Додаткові види зарплати та порядок тарифікації вчителів школи

Крім основної заробітної плати за педагогічне навантаження, існує додаткова оплата праці педагогічних працівників, яка включає доплату:

1) за класне керівництво:

- у І - ІV класах загальноосвітніх навчальних закладів – 20% ставки заробітної плати;

- у V – ХІ (ХІІ) класах загальноосвітніх навчальних закладів – 25% ставки заробітної плати;

- у професійно-технічних і вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації – 20% ставки заробітної плати.

2) за перевірку зошитів та письмових робіт:

- у І - ІV класах загальноосвітніх навчальних закладів – 15% ставки заробітної плати;

- у V – ХІ (ХІІ) класах загальноосвітніх навчальних закладів, професійно-технічних і вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації - з української мови - 20%, з математики - 15%, з іноземної мови - 10% ставки заробітної плати.

Вказана доплата встановлюється в залежності від педагогічного навантаження вчителя чи викладача.

У І - ІV класах ця доплата проводиться основному вчителю незалежно від педагогічного навантаження. Якщо у цій групі класів уроки з мов проводить інший вчитель, доплата проводиться за фактичну кількість годин, виходячи з розмірів, передбачених для вчителів початкових класів з урахуванням кількості учнів.

Якщо у І - ХІ (ХІІ) класах шкіл кількість учнів менше 12 чоловік, а в групах професійно-технічних і вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації менше 15 студентів, то ця доплата проводиться у розмірі 50% відповідних доплат.

3) за завідування:

- навчальними кабінетами в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах - 10-15% ставки заробітної плати;

- майстернями в загальноосвітніх навчальних закладах - 10-20% ставки заробітної плати;

- навчально-дослідними ділянками в загальноосвітніх навчальних закладах - 10-15% ставки заробітної плати;

- бібліотеками в загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладах - 5-15% ставки заробітної плати;

4) за керівництво предметними (цикловими) і методичними комісіями в загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації - 10-15% ставки заробітної плати.

Перед початком кожного навчального року в закладах освіти проводиться тарифікація вчителів, в ході якої кожному вчителю згідно з його кваліфікаційною категорією встановлюється місячна заробітна плата з урахуванням надбавок і доплат.

Результати тарифікації оформляються тарифікаційним списком станом на 1 вересня поточного року, в якому приводиться кількість учнів і класів та загальна кількість годин викладацької роботи на тиждень по групах класів.

Крім того, в тарифікаційному списку вказується прізвище, ім’я та по батькові вчителя, його посада, освіта, педагогічний стаж, категорія, тарифний розряд, ставка заробітної плати, кількість годин роботи на тиждень, заробітна плата за педагогічне навантаження по групах класів та додаткові види оплати праці.

Кінцеві результати тарифікації керівник доводить до відома вчителів.

Ставки заробітної плати встановлюються вчителям на весь навчальний рік. Але протягом року в тарифікаційний список можуть вноситися зміни з таких причин:

- зміна педагогічного навантаження;

- зміна кваліфікаційної категорії;

- зміна займаної посади;

- присвоєння звань, наукових ступенів;

- звільнення, прийом на роботу.

Тому проводиться коригування фонду заробітної плати. Тарифікаційний список вчителів школи представляє собою місячний фонд заробітної плати вчителів з виділенням основної заробітної плати за педагогічне навантаження і різних додаткових її видів та служить підставою для нарахування заробітної плати в особових картках. Дані тарифікаційного списку використовують при плануванні видатків за категорією “Оплата праці працівників бюджетних установ”.

49. Структура та джерела фінансування вищих навчальних закладів.

У сучасних умовах господарювання рівень кваліфікації спеціалістів є одним із найважливіших факторів, які впливають на економічний і соціальний розвиток країни. Становлення в Україні ринкових відносин, тісніша інтеграція країни із світовою економічною системою пов¢язані з необхідністю змін у професіональній структурі зайнятого населення, насамперед спеціалістів вищої та середньої кваліфікації.

До чинників, які впливають на рівень витрат на підготовку кадрів, можна віднести стан економічного розвитку країни, кількість спеціалістів, які потрібно підготувати у вищих і середніх навчальних закладах, тобто потребу галузей економіки у спеціалістах.

В Україні діють такі види вищих закладів освіти:

- університет – багатопрофільний вищий навчальний заклад, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за широким спектром природничих, гуманітарних, технічних та інших напрямів науки, техніки і культури за освітньо-природничими програмами всіх рівнів, має розвинуту інфраструктуру наукових і науково-виробничих підприємств і установ;

- академія – вищий навчальний заклад освіти, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів в окремо визначеній галузі знань або виробництва, провадить фундаментальні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності;

- інститут - вищий заклад освіти або підрозділ університету, академії, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами усіх рівнів у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури та мистецтва. Провадить наукову та науково-виробничу діяльність.

Вищеназвані заклади належать до вищих закладів освіти ІІІ-ІV рівнів акредитації.

До вищих навчальних закладів освіти належать також заклади освіти І-ІІ рівнів акредитації. Це:

- коледж – вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами бакалавра або молодшого спеціаліста з одного, кількох споріднених напрямів підготовки або спеціальностей;

- технікум - вищий заклад освіти або структурний підрозділ університету, академії, інституту, який здійснює підготовку фахівців з вищою освітою за освітньо-професійними програмами молодшого спеціаліста.

За роки незалежності майже не відбулося зменшення кількісних показників розвитку вищих навчальних закладів освіти. Так, у порівнянні з 1985/1986 навчальним роком чисельність студентів у розрахунку на 10 тис. населення збільшилася на 43,7 відсотка, а у порівнянні з 1991/1992 навчальним роком – на 42,9 відсотка. Однак чисельність студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації на 10 тис. населення дещо зменшилася, при цьому спостерігається значне збільшення чисельності студентів у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Джерелами фінансування витрат на підготовку кадрів є кошти державного та місцевих бюджетів, галузевих міністерств, відомств, організацій, кошти фізичних та юридичних осіб..

Додатковими джерелами фінансування вищих навчальних закладів є:

- кошти, отримані за навчання, підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів;

- кошти, отримані за навчання іноземних громадян відповідно до укладених договорів;

- плата за надання додаткових освітніх послуг;

- кошти, одержані за науково-дослідні роботи, виконані вищим навчальним закладом освіти на замовлення підприємств, установ, організацій та громадян;

- плата за здобуття другої вищої освіти;

- доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання;

- кредити і позички банків;

- валютні надходження;

- добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від фізичних та юридичних осіб;

- інші кошти.

Бюджетні кошти та інші надходження на утримання вищих навчальних закладів повинні використовуватись насамперед на придбання предметів постачання і матеріалів, оплату комунальних послуг та енергоносіїв, виплату заробітної плати та стипендії, створення необхідної матеріально-технічної бази.

Вищий навчальний заклад самостійно використовує бюджетні та позабюджетні кошти згідно із затвердженим кошторисом доходів і видатків.

Для планування видатків на утримання вищого навчального закладу ІІІ-ІV рівнів акредитації розраховують контингент студентів, аспірантів за формами навчання. Крім того розраховують їх середньорічну величину за такою формулою:

(Чпкр × 7) + [(Чпкр - В) × 1 + [(Чпкр – В + П) × 4] - відсів + поновлені]

Ч =,

де Ч – середньорічний контингент студентів;

Ч пкр – чисельність студентів на початок календарного року;

В – чисельність випускників;

П – чисельність студентів, які прийняті на 1-й рік навчання на відповідні освітньо- кваліфікаційні рівні;

Відсів – чисельність студентів, які відраховані з різних причин протягом календарного року;

Присів – чисельність студентів, які прибули протягом календарного року.

Виходячи із розрахованих середньорічних контингентів визначають чисельність професорсько-викладацького складу за нормами студентів та аспірантів різних форм навчання на одного викладача.

Фонд заробітної плати по вищих навчальних закладах планується по професорсько-викладацькому, навчально-допоміжному, адміністративно-допоміжному, адміністративно-господарському персоналу. Фонд заробітної плати професорсько-викладацького складу розраховується, виходячи з кількості посад і середньої ставки заробітної плати. Розміри посадових окладів (ставки заробітної плати) залежить від Єдиної тарифної сітки розрядів. Фонд заробітної плати інших груп персоналу визначають згідно з типовими штатами і затвердженими посадовими окладами (ставками заробітної плати).

При плануванні фонду заробітної плати педагогічного персоналу важливими показниками є кількість педагогічних ставок та середня ставка заробітної плати викладача в місяць. Кількість педагогічних ставок визначають шляхом ділення загальної кількості педагогічних годин на рік на норму педагогічного навантаження, яка складає 720 годин на рік. Середню ставку заробітної плати викладача в місяць визначають шляхом ділення місячного фонду заробітної плати викладачів на кількість педагогічних ставок.

Найбільшими є видатки на заробітну плату, які включають заробітну плату педагогічного, навчально-допоміжного, адміністративно-господарського персоналу. Ставки заробітної плати педагогічного персоналу залежать від освіти та кваліфікації. Крім того, до фонду заробітної плати включають доплату за перевірку письмових робіт, керівництво предметними цикловими комісіями, завідування лабораторіями та кабінетами, кураторство. Інші види видатки плануються так само, як і в навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Професійно-технічний навчальний заклад – це заклад освіти, що забезпечує реалізацію прав громадян на професійно-технічну освіту, оволодіння робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їхніх інтересів, здібностей, стану здоров’я.

Фінансування професійно-технічних навчальних закладів у межах обсягів державного замовлення здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Професійно-технічні навчальні заклади недержавної форми власності утримуються за рахунок коштів відповідних замовників.

Чисельність навчальних груп у професійно-технічних навчальних закладах для теоретичного навчання становить 25-30 учнів, для виробничого навчання – 12-15 учнів.

Видатки на оплату праці працівників професійно-технічних закладів планують так само, як і по вищих навчальних закладах освіти І-ІІ рівнів акредитації.

У кошторисі доходів та видатків передбачаються витрати на харчування, обмундирування учнів, а також на виплату стипендій. Витрати на харчування розраховуються за кількістю учнів, які його отримують, денною нормою витрат на харчування та кількістю днів харчування на рік. Витрати на обмундирування визначають за встановленими нормами на одного учня.

50. Система закладів та фінансове забезпечення охорони здоров'я.

Піклування про здоров’я людей – одна з найважливіших соціальних функцій держави. Право на медичну допомогу закріплено в Конституції України. Воно гарантоване безоплатною медичною допомогою, що надається громадянам, розширенням мережі закладів для лікування та зміцнення здоров’я, розвитком та удосконаленням техніки безпеки, виробничої санітарії, проведенням профілактичних заходів та заходів з оздоровлення навколишнього середовища.

У листопаді 1992 року прийнято Основи законодавства України про охорону здоров’я, де зазначено, що кожна людина має природне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасними і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, удосконалення медичної допомоги і пропаганди здорового способу життя.

Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини в цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності та довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що погіршують їхнє здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Система закладів охорони здоров’я включає: лікарні, спеціалізовані медичні заклади, поліклініки і амбулаторії, фельдшерсько-акушерські пункти, санітарно-епідеміологічну службу.

Лікарні широкого профілю включають управління, контроль та матеріальне забезпечення роботи лікарень і клінік, які не спеціалізуються в будь-якій одній вузькій галузі. Під лікарнями розуміють заклади, де медична допомога стаціонарним хворим надається під безпосереднім наглядом кваліфікованого медичного персоналу.

Спеціалізовані медичні заклади відрізняються від лікарень і клінік широкого профілю тим, що їх послуги обмежуються лікуванням певних видів захворювання та обслуговування певних типів пацієнтів. До цієї ж категорії віднесені станції швидкої та невідкладної медичної допомоги.

Поліклініки і амбулаторії, спеціалізовані поліклініки включають в себе організацію роботи, управління, здійснення забезпечення медичних амбулаторних послуг, що надаються медичними поліклініками.

Фельдшерсько-акушерські пункти включають організацію та забезпечення роботи фельдшерсько-акушерських пунктів, у тому числі забезпечення медикаментами, обладнанням, інвентарем, а також капітальний ремонт та поточне утримання приміщень.

Санітарно-епідеміологічна служба включає організацію і ведення робіт, матеріальне забезпечення, капітальний ремонт та поточне утримання закладів санітарно-епідеміологічної служби. Сюди ж відносяться видатки на утримання лабораторій, що безпосередньо обслуговують ці заклади, а також видатки на підготовку і розповсюдження серед населення інформації з питань медицини та охорони здоров’я.

У державній системі охорони здоров’я в останні роки відчутний дефіцит коштів. Бюджетне фінансування лікувально-профілактичних заходів здійснюється у обмежених розмірах, що значно ускладнює їхнє функціонування. За багатьма напрямками лікувальної та профілактичної діяльності медична допомога є платною. Відбувається нерегульоване та неконтрольоване зростання цін на медичні послуги. Поширюється неофіційний ринок надання медичної допомоги. Внаслідок чого загострюються проблеми медичного обслуговування населення. Вони можуть перетворитися на джерело гострого соціального напруження і потребують великої уваги з боку держави. Медичне обслуговування населення має розвиватися, орієнтуючись на страхові принципи надання медичної допомоги.

Сьогодні фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок державного та місцевих бюджетів, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.

Кошти державного та місцевого бюджетів, асигновані на охорону здоров’я, використовуються для забезпечення населенню гарантованого рівня медико-санітарної допомоги, фінансування державних і місцевих програм охорони здоров’я, фундаментальних наукових досліджень з цих питань.

51. Основні виробничі показники діяльності закладів охорони здоров'я.

Для визначення витрат на утримання установ охорони здоров¢я застосовують такі сітьові показники, як: кількість лікарняних ліжок, лікарських посад, лікарських відвідувань, ліжко-днів.

Кількість лікарняних ліжок – головний сітьовий показник для визначення витрат на утримання стаціонарних лікарень. Його розраховують згідно з прогнозом економічного і соціального розвитку. У територіальному розрізі цей показник планують виходячи з демографічних, соціально-економічних, культурно-побутових та інших умов. Зокрема, враховують віковий склад населення, розподіл за статтями, видами зайнятості тощо.

Для визначення потреби в лікарняних ліжках використовують показник - процент госпіталізації та оборот ліжка.

Процент госпіталізації – це відношення кількості хворих, направлених на госпіталізацію до загальної чисельності населення.

Оборот ліжка – це відношення кількості днів функціонування ліжка в рік до середньої тривалості перебування хворого в лікарні.

Потреба в лікарняних ліжках - це відношення чисельності населення помноженого на процент госпіталізації до обороту ліжка помноженого на 100 відсотків.

Наприклад, у місті обласного підпорядкування чисельність населення складає 110000 жителів. Кількість хворих, направлених впродовж року на госпіталізацію – 8800 чоловік. У міській лікарні одне ліжко функціонує протягом року 320 днів. Середня тривалість перебування хворого в лікарні 16 днів. Тоді процент госпіталізації П = (8800:110000)*100 = 8%., оборот ліжка О = 320: 16 = 20, потреба в лікарняних ліжках П = (110000*8): (20*100) = 440 ліжок.

Відповідно до кількості ліжок визначають штати лікарів, середнього і молодшого медичного персоналу. Кількість лікарів для стаціонарних лікарень визначають за такими нормативами:

Назва відділення	Назва посади лікаря	Кількість ліжок на одну посаду
Терапевтичне	Терапевт	20-25
Хірургічне, травматологічне, ортопедичне	Хірург	20-25
Урологічне	Уролог	15-20
Акушерське, пологове	Акушер-гінеколог
Шкірно-венерологічне	Дерматолог, венеролог

Крім зазначених посад, у лікарнях залежно від кількості ліжок передбачаються додатково посади чергового лікаря, рентгенолога, фізіотерапевта, зубного лікаря тощо.

При визначенні чисельності середнього і молодшого медичного персоналу виходять із кількості ліжок за нормою та кількості посад на один цілодобовий пост.

Визначають також середньорічну кількість лікарських посад та лікарняних ліжок, враховуючи їх зміни протягом року.

Кількість лікарських посад – показник, що використовується для визначення витрат з амбулаторно-поліклінічного обслуговування населення. Згідно з діючими нормами на 10 тис. міського населення передбачено 11,8 посади лікаря, а для районних поліклінік сільських районів – 17,2.

Для дитячих поліклінік установлена норма: 1 лікар-педіатр на 1000 дітей до 14 років, а також 0,3 посади лікаря інших спеціальностей на 1000 дітей.

Кількість середнього і молодшого медичного персоналу встановлюють у поліклініках за нормами на одну лікарську посаду. Так, на одну посаду лікаря передбачається одна посада середнього медичного персоналу та дві посади на одну посаду хірурга. Кількість молодшого медичного персоналу обчислюють з розрахунку одна посада на кожну посаду лікаря-хірурга та одна посада на дві посади лікарів інших спеціальностей.

Лікарська посада є також розрахунковою одиницею для визначення витрат на утримання станцій швидкої медичної допомоги, лікарських здоровпунків тощо.

Кількість лікарських відвідувань – показник, що використовується для визначення витрат на придбання медикаментів і перев’язувальних засобів при амбулаторному обслуговуванні населення. Кількість відвідувань у поліклініці визначають виходячи з кількості лікарських посад, кількості годин роботи лікаря на день, норми прийому хворих на годину (в поліклініці – 5 чол. на годину, надання допомоги вдома – 2 чол. на годину) та кількості робочих днів на рік.

Наприклад, в поліклініці 10 посад дільничних терапевтів. Кількість годин роботи одного лікаря на день – 6 год. 30 хв., з них в поліклініці – 3 години, надання медичної допомоги вдома – 3,5 години. Кількість робочих днів на рік – 282. Тоді кількість лікарських відвідувань буде: К = 10*(3*5+3,5*2)*282 = 62040.

Кількість ліжко-днів – показник для визначення витрат на харчування хворих і придбання медикаментів. Його розраховують множенням середньорічної кількості ліжок на кількість днів функціонування ліжка протягом року. При цьому слід ураховувати, що кількість днів функціонування одного ліжка на рік по кожному профілю різна і визначається з урахуванням фактичних даних за минулі роки. Наприклад, середньорічна кількість ліжок складає 300, кількість днів функціонування одного ліжка протягом року – 310 днів, тоді кількість ліжко-днів буде 300*310 = 93000.

Дата добавления: 2015-05-07