Лекція № 4. Типологічні спільності в розвитку літератур

Адаптація, переспів, переробка – це межові явища між рецепцією і перекладом, бо перекладач вільно трактує оригінал відповідно до власних творчих інтенцій.

Вільний переклад – різновид перекладу, що використовує образні засоби, не властиві першотворові, задля відтворення його духу.

Адаптація (від лат. adapto – пристосовую) – пристосування літературного твору до потреб іншого адресата чи виду мистецтва, наприклад переробка для дитячої авдиторії літературного тексту, призначеного для дорослих, або ж його перекодування з однієї знакової системи в іншу під час інсценізації чи екранізації. Така зміна первісного адресата чи медій пов ’ язана з більшими чи меншими трансформаціями стилістики, композиції та змісту оригіналу.

Підрядник – це дослівний переклад, здійснений спеціально для подальшого мистецького його опрацювання [2].

Питання для самоконтролю

1. Назвіть форми міжлітературних зв’язків.

2. Які типи літературної комунікації виділив І. Качуровський?

3. Наведіть факти творчої співпраці письменників. Наскільки, на Вашу, важливі творчі взаємини митців?

4. Наведіть приклади таких внутрішніх чинників літературного процесу як запозичення, наслідування, епігонство, плагіат.

5. Чи відрізняється художній переклад від підрядника? Що таке адаптація художнього твору?

6. Яке значення в літературознавстві має термін „рецепція”?

7. Назвіть форми міжлітературних зв’язків.

8. Які типи літературної комунікації виділив І. Качуровський?

9. Наведіть факти творчої співпраці письменників. Наскільки, на Вашу, важливі творчі взаємини митців?

10. Наведіть приклади таких внутрішніх чинників літературного процесу як запозичення, наслідування, епігонство, плагіат.

11. Чи відрізняється художній переклад від підрядника? Що таке адаптація художнього твору?

12. Яке значення в літературознавстві має термін „рецепція”?

Питання для розгляду

1. Дефініція поняття „типологія”.

2. Поріняльна поетика.

3. Орієнтовний план аналізу поетичного твору.

4. Спроба аналізу оповідних структур у компаративному вимірі.

Мета: розкрити сутність поняття „типологія”; охарактеризувати основні напрями порівняльно-типологічних літературознавчих студій; подати дефініцію поняття „поетика”; сприяти формуванню у студентів навичок компаративного аналізу літературних явищ

Ключові слова: типологія, оповідь, традиція, поетика, компаративний вимір, зіставлення, типологічні збіги.

Дефініція поняття „ типологія ”

У пошуках критеріїв типологізації літературних явищ дослідники, за словами А. Есалнек, застосовують переважно індуктивний підхід, тому подібні висновки мають різноманітний і не завжди чіткий характер. Однак і такі дослідження тяжіють до теоретичного мислення, типологічних узагальнень, які не можуть бути проігнорованими [22, с. 22]. О. Бондарева звертає увагу на дискусійність цього питання, зупиняється на окремих прикладах імпровізованих класифікацій, що спрацьовують симультанно, адже базуються „на основі незрозумілих критеріїв, немотивованих узагальнень” [23, с. 23]. Типологічні студії різних рівнів традиційно спираються на принципи класифікації, розроблені М. Храпченком. Дослідник наголошує на системному аналізі художніх явищ, ураховує загальну специфіку літератури, особливості її окремих аспектів та однорідність принципів дослідження [24, с. 362 – 383]. На доцільність типологічного розгляду віддалених варіантів одних структурних функцій, завдяки чому легше визначаються інваріантні – типологічні – закономірності, звертав увагу Ю. Лотман.

Типологія (від грецьк. týpos – відбиток, форма, зразок) – метод наукового пізнання, в основі якого – роз’єднання систем об’єктів та їх групування за допомогою узагальненої, ідеалізованої моделі або типу. У „Новітньому філософському словнику” зазначено: „На відміну від класифікації, типологія виокремлює гомогенні множини, кожна з яких є модифікацією тієї чи іншої якості (суттєвої, „кореневої” ознаки, точніше „ідеї” цієї множини)” [25]. „Великий глосарій з антропології” (2001) відзначає, що проблеми типології набувають актуальності в усіх наукових дослідженнях, пов’язаних з різнорідними за своїм складом множинностями об’єктів (як правило, дискретних), вирішують завдання впорядкованого опису й пояснення цих множинностей. Типологія розглядається як одна з найуніверсальніших процедур наукового мислення, оскільки спирається на виявлення відмінностей та схожостей досліджуваних об’єктів і спрямована на пошук надійних способів їхньої ідентифікації, а у своїй теоретично розвиненій формі прагне відобразити побудову досліджуваної системи, виявити її закономірності, що дають змогу передбачити існування невідомих досі об’єктів. Небезпека типології – штучність та довільність виокремлення класів об’єктів (типів), особливо якщо досліджувані ознаки мають безперервний характер варіації [26]. Отже, типологію трактують, по-перше, як учення про класифікацію, впорядкування та систематизацію складних об’єктів, в основі яких перебувають поняття про нечіткі множинності та про типи. По-друге, типологія розглядається як учення про класифікацію складних об’єктів, пов’язаних між собою генетично. По-третє, як учення про класифікацію складних об’єктів, між якими важко провести суворі розмежувальні лінії і котрі екземпліфікуються деякими типовими зразками [27].

Дата добавления: 2015-05-23