Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

У зв’язку з тим, що соціалізм і капіталізм – це два різнотипні способи виробництва: перший ґрунтується на суспільній власності на засоби виробництва, другий – на приватній, перехід від соціалізму до капіталізму не може бути одномоментним актом.

Основним змістом перехідного періоду в соціалізмі до капіталізму повинен бути процес перетворення суспільних форм володіння, розпорядження й користування власністю в форми приватні.

Отже, в Україні повинна існувати сучасна ринкова економіка. Необхідність існування різних форм власності в сучасній економіці України зумовлена в першу чергу багатоукладністю її перехідного періоду.

Позбутись негативних явищ в економічній та інших сферах життя можна, лише усунувши причини, які відірвали виробника від засобів виробництва.

За цих умов Україна, яка успадкувала від СРСР надмірно одержавлену економіку, щоб відродити матеріальні стимули в робітників до високоефективної праці, повинна пройти зворотній (порівняно з капіталістичними країнами) шлях. А саме подолати надмірне усуспільнення відносин власності й створити умови для існування різноманітних форм власності: державних, колективних, приватних.

Необхідність існування різних форм власності в сучасних умовах зумовлюється ще й тим, що по-перше, сьогодні рівень розвитку продуктивних сил і усуспільнення виробництва в різних секторах народного господарства неоднаковий.

Таким чином, Україна повинна провести роздержавлення власності, тобто перейти від переважно державної власності до змішаної економіки (багатоукладної), де рівноправними виступають найрізноманітніші форми власності.

Побудова змішаної економіки є метою трансформації економіки в Україні.

Змішана економіка — модель соціально-економічного розвитку, що передбачає оптимальне поєднання приватної і державної форм власності, плану і ринку, проведення інституційно-соціальних реформ та національного економічного планування з метою побудови прогресивнішого ладу.

Виникла в перші десятиліття XX ст. Розрізняють три її основні варіанти (моделі): 1) консервативний, 2) ліберальний, 3) соціал-реформістський. Кожний із них набуває специфічних ознак в окремій західній країні, що зумовлено особливостями її економічного, соціального, політичного, національного, історичного розвитку. Водночас відбувається їх взаємозбагачення, наповнення елементами якісно нового змісту в процесі еволюції соціально-економічної системи. В межах окремих варіантних моделей змішаної економіки виділяють різні течії, школи.

Консервативний варіант змішаної економіки передбачає обмежене (передусім опосередковане) втручання держави в макроекономічні процеси з метою створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора, ринкових важелів саморегулювання економіки.

Згідно з ліберальним варіантом необхідне проведення важливих інституційних і соціальних реформ, раціональна взаємодія приватного і державного секторів, впровадження системи національного планування, підпорядкування приватного сектора інтересам розвитку суспільства, здійснення поступової соціалізації капіталістичної економіки.

Соціал-реформістський варіант передбачає оптимальне поєднання децентралізму і централізму, планування ринку, індивідуальних і колективних форм власності для поступової трансформації капіталізму у прогресивніше суспільство.

Із трьох західних соціально-економічних моделей розвитку (змішана економіка, соціально орієнтована ринкова економіка і ринкова економіка) найбільш адаптованою для України була б модель змішаної економіки, але не в консервативному варіанті. Це зумовлено тим, що вона поєднує в собі позитивні сторони приватної й державної власності, ринкових механізмів і державного регулювання, ринкових і централізованих методів розподілу доходів, приватних і суспільних інтересів, адміністративних і економічних важелів управління народним господарством. Соціальною базою побудови такої економіки повинен стати середній клас.

Основними економічними функціями Української держави в сучасних умовах повинні стати:

1) запровадження національного демократичного економічного планування,

2) запровадження регіонального регулювання і планування через укладення контрактів між державою та окремими великими підприємствами, компаніями, введення до складу керівництва компаніями представників центральних, регіональних і місцевих органів держави, а також профспілок, спілок споживачів тощо,

3) здійснення через центральний банк ефективної грошово-кредитної політики. Частка держави у фінансово-кредитних інститутах повинна бути переважаючою (нині в Україні має місце обернена залежність: державі належить лише 20% активів у цій сфері),

4) проведення регіональної політики, тобто забезпечення рівномірного розвитку регіонів країни, планомірного розвитку продуктивних сил у межах цих регіонів, а отже всього народногосподарського комплексу,

5) послаблення й усунення екологічної кризи,

6) розвиток економічної (будівництво доріг, мостів, каналів тощо) та значною мірою соціальної будівництво навчальних закладів, закладів охорони здоров'я тощо) інфраструктури,

7) розвиток фундаментальних і частково прикладних наукових досліджень, які не дають швидкої віддачі, прискорений розвиток науки в системі «наука — техніка - виробництво»,

8) сприяння розвиткові передових галузей, що визначають науково-технічний прогрес (ракетно-космічної, авіаційної та інших видів техніки), а також посилення рівня міжнародної конкурентоспроможності вітчизняного виробника,

9)здійснення активної структурної, амортизаційної, інвестиційної, цінової політики через національну державну кредитно-інвестиційну компанію,

10) створення раціональних умов розвитку дрібних і середніх підприємств,

11) здійснення антициклічного та антикризового регулювання економіки,

12) здійснення антимонопольної діяльності, роздержавлення, приватизації, реприватизації, націоналізації, денаціоналізації.

13) забезпечення справедливого розподілу та соціального захисту громадян,

14) здійснення заходів щодо подолання економічного егоїзму та паразитизму, корупції, економічної злочинності,

15)виконання функції підприємця на підприємствах базових галузей з довгим робочим періодом (суднобудування, метрополітен тощо),

16) здійснення програмування та прогнозування економіки,

17)максимальне використання позитивних сторін ринку і водночас нейтралізація його негативних сторін (значна соціальна диференціація суспільства, монополістичні тенденції в економіці, знищення навколишнього середовища тощо).

Дата добавления: 2015-05-23