Етапи розвитку світової політичної думки

Розвиток світової політичної думки віддзеркалює процес зміни політичних систем, режимів, інститутів. Водночас він характеризується й власною логікою. Відтак вивчення історії політичної думки дає змогу прослідкувати розвиток політичної свідомості людства.

Політична думка Стародавнього Сходу. Значний відбиток в історії політичної думки залишили китайці. Конфуцій й сьогодні вважається найвидатнішим мислителем. Він вважав, що ключовим для політичного управління є доброчинність, або комплекс етико-правових норм, до якого входили ритуал, турбота про людей, шанобливе ставлення до правителя, почуття обов’язку. Отже, Конфуцій одним з перших обґрунтував роль традиції в політиці. Першою в світі розвиненою школою політичних технологій слід вважати китайських легістів. Легісти бачили позитивний закон засобом не забезпечення прав людей, а управління ними. Відтак закон віддзеркалює інтерес правителя.

Антична політична думка

Античні уявлення про політичну сферу базувалися на універсалізмі: політичне ще не відокремлювалося від загального комплексу суспільних явищ, а суспільство – від держави. Йдеться не про політичну науку як таку, а про політичну філософію. Антична думка мала значний вплив на Європу. Сьогодні актуально звучать ідеї Сократа (469-399 до н.е.) про неможливість моральної політики без права, яке тотожне справедливості, про політичну свободу як панування справедливих законів, про добро і зло як наслідок наявності чи відсутності знання.

Розвиток політичної думки в період Середньовіччя

1. Релігійна думка.

Упродовж Середньовіччя зберігаються уявлення про єдність світу, а політична наука не відокремлюється від філософії. Проте розвиток суспільства поступово призводить до ерозії уявлень про нерозчленованість суспільства і держави. Виникає інститут, що не входив до структури держави, – церква. Релігійні цінності були альтернативні державним. Відтак ключовим стає питання про співвідношення державної і церковної влад.

2. Політична думка доби Ренесансу.

Одним з провідних політичних мислителів цієї доби став Н. Макіавеллі (1469-1527). Він завершує низку інтелектуальних переворотів, розпочатих релігійною думкою і водночас робить наступні кроки, пориваючи з релігійною традицією. Макіавеллі не лише розмежовує державу і суспільство (впроваджуючи сам термін „держава” – stato), а й відокремлює політику від моралі. Це дало підстави дослідникам говорити про аморалізм Макіавеллі. Мислитель виступав проти незмінності та універсальності релігійної етики. Якщо говорити сучасною мовою, то у церкви має бути своя етика, в політиці – своя. Отже, він розриває цілісність суспільного організму, чим підготував грунт для ліберальної тези про пріоритет індивіда. Важливим етапом становлення європейської думки було вчення Ж. Бодена (1530-1596) про державний суверенітет. На його думку, завдання держави, саме становлення якої є наслідком домовленості індивідів, полягає в піклуванні про останніх. Суверенітет полягає в абсолютності та неподільності влади держави. Водночас ця влада обмежена суспільними справами і не поширюється на приватні відносини індивідів. Ще один напрям політичної думки Ренесансу – утопічний комунізм. Змальовується суспільство майбутнього, де відсутня приватна власність, правителі обираються народом, кожен працює, а у відносинах між людьми панують згода та братерство.

Політичні ідеї Нового часу.

Теоретичне підґрунтя для подальшого розмежування ідеологічних напрямів в Європі заклала філософія Нового часу. Тенденції її розвитку були зумовлені досягненнями мислителів попередніх часів та становленням капіталізму в Європі. Положення праць новочасних мислителів заклали підвали ідеології буржуазії в боротьбі проти абсолютизму. До цих положень слід віднести доктрини: договірного походження держави, природних прав людини, верховенства закону в державі, народного суверенітету, функціонального поділу державної влади, громадянського суспільства тощо.

Класичний лібералізм.

Праці новочасних мислителів стали фундаментом для ліберальної течії політичної думки. Головною цінністю лібералізму є особистість. Всі люди, твердять ліберали, народжуються рівними і за фактом народження володіють правами на життя, свободу, приватну власність. Лібералізм не відкидає необхідності держави, але обмежує її функції захистом природних прав індивідів (концепція держави як „нічного вартового”).

Політична думка ХХ-ХХІ ст.ст.

Специфіку розвитку політичної думки у ХХ ст. зумовили інтенсивний розвиток комунікаційної сфери, становлення масового суспільства, надзвичайне ускладнення соціальної структури і відповідно сфери політичного управління. Усі ці реалії призвели до подальшої інституціоналізації політичної науки та освіти. В США першу кафедру історії та політичної науки було відкрито у др.пол. XIX ст. в Колумбійському коледжі. У 1857 р. було присуджено першу ступінь доктора історії та політичної науки. Важливою віхою стало заснування у 1903 р. Американської асоціації політичних наук. В 1872 р. «Приватну школу політичної освіти» було засновано у Франції. В ній готувалися кадри для державного апарату.

Дата добавления: 2015-05-23