Шлях зникнення держави — цс перехід із “царства законів” у “царство моралі”

Політично-правові вчення в Німеччині у XVIII—XIX ст.

Політично-філософські вчення про державно-владні та пра­вові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства набули найбільш повної і завершеної форми в працях Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

1. Кант Важливе місце у теоретичній спадщині Канта посідають праці з соціально-політичних, історичних та правових проблем: “Ідея загальної історії у всесвітньо-громадянському плані”.

Кант проголосив, що найважливішою проблемою для людського роду, розв’язати яку змушує сама природа, є досягнення загального правового громадянського суспільства. Останнє він розумів як вихід людини із стану неповноліття, “нездатності користуватися своїм розумом без керівництва збоку”. Кант дотримувався думки, що принципи республікан­ського управління можуть бути найкраще реалізовані в державі, котру очолює монарх, що керується тією загальною волею громадян, яку адекватно відображають філософи. У реальній республіці повинні управляти загальнообов’язкові закони, а людям, які входять до уряду, необхідно лише забезпечити їх чітке виконання

Через право Кант відносив свою соціально-історичну філософію до одного із розділів “критичної” філософії.

Констатуючи, що в епоху Просвітництва політикам не властиво було сповіщати про ці максими як про наміри чи дії, щоб не скомпрометувати себе в суспільній думці. Кант вважав за потрібне боротися з цим злом таким засобом, як гласність при проведенні політичних акцій.

Кантове розуміння категоричного імперативу в основу своєї етико-соціальної концепції буття поклав Й.-Г. Фіхте (1762—1814 рр.). Вихідним пунктом його соціально-полі­тичної філософії є витлумачений в революційному, якобін­ському дусі варіант суспільного договору Руссо. В працях 1793—1796 рр. (“Система вчення про моральність”, “Основи природного права”, “Замкнута торгова держава” та ін.) Фіхте проповідував ідею, що в основі всякого державного устрою є договір, спрямований на забезпечення свободи кожному громадянинові завдяки справедливим законам. Коли ж фактичною метою якоїсь держави стає протилежна система вимірів, тобто “рабство всіх і свобода одного”, то такий устрій мусить бути замінений відповідно до мети суспільного договору.

У праці “Про призначення вченого” Фіхте заявив, що потрібно взагалі знищити відношення панування і підко­рення, вказавши, що той, хто вважає себе володарем інших, сам раб, і що тільки той вільний, хто хоче всіх навкруги зробити вільними.

Функцією держави Фіхте вважав загальний контроль над усіма сферами буття людини. Завдання цього контролю — всебічно забезпечити стабільність суспільства, не допустити його підриву зсередини. Шлях до цього лежить через абсолютне слідування букві і духові законів.

Дата добавления: 2015-05-23