Ф. Гідденс

Теоретична соціологія відрізняється від прикладної не за об'єктом або методом дослідження, а за метою, яку ставить перед собою соціологія, яка вирішує завдання: теоретичні чи практичні.

Прикладна соціологія безпосередньо вивчає практичні галузі людської діяльності, збагачує такі спеціальні галузі соціологічного знання, як, наприклад, соціологія особи, соціологія релігії, соціологія сім'ї, що безпосередньо орієнтовані на вирішення соціальних проблем.

Специфіка прикладної соціології полягає не тільки в тому, що вона концентрує увагу на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов'язані з людиною, впливають на її практичну діяльність. Вона зосереджується на досліджені людських спільностей та людської особи в її різних соціальних аспектах. Прикладна соціологія, зокрема, вивчає закони:

1) що діють на рівні соціальних інститутів;

2) які відбивають розвиток компонентів соціальної структури суспільства;

3) що діють на рівні соціальних систем і підсистем. Прикладна соціологія має свої категорії, які у загальному та концентрованому вигляді відбивають соціальну дійсність, а також методи дослідження (опитування, спостереження, аналіз документів та ін.).

Оскільки прикладна соціологія досліджує конкретні соціальні явища, вона розкриває джерела та причини їх розвитку або гальмування. Тому її висновки мають прикладне значення, служать науковою підставою вдосконалення управління соціальним життям, його різними сферами. Прикладна соціологія являє собою єдність конкретних соціологічних досліджень і спеціальних соціологічних теорій. У цьому проявляється єдність емпіричного та теоретичного, що становить фундамент кожної науки.

Єдність і взаємодія теоретичної та прикладної соціології знаходять конкретне втілення:

1) у розкритті науково-методичних основ соціологічних досліджень, у системі принципів, законів і категорій концепції соціального пізнання;

2) в обґрунтуванні переходу вихідних теоретичних положень до операціоналізації та емпіричного їх відбиття за допомогою ряду показників у дослідженні соціальної структури суспільства, способу життя, культури, громадської думки та ін.;

3) у методологічному та методичному забезпеченні соціологічних служб на підприємствах і в установах, у практиці соціологічних досліджень на усіх рівнях та етапах, в усіх видах і масштабах. Поділ соціологічного знання за орієнтацією на фундаментальне

та прикладне досить умовний, бо будь-яке з них безпосередньо або опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних завдань. У точному значенні слід говорити лише про переважну орієнтацію того чи іншого соціологічного знання: наукового, фундаментального або практичного, прикладного, що і дає підставу для його віднесення до сфери теоретичної або практичної соціології. Те саме можна сказати і про емпіричні соціологічні дослідження. Вони можуть бути орієнтовані на розв'язання:

• наукових проблем (наприклад, на формування спеціальної соціологічної теорії);

• практичних питань, пов'язаних з удосконаленням соціальних інститутів (сім'ї, освіти, права тощо).

В структурі соціологічного знання можна виділити окремі рівні. Йдеться по три рівні соціологічного знання:

1) загальносоціологічні теорії або загальнотеоретична соціологія;

2) спеціальні і галузеві соціологічні теорії або теорії середнього рівня (цей термін ввів у науковий обіг американський соціолог Р. Мертон);

3) первинне узагальнення даних конкретно-соціологічних досліджень.

Загальносоціологічні теорії, спираючись на соціальну філософію, торкаються, як правило, глибинних, сутнісних моментів розвитку того чи іншого суспільства (історичного процесу в цілому) і місця в ньому людини. На цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв'язків з іншими явищами.

Спеціальні і галузеві соціологічні теорії мають набагато вужчий пізнавальний ракурс, а ніж загально соціологічні. Вони торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теоретичний і емпіричний рівні дослідження. Вони, по суті, займають певне проміжне становище між фундаментальними соціологічними теоріями і емпіричним узагальненням первинної соціологічної інформації.

Галузеві соціологічні теорії, або просто галузеві соціології — галузі соціологічного знання, які постають на межі власне між соціологією та іншими науками: економікою, правознавством, політологією, наукознавством. Вони ніби розподіляють свій об'єкт з тією чи іншою наукою про суспільство (як правило, такою, що вже має давню традицію, усталений понятійний апарат і методи), виділяючи в ньому власне соціальний вимір, насамперед, соціальні відносини, групові інтереси, інституційні зв'язки тощо. Так, галузевими називають економічну соціологію, соціологію політики, соціологію культури, соціологію медицини та деякі інші соціологічні дисципліни.

Спеціальні соціологічні теорії — галузі соціологічного знання, які вивчають насамперед, окремі соціальні спільноти у їх конкретному стані (соціологія малих груп, соціологічне вивчення соціальної структури, соціологія окремих професійних груп, соціологія міста, соціологія села, соціологія молоді, етносоціологія та ін.), соціальні інститути (соціологія сім "і, соціологія освіти тощо), соціальні процеси (соціологія конфлікту, соціологія вивчення мобільності міграційних процесів, масової комунікації, масових соціальних рухів, злочинності, самогубств). До спеціальних соціальних теорій відносять також соціологію особистості та ті теоретичні побудови, які пояснюють закономірності міжособистісного спілкування: теорію соціальних ролей, теорію референтних груп, соціальних статусів.

Третій рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями, які проводяться з метою одержання об'єктивних даних стосовно різних сторін соціальної дійсності. Ці дані можуть бути осмислені на рівні спеціальних, галузевих і загальносоціологічних теорій і використані у розв'язанні актуальних проблем розвитку суспільства.

Кожна наука, виділяє для себе особливу область пізнання, виробляє і свій, специфічний метод дослідження, яким вона користується поряд із загальнонауковими методами, властивими й іншим наукам. Якщо визначення предмета соціології дозволяє одержати відповідь на питання, що вивчає ця наука, то характеристика її методу покликана дати загальне розуміння того, як, яким чином соціологія підходить до вивчення суспільства. Зрозуміло, що проблеми предмета і методу науки тісно взаємозалежні і переплітаються один з одним. Специфіка методу соціології визначається насамперед особливостями предмета даної науки.

У найбільш загальному вигляді можна виділити в соціології три головні умови реалізації вимог наукової методології:

1) принцип емпіризму — використання емпіричних процедур з метою встановлення об'єктивної достовірності одержаних у дослідженнях фактів та узагальнень;

2) теоретичне обґрунтування (пояснення) одержаних результатів, які дозволяють розкрити причини, що лежали в основі емпіричних фактів, і разом з тим включити ці факти в наявну систему теоретичного знання;

3) цілісна нейтральність соціології, незалежність її від будь-яких заангажованих установ, які,за звичай, пропонують різні класи і партії в суспільстві.

Методи науки не менше, ніж зміст розділяють науки, одна від одної.

Метод соціології незалежний від будь-якої філософи... Соціальні факти суть речі, а завдання соціолога… виражати факти.

Дата добавления: 2015-05-23