Роль вихователя у розвитку ігрової діяльності дітей

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності намагання управляти нею можуть зруйнувати її.

Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є:

1) аналітичні — вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожнім дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі;

2) проектувальні (конструкційні) — вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі;

3) організаторські та комунікативні — вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо.

Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям:

1) планомірне педагогічно активне формування прак­тичного досвіду дитини. Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засво­ювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності;

2) виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігро­вих дій, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі ди­тина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдан­ня і вирішувати їх;

3) своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам'яті дитини недавні враження, спрямува­ти її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонука­ти до різних способів відтворення дійсності;

4) організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій. Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, за­питання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійснос­ті. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки.

Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості за­думу гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити до­шкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основ­них прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовнос­ті, сприяє їх об'єднанню для спільної гри, збагачує ігрові за­думи, дії. Його запитання, звернені до дітей як до персона­жів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскіль­ки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виник­ненням сюжету починають словами позначати свої ролі.

Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предмет­них ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх іг­ровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього вико­ристовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихо­вателем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників. Активність дітей розвивають яск­раві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети. Предметні іграшки повинні відповідати за величиною (наприклад, набір лялькових меблів і ляльок) розміру ру­ки дошкільника, його зросту.

У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихова­тель має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихова­тель сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати па­ралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосун­ків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийо­мів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ро­лей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння ор­ганізовувати спільні ігри.

У середньому дошкільному віці взаємини дітей концен­труються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов'язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвер­дження високоморальних людських стосунків і почуттів.

Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку мін бути спрямована на формування їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі ти узгоджувати свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь може використовувати:

— спільний почерговий переказ казки або оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує подальший розвиток подій;

— спільне придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залу­чені до реалізації цього завдання симпатизували одне одно­му, мали приблизно однаковий рівень ігрової діяльності;

— спільне розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам'ятали його. Це є необхідною умо­вою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різ­ному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.

Формування здатності розвивати різноманітні сюжети може відбуватися і в неігрових ситуаціях. Щодо цього ефективними, на думку багатьох учених, є запропоновані італійським письменником, автором книги «Граматика фантазії» Джанні Родарі (1920—1980) такі прийоми:

— введення в казку, оповідання нового персонажа, но­вої ситуації;

— формування запитань у процесі бесід вихователя з дітьми;

— реалізація «бінома фантазії» (підбір двох персона­жів, протилежних один одному, взятих з різних казок, смислових контекстів; діти повинні зблизити їх, об'єднати в новому оповіданні);

— умисна зміна ситуації, в якій діє конкретний пер­сонаж.

Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання. Кінець гри, казки обов'язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов'язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи. Головне, щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими, ініціа­тивнішими, розширювали своє бачення світу і себе в ньому.

Дата добавления: 2015-05-23