Типологія політичних партій

: 327

Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії' і партійні системи

І

державних органах у конкурентній боротьбі за голоси ви-
борців.

Введення загального виборчого права, яке ознаменувало
залучення до політики широких верств населення, поклало
початок формуванню сучасних масових політичних партій.
Перші з нтіх з'явились в основному в результаті злиття в
єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпе-
чували підтримку депутатам. Однак на відміну від політич-
них клубів політичні партії вже не обмежувались забезпечен-
ням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства
та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а
чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання
виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості
членів.

Появі масових політичних партій сприяв і розвиток
робітничого руху. Робітничий клас створював політичні
партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст.
масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а
також на Заході континентальної частини Європи (соціал-
демократи). Першою масовою партією вважається засноване
в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії.
В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-
гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-
тична партія Німеччини).

У виникненні політичних партій залежно від їхньої
ідейної орієнтації є певна хронологічна послідовність. Лібе-
ралізм і ліберальні партії сформувались у боротьбі проти
феодальних режимів. Консервативні партії постали як
противага ліберальним партіям. Робітничі партії виникли в
боротьбі з капіталістичною системою, а комуністичні пар-
тії — в боротьбі проти соціал-демократії.

Функції політичних Головне завдання політичних партій
партій полягає в тому, щоб перетворити багато-
манітність інтересів окремих індивідів,
різноманітних соціальних спільностей у їх сукупний полі-
тичний інтерес шляхом зведення цих інтересів до єдиного
знаменника. В ідеалі мета кожної партії полягає у пред-
ставництві в політичній системі тих верств населення,
інтереси яких вона відображає. Через представництво в
політичній сфері різних соціальних спільностей за допомо-
гою партій громадянське суспільство й держава об'єднуються

в єдине ціле. Політичні партії, отже, є важливою ланкою, що
поєднує громадянське суспільство й державу, сприяючи
подоланню або пом'якшенню конфліктів між ними. Завдяки
партіям суспільство здійснює контроль над державою, а
держава — зворотний зв'язок із суспільством.

У загальному вигляді механізм керівництва розвитком
суспільства з боку політичних партій такий. Відбиваючи ті
чи інші соціальні інтереси, партія створює або засвоює в
готовому вигляді певну ідеологію, спрямовану на захист цих
інтересів. На основі обраної ідеології визначається політич-
на доктрина партії, яка формулює її політичні цілі, втілювані
в програму. Політична доктрина встановлює зв'язок між
ідеологією та політичною практикою і є інструментом
боротьби за державну владу в суспільстві. Програма партії,
яка розробляється на основі ідеології і політичної доктрини,
об'єднує членів партії, є основою їхніх спільних дій, схиляє
людей до вступу в партію. Вона змінюється частіше, ніж
ідеологія, і в різних історичних ситуаціях може мати різний
зміст. Альтернативні доктрини і програми є одним із важли-
вих інструментів отримання підтримки мас та утвердження
партії при владі.

В сучасних демократичних суспільствах головним
шляхом здобуття влади є перемога на виборах. Тому партія
всіляко намагається залучити на свій бік якомога більшу
частину суспільства. В разі оволодіння державною владою
вона тією чи іншою мірою реалізує проголошений нею
політичний курс через своїх представників в органах влади.
Кожна партія здійснює це в суперництві чи співробітництві
з іншими політичними партіями.

Конкретизувати загальне призначення політичних партій
можна шляхом визначення їх функцій, тобто тих завдань, які
вони виконують у політичній системі. Основними функціями
політичної партії в сучасному суспільстві є:

політичне представництво соціальних інтересів;

соціальна інтеграція — узгодження соціальних інтересів
через взаємодію політичних партій;

розробка ідеології, політичних доктрин і програм;

боротьба за оволодіння державною владою та участь у її
здійсненні;

участь у формуванні й діяльності всіх ланок державного
апарату;

Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

участь у розробці, формуванні і здійсненні політичного
курсу держави;

політична соціалізація — сприяння засвоєнню індивідом
певної системи політичних знань, норм і цінностей, залу-
ченню його до політичної системи;

формування громадської думки;

політичне рекрутування, тобто залучення на бік партії
якомога ширших верств населення як ЇЇ членів, прихиль-
ників і виборців;

підготовка та висунення кадрів для апарату держави,
партії, громадських організацій.

Сказане про політичні партії, їхні місце і роль у політич-
ній системі, суспільстві в цілому стосується головним чином
теоретичної моделі, ідеалу партії. В дійсності оцінка політич-
них партій не може бути однозначно позитивною. Давно
помічено, що їм властиві й істотні негативні риси; вони
можуть спричиняти деструктивний вплив на суспільство.

До негативних рис політичної партії належить, за визна-
ченням одного із засновників теорії політичних партій —
партології — Р. Міхельса, тенденція до олігархізації її струк-
тури й діяльності. Ця тенденція випливає з самої природи
політики — єдності й боротьби загальних і часткових
інтересів. Суть її полягає в тому, що в партії, як і в будь-якій
іншій великій організації, влада поступово зосереджується в
руках керівників, утворюється розрив і протиставлення
інтересів керівників і рядових членів, відбувається зосеред-
ження зусиль на реалізації проміжних, а не кінцевих цілей.
«Визнання організації, — писав Р. Міхельс, — це завжди
вияв тенденції до олігархізації. Сутність будь-якої організації
(партії, профспілки тощо) містить глибоко аристократичні
риси. Організаційна машина, яка створює масивні структури,
викликає в організованих масах серйозну зміну. Відношення
вождя до мас вона перетворює на свою протилежність.
Організація завершує остаточний поділ будь-якої партії або
профспілки на керівну меншість і керовану більшість»².

Правомірність започаткованого Р. Міхельсом ще в 1911 р.
критичного ставлення до політичних партій у подальшому
знайшла своє широке практичне підтвердження. І не лише

щодо протиставлення інтересів керівників і рядових членів.
У XX ст. різко загострилась міжпартійна боротьба, на істо-
ричну арену вступили партії екстремістського спрямуван-
ня — комуністичні, фашистські, які в боротьбі за владу та в
процесі її здійснення зробили ставку на насильство. В
результаті сформувалось критичне ставлення до самого
феномену політичної партії у багатьох політологів і політи-
ків. Не без підстав набула поширення думка, що партії
спотворюють волю народу, роз'єднують і протиставляють
різні його частини, узурпують владу й відчужують рядових
громадян від політичного життя, стимулюють жадобу влади,
сприяють корупції. Деякі політологи єдино прийнятним
типом політичної партії стали вважати деструктуровані й
децентралізовані спільності, які б виникали в процесі само-
організації громадян і функціонували як центри дискусій і
прямої демократії.

Однак очевидно, що такі організації були б нездатні у
серйозній конкурентній боротьбі завойовувати та ефективно
здійснювати державну владу. Суспільство не може обійтись
без політичних партій, бо вони є виразниками об'єктивно
існуючих багатоманітних соціальних інтересів, урівноважують
ці інтереси в боротьбі за державну владу. За допомогою
політичних партій громадянське суспільство вирішує низку
важливих питань свого існування: делегує до владних
структур своїх представників, здійснює вибір між різними
концепціями суспільного розвитку, контролює діяльність
вищих державних органів. Без опори на партії неможлива
робота парламенту.

Партії є необхідним елементом демократичної політичної
системи. Політичний режим без партій увічнює панування
традиційних еліт, сформованих за ознаками походження,
знатності, багатства. Такий режим робить вибори формаль-
ними й нав'язує народу чужих йому керівників. Історичний
досвід показує, що якщо суспільством не керують політичні
партії, то ним керують клани. Конкретизації загального
уявлення про політичні партії, про їхні достоїнства й недо-
ліки, місце і роль у політичній системі сприяє типологія
політичних партій.

² Михельс Р. Необходимость организации (глава из книги «Социология
политической партии в условиях демократки») // Диалог. 1990. № 3. С. 58.

Інституціоналізовані форми політики

Політичні партії і партійні системи

З

а наявності спільних для всіх партій
ознак, які визначають їхню сутність

і відбиваються у визначеннях, партії відрізняються за своєю
соціальною основою, організаційною побудовою, характе-
ром членства, ідеологією, місцем у системі влади, цілями,
методами й засобами діяльності тощо. Типологія політичних
партій за цими та іншими ознаками є одним із найважли-
віших питань політології. Вона допомагає глибше розкрити
сутність і структуру партій, їхнє місце в політичній системі
суспільства.

Типологія партій Оскільки політичні партії завжди вира-
за соціальною жають певні соціальні інтереси і праг-
основою нення, то найбільш загальною основою
їх типології є соціальна основа, або база,
тобто та соціальна спільність, інтереси якої виражає партія.
Відповідно до основних груп соціальних спільностей
розрізняють класові, національні, жіночі, селянські,
регіональні та інші політичні партії. Так, у більшості країн
світу є робітничі партії — комуністичні, соціалістичні,
соціал-демократичні. Є партії дрібних, середніх і великих
власників засобів виробництва — дрібнобуржуазні й бур-
жуазні. Це здебільшого ліберальні й консервативні партії. Є
також аграрні партії, які орієнтуються на інтереси різних
верств населення, зайнятого в сільському господарстві,
селянські й поміщицькі — партії відповідно дрібних і
великих землевласників.

Практика показала, що в сучасному суспільстві партія не
може досягти відчутного впливу, спираючись лише на
якийсь один суспільний клас чи на його частину. У боротьбі
за виборця кожна з політичних партій орієнтується на певну
систему цінностей, більшість із яких (власність, праця,
демократія, свобода, рівність, справедливість, солідарність
тощо) є загальнолюдськими і приваблюють на бік партії
представників різних суспільних класів і соціальних верств.
У тому разі, коли партія не має більш-менш чіткої соціаль-
ної бази, вона виступає як інтеркласова, або партія виборців.
(Інтеркласовими є, наприклад, Демократична й Республі-
канська партії США.)

Отже, за класовою ознакою розрізняють: робітничі,
дрібнобуржуазні, буржуазні, поміщицькі та інтеркласові
політичні партії. Такий поділ притаманний в основному
марксистській традиції в політології.

Оскільки інтеркласові партії орієнтуються на різні
суспільні класи й соціальні верстви, то вони можуть визна-
чатись і як загальнонаціональні, коли націю розуміти як
державно-політичну спільність (сукупність усіх громадян
держави), а не як етнічну. В такому разі загальнонаціональ-
ний чинник у соціальній орієнтації партії має раціональний
зміст і демократичну спрямованість. Від партій цього типу
потрібно відрізняти національні партії, які виходять з
етнічного розуміння нації і де національне нерідко пере-
ростає в націоналістичне, а потім і в шовіністичне. На
національний чинник найчастіше посилаються партії
фашистського типу. Щоправда, він може відіграти і прогре-
сивну роль, наприклад як консолідуючий фактор у боротьбі
за національну незалежність.

У багатьох країнах світу є суто жіночі партії, причому не
стільки за соціальною орієнтацією, скільки за складом. За
характером своєї діяльності вони часто наближаються до
відповідних громадських організацій. Є молодіжні партії, але
здебільшого об'єднання молоді діють як громадські
організації. Однак кожна з більш-менш впливових політич-
них партій, приділяючи велику увагу залученню молоді до
своїх лав, створює молодіжні партійні осередки або
організації при партії.

Існують і регіональні партії, тобто такі, що діють не в
загальнонаціональному, а в регіональному масштабі й відби-
вають інтереси населення певного адміністративно-терито-
ріального утворення, автономії чи суб'єкта федерації. В
діяльності таких партій часто проявляються націоналістичні
й сепаратистські тенденції.

Нарешті, є так звані гротескні партії, які не мають більш-
менш певної соціальної бази, а об'єднують прихильників
якого-небудь роду занять чи захоплення, наприклад «шану-
вальників пива». Не претендуючи на владу, вони досить
стійко відстоюють своє коло інтересів, мають невеликий, але
згуртований склад.

Таким чином, за соціальною основою, тобто за орієн-
тацією на певну соціальну спільність або її відсутністю, крім
робітничих, дрібнобуржуазних, буржуазних і поміщицьких

Політичні парті! і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

партій, виокремлюються також інтеркласові, національні,
жіночі, молодіжні, регіональні, гротескні партії.

Інші типології За ідеологічною ознакою політичні партії
політичних партій поділяються на ідейно-політичні, праг-
матичні та харизматично-вождистські.
Ідейно-політичними є партії більш-менш чітко визначеної
ідеологічної спрямованості: комуністичні, соціал-демокра-
тичні, ліберальні, консервативні, фашистські, християнські,
ісламські тощо. Прагматичні — це такі партії, які орієнту-
ються не на певну ідеологію, а на широкий спектр ідей і
суспільних проблем з метою залучення на свій бік якомога
більше виборців. Це ті самі інтеркласові партії, або партії
виборців.

Харизматично-вождистські партії формуються навколо
особи конкретного політика і діють як групи його під-
тримки. Ці партії також мають певну ідеологічну спрямова-
ність, але вона визначається не стільки їхньою соціальною
базою, скільки лідерами.

Ідеологічна спрямованість політичних партій значною
мірою визначає їх основні, загальні цілі й характер діяль-
ності, за якими партії поділяються на революційні, рефор-
містські та консервативні. Революційні партії відкидають
існуючий суспільний лад і прагнуть замінити його іншим.
Реформістські орієнтуються на значні перетворення існую-
чого ладу, але зі збереженням його основ. Революційними
проявили себе комуністичні партії, реформістськими —
соціал-демократичні. Консервативні партії прагнуть зберегти
існуючий лад, допускаючи лише найнеобхідніші його зміни.

З класифікацією політичних партій за соціальною осно-
вою, ідеологічною ознакою, основними цілями та характером
діяльності тісно пов'язаний їх поділ на ліві, центристські і
праві. Нагадаємо, що такий поділ був започаткований у часи
Великої французької революції XVIII ст., коли в залі
засідань Національної асамблеї — парламенту Франції —
праворуч від головуючого розташовувалися консерватори
(прихильники монархії), ліворуч — радикали, які обстою-
вали ідеї загальної рівності, а помірковані займали місця в
центрі зали — посередині між консерваторами і радикалами.
Відтоді правими стали називати прихильників збереження
існуючого ладу, а лівими — прихильників радикальних змін.
Соціальною базою лівих партій (комуністичних, соціаліс-

тичних, соціал-демократичних) є здебільшого наймані
працівники, правих (ліберальних, консервативних, націона-
лістичних, фашистських тощо) — власники.

Звичайно, такий поділ відносний. Основні цінності та
орієнтації правих і лівих, особливо в останні десятиліття,
часто перетинаються. Так, у 80-ті роки соціал-демократичні
партії багато чого запозичили в лібералів, наприклад
орієнтацію на приватну власність і ринкове регулювання
економіки. Зі свого боку, ліберали й навіть консерватори за
прикладом соціал-демократів стали приділяти значну увагу
проблемам соціального забезпечення, боротьбі з безробіттям
тощо.

Залежно від типу організаційної структури політичні
партії поділяються на кадрові й масові. Кадрові партії об'єд-
нують у своїх лавах невелику кількість впливових професій-
них політиків і спираються на фінансову підтримку підпри-
ємницьких структур. Французький політолог М. Дюверже,
який ще в 50-х роках запропонував таку (бінарну) класифі-
кацію політичних партій, назвав кадрові партії «партіями
нотаблів» (від франц. поІаЬІе — видний, почесний, імени-
тий) — людей, чиє становище в суспільстві забезпечує їм
авторитет у політичному житті.

Кадрові партії є децентралізованими об'єднаннями.
Вони, як правило, не мають фіксованого членства, зверта-
ються до громадян лише в період виборчої кампанії. Такими
є, наприклад, консервативні й ліберальні партії країн Захід-
ної Європи, Республіканська й Демократична партії США.

Масові партії орієнтуються на залучення до своїх лав
якнайбільшого числа членів з метою забезпечення завдяки
членським внескам фінансової підтримки своєї діяльності.
Вони мають фіксоване членство, розгалужену організаційну
структуру й порівняно значну кількість членів, між якими
встановлюється тісний постійний зв'язок. Це партії з більш-
менш чіткою ідеологічною орієнтацією. Вони беруть активну
участь у виборах. До масових належить більшість соціал-
демократичних, соціалістичних, комуністичних, християн-
ських партій. Масовими можуть бути і фашистські партії.

Кадрові й масові партії розрізняють іще за кількісними
показниками. Вважається, що кадрові партії об'єднують у
своїх лавах менш ніж 10 відсотків виборців, а масові — більш
як 10 відсотків.

Політичні партії і партійні системи

Інституціоналізовані форми політики

Масові партії можуть мати слабку або міцну організа-
ційну структуру. Партії з міцною організаційною структу-
рою — це партії централізовані, з чітким членством, ієрар-
хічною побудовою, сильним керівним центром, здатним
забезпечити партійну дисципліну і проведення програмної
політичної лінії. До них належать передусім комуністичні і
фашистські партії. Партіями зі слабкою організаційною
структурою є соціалістичні й соціал-демократичні.

М. Дюверже згодом доповнив свою бінарну класифіка-
цію, виокремивши поряд з кадровими й масовими третій тип
політичних партій — непрямі партії. Це такі партії, прина-
лежність до яких визначається членством в іншій організації.
Наприклад, у Великобританії член профспілки, яка входить
до Британського конгресу тред-юніонів, автоматично стає
(якщо не відмовляється) членом Лейбористської партії.
Отже, ця партія є непрямою.

За місцем, яке партії посідають у політичній системі,
вони поділяються на: неподільно пануючі в політичній систе-
мі, як це буває за тоталітарних та авторитарних режимів;
правлячі, тобто такі, що самостійно або в коаліції з іншими
партіями легітимним шляхом здобули і здійснюють державну
владу; опозиційні — такі, які не є правлячими в даний момент
і перебувають в опозиції до здійснюваного правлячими пар-
тіями політичного курсу.

На відміну від таких партій, що легальне діють у полі-
тичній системі, в країні можуть бути й нелегальні партії —
законодавче заборонені чи такі, котрі через переслідування
діють у підпіллі. Заборона всіх або майже всіх політичних
партій притаманна диктаторським режимам. У деяких країнах
забороненими є комуністичні партії як такі, що прагнуть до
зміни суспільного ладу неконституційним шляхом.

За парламентською основою розрізняють парламентські
(парламентсько-електоральні) і непарламентські політичні
партії. Для партій парламентського типу характерне викори-
стання форм і методів діяльності в межах правових норм
держави. Своїх політичних цілей вони прагнуть досягти
через законні органи влади, які самі й формують за резуль-
татами виборів. Як зазначає М. Дюверже, для таких партій
завоювання місць у представницьких органах є сутністю
життя, причиною існування й вищою метою, а парламент-

Дата добавления: 2015-05-23