Екзамен з соціології. 2 страница. 15.Метод експерименту в соціологічному дослідженні.Соціальний експеримент - метод отримання інформації про зміну соц

15.Метод експерименту в соціологічному дослідженні. Соціальний експеримент - метод отримання інформації про зміну соц. об’єкта у результаті цілеспрямованого впливу на нього контрольованими чинниками(змінними). Соц. експеримент є розвитком методу спостереження, але якщо спостереження – це пасивний метод збирання інформації, то соц. експеримент передбачає активне втручання у функціонування об’єкта. Його проведення пов’язане з пошуком причинно-наслідкових відносин досліджуваних явищ. Суть соц. експерименту, його спрямованість на доведення або спростування гіпотез дослідження, збігається з приодничо-науковим експериментом. Але є й відмінність, яка значною мірою звужує межі застосування експерименту в соціології: об’єкт соц. дослідження – люди,які утворюють певні групи з усталеною структурою та відносинами. А оскільки проведення соц. експерименту завжди пов’язане з активним впливом на об’єкт, що веде до його переструктування, то планувати його можна тільки тоді, коли є впевненість, що цей вплив не обмежуватиме інтересів його учасників. Цінність інформації, отриманої у результаті проведення соц. експерименту, в тому що вона не просто описує об’єкт, а й дає змогу пояснити наявність і розвиток певних зв’язків, відносин, процесів.

16.Метод опитування в соціологічному дослідженні. Основне призначення соціологічних опитувань - отримання інформації про думках людей, їх мотиви і оцінках соціальних явищ, про феномени і станах громадського, групового і індивідуального свідомості. Оскільки ці думки, мотиви і феномени виступають властивостями досліджуваних соціологією об'єктів, остільки опитування нагадують про них необхідну інформацію Значимість опитувань зростає, якщо про досліджуваному явище немає достатньої документальної інформації, якщо вона доступно безпосередньому спостереженню або піддається експерименту. У цих ситуаціях опитування може стати головним методом збору інформації, але доповненим іншими дослідницькими методиками. Дані, отримані опитувальними методами висловлюють суб'єктивні думки опитаних (респондентів). Найбільший дослідницький ефект опитування дають лише поєднанні або з контент-аналізом, або з наглядом, або з експериментом. Опитувальні методи дуже різні. Поруч із загальновідомим анкетуванням вони виражаються у вигляді інтерв'ювання, поштових, телефонних, пресових, експертних та інших опитувань. Кожне опитування передбачає упорядкований набір питань (опитувальний лист), службовець досягненню мети дослідження, рішенню його завдань, доведенню і спростування його гіпотез. Будь-яке опитування є специфічний акт комунікації між інтерв'юером (обличчям, його проводять) і респондентом (опитуваним). Тому повинен проводитися із дотриманням наступних правил: 1.Респондент знає, хто й навіщо його опитує. 2.Респондент зацікавлений у опитуванні. 3.Респондент незацікавлений у видачі удаваної інформації. 4.Респондент однозначно розуміє ув'язнення кожного питання. 5.Питання має один сенс. 6.Всі питання ставляться в такий спосіб, щоб на них можна було дати обґрунтовану і точну відповідь. 7.Питання сформульовані без порушення лексичних і граматичних нормативів. 8.Формулювання питання відповідають рівню культури респондента. 9.Жодне із питань немає образливого для респондента сенсу, не принижує його гідності. 10.Інтрев’юєр поводиться нейтрально, не демонструє своє ставлення ні з заданому питання, ні з відповіді нею. 11.Інтерв'юер пропонує респондента такі варіанти відповіді, кожен із яких прийнятний однаково. 12.Система запитань і відповідей достатня щоб одержати того обсягу інформації, що необхідно на вирішення дослідницьких задач.

17.Метод спостереження в соціологічному дослідженні. Спостереження у соціології — реєстрація соціальних процесів, явищ або їх окремих елементів. Переваги методу спостереження роблять його важливим джерелом інформації при аналізі соціальних процесів, явищ. Спостереження дає змогу безпосередньо стикатися з конкретними проявами важливих соціальних явищ і процесів в усій складності зв'язків і залежностей, які впливають на них. Воно допомагає конкретизувати і поглибити уявлення процесів і явищ, відтворюваних на основі інших джерел інформації. Спостереження, як і будь-який інший метод дослідження, нічим не повинно нашкодити об'єктові дослідження. Суттєва особливість спостереження у соціології полягає в емоційності сприйняття соціологом об'єкта спостереження. Немає неупереджених дослідників, і про це теж не слід забувати, дбаючи про об'єктивність даних спостереження. Ще одна особливість — складність, а інколи й неможливість повторного спостереження. Тому до спостереження треба ретельно готуватися. З цієї причини воно рідко може бути основним методом збору інформації. Види спостереження можна класифікувати, спираючись на різні засади. Передусім спостереження класифікують, зважаючи на умови їх організації (польове, лабораторне), а також на місцезнаходження дослідника (включене і невключене). Польове спостереження — спостереження, яке застосовують у реальній життєвій ситуації. Значна частина соціологічних робіт є результатом польових соціологічних досліджень, які особливо придатні у дослідженнях розвідувального та аналітичного типу або на відповідних етапах комплексного дослідження. Лабораторне спостереження — таке спостереження, за якого умови навколишнього середовища визначає дослідник. Включене і невключене спостереження розрізняють залежно від ступеня активності спостерігача в досліджуваній ситуації. Невключене спостереження — спостереження, за якого дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, тобто є зовнішнім спостерігачем. Включене спостереження — спостереження, за якого дослідник тією чи іншою мірою безпосередньо включений у досліджуваний процес. Щодо мети, характеру об'єкта спостереження поділяють на дискретні, пошукові, вузькоспеціалізовані, самоспостереження. Дискретне спостереження — спостереження, за якого досліджуваний процес не має суспільного характеру. Монографічне спостереження — спостереження, яке охоплює велику кількість різнобічних взаємопов'язаних соціальних явищ. Пошукове спостереження — спостереження, яке використовують з метою пошуку фактів, коригуючи тему дослідження. Вузькоспеціалізоване спостереження — спостереження, яке виділяє із об'єкта дослідження соціальне явище, що є метою наукового пошуку. Самоспостереження — спостереження, яке дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.

18.Методи соціального пізнання. Метод в соціології — це спосіб побудови і обґрунтовування соціологічного знання, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного та теоретичного пізнання соціальної реальності. Методи соціального пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів соціології в тому, що економічний базис суспільства признається первинним, а політична надбудова — вторинної. При вивченні соціальних процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики: об’єктивність, історизм і системний підхід. Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей, якими визначаються процеси соціального розвитку. Кожне явище розглядається як багатогранне й суперечливе. Вивчається вся система фактів — позитивних та негативних. Об’єктивність соціологічних знань припускає, що процес їх дослідження відповідає об’єктивній реальності та незалежним від людини й людства законам пізнання. Принцип історизму в соціології припускає вивчення соціальних проблем, інститутів, процесів у виникненні, становленні й розвитку, збагнення специфіки відповідних історичних ситуацій, розуміння загальних тенденцій розвитку і своєрідності конкретних обставин. Використовуючи принцип історизму, соціологія має нагоду досліджувати внутрішню динаміку соціальних явищ й процесів, визначити рівень та напрям розвитку і пояснити ті їх особливості, які обумовлені їх історичним зв’язком із іншими явищами та процесами. Системний підхід — спосіб наукового пізнання та практичної діяльності,при якому (тобто системному підході) окремі частини якого-небудь явища розглядаються в нерозривній єдності із цілим. Основним поняттям системного підходу виступає система, яка позначає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що розглядається як складне цілісне утворення. Системний підхід в соціології обов’язково припускає з’ясування принципів ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між ними, способів їх впливу один на одного. При вивченні суспільної свідомості, громадської думки. різних соціальних спільнот — класів, шарів, потреб та вимог різних соціальних шарів тощо — використовуються методи аналізу документів, опиту, у тому числі анкетування, спостереження і т.п.

19.Методи соціологічних досліджень. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхи та методи їх використання. Аналіз документа. В соціології документом називається спеціально створений людиною предмет, що призначається для передачі або збереження інформації. За способом фіксації інформації розрізняють: рукописні і друковані документи, записи на кіно- і фотоплівку, магнітній стрічці. За метою призначення виділяються матеріали, що їх відбирають самі дослідники. Такі документи називають цільові. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особові і безособові. Особовими документами є картотеки індивідуального обліку (бібліотечні формуляри, анкети і бланки тощо), характеристики, видані особі, листи, щоденники, заяви, мемуарні записки та ін. Безособові документи — статистичні, історичні архіви, преса, протоколи зібрань та ін. В залежності від статусу джерела виділяються: офіційні і неофіційні. Офіційні документи: урядові документи, матеріали, постанови, декрети, заяви, комюніке, дані державної та відомчої статистики, архіви тощо. Неофіційні документи — багато особистих матеріалів, а також залишені окремими особами документи (статистичні повідомлення, виконані іншими послідовниками на основі власних спостережень). Окрему групу документів складають численні матеріали засобів масової інформації. Нарешті, за джерелами інформації документи діляться на первинні і вторинні. Первинні документи відображають явища, події, що спостерігалися і фіксувалися безпосередньо дослідниками, або становили відомості урядових і відомчих установ тощо. Вторинні — це документи, що містять інформацію, опрацьовану, узагальнену або описану на основі первинних джерел. Важливий метод емпіричного дослідження — спостереження. Люди вдавались до спостереження як одного з важливіших джерел соціальної інформації, що безпосередньо сприймалась і прямо реєструвала всі факти про об'єкт і його значимість з точки зору мети. Характерні риси спостереження: систематичність, планомірність і цілеспрямованість. Існують особливості спостереження: Перша особливість — зв'язок спостерігача з об'єктом спостереження. Друга особливість спостереження в соціології випливає із зв'язків спостерігача з об'єктом спостереження і полягає в тому, що не може бути позбавлений чисто людської риси — емоціональності сприйняття. Третя особливість спостереження — складність повторного спостереження. Повторне спостереження, навіть повсякденного соціального факту, надзвичайно трудніше, тому що соціальні процеси піддаються впливу величезної кількості різних факторів і рідко бувають ідентичні. В основі методу опитування — сукупність питань, що пропонується респонденту, відповіді якого і створюють необхідну інформацію. В будь-якому варіанті опитування — одна з найскладніших різновидностей соціально-психологічного спілкування. Зв'язок між головними його учасниками — дослідником і респондентом — забезпечується з допомогою різних проміжкових ланок, що впливають на якість одержаних даних. Є два основні методи опитування: інтерв'ю і анкетний. Метод інтерв'ю- психологічний вербально-комунікативний метод, що полягає в проведенні розмови між психологом або соціологом і суб'єктом по заздалегідь розробленому плану. Анкетне опитування — один з важливих методів з'ясування суті тих чи інших явищ, подій, суспільної думки тощо. Анкетний опит передбачає реєстрацію відповідей самим опитуваним. Є різні види анкетного опитування: поштовий (анкети розсилаються поштою); пресовий (анкети публікуються в пресі); телефонний (опитування ведеться по телефону); роздаточний (анкети вручаються респондентам особисто).Соціальний експеримент — спосіб одержання інформації про кількісні і якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкту в результаті впливу на нього деяких керуючих і контролюючих факторів. Натуральний експеримент передбачає безпосереднє втручання дослідника в реальний хід подій і явищ. Виділяються такі види експерименту: екологічний, правовий, педагогічний, соціологічний, соціально-психологічний та ін. Є науково дослідні і практичні експерименти. Підсумки соціологічних досліджень відображаються у звітах. Звіт про соціологічне дослідження — письмовий документ, в якому викладаються результати досліджень.

20. Міграція та еміграція. Міграція — це процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп: переміщення в інший регіон країни або в іншу країну. Міграцією є також переїзд для проживання із села в місто і — навпаки. Шлях міграції — це характеристика безпосереднього пересування мігранта з одного географічного місця в інше. Шлях міграції включає в себе доступність переміщення мігранта, його багажу і родини в інший регіон, а також наявність або відсутність бар'єрів на шляху. Зазвичай, розрізняють міграцію міжнародну (тобто переїзд з однієї держави в іншу) і внутрішню (переїзд у межах однієї країни). Обидва види міграції вважаються природними і нормальними до певних меж. У тому випадку, якщо кількість мігрантів перевищує певний рівень (він є різним для різних країн і регіонів), міграція стає надлишковою, і її розглядають як негативне явище. Надлишкова міграція може привести до зміни демографічного складу регіону (наприклад, виїзд молоді і "старіння" населення, перевага чоловіків або жінок у регіоні), до нестачі, або навпаки, до надлишку робочої сили, до неконтрольованого зростання міст, негативних змін у культурі регіону і багатьох інших наслідків. Емігра́ція — вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни де вони народилися і виросли у інші країни глобального суспільства з економічних, політичних, або релігійних причин. У залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною — у певну пору року або на періодичні заробітки. Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Еміграція може бути також у силу інших причин, наприклад, у зв'язку з особистими або сімейними обставинами (шлюб, возз'єднання родини тощо). Як правило, еміграція обумовлюється декількома причинами. Еміграція може набувати масового характеру, в силу погіршення соціально-економічного розвитку країн або загострення політичного протистояння. У таких випадках часто уряди країн, до яких переселяються емігранти, і, набагато рідше, уряди країни, звідки переселяються емігранти, можуть регламентувати подібне переміщення на рівні внутрішнього законодавства (еміграційне законодавство) або підписанням двосторонніх (багатосторонніх) міждержавних угод. Відповідно до цього еміграція може бути регламентованою і нерегламентованою (зараз дуже рідко) на законодавчому рівні.У випадку, коли державні органи, які приймають емігрантів, не здатні здійснити увесь комплекс заходів, передбачених еміграційним законодавством, як наприклад, у зв'язку з їх дуже великим числом або уникненням державних органів країни переселення, — еміграція є некерованою.

21.Національна культура та проблема соціальної свободи. Якщо свобода представляється чимось позитивним, гідним обговорення, то її обмеження психологічно відторгаються; дана тема імпліцитно припускає висвічення якихось негативних сторін будь-якої соціальної системи, які ця система прагне приховати. Наступним рівнем соціальних обмежень є ідеологічні обмеження. Ідеологія є, з одного боку, захисною оболонкою концепції, що прикриває її від можливих спотворень, а з іншої - інструментом пристосування концепції до конкретних історичних і природних умов, особливостей, смаків і бажань людей. Онтологічно-гносеологічні обмеження задають параметри наявності /відсутності чого-небудь і методи його вивчення, виходячи з пануючої концепції, ідеології і мови. Етичні обмеження створюють ціннісні орієнтири і межі соціально прийнятної поведінки. Вони носять внутрішній, рекомендаційний характер, на відміну від правових обмежень, які є загальнообов'язковими. Естетичні обмеження задають ідеали і стандарти прекрасного, потворного, допустимого і неприпустимого в мистецтві. Ідеологічні обмеження, що мають переважно ідеальний характер, знаходять свою подальшу конкретизацію і матеріалізацію на нижчих рівнях піраміди соціальних обмежень. Йдеться про обмеження, які можна назвати вторинними, ідеально-матеріального характеру. Це наступні блоки соціальних обмежень: політико-адміністративні; правові; інформаційно-освітні; техніко-технологічні; економічні; військово-силові; структурно-демографічні. Так, політико-адміністративні соціальні обмеження виражаються у владному обмеженні тих або інших соціальних сфер, груп і соціокультурних практик. Суб'єктом їх виступають особи і групи, що мають відповідні владні повноваження або що узурпують їх. Правові обмеження існують у вигляді наявної в суспільстві правової системи і є похідними від етичних і мовних обмежень, а також політико-адміністративних рішень. Тому вони вторинні по відношенню до політико-адміністративних обмежень. Техніко-технологічні обмеження є похідними в першу чергу від онтологічно-гносеологічних і наукових, у меншій мірі від естетичних і мовних обмежень. Вони полягають у відсутності (недосконалості) або наявності різних технічних засобів і технологій, в способах і результатах їх використання. Суб'єктом в даному випадку виступає соціальна фігура технократа, а об'єктом - суспільство, індивід і природа. Економічні обмеження знаходять свій вираз в обмеженнях на переміщення, володіння і використання матеріально-економічних ресурсів і їх символічних еквівалентів (грошей, акцій і т.п.). Структурно-демографічні обмеження пов'язані з об'єктивно існуючою в суспільстві поселенською, класово-стратовою, демографічною структурою населення. Вони можуть вести до такого розподілу статусів і ролей між особами і групами, яке мінімізує загальні результати їх життєдіяльності, заважає реалізації індивідуальних здібностей, не заохочує розвиток більш соціально значущих і корисних видів діяльності. Етнічні і етноконфесійні обмеження підрозділяються на расово-біологічні обмеження, що не є соціальними, і - предмет нашої уваги - культурні обмеження. Суспільству і людині може бути нав'язана і деструктивна концепція життєвого ладу,яка веде до їх поступової деградації і знищення. Недооцінка системи соціальних обмежень серйозно підсилює несвободу, оскільки непомітність обмежуючих чинників перешкоджає їх подоланню: проблему, якої немає, не потрібно і вирішувати. Виникає ефект прихованої несвободи, що різко підсилює її владу.

22.Повсякденне й культурологічне розуміння націй. Варто також уточнити, з огляду на проблематику, яка тут розглядається, значення слова "нація". Для нас буде достатньо вказати, що словом "нація" тут позначатимуться спільноти, інтегровані на грунті культурної спільності (передусім на грунті етнокультури включаючи релігію). Отже, слово "нація" тут буде застосовуватись у розумінні "нація-етнос", а не "нація-держава". Політична iнтеграція, внаслідок якої постають національна держава і так звана "модерна нація", розглядатиметься тут як процес, що його головним інтегруючим чинником є якась одна "нація-етнос".Потребує деяких уточнюючих зауважень також слово "націоналізм". У повсякденному його вжитку це слово позначає будь-яку ідею чи рух, спрямовані на захист національних "інтересів", "потреб", "прав" тощо. При цьому слово "право" не обов'язково застосовується у правовому смислі: воно може значити "волю" (як у випадку марксистського розуміння права: "право — це воля пануючого класу, втілена в законі"). Це повсякденне застосування слова "націоналізм" не розрізняє захист справедливих чи законних прав та інтересів нації (з огляду на певний уявний або реальний світовий правопорядок) від несправедливих чи незаконних. Тому, до речі, різні форми шовінізму у повсякденному слововжитку також іменуються словом "націоналізм". Щоб уникнути плутанини в термінах, словом "націоналізм" будемо називати лише ті види ідейних та політичних рухів, які спрямовані на забезпечення цілком справедливих і законних прав націй — передусім на виборення незалежної національної держави. Тобто слово "націоналізм" застосовуватиметься тут як синонім слова "патріотизм". Уточнення решти використаних у статті термінів спричинило б до побічних екскурсів; сподіваюся, що читач з контексту зрозуміє їхній сенс — у тих випадках, коли я десь вихожу поза межі певних традицій вжитку.Культурологічна концепція нації. Найвизначнішими представниками цієї концепції є німецькі романтики – поет і філософ Й.-Г. Гердер, брати Шлегелі, Шляйєрмахер, Арндт, Ян, Мюллер, діяч австромарксизму К. Раннер, а також Г. Сетон-Вотсон, Ф. Герц, К. Хайсс та інші. Культурна компонента нації є для неї чи не найважливішим смислотворчим чинником. Оскільки національна ідея стоїть на позиції різноманітності, взаємодоповнювання та мозаїчності культур (тут цей термін вживаємо як аксіологічне, так і цивілізаційне поняття), то потрібно ствердити, що ця концепція, поряд з іншими, має, напевне, найбільше вартості й аргументів на свою користь. Вона виходить із загальнодемократичних принципів свободи людини, її прав, проте переносить їх на суспільне і на національне життя, доводячи, що свобода людини неможлива без свободи її національної суті, що є відмінною від інших завдяки своєму культурному базису. Ця теорія є особливо опрацьованою у галузі філософії мови та стверджує, що мова є неминуче національною, тісно пов’язаною з мисленням, що є найважливішим у природі людини. Дана культурологічна концепція нації має у сучасному світі майбутнє, адже космополітичні панекономістські ліберальні проекти суспільства зазнають дескридитації на практиці, а натомість культурне життя, що є більшою мірою національним, продовжує й буде продовжувати існувати.

23.Поняття особи та особистості в соціології. Проблема вивчення особистості в соціології є однією з центральних, оскільки кожен соціолог для розуміння сутності соц.. явищ, системи взаємозв’язку людей у суспільстві повинен зрозуміти чим зумовленні конкретні дії кожної людини. Індивідуальна поведінка, таким чином, представляє собою основу сприйняття життя всієї соціальної групи або суспільства. Соціологія розглядає людину не як неповторну індивідуальність. А в сукупності її соц..-типових якостей. Можна погодитися з визначенням особистості, яке дав В. А. Ядов:Особистість – це цілісність соціальних якостей людини, продукт сусп.. розвитку та включення індивіда в систему соц.. зв’язків у ході активної діяльності та спілкування. Згідно з цим поглядом особистість розвивається із біологічного організму виключно завдяки різним видам соціального та культурного досвіду. Поняття людина показує лише відмінності людей від тварин і не показує соц.. обумовленостей, відмінностей між самими людьми. Індивід – представник тієї або іншої спільноти.Особа – це конкретна людина яка втілює конкретно-історичні сусп.. відносини, впливає на них в міру своїх сил і здібностей і залежно від становища, що займає у суспільстві. Поняття особа показу, як і в кожній людині індивідуально відображається соц.. значущі риси і проявляється її суть як сукупність всіх суспільних відносин.

24.Поняття соціальної стратифікації. Засновниами сучасної теорії соц.. стратифікації вважають Вебера, рос. соціолога П. Сорокіна. Пізніше її розвинли анг. Соціолог Г. Дейм, амер. соціолог Парсонс, Мертон, Лінтон, Тернер, які вважали, що вертикальна класифікація людей та їх груп спричинена розподілом функцій у суспільстві. На їх думку соц. стратифікація забезпечує виокремлення соц. верств за певними важливими для конкретного сусп.. ознаками: характером власності, розміром доходів, обсягом влади, освітою, престижем. Соц. стратифікаційний підхід є одночасно метод і теорією розгляду соц.. структури суспільства. Він оповідує такі основні принципи як обов’язковість дослідження всіх верств суспільства, застосування при їх порівнянні єдинного критерію. Достатність критеріїв для повного і глибокого аналізу кожної з досліджувальних верств.Соц. стратифікація (з лат. Шар) – поділ суспільства на вертикально розшаровані соц.. групи і верстви(страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.Соц. стратифікація означає як сам процес,що безперервно триває в суспільстві, так і його результат. Вона засвідчує не просто різне становище в суспільстві індивідів,родин,країн, а саме їх нерівномірність. Стратифікація є не лише методом виявлення верств конкретного суспільства, а й портретом цього суспільства. Типами соц.. стратифікації можна назвати(Гідденс):1. касти, 2.стани, 3. класи(вищий клас, середній і нижчий клас)

25.Поняття соціології права. Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів. Предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії. Об'єктом соціології права є соціально-правові відносини.види:1.За рівенем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії.2. За особливостями дослідження: теоретична та емпірична. 3. За цілями й завданнями: фундаментальна і прикладна.4. За суб'єктами виконання правових ролей:а) законодавча соціологія, б) судова, яка вивчає безпосередньо судове рішення і процес його прийняття. 1. Теоретико-пізнавальна функція - обґрунтуванні причинно-наслідкових зв'язків взаємодії права та соціуму, у критичному оцінюванні чинних норм права, у з'ясуванні особливостей права, які заважають його визнанню в осмисленні різноманітних практичних ситуацій, повсякденній реалізації права.2. Практична функція - прогнозування правової ситуації в країні, вивчення громадської думки щодо певного правового акта, рівня правової культури громадян та засобів її підвищення. Містить елементи прогнозування, критики, оцінки, опису

26.Поняття та види інтересів в соціології. Соціологи розуміють інтерес як усвідомлене, вибіркове ставлення особистості групи до будь-якого об’єкта, що має для них життєву значущість, бо зв’язаний з задоволенням їхніх потреб.Інтерес — це насамперед усвідомлення індивідом свого соціального стану, тобто належності до певної соціальної групи, і свого місця в системі соціальних позицій Інтереси розрізняють за змістом та за метою. У цьому плані можна виділити матеріальні, суспільні і духовні інтереси. За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси.Пасивні інтереси – це споглядові інтереси, при яких людина обмежується сприйняттям об'єкта, який її цікавить. Активні інтереси - діючі,, опановуючи об'єктом інтересу..За широтою розрізняють інтереси широкі та вузькі. Широкі інтереси виявляються в декількох галузях діяльності, а вузькі сконцентровано в одній. Широта і вузькість інтересів пов”язані з їх глибиною і поверховістю. Чим ширші інтереси особистості, тим вони поверховіші. Вузькість інтересів пов”язана з їх глибиною. Важливою рисою особистості є наявність у неї кількох глибоких інтересів. За стійкістю розрізняються стійкі та нестійкі інтереси. Стійкий інтерес ха-рактеризується тривалістю збереження інтенсивної зосередженості на об”єкті чи галузі діяльності. Нестійкий інтерес виявляється у короткочасній зосередженості на об”єкті

27.Поняття та структура культури. Культура — історично сформована сукупність соціальних норм і цінностей даної суспільної системи 1. Духовна культура – це культурний зміст людської свідомості у вигляді цінностей, ідеалів, норм, ідей, світоглядних уявлень, фантастичних образів тощо, втілений у міфах, релігії, моралі, філософії, мистецтві та його естетичних канонах, науці, ідеології, праві, писемності, різних формах і видах творчої діяльності. 2. Матеріальна культура – це світ матеріальних речей культури:предмети й знаряддя праці, матеріальні умови людського побуту та господарсько-економічної діяльності, її техніку й технологію, власність, тобто все те, що спрямоване на оптимізацію фізичного існування людини та відтворення.3. Соціальна культура включає фольклорну (етнічну), національну, елітарну, масову, молодіжну субкультури.

28.Поняття та структура програми соціологічного дослідження. Програма соціологічного дослідження — науковий документ, який регламентує всі етапи, стадії підготовки, організації та проведення соціологічного дослідження.Програма соціологічного дослідження— науковий документ методологічних і процедурних основ дослідження соціального об’єкту.Структура програми:Програма соц.. дослідження охоплює відносно детальне, чітке І завершене формулювання мети і завдань і методологічне обґрунтування проблеми, визначення конкретної мети, об'єкту і предмету досліджень, логічний аналіз основних понять, формулювання гіпотез і завдань досліджень; методичного визначення сукупності характеристики використаних методів збирання і опрацювання первинної соціологічної інформації, логічної структури інструментарію для збирання інформації, логічних схем і їх опрацювання на електронно-обчислювальних машинах. Програма — теоретична основа здійснюваних процедур дослідження — збирання, опрацювання і аналізу інформації, необхідної для одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Складений на основі програми організаційно-технічний план дослідження має оперативний характер і визначає послідовність здійснення намічених процедур. Програма і організаційно-технічний план дослідження — затверджуються адміністрацією установи закладу, де ведеться дослідження. Розділи документів включаються в перспективні і поточні плани установи закладу і їх підрозділів. Для керівництва дослідженням призначається відповідальна особа за весь комплекс і відповідальні наукові працівники за своєчасне здійснення досліджень відповідно програми і організаційно-технічного плану. Відправним пунктом будь-якого дослідження виступає проблемна ситуація — специфічне становище об'єкту соціологічного дослідження, об'єкту, що характеризується суперечностями між потребами пам'ятати, що надто широкий план досліджень вимагає значних зусиль і тривалості. Якщо не вдається відразу надати формулюванню проблеми ясності і чіткості, обмежити певними рамками саме дослідження, то можна поетапно здійснювати дослідження відповідно методиці і методології.Трапляється, що в ході одного дослідження доводиться шукати відповіді на ряд інших проблем. Проте, таке можливе лише в тому випадку, коли сама програма дослідження спрямована на багатоманітний соціологічний аналіз. В принципі ж йти на вивчення кількох програм в межах одного дослідження недоцільно. По-перше, ускладнюється інструментарій дослідження, який стає зайве громіздкий і логічно нечіткий, що може знизити якість зібраної соціологічної інформації. По-друге, втрачається оперативність дослідження, що має неабияке значення для організації, а це веде до старіння соціологічних даних, втрати їх актуальності, а іноді практичного сенсу. І, по-третє, досвід показує недоцільність, а іноді це дуже важко водночас вивчати декілька проблем на одному і тому ж об'єкті дослідження. В сучасних умовах соціологічними дослідженнями охоплено практично всі сторони і сфери життя суспільства. Проведення соціологічних досліджень визначається різкою соціальне значимою метою. Безпосереднім приводом до здійснення соціологічних досліджень є реально існуючі суперечності в розвитку соціальної системи між її елементами і окремими компонентами. Ось такі суперечності і становлять суть проблеми. Варто відрізняти проблеми соціальні і проблеми наукові. Соціальні проблеми — це соціальні, життєві суперечності, що вимагають організації цілеспрямованих дій для їх усунення. Наукові проблеми — це знання і незнання. Наукові проблеми відображають суперечності між знанням потреб суспільства і його організацією в певних практичних і теоретичних діях, з одного боку, і незнанням шляхів і засобів реалізації дій — з другого. Постановка наукової проблеми означає вихід за межі вивченого в сфері того, що має бути вивчено, це означає, що не завжди і не будь-яка соціальна проблема може бути вирішена в межах наявних знань. Тому-то вирішення деяких проблем вимагає теоретичних і практичних дій, функціонально спрямованих на одержання нового знання у формі тих або інших теоретичних рекомендацій, а в прикладних дослідженнях використовуються старі знання, яких нерідко буває недостатньо. Тому-то, як правило, соціологічні дослідження комплексні, що вимагають ґрунтовної і аргументованої програми досліджень.

Дата добавления: 2015-05-23