Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу

Питання для самоперевірки

1. Що таке політична ідеологія?

2. Охарактеризуйте походження політичної ідеології.

3. Розкрийте суть основних функцій політичної ідеології.

Тема 10. Світовий політичний процес

Мета: охарактеризувати нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу; розкрити участь України у світовому співтоваристві.

Зміст самостійної роботи

1. Нові тенденції в розвитку міжнародних відносин і світового політичного процесу.

2. Україна у світовому співтоваристві.

Література

Базова:

1. Ганслі Теренс. Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки. — К., 1996

2. Основы политологии (наука о политике): Учеб. для вузов / Под ред. А.Боднара. — К., 2010

3. Политические учения: история и современность. Домарксистская политическая мысль. — М., 1991

4. Потульницький В. Теорія української політології — К., 2000

5. Політологія: Курс лекцій / За ред. І.С.Дзюбко. — К., 2010

6. Політологія: Підручник / За ред. О.І.Семківа. 2-е вид. — Львів, 1994

7. Санистебан Л.С. Основы политической науки. — М., 1992

8. Политология: Курс лекций / Под ред. В.В.Миронова. — М., 2000

9. Демидов В.И., Федосеев А.А. Основы политологии: Учеб. пособие. — М., 1995

10. Короткий політологічний словник. — К., 1991

11. Бебик В.М. Політологія. Теорія. Методологія. Практика. — К., 1997

12. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку. — М., 1997

13. Гаджиев К.С. Политическая наука. — М., 1998

14. Політологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О.В.Бабкіна, В.П.Горбатенко. — К., 2011

15. Скиба В.Й., Горбатенко В.П., Туренко В.В. Вступ до політології. — К., 2012

16. Основи політології / За ред. Ф.М.Кирилюка. — К., 2012

17. Політологічний енциклопедичний словник / За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна. — К., 1997

18. Брегеда А.Ю. Основи політології. — К., 2012

Допоміжна:

19. Дзюбко І.С., Циганков П.А. До питання про предмет політології // Український історичний журнал. — 1991. — № 7

20. История политических и правовых учений: Учеб. пособие / Под ред. В.С.Нерсесянца. — 2-е изд. — М., 1988

21. Каверин С.В. Потребность власти. — М.,1991

22. Луковская И.Д. Политические и правовые учения: Историко-теорети-ческий аспект. — Л., 2000

23. Михальченко М., Цимбалюк П. Політична ситуація в Україні. Перспективи розвитку // Розбудова держави. — 1993. — №1

24. Молчанов М. Ідеологія влади: віхи історії // Політичні читання. — 1992. — Вип. 2. — С.144—160

25. Шевченко В.Ф. Філософія поступу і стратегія України // Віче. — 1993. — №1. — С. 35—45

26. Шинкарук В. Громадське суспільство, держава, ідеологія // Розбудова держави. — 1993. — №5. — С. 51—54

27. http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-71.html

28. http://the-law.at.ua/_ld/2/268_MyX.pdf

29. http://books.br.com.ua/themes/272/357

Методичні рекомендації

Упродовж багатьох століть відносини між державами визначалися силою, насильством. Наймогутніші для свого часу держави задовольняли свої інтереси за рахунок слабших. У міжнародному житті переважали ворожнеча і нестабільність. Сила була гарантом ієрархічного порядку. Імперії будувалися саме на силі й насиллі. Щоправда, з утвердженням капіталізму, інтенсифікацією міжнародних зв´язків, формуванням світового ринку, розвитком засобів зв´язку і комунікацій держави починають укладати численні міжнародні угоди з різних питань. Виникають перші міждержавні організації для вирішення важливих для держав питань (Міжнародний телеграфний союз — 1865 p., Всесвітній поштовий союз — 1874 p.), починає діяти інститут міжнародного арбітражу для вирішення суперечок між державами. Але ці міжнародні організації й інститути не могли істотно впливати на характер і стан міжнародних відносин. Конфлікти, суперечки з територіальних, етнічних, релігійних та інших питань здебільшого переростали у війни.

Підраховано, що за останні 5,5 тис. років мир на землі панував лише 250 років. У світі за цей час відбулося понад 15 тисяч війн. Лише в XVII ст. в Європі загинуло у війнах 3 млн. осіб, у XVIII ст. — понад 5 млн. у XIX ст. — 6 млн. у XX ст. — 70 млн. осіб.

До середини XX ст. війну вважали звичним способом розв´язання суперечок між державами. Докорінні зміни, що відбулися у світі в середині XX ст., змусили світову громадськість, найвпливовіші держави визнати згубність розв´язання міжнародних конфліктів збройним, насильницьким шляхом.

До таких глобальних змін належать:

- деідеологізація міжнародних відносин;

- роззосередження влади в світовій політиці;

- перехід від конфронтації до партнерства і співробітництва;

- демократизм і гуманізм світової політики;

- розширення міжнародних відносин;

- прискорення темпів економічного і технічного прогресу не тільки в розвинутих країнах, а й країнах, що розвиваються;

- небувале посилення взаємозв´язків і взаємозалежності континентів і країн;

- перетворення світу на цілісну систему.

Попри те, що людське суспільство складається з понад 230 держав, які різняться суспільним ладом, традиціями, віруваннями, рівнем економічного і культурного розвитку, національними і державними інтересами, світ постає як взаємозалежна цілісність. Між країнами відбувається активний обмін продукцією, сировиною, технологією, культурними надбаннями. Прискорення всебічного розвитку сучасних країн багато в чому зумовлене посиленням всебічних контактів, взаємозв´язків між ними.

“Суть міжнародної політики ідентична внутрішній політиці. І внутрішня, і зовнішня політика – це бороть за силу...”, - писав в свій час Г. Моргентау.

Міжнародна політика – це сукупна цілеспрямована діяльність народів, держав, їхніх інститутів, соціальних спільнот, об’єднань громадян у сфері міжнародного життя.

Міжнародна політика базується на таких принципах:

- невтручання у внутрішні справи інших держав;

- рівноправ’я;

- повага суверенітету;

- добросовісність у виконанні державами взятих на себе міжнародних зобов’язань.

Суб’єктами політичного життя світового політичного процесу є:

- національні держави;

- організації регіонального, міжрегіонального, міждержавного характеру (Європейський Союз);

- міжнародні урядові організації та їх органи (Організація Об’єднаних Націй, Європейський парламент);

- недержавні суспільно політичні, громадські організації (Міжнародна організація охорони здоров’я).

У світовій політиці почали формуватись якісно нові принципи міжнародних відносин, які передбачають:

- суверенну рівність держав,

- незастосування сили або погрози силою,

- непорушність кордонів,

- територіальну цілісність держав,

- мирне врегулювання суперечок,

- невтручання у внутрішні справи,

- повагу прав людини і основних свобод,

- співробітництво між державами,

- сумлінне виконання обов´язків з міжнародного права.

Сучасне співтовариство прагне виробити різні механізми, норми, процедури щодо питань міжнародного життя. Функції дипломатії все більше зміщуються від силового тиску до процедур переконання, врегулювання та узгодження.

Значну роль на міжнародній арені відіграють міжнародні урядові й неурядові організації. Найбільш представницькою з них є Організація Об´єднаних Націй. Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому визначені основні принципи міжнародного права, передбачені заходи щодо їх дотримання, є Статут Організації Об´єднаних Націй, прийнятий 1945 p. 50 державами—засновниками ООН. Статут визначає цілі ООН:

1. Підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією метою застосовувати ефективні колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру і придушення актів агресії або інших порушень миру.

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі рівноправності й самовизначення народів.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво щодо розв´язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру і в заохоченні розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії.

4. Бути центром узгодження дій націй у досягненні цих загальних цілей.

Найважливіші принципи сучасної міжнародної політики викладено також у “Декларації про принципи міжнародного права” (1970), “Декларації про надання незалежності колоніальним країнам і народам” (1960), “Декларації про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981), Заключному акті Наради з безпеки і співробітництва в Європі (1975) та ін.

Інші міжурядові організації покликані узгоджувати дії в межах певного регіону (Європейське Співтовариство, Організація Африканської Єдності, Організація Американських Держав та ін.) або сфери суспільного життя — у галузі економіки, наукового співробітництва, оборони. Так, країни ЄС координують свої дії з політичних, економічних питань та питань безпеки, виступають на захист прав людини в усіх регіонах світу, підтримують ООН в її миротворчій діяльності, сприяють формуванню колективної безпеки, виступають за мирне врегулювання суперечок, за додержання норм міжнародного права.

Міжнародні неурядові організації різноманітні за своїми цілями і складом. Це — політичні, профспілкові, молодіжні, жіночі, наукові, культурно-освітні, релігійні організації та об´єднання. Вони формують і виражають громадську думку з проблем міжнародної політики. Їхні оцінки певних ситуацій у світі мають велику політичну вагу, впливають на політиків щодо вироблення важливих для людства рішень.

Нині жодна держава одноосібне не зможе контролювати міжнародну ситуацію, диктувати свої умови, оскільки існують серйозні обмеження для концентрації влади.

На сучасному етапі простежується тенденція до нарощування зусиль міжнародних організацій, багатьох держав, політичних і громадських організацій, політиків і вчених для подолання конфронтації, відмови від насильницьких засобів вирішення конфліктних ситуацій, надання пріоритету загальнолюдським інтересам й інтересам людини. Як писав К. Ясперс, ніде не може відбутися нічого істотного, щоб воно не зачепило усіх. І це стосується як позитивних, так і негативних явищ.

Дата добавления: 2015-05-23