Структура внутрішньої будови фінансової системи держави

Внутрішня будова фінансової системи (ТЕМА 2)

За внутрішньою будовою фінансова система являє собою сукупність відносно відособлених взаємозв'язаних сфер і ланок фінансових відносин, які відображають специфічні форми й методи розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Сфера характеризує узагальнену за певною ознакою сукупність фінансових відносин. В основу виділення сфер покладено рівень економічної системи:

– рівень мікроекономіки – фінанси суб'єктів господарювання;

– рівень макроекономіки – державні фінанси;

– рівень світового господарства – міжнародні фінанси;

– забезпечуюча сфера – фінансовий та страховий ринки.

Ланка фінансової системи є відособленою частиною фінансових відносин, її відокремлення проводиться за ознакою наявності або відособленого фонду фінансових ресурсів, або специфічних форм і методів фінансових відносин.

Рис. 2.1. Сфери та ланки фінансової системи

Сфера фінансів суб'єктів господарювання не поділяється на окремі ланки, оскільки вони мають загальні принципи організації й методи ведення фінансової діяльності. Існують певні особливості пов'язані із формою власності чи галузевою специфікою. Однак, вони не настільки суттєві щоб на їх підставі виділяти окремі ланки. Ці особливості впливають на організацію фінансових відносин, але не змінюють їх суті.

Сфера державних фінансів характеризує фінансову діяльність держави. Вона включає такі ланки: бюджет держави; державний кредит; фонди цільового призначення; фінанси державного сектора.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки: міжнародні розрахунки; фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій; міжнародні фінансові інститути.

Сфера фінансового ринку охоплює кругообіг фінансових ресурсів як специфічного товару. Фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і капіталів.

Відособленою ланкою фінансової системи виступає страхування, яке не належить до конкретної сфери.

47. Суб’єкти фінансового ринку.

48. Сутність страхового ринку і страхових послуг.

Страхування є самостійною сферою фінансової системи. Включаючи сферу страхування до фінансової системи, ми виходимо з того, що економічна категорія страхування є складовою категорії фінансів.

Економічна сутність страхування полягає у створенні спеціалізованими організаціями – страховими компаніями страхового фонду, якій формується з внесків страхувальників і з якого відшкодовуються збитки, понесені страхувальниками в результаті страхових випадків, покритих страхуванням.

Водночас можна виділити суттєві ознаки, що характеризують специфічність категорії страхування. Це:

1) страхування, пов'язане тільки з перерозподільними відносинами, які обумовлені наявністю настання раптових, непередбачених подій, тобто страхових випадків, які завдають матеріальної або іншої шкоди народному господарству і населенню;

2) при страхуванні здійснюється солідарний розподіл завданого збитку між учасниками страхування, що зумовлює повернення коштів, мобілізованих до страхового фонду;

3) замкнений розподіл збитків обумовлює зворотність коштів, мобілізованих у страховий фонд;

4) перерозподільні відносини у страхуванні виходять за рамки календарного року. Розподіл збитків у часі пов'язаний із випадковим характером виникнення надзвичайних подій.

Страхування як економічна категорія – це сукупність особливих замкнутих перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування цільового страхового фонду і його використання для відшкодування збитків, заподіяних за непередбачених несприятливих обставин, а також для надання матеріальної допомоги громадянам у разі настання певних подій у їх житті.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований.

Класифікація сукупності страхових відносин має такий вид:

1.Майнове страхування (об'єктом страхування виступають матеріальні цінності):

1.1.Страхування майна підприємств і організацій.

1.2.Страхування майна сільськогосподарських підприємств (об'єктом страхування виступають: врожай сільськогосподарських культур, багаторічні насадження, сільськогосподарські тварини – 70% від їх балансової вартості).

1.3.Страхування майна кооперативів і громадських організацій.

1.4. Страхування майна населення.

2.Соціальне страхування – вид обов'язкового страхування; його призначення – необхідність матеріального забезпечення громадян, які внаслідок певних причин не можуть брати участі в суспільно-корисній праці і не спроможні за рахунок власної праці підтримувати своє існування.

Кошти соціального страхування використовуються у вигляді грошових виплат, фінансування послуг і надання пільг:

а)грошові виплати – пенсії й оплата лікарняних;

б)фінансування послуг – оплата послуг закладів охорони здоров'я для відновлення працездатності, проведення оздоровчо-профілактичних заходів;

в)надання пільг – пільгові послуги для трудового навчання і працевлаштування інвалідів, надання їм послуг з протезування, юридичної допомоги, оплата послуг інтернатів і т.д.

3.Особисте страхування:

3.1.Особисте страхування (добровільне страхування життя, страхування дітей на певний строк – до настання повноліття, до весілля і т.д.). Може бути добровільним і обов'язковим (наприклад, страхування пасажирів і військових)

3.2.Страхування від нещасних випадків.

4.Страхування відповідальності:

4.1.Страхування заборгованості (кредитних ризиків). На страхування приймається ризик непогашених позичальником отриманих кредитів і відсотків по них. Договір страхування припускає погашення від 50 до 90% суми непогашеного кредиту;

4.2.Страхування громадянської відповідальності на випадок заподіяння збитку третім особам (водіїв автотранспорту., підприємців перед працівниками по найму, авіаційних перевізників, власників джерел забруднення навколишнього простору);

4.3.Страхування власників джерел підвищеної небезпеки (підприємств-виробників хімічних речовин).

5.Страхування підприємницьких ризиків:

5.1.Страхування на випадок неотримання прибутку.

5.2.Страхування непередбачених збитків, простоїв, зниження рентабельності, на випадок несплати рахунків і т.д.

49-50 Сутність фінансів і їх характерні ознаки.

Вихідним положенням для розкриття сутності фінансів є розуміння того, що фінанси – це одна з конкретних історичних форм економічних відносин, функціонування яких пов'язане з об'єктивною необхідністю розподілу і перерозподілу вартості валового внутрішнього продукту і національного доходу. У процесі розподілу формуються та використовуються грошові фонди, призначені для задоволення суспільних інтересів та потреб. Отже, об’єктами фінансових відносин є національне багатство і вироблений ВВП.

Із визначення економічної суті фінансів, можна виділити наступні «характерні ознаки»:

фінанси обслуговують сферу грошового обігу, мають грошову форму вираження;

фінанси завжди носять розподільчий характер;

фінанси мають матеріального носія - фінансові ресурси, створюють і використовують доходи і фонди грошових засобів різноманітного призначення у процесі руху вартості валового внутрішнього продукту (є частиною вартості валового внутрішнього продукту)

51 Сутність фінансового ринку, його роль у мобілізації та розподілі фінансових ресурсів.

Фінансовий ринок є складовою сферою фінансової системи держави. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. За допомогою фінансового ринку, як правило, мобілізуються і використовуються тимчасово вільні фінансові ресурси або ресурси, що мали обумовлене раніше цільове призначення.

Фінансового ринку проявляється у наступних функціях:

- мобілізація тимчасово вільних фінансових ресурсів для економічного розвитку;

- забезпечує нагромадження коштів і визначає економічне зростання

- розподіл акумульованих вільних коштів між багаточисельними кінцевими споживачами;

- прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі;

- забезпечення умов для мінімізації фінансових ризиків.

Фінансовий ринок утворює достатні фонди коштів для всіх суб’єктів економіки – держави, фірм і підприємств, домашніх господарств.

52 Суть системи управління державним боргом і способи його коригування.

Процес управління державним боргом включає кілька етапів:

- залучення коштів;

- використання коштів;

- повернення боргу і виплата відсотків.

Мета політики управління боргом – одержати найвищий ефект від фінансування за рахунок запозичених коштів та уникнути макроекономічних труднощів і проблем платіжного балансу в майбутньому.

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни.

Коригування, заклечається в

-Рефінансування державного боргу – це погашення основної заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик.

- Реструктуризація заборгованості полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу.

Іншими методами управління державним боргом є конверсія, консолідація, уніфікація, обмін облігацій за регресивним співвідношенням, відстрочення погашення й анулювання позики.

Дата добавления: 2015-05-23