направлених на відвернення внутрішніх і зовнішніх загроз, підтримання обороноздатності і економічної самостійності. Реалізуючи цю функцію, уряд України контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності країни, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони.
Політичні функції Кабінету Міністрів України поділяються на внутрішньополітичні (управлінська діяльність стосується більшості сфер суспільного життя) і зовнішньополітичні (здійснення зовнішніх зв’язків України в різних галузях, укладення міжурядових угод).
Закон розподіляє повноваження Кабінету Міністрів України в залежності від суб’єкту взаємодії на: повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади; повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Президентом України; повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з Верховною Радою України та її органами; повноваження Кабінету Міністрів України у відносинах з іншими державними органами місцевого самоврядування.

59. Інститут президентства в Україні: етапи становлення. Порядок взаємодії з іншими органами влади.

На початку 1990-х років Україна, як і всі пострадянські та постсоціалістичні країни, стала перед вибором, яку політичну модель доцільно розбудовувати в державі. Більшість науковців, політиків дійшли висновку — інститут президентства історично виправдав себе в багатьох країнах світу. Тому становлення інституту Президента України було ключовим у реформуванні державної влади, пов'язаним з проголошенням незалежності України та зміною її конституційного ладу.

До основних підстав введення інституту президентства в незалежній Україні можна віднести:

а) наявність в Україні історичних традицій республіканської форми правління та поділу влади, а також досвіду розбудови президентських інституцій в політичній історії України (зокрема за часів УНР);

б) інституціалізація поста Президента СРСР в 1990 році і неможливість керівництва СРСР зупинити процес розпаду СРСР;

в) суб'єктивні підстави введення інституту президентства і обрання Президента України були пов'язані із зіткненням інтересів окремих політичних сил, котрі були не в змозі на початку 90-х років здобути більшість в парламенті, але мали можливість впливати на конкретну особу — Президента.

Нинішній інститут президентства в Україні склався не відразу. Спочатку Президент за своїм статусом і назвою був найвищою посадовою особою в державі, потім главою держави і главою виконавчої влади, а нині, за чинною Конституцією, є суто главою держави.

У своєму розвитку інститут президентства пройшов кілька етапів.

І етап: 1991 — 1995 pp. У цей період відбулося закладення основ для функціонування напівпрезидентської (президентсько-парламентської) форми правління.

Президентська посада вперше з'явилася в Україні згідно із Законом УРСР від б липня 1991 р. "Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР". Тоді ж було прийнято Закон "Про вибори Президента Української РСР".

Перші вибори Президента у незалежній Україні відбулися 1 грудня 1991 р. Всього на найвищу посаду претендувало 6 кандидатів: Л. Кравчук, В. Чорновіл, В. Гриньов, Л. Лук'я-ненко, Л. Табурянський, І. Юхновський. Першим Президентом України, обраним на загальних виборах, став Л. Кравчук, якого підтримала більш як половина населення країни вже в першому турі.

Згідно з законодавством Президент проголошувався главою держави і главою виконавчої влади.

Як глава держави Президент України виконував наступні функції: був гарантом національної безпеки, свободи громадян, державного суверенітету, додержання Конституції та законів; мав проводити у життя Конституцію і закони України, представляти державу у міжнародних відносинах, вживати заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки.

Як глава виконавчої влади Президент України мав здійснювати керівництво та спрямовувати виконавчу діяльність уряду — Кабінету Міністрів. За ним закріплювалось право пропонувати для затвердження Верховною Радою України кандидатури Прем'єр-міністра та вносити до парламенту пропозицію про звільнення з посади Прем'єр-міністра; звільняти з посад всіх членів уряду (крім Прем'єр-міністра, згоду на звільнення якого мала дати Верховна Рада); право скасовувати акти Кабінету Міністрів, міністерств, відомств та органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим; право на реорганізацію та ліквідацію міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади та право на призначення і звільнення з посад керівників цих органів; подавати на розгляд Верховної Ради проект держбюджету, що надавало Президенту шанс реально керувати діяльністю уряду. Президент став суб'єктом законодавчого процесу, оскільки мав право брати участь у пленарних засіданнях Верховної Ради, мав можливість як підписувати закон, так і накладати на нього вето. До прийняття нової Конституції мав право ухвалювати укази з питань економічної реформи, які не були врегульовані законами України. Однак ці укази підлягали наступному затвердженню у Верховній Раді.

Обмеження стосувалися переважно кадрової сфери. Насамперед відмітимо суттєву залежність Президента від парламентської більшості. За Конституцією без підтримки Верховної Ради Президент не мав змоги ані відправити Прем'єр-міністра у відставку, ані провести призначення на цю посаду. Верховна Рада, у свою чергу, могла відправити Президента у відставку.

II етап: 1995 — 1996 pp. Період наближення вітчизняного владного механізму до президентської форми правління відповідно до Конституційного договору між Верховною Радою України та Президентом України від 8 червня 1995 року.

Серед основних повноважень Президента України за Конституційним договором можна назвати: право призначати Прем'єр-міністра; право формувати уряд; право призначати та звільняти вище командування Збройних Сил; подання кандидатури для призначення Верховною Радою Голови Конституційного СуДУ" право призначати половину складу Конституційного Суду; право подавати кандидатури для призначення Верховною Радою на посади голови Верховного Суду, голови Вищого арбітражного суду, голови Національного банку України; створення, реорганізація та ліквідація міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади; скасування актів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади; управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, та інші.

III етап: 1996 — 2004 pp. Це період повернення до президентсько-парламентської форми. Конституційний договір, ухвалений у Києві 8 червня 1995 p., завершувався визнанням необхідності прийняття нової Конституції в термін не пізніше одного року з дня підписання цього документу. Верховна Рада ухвалила Конституцію України 28 червня 1996 р.

Нова Конституція України формально виводить Президента України за межі виконавчої влади взагалі та уряду зокрема. Стаття 102 Конституції визначає Президента главою держави, тобто він є уособленням держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що обумовлено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент виступає від її імені, гарантує державний суверенітет, територіальну цілісність України, додержання Конституції, прав і свобод громадян. Крім того, як і раніше, Президент здійснює керівництво зовнішньою політикою, представляє Україну у міжнародних відносинах, є Головнокомандувачем Збройних Сил України, очолює Раду Національної безпеки.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст.103 Конституції).

Повноваження Президента України, закріплені у ст. 106 Конституції, можна поділити на декілька груп, серед яких насамперед треба виділити такі:

1) представницькі повноваження, які дістають вияв тоді, коли Президент України представляє нашу державу в міжнародних відносинах, приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників інших держав;

2) повноваження, що стосуються діяльності Верховної Ради, наприклад, припинення її повноважень, якщо протягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатись;

3) повноваження у сфері законодавства, зокрема ті, що стосуються призначення всеукраїнського референдуму щодо змін Конституції України, право вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради;

4) повноваження, пов'язані з призначенням на посади і звільненням з посад членів Кабінету Міністрів та інших посадових осіб. Приміром, Президент призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України і припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку; призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах тощо;

5) повноваження у сфері забезпечення державної незалежності, національної безпеки та оборони країни. Наприклад, очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

б) повноваження в галузі правосуддя: призначає третину складу Конституційного Суду України, а також утворює суди у визначеному законом порядку (утворення судів) та ін.

Стисло проаналізувавши коло повноважень Президента України за Конституцією, можна констатувати — Основний Закон створює правове поле, згідно з яким глава держави залишається домінуючим елементом вітчизняної політичної системи. Цьому навіть не заважає факт виведення Президента за межі виконавчої влади.

На президентських виборах 1999 р. переможцями першого туру вийшли Л. Кучма і П. Симоненко з результатами — 36,49% та 22,24% відповідно. У другому турі переміг Л. Кучма з результатом 56,25% (15870722 голоси).

В даний період йде посилення президентських інституцій, зокрема однієї з найважливіших — Адміністрації Президента. Високий рівень владних повноважень, сконцентрованих у руках Л. Кучми, зумовив перетворення цього допоміжного органу на потужну інституцію, через яку і з допомогою якої він здійснював безпосередню виконавчу владу в державі.

Протягом 2001 — 2004 років з'явилося дуже багато проектів конституційної реформи, і зміни повноважень Президента зокрема. Але лише гостра політична криза, яка розгорнулася в країні під час виборчих перегонів 2004 p., особливо після другого туру президентських виборів, змусила основні політичні сили звернутися до питання перегляду повноважень Президента України.

Закон України "Про внесення змін до Конституції України" №2222-15 від 8 грудня 2004 р. був компромісом між різними політичними акторами, представленими у Верховній Раді. Даний Закон виступив умовою і одночасно гарантом проведення повторного голосування 26 грудня 2004 р. Зміни в Законі передбачили суттєвий перерозподіл повноважень між гілками влади і розбудову парламентсько-президентської моделі.

IV етап — з 2004 р. Прийняття проекту конституційної реформи, змістом якоїе перехід України від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської республіки.
Запроваджена у 2006 р. політична реформа суттєво вплинула на роль і місце інституту президентства у сучасній політичній системі України.
Обмеження ролі Президента України полягало в наступному:
1. Президент став залежним від Верховної Ради щодо визначення кандидатури на посаду Прем'єр-міністра (ст. 85 Конституції України).
2. Президент України втратив своє право відправлення Прем'єр-міністра у відставку. Відповідно до ст. 87 Конституції України лише Верховна Рада України може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів України.
3. Скоротився вплив Президента на призначення міністрів. Лише Міністр оборони та Міністр закордонних справ призначаються Верховною Радою України за поданням Президента України (ст.106 Конституції), інші члени Кабінету Міністрів призначаються Верховною Радою за поданням Прем'єр-міністра України. Відповідно, Президент втратив право і на звільнення міністрів.
4. Суттєво обмежено вплив Президента на діяльність Кабінету Міністрів. За новими повноваженнями він матиме право лише призупиняти дію актів Кабінету Міністрів України (а не скасовувати, як раніше) з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо визначення їх конституційності.

Дата добавления: 2015-05-23