Поняття демократії та її роль в політичному процесі

Спрямування політичних партій.

Проблеми становлення партійної системи України.

Політичне життя України характеризується нестабільністю і своєрідністю. Досить динамічна ситуація і в партійному житті: утво­рюються нові партії, розпадаються існуючі, виникають несподівані блоки і коаліції. Правові основи діяльності партій в нашій країні закріплені в ст. 36 Конституції України і Законі України «Про об'єднання громадян».

Не дивлячись на відносну чисельність (нараховується близько 126 партій членами яких є всього 2% дорослого населення) та широту політичного спектру, партії України не гали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не тали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не маєдостатньо впливу у загальнонаціональному вимірі. Перехід тоталітарної однопартійності до цивілізованої багатопартійності в Україні відбувається через «дрібнопартійність».

На сьогодні можна визначити чотири спрямування політичних партій України.

Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:

• у більшості з них відсутній свій електорат;

• спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

• вкрай слабкі ідеологічні засади;

• переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

• відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

• спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

• відсутність сталого співробітництва партій в головному побудові незалежної процвітаючої України.

НАЦІОНАЛЬНО-РАДИКАЛЬНі - головним чинником к діяльності є розбудова незалежності Української держави; ідеологія - інтегральний націоналізм; головне гасло – «Українська держава і нація – понад усе!»

НАЦІОНАЛЬНО-ДЕМОКРАТИЧНі - основною метою є розбудова незалежної Української держави; виступають за гармонійну єдність національних і особистісних інтересів.

ЛІБЕРАЛЬНО- ЦЕНТРИСТСЬКі (ПРАГМАТИЧНі) зосереджують зусилля на проблемах соціально-економічного розвитку, підтримують всі форми та види підприємницької діяльності, усунений адміністративного диктату державно-бюрократичних структур.

СОЦІАЛ-КОМУНІСТИЧНі - їх діяльність переважно зорієнтована на пріоритет колективних форм власності і господарювання в економіці; послідовно намагаються зберегти наступництво у соціально-політичному житті та її недалеким минулим.

Демократія — форма державно-політичного устрою суспільства, яка грунтується на визнанні народу джерелом і носієм влади, на прагненні забезпечити справедливість, рівність, добробут усіх людей, що населяють певну державу.
Виникла демократія разом із появою держави. Вперше це поняття згадується в працях мислителів Давньої Греції. У класифікації держав, запропонованій Аристотелем, воно означало «правління всіх», на відміну від аристократії («правління обраних»), і монархії («правління одного»).
Кожному історичному типові держави, кожній суспільно-економічній формації відповідала своя форма демократії. У рабовласницькій демократії (Афіни, республіканський Рим) раби були вилучені з системи громадянських відносин. За феодалізму елементи демократії почали зароджуватися у формі представницьких установ, що обмежували абсолютну владу монархів (парламент в Англії, Генеральні штати у Франції, кортеси в Іспанії.

Демократія — явище, що постійно розвивається. Поняття «демократія» використовується не тільки для характеристики історичних типів державно-політичного устрою, а й на означення політичного процесу з відповідними методами і процедурами, що забезпечують участь народу в управлінні державою, всіма суспільними справами. Вживається воно і стосовно організації та діяльності окремих політичних і соціальних структур у різних сферах суспільного життя (виробнича, партійна, профспілкова, учнівська, управлінська демократія).
Розрізняють пряму (безпосередню) і представницьку демократію.
Пряма (безпосередня) демократія — порядок, за якого рішення ухвалюються на основі безпосереднього і конкретного виявлення волі та думки всіх громадян.
Однією з форм прямої демократії є вибори на основі загального виборчого права. Добровільно беручи участь у них, громадяни в демократичному суспільстві мають можливість безпосередньо впливати на формування органів влади різних рівнів.
Виявом прямої демократії є референдуми, які проводять з метою ухвалення закону або інших рішень на основі волевиявлення народу щодо найактуальніших питань державної політики і суспільно-політичного життя загалом. Генетично такі процедури сягають своїм корінням у плебісцити Римської республіки, народні збори (віче, рада) Києва, Новгорода, Пскова, Запорозької Січі, на яких загальним голосуванням вирішувалися важливі проблеми. Власне референдум був уперше проведений у Швейцарії 1449 р. щодо її фінансового становища. Відтоді референдуми стали поширеними в європейських країнах. Всенародні голосування під час референдумів мають як законодавчу силу, так і консультативний характер, а їхні результати в демократичному суспільстві завжди мають непересічне значення.
Формою прямої демократії є всенародні обговорення законопроектів, які ефективно використовуються в багатьох країнах.

Представницька демократія — порядок розгляду і вирішення державних і громадських питань повноважними представниками населення (виборними або призначеними).
Саме інститути представницької демократії в ідіграють першочергову роль у процесі ухвалення рішень. Особливо вагоме значення в системі цієї демократії мають парламенти, склад яких формується через загальні вибори і яким громадяни делег/ють свої повноваження для здійснення функцій вищої зіконодавчої влади. Крім парламентської форми як великого надбання цивілізації носіями представницької демократії є й інші виборні органи влади.
У сучасних демократичних суспільствах формування державної політики на всіх рівнях відбувається в основному в представницьких установах і закладах, де працюють професійні політики та управлінці. Політологи навіть виокремлюють професійну демократію. Це зумовлено притаманними сучасній цивілізації проблемами, розв´язання яких часто неможливе засобами прямої демократії. Надійним інструментом вироблення оптимальних рішень на основі виявлення волі народу є поєднання різних форм прямої та представницької демократії.

Дата добавления: 2015-05-23