Форми міжнародних економічних відносин. Лекція 22 Форми міжнародних економічних відносин

Лекція 22 Форми міжнародних економічних відносин

Заняття 29

В результаті вивчення теми студенти повинні:

Знати: форми міжнародних економічних відносин

Вміти: надавати характеристику різних форм міжнародних економічних відносин

Рекомендована література:

[1, с.611-642]

[2, с.453-470]

[3, с.239-242]

План:

22.1 Форми міжнародних економічних відносин.

22.2 Поняття платіжного балансу.

22.3 Зовнішньоекономічна політика

22.4 Поняття валюти і валютного курсу.

Існують наступні форми міжнародних економічних відносин:

- міжнародна торгівля;

- міжнародний рух капіталу;

- міжнародна трудова міграція;

- міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво;

- валютні відносини (регулювання валютних курсів);

- економічна інтеграція (ЄС, СНД).

Міжнародна (світова) торгівля - форма міжнародних економічних відносин, що ґрунтується на міжнародному поділі праці, спеціалізації окремих країн на виробництві окремих товарів і послуг та обміні ними.

Міжнародна торгівля:

- розширює місткість внутрішнього ринку і встановлює зв'язки національ­ного ринку зі світом;

- долає обмеженість національної ресурсної бази;

- збільшує масштаби виробництва, які обмежені виробничими можливостями;

- це засіб розвитку спеціалізації країни, зростання продуктивності використання ресурсів, збільшення обсягів виробництва;

- забезпечує отримання додаткового доходу за рахунок різниці національних та інтернаціональних витрат виробництва.

До причин розвитку міжнародної торгівлі можна віднести нерівномірність у розподілі і забезпеченості економічними ресурсами, ефективне виробництво різноманітних технологій або комбінація ресурсів в окремих країнах. Також міжнародна торгівля розвивається тому, що дає вигоду країнам, які беруть у ній участь.

Класик політичної економія Д. Рікардо обґрунтував теорію порівняльної переваги.

Під порівняльною перевагою розуміють здатність країни виробляти той чи інший товар з дещо нижчими альтернативними витратами порівняно з іншими країнами.

Обсяг міжнародної торгівлі характеризується динамікою показників експорту, імпорту товарів та послуг і чистого експорту, їхнім відношенням до валового національного продукту.

Міжнародний рух капіталу -особлива форма міжнародних економічних відносин.

Вивезення капіталу - вилучення частини капіталу з процесу національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання прибутку.

Мета міграції (вивозу) капіталу - отримати більше прибутку за раху­нок переваг, пов'язаних з використанням інтернаціонального фактора вироб­ництва порівняно з національними умовами господарювання.

Характерні риси сучасного вивезення капіталу:

- зростання масштабів експорту підприємницького капіталу;

- вивіз капіталу спрямований переважно між високорозвиненими державами;

- зростає роль країн, що розвиваються, як експортерів капіталу (Венесуела, Мексика, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати та ін.);

- вивіз капіталу став формою включення країн, що розвиваються, до міжнародного поділу праці в галузях електроніки, машинобудування, науки, інформатики та перетворення їх у світових лідерів з напрямків сучасного світового виробництва (Південна Корея, Малайзія, Сінгапур);

- змінюється галузева структура вивозу капіталу - зростання темпів прямих іноземних інвестицій в сфери новітніх технологій та інфраструктури;

- в останні десятиріччя міграція капіталу створила умови для інтенсивного розвитку транснаціональної форми інтернаціоналізації виробництва че­рез транснаціональні корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) - основні суб'єкти світогосподарських зв'язків на сучасному етапі, це фірми, які займаються підприємниць­кою діяльністю переважно за межами країни, в якій вони зареєстровані, а найчастіше в декількох країнах, де розміщені їхні філії виробництва. В світі нараховується більше 20 тисяч ТНК.

До основних форм вивозу капіталу відносять позичковий та підприємницький капітал у вигляді прямих та портфельних інвестицій.

Поряд з міграцією капіталів важливою складовою світових економічних відносин є міжнародна міграція робочої сили.

Міжнародна міграція робочої сили - переміщення працездатного населення, яке шукає роботу, зі своєї країни в інші.

Підприємці зацікавлені використовувати іноземних робітників, оскільки вони погоджуються на всілякі умови праці та низьку зарплату, що не бажа­ють виконувати місцеві жителі.

Причини міжнародної трудової міграції поділяють на економічні та неекономічні.

До економічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

- зниження попиту на некваліфіковану робочу силу;

- зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістів у США, Західній Європі;

- міждержавні розбіжності в заробітній платі;

- диференціація попиту на робочу силу (потреба як на кваліфікованих, так і на некваліфікованих працівників);

- відмінності у рівнях життя та зайнятості населення в різних країнах;

- нерівномірність інвестиційних процесів.

До неекономічних причин міжнародної трудової міграції відносять:

- демографічні;

- політично-правові;

- культурні;

- національні;

- релігійні;

- психологічні;

- екологічні.

Розрізняють такі форми міжнародної трудової міграції:

- тимчасова;

- сезонна;

- маятникова;

- безповоротна;

- нелегальна міграція.

Сучасні тенденції міжнародної трудової міграції:

- внаслідок розвитку інтернаціоналізації виробництва;

- зростання міграції з країн із перехідною економікою;

- активізація міграції із однієї високорозвиненої країни в іншу;

- збільшується частина так званої «молодої міграції»;

- загрозливі наслідки для країн, що розвиваються, має посилення тенденції «втечі мозків»;

- зростає маятникова міграція між країнами;

- збільшення обсягів нелегальної міграції та ін.

Міжнародне науково-технічне співробітництво виступає в таких основних формах:

- створення спільних науково-дослідних центрів, лабораторій з метою більш раціонального використання новітніх технологій, „ноу-хау", про­гресивних ідей у галузях науки, техніки, маркетингу, освіти тощо;

- консультації та координація дій у галузі науково-технічної політики;

- спільні дослідження світового досвіду в галузях організації виробництва і праці;

- організація підготовки кваліфікованого персоналу дослідників.

У другій половині XX століття у світовому господарстві почав інтенсив­но формуватися ринок новітніх технологій. Сучасна науково-дослідна діяль­ність у межах світової економіки сприяє подальшому розвитку світового на­уковотехнічного співробітництва та міжнародного підприємництва.

Дата добавления: 2015-05-23