Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Розвиток ідей дошкільного виховання в епоху Відродження




Читайте также:
  1. Cистема виховання у Спарті
  2. II. Відродження національно-визвольних процесів в Україні.
  3. Tewа і. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
  4. Аграрні реформи та розвиток сільського господарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
  5. Адаптація і розвиток професійного дихання
  6. Активність і розвиток
  7. Актуальні проблеми теорії та практики виховання.
  8. АНАЛІТИЧНА РОБОТА НАД ТЕКСТОМ І РОЗВИТОК МОВЛЕННЯ
  9. Антропоцентризм та гуманізм філософії Відродження в Україні.
  10. Архітектура Високого Відродження
  11. Архітектура Раннього Відродження
  12. Атрибутивна ознака нужди полягає в тому, що її розвиток є спрямованим і являє собою ортогенез.

Ця культурно-історична епоха припадає на XVI XVII ст. її соціально-економічною сутністю є зародження капіталізму, духовне пробудження, розкріпачення особи яка отримала змогу реалізуватися у соціальній діяльності, у різноманітних видах творчості. Саме тоді розпочалося зародження гуманізму — системи ідей, поглядів на люди ну як на найвищу цінність. У цей період заявили про себе принципово нові тенденції у розвитку педагогічної думки. багато ідей якої торкалися проблем виховання дитини у найраннішому віці. Теологію (богослов'я) у вихованні і навчанні почали витісняти світські заняття і дисципліни, ідею абсолютного послуху — ідея свободи гармонійно розвиненої, діяльної особистості. Щоправда, ця ідея стосувалася лише дітей заможних верств населення.

Один із перших виразників цих ідей у педагогіці італійський педагог-гуманіст Вітторіно де Фельтре (1378-1446), названий «першим учителем нового типу», організував школу, що, на відміну від аскетичної середньовічної, вважалася «будинком радості». У ній панував дух гуманіз­му, гармонійно поєднувалися заняття з вивчення класич­них мов, математики, фізичного виховання. Його співвіт­чизники письменники-гуманісти Франсуа Рабле (1494— 1553), Еразм Роттердамський (1466—1536), Мішель Монтень (1533—1592) критикували схоластичне навчання, пропагували розвиток інтересів та активності дитини в її взаємодії з навколишнім світом, виховання високих мо­ральних якостей, починаючи з раннього дитинства.

Ще одна особливість цього періоду полягала в заро­дженні утопічних ідей, згідно з якими інститут сім'ї мав бути відмінений, а виховання дітей повинно покладатися на призначених державою осіб. Зокрема, англійський фі­лософ, письменник Томас Мор (1478—1535) у творі «Уто­пія» (грец. — місце; неіснуюче місце) змалю­вав заснований на ідеях соціальної справедливості ідеаль­ний суспільний лад, у якому діти отримують обов'язкове суспільне виховання та освіту рідною мовою.

Італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568 — 1639) у політичній утопії «Місто Сонця» доводив, що суспільне виховання дітей має починатися з двох років, а ос­віта здійснюватись на наочній основі і включати навчання правильного мовлення та основ грамоти. Для цього стіни міста необхідно розмалювати картинами із зображенням різних галузей знань і ремесел, з якими наставники по­винні ознайомлювати дітей. До систематичного вивчення окремих предметів діти приступають на восьмому році життя.

Гуманістичні погляди мислителів епохи Відродження сприяли розвитку освіти і посиленню уваги тогочасної гро­мадськості до проблем виховання, справили відчутний вплив на розгортання процесів у цій сфері.



Символом нового часу в педагогіці став видатний чесь­кий педагог-гуманіст, засновник дидактики Ян-Амос Коменський. Основою його педагогіки є принцип єдності людства, свободи і братерства, перешкодити якому не може ні влада (« Нехай зникне така державність, яка не забез­печує миру для справ людських»), ні релігія («Братами повинні бути не лише християни, а й усі люди, що населяють світ»). «Поліпшення справ людських» він пропонував здій­снювати у сфері пізнання (наука, просвіта), державному .строї (політика, суспільні та соціальні відносини), питаннях віри (мораль, релігія). Я. - А. Коменський був непохитним у своїх переконаннях, що люди можуть пізнати істину і діяти на основі її принципів, тому виховання і навчання є необхідною умовою вдосконалення життя суспільства. Освічені люди, — стверджував він, — є справжні люди, тобто людяні за своєю вдачею».

Розвиваючи ці ідеї, Я.-А. Коменський розробив проект пансофічної школи — школи всезагальної мудрості, яка оберігає людину від життєвих незгод, допомагає осягнути світло істини, досягти вищої мети життя. Стверджуючи, що весь світ є школою, він прагнув створити теорію навчання всіх усьому впродовж усього життя, тобто теорію неперервної освіти цілісної особистості. Його праця «Велика дидактика» є основою наукової педагогіки. У ній педагогіка як наука здобула свій предмет і постала як окрема галузь знань. Сучасна дидактика послуговується обґрунтова­ними Коменським цілями, завданнями, змістом, принци­пами та організаційними формами і методами навчання.

За Коменським, людина є найдосконалішим творінням, «дивовижним мікрокосмом». Усе, що у ній закладене природою, має розвинути освіта. Особливу роль він відводив принципу природовідповідності виховання і навчання, який має бути заснованим на «власне людській природі». Коменський вважав, що будь-яку дію природа починає зсередини. Цю тезу він ілюстрував тим, що садівник, прищеплюючи дерево, не прикладає живець зовні до кори а глибоко розщеплює стовбур. Тому помиляються ті на ставники, які багато диктують і змушують заучувати на пам'ять «без ретельного роз'яснення речей», як і ті, хто без міри роз'яснює, «не знаючи, як потрібно відкрити корінь і ввести паросток наук». Справжній педагог, за йот твердженнями, повинен вчасно і вміло, всіма способами розкривати пізнавальні здібності й доцільно застосовувати їх

Визнаючи загальною передумовою людського щастя цілісність і гармонійність особистості, Я.-А. Коменський був переконаний, що ідеал виховання ґрунтується на таких доброчесностях, як мудрість, поміркованість, мужність, справедливість. Доброчесність мудрості має у своїм основі істинне судження про речі. Доброчесність поміркованості виявляє себе «в їжі й питті, сні й бадьорості, в роботі та іграх, розмовах і мовчанні», в тому, щоб «ні в чому не доходити до надмірностей». У доброчесності мужності важливі шляхетна відвертість і витривалість у праці. Доброчесність справедливості — це здатність людини віддавати кожному належне, нікого не ображати, уникати брехні. Ці доброчесності включають також етичну норму «привчати тримати себе з гідністю».

Виховувати важливо з раннього віку, коли «відкривається велика надія на виправлення людських помилок, якими переповнений світ, якщо від самого дня вступу в життя люди будуть вчитися поступатися один одному, дія­ти у всьому з потрібним розумінням». Тому в системі осві­ти Коменського першою ланкою є «материнська школа» — виховання дітей від народження до 6 років, коли заклада­ються основи фізичного, розумового і морального розвитку особистості. Цій проблемі присвячена його окрема книга «Материнська школа», написана задовго до «Великої ди­дактики». Ведучи мову про те, яким повинен бути догляд за дитиною, як забезпечити підтримання її здоров'я та фізичне загартування, Коменський обґрунтував зміст дошкільної освіти, в якому важливу роль відводив про­грамі розвитку розумових сил дитини, органів чуття, сис­темі ознайомлення її з навколишнім світом. Протягом перших шести років життя дитини можна виховати у неї, на його думку, поміркованість, охайність, повагу до стар­ших, ввічливість, правдивість, справедливість, благочинність, готовність до праці, стриманість, терпіння, делікат­ність, вишуканість манер, гідність.

Обстоюючи право людини на власні погляди та звички, Я.-А. Коменський виступив проти гедоністичної спрямо­ваності (зорієнтованості на отримання насолод), оскільки, за його словами, прагнення до задоволення суперечить ро­зумному, осмисленому життю, породжує зневагу до інших людей. Тому виховання покликане передбачити міру пози­тивних емоцій і тверезого обмеження, вчити дітей стрима­ності у словах, бажаннях і вчинках. Розвиток доброчинностей з раннього віку пов'язаний з необхідністю попере­дження недоліків поведінки. Для цього Я.-А. Коменський рекомендує такі методи виховання, як роз'яснення і вправляння у моральних вчинках, завдяки чому дитина усвідомлює необхідність правильної поведінки, оцінює свої вчинки з точки зору загальноприйнятих вимог та очі­кувань оточуючих. Важливо, щоб діти усвідомлювали обов'язковість дотримання моральних норм усіма людьми і не вбачали у вимогах дорослих насильства. Вправляння у моральних вчинках має бути природним способом пове­дінки дітей. Реалізується воно участю в добрих справах, привчанням до стриманості у словах і вчинках. Педагоги і батьки мають захищати дитину від шкідливих впливів, оскільки «погані товариші, порожні розмови, беззмістов­ні книги» руйнують їхні добрі наміри. Основою формуван­ня моральних якостей має бути таке ставлення до інших людей, як до самого себе.

Я.-А. Коменський першим у педагогіці обґрунтував го­ловний принцип гуманістичного виховання, суть якого зводиться до твердження, що «повага людини починається з поваги до дитини». Актуальною є його ідея, згідно з якою до особистості, яка формується, слід ставитися серйозно и уважно, взаємодіючи з нею на рівних. Тому, крім прикла­ду батьків, який дитина природно наслідує, важливий і благородний приклад вихователя. Професію педагога Ко­менський вважав «найпочеснішою під сонцем», тому ово­лодівати нею можуть «найкращі з-поміж людей».

В Україні у XVI—XVII ст. розвивалися братські шко­ли, діяльність яких розгорталася під опікою церковних братств. Їх діяльність була пройнята духом гуманізму, по­вагою до особистості дитини. У них працювали відомі того­часні мислителі, письменники Йов Борецький (?—1631), Стефан (прибл. 1570 — прибл. 1605) і Лаврентій Зизанії (?—1634) Памво Беринда (1555/60-1632), Мелетій Смотрицький (1572/78-1633/34) та ін. Тогочасна українська наука, освіта, театр, видавнича справа посідали провідні позиції в Європі, що дало підставу релігійному діячеві, і< торику, педагогу Іванові Огієнку (1882—1972) назвати цей період «золотим віком української культури». Знач ними подіями педагогічного життя були видання Іваном Федоровим (прибл. 1510—1583) в Острозі першого друкованого букваря та відкриття у 1632 р. Києво-Могилянської академії, вихованці якої (Є. Славинецький, С. Полоцький, Ф. Прокопович та ін.) стали організаторами освіти не лише в Україні, а й у Росії та інших державах. Небайдужими вони були і до проблем дошкільного розвитку дитини. Наприклад, Єпіфаній Славинецький (?—1675) відомий як автор проникненої любов'ю до дитини, турботою про її фізичне і духовне здоров'я праці «Громадянство звичаїв дитячих», у якій сформульовано норми поведінки у суспільстві, вдома, спілкуванні з однолітками.

Пристрасний пропагандист освіти Симеон Полоцький (1629—1680) переконував, що батьки повинні наставляти дітей добрим словом, прикладом і повчанням.

Загалом на українських землях домінував погляд, що виховання дітей слід починати з раннього віку, орієнтува­тися на формування у них терпимості, милосердя, скром­ності, поваги до старших, а вся виховна робота здійснюва­лася у християнській традиції. Наприкінці XVII ст. посту­пово почав утверджуватися світський характер виховання.

У тогочасній Західній Європі окреслилися перспекти­ви капіталістичного розвитку, християнство стало осно­вою духовного життя. Людина поступово здобувала право на індивідуальність, свободу вибору. На тлі домінування в освіті традиційних механізмів соціалізації формувалися можливості переорієнтації їх на формування активної, са­мостійної, критично мислячої особистості.





Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 177; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.