Соціальні організації

Із соціальними інститутами тісно пов'язані і соціальні організації. Суспільство неможливе без організацій - банків, підприємств, університетів, магазинів, транспортної системи тощо. Ми починаємо наше життя в організації і всюди з ними пов'язана наша діяльність: пологовий будинок, дитячий садок, школа, інститут, армія, служба і т. п. Всі вони – різновиди організацій і часто ототожнюються із соціальними інститутами. В широкому розумінні, соціальна організація - це така форма і такий спосіб спільної діяльності людей, за яких вона виглядає чітко впорядкованою, скоординованою, налагодженою. Однак термін "соціальна організація" використовується у кількох значеннях:

? як елемент соціальної структури суспільства;

? як вид діяльності певної групи;

? як ступінь внутрішньої впорядкованості, узгодженості функціонування елементів системи.

Отже, можна сказати, що кожна особа ніби обплутана нитками зв'язків, стосунків, взаємин, бачимо, як підтримується зв'язок, як гуртуються групи, як виконуються дії. І вся ця система діє рівно, без плутань. Така система послужила підставою для введення поняття "соціальна організація". В принципі організація являє собою вищий рівень розвитку соціальних систем (елементами яких є люди і відносини, які виникають між ними).

Соціальна організація має такі характерні риси:

? володіє цільовою природою, оскільки створена для реалізації певних цілей. Це означає, що організація являє собою засіб і інструмент забезпечення функції об'єднання і регламентації поведінки людей заради такої мети, яка не може бути досягнута кожним поодинці;

? це складна взаємопов'язана система соціальних позицій і ролей, котрі виконують члени організації; тут мають місце вертикальні (взаємопідпорядковані) та горизонтальні структури;

? наявність механізмів та засобів регулювання, а також контролю за діяльністю елементів організації.

Термін "соціальна організація" має кілька понять:

? цільова група, об'єднання людей інституційного характеру, які прагнуть до реалізації певних цілей організованим чином (підприємство, орган влади, союз);

? це засоби керування, управління людьми, це способи координації функцій людей, це гармонія сил, напрямів діяльності людей на досягнення певної мети;

? система засобів діяльності людей, інститутів, соціального контролю, соціальних ролей, системи цінностей, які забезпечують співжиття членів спільності, забезпечують порядок у суспільному житті (певна структура, тип зв'язків, властивість-атрибут певного об'єкта).

Синтезуючи вищеподані вектори розуміння категорії "організація", можна дати таке визначення: соціальна організація - це велика соціальна група (цільова група), котра створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації керівних органів. У широкому розумінні - це сукупність зразків поведінки, установ, соціальних ролей, засобів соціального контролю, котра забезпечує співжиття членам спільноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задоволення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфліктів.

Всі організації мають власні назви, статути, цілі, сфери діяльності, порядок роботи. Але найбільш головне, з точки зору соціології, – це наявність у ній соціальної ієрархії, статусів, розподіл ролей, системи соціальних відносин. Організація в мініатюрі нагадує суспільство. Їй властива ієрархія (вертикальне розміщення людей за рангами) та управління (механізм, який впорядковує взаємодії людей, котрі прагнуть отримати більш високий статус та місце). Порівнюючи із соціальною структурою суспільства, слід зазначити, що люди в ній розподілені відповідно до каст, станів, класів, у соціальній організації ієрархія поділяє людей згідно з посадами.

У суспільстві виникають такі організаційні форми:

? ділові організації (фірми, установи);

? суспільні союзи, масові організації;

? проміжні форми організацій (артілі, ланки, бригади);

? сім'я, наукова школа, неформальна група.

Найбільш великою організацією суспільства є держава.

Спеціалісти-соціологи подають різну типологію соціальних організацій. Критерієм такого поділу є ступінь формалізації норм, зв'язків, статусів, які існують у цих системах (формальні та неформальні соціальні організації). Формальна виникає, як правило, в результаті певного адміністративного політичного рішення. Діяльність такої організації чітко регламентована, обумовлена юридичними нормами. Розподіл статусів тут виступає як система статусів-посад, і кожна з них наділена певними функціями. Фактично це великі вторинні групи, котрі не першочергово справляють вплив на формування особи, свідомо створюються для досягнення певних цілей - від системи державної адміністрації, уряду до муніципальних "осередків". Поряд з формальними, в суспільстві діють і неформальні соціальні організації. Вони з'являються не за наказом, а стихійно. Це система соціальних зв'язків, взаємовідносин, які складаються спонтанно. Члени неформальної організації більш самостійні в досягненні індивідуальних та групових цілей, володіють більшою свободою у виборі форми поведінки, взаємодії.

Одним із критеріїв, за яким формальну організацію відрізняють від неформальної, є принцип легальності. Формальним є все, що легальне, встановлене розпорядженнями або за допомогою демократичних процедур волевиявлення. Поняття формальної та неформальної організації ввів у світову соціологію американський соціолог Е. Мейо. Завдяки своїм соціальним експериментам (Хоторнські експерименти, 20-ті роки) він виявив, що в будь-якій компанії, чи то на заводі, окрім офіційних службових відносин (елементи формальної організації) у людей обов'язково виникають неофіційні, дружні відносини (елементи неформальної організації), котрі не менше впливають на ефективність діяльності організації.

У соціальній організації є: єдина мета (коло діяльності, послуги), система влади та управління, яка вимагає ієрархічного підпорядкування, розподіл функцій (повноважень, обов'язків, субординація посад) між працівниками, система комунікацій (засоби та канали передачі інформації).

Соціальні інститути тісно пов'язані із соціальними організаціями. Деякі соціологи називають соціальні організації різновидом соціального інституту або складні інститути. Проте існує певна відмінність у змісті цих термінів. Не кожний соціальний інститут можна вважати організацією, і не кожну організацію інститутом (див. розд. "Соціальні інститути"). І соціальні інститути, і соціальні організації створюються з метою регулювання процесу задоволення потреб індивідів і груп, слугувати реалізації соціальних інтересів. Соціальний інститут - це організація соціальних відносин, яка сформована для розв'язання головних соціальних проблем, це різновид "соціального дієвого проекту", який визначає, яка саме суттєва діяльність має бути організована, як спрямована і реалізована.

Соціальні організації являють собою цілісну систему. А ціле, як відомо, більше за суму своїх частин. Тому на базі поєднання елементів організації створюється своєрідний організаційний кооперативний ефект, приріст допоміжної енергії. Цей ефект означає приріст додаткової енергії (синергетика), яка перевершує суму індивідуальних зусиль її учасників. Слово синергетика похідне від терміна "синергетизм", котрий у біології означає співробітництво між різними органами. Це слово було введене в науковий обіг І. Ансоффом для обґрунтування групових структур в організації компаній. Синергетика означає стратегічну перевагу, яка виникає при поєднанні двох або більшої кількості елементів. Це той ефект, який виникає у спільній діяльності людей від певного складання сил, коли 2x2 = 5 або і більше. Цей приріст, на думку спеціалістів, виникає в результаті того, що в організації інтегруються зусилля всіх елементів, суб'єктів. Координація, одностайність та одночасність зусиль цих суб'єктів дає приріст енергії.

Особливе місце в організації займає система управління (методи, способи, форми, культура). Сукупність норм, цінностей, думок, що відображаються у діях на всіх рівнях організації і створюють неписаний кодекс поведінки, можна назвати організаційною культурою. Організаційна культура відкриває велику палітру понять, котрі описують та пояснюють поведінку людей в організації (престиж, мотивація, влада, авторитет, лідерство).

Влада та авторитет є найбільш важливими перемінними організаційної поведінки. Влада - це форма соціальних відносин, котра характеризується властивістю впливати на поведінку інших завдяки адміністративно-правовим механізмам. Авторитет - це персональна характеристика, загальноприйняте значення, вплив, яким користується певна особа в силу власних якостей та заслуг. Він заснований на повазі та визнанні іншими індивідуальних достоїнств особи. Якщо авторитет, передусім, є добровільне підкорення особи, то влада - вимушене. Із цими поняттями тісно пов'язаний феномен лідерства.

Лідерство - це відносини підпорядкування, впливу та наслідування в системі внутрішньогрупових відносин (соціально-психологічний процес впливу на інших формально рівних людей). Під лідером розуміють члена групи, за котрим вона визнає право вирішення в найбільш важливих ситуаціях. Подібно і на протилежність лідерству існує форма керівництва - як юридично регламентований адміністративно-правовий процес організації та контролю дій формально нерівних (підпорядкованих) осіб.

Одним з перших, хто науково обґрунтовано дослідив природу організацій, був видатний німецький соціолог М. Вебер. Він же висловив і припущення про перетворення формальних організацій на своєрідний феномен, назва якого бюрократія. Трансформування організації в більш складну бюрократичну систему виникає внаслідок того, що тут управлінська діяльність, контроль, функціонування влади здійснюється постійно, і управлінська функція документується, розчленовується на ряд вузьких підфункцій, проявляється принцип безособистісності, чіткості ієрархії влади. Бюрократія є найбільш складною і раціональною влаштованістю, яку вигадала людина. Бюрократичне панування є одним з існуючих стилів керівництва поряд із:

- патріархальним (відносини повної підпорядкованості підлеглих володареві і їхня залежність від нього; вияв глибокої віри людей у непорушність здавна існуючих звичаїв і влади володарів - це панування людей знатного походження);

- становим (влада здійснюється не одним володарем чи його слугами, а членами стану, "сословія" щодо відносно незалежних від володаря, хто отримав частину влади як привілей);

- харизматичним (вид влади над масами, який мають пророки, військові герої, великі демагоги; влада такого роду ґрунтується на вірі людей у харизму (Божу благодать), якою нібито наділений той, кому вони підкоряються (приклади: Ж. Д'арк, Наполеон, Лютер та ін.).

Домінуюча риса бюрократії - чітко встановлена ієрархія позицій, в котрій нижчі позиції контролюються та підпорядковуються вищим. Основу бюрократії становить формальна організація, тобто система ролей, статусів, цілей, функцій і стандартів діяльності. А стрижнем формальної організації виступає особливий код поведінки чиновників, який включає в себе норми, правила та процедури. Кожен із них знає або повинен знати власне коло обов'язків, прав, відповідальності, систему поведінки та підходів за умов кожної ситуації. Прояви бюрократичної форми управління існували й існують завжди і всюди, як у високорозвинутих країнах, так і в інших.

Більш детально природу та механізм функціонування соціальних організацій розглядає спеціальна соціологічна теорія - "соціологія організацій".

Контрольні запитання:

1. Поняття соціального зв'язку. Структура соціального зв'язку.

2. Механізм соціальних відносин.

3. Поняття соціального інституту. Функції, типи та види соціальних інститутів.

4. Соціальний контроль та його елементи. Поняття девіації.

5. Характеристика та класифікація соціальних організацій.

Тема реферату:

1. Система освіти як соціальний інститут.

Додаткова література (до теми А):

Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, власність. - К.: Ін-т соціології НАН, 1998.

Войтович С. О. Проблеми соціальних інститутів у соціології // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 2.

Кравченко А. И. Общество и социальные институты // Социология. Уч. пос. – М., 1997.

Оссовський В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соціологія: теорія, методи, маркетинг -1998, № 3.

Пригожий А. И. Социология организаций. - М., 1980.

Социальные институты: содержание, функции, структура / Под ред. Андреева Ю. П. – Свердловск, Изд-во С ГУ, 1989.

Социальные отклонения: введение в общую теорию. – М., 1994.

Франчук В. М. Основы современной теории организаций. - М., 1995.

Дата добавления: 2015-05-23