Технології допомоги потерпілимвід жорстокості в сім'ї. 2 страница

-утримуватися від покарання дітей і особливо підлітків у присутності однолітків. Прилюдне приниження пригнічує волю, травмує психіку;

-карати із застосуванням сили за будь-яку провину дівчат старше 10 років і хлопчиків старше 14 років;

-не карати дитину холоднокровно, безжально.

Слід пам'ятати, що на виховання дитини негативно впливає також, постійна погроза батьків покаранням, вважаючи, що цього достатньо. Дитина у такому випадку звикає до погроз і не реагує на них. Застосовуючи покарання, важливо ні в якому разі не допускати приниження гідності дитини.

В-сьомих, недопущення залучення дітей та підлітків до вживання алкогольних напоїв, паління, гри у азартні ігри. В процесі виховання з раннього дитинства поступово та переконливо дитині пояснюють спочатку у сім'ї, а потім у школі згубність алкоголю і наркотичних засобів. Але найбільш дієвим засобом виховання є власний приклад батьків, старших братів та сестер, старших товаришів.

В-восьмих, стимулювання дитини до самовиховання і навчання її методиці роботи над собою. Важливу виховну роль у попередженні і подоланні девіантної поведінки дітей та підлітків відіграють освітні заклади. Вчитель, вихователь освітнього закладу має можливість впливати на вихованця не тільки безпосередньо, але й опосередковано: через навчальний предмет, який викладається, колектив класу, товаришів, мікрогрупу. Шляхами підвищення виховної ролі освітнього закладу є:

-підвищення якості підготовки викладацького складу, формування у нього високої педагогічної культури;

-створення найбільш сприятливої обстановки в умовах освітнього закладу для педагогічної діяльності;

-стимулювання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності та

педагогічної культури;

-ефективна діяльність при освітніх закладах соціальної служби, яка сприяла б індивідуалізації роботи з дітьми та підлітками девіантної поведінки, надавала допомогу вчителям та батькам у роботі з ними;

-розвиток системи позанавчальної виховної роботи з дітьми та підлітками в умовах освітнього закладу.

-необхідно також налагоджувати доцільну взаємодію сім'ї та школи; сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання з метою попередження і подолання девіантної поведінки дітей та підлітків. З цією метою практикується:

-організація методичних семінарів при школах для батьків (батьківський лекторій, батьківський семінар);

-підвищення ролі батьківських комітетів у житті школи, дошкільного закладу, посилення зв'язків батьків та

вчителів;

-створення піклувальних батьківських організацій при освітньому закладі;

-залучення до активної участі батьків у заходах класу, школи;

-відвідування вчителями дітей вдома (прояв зацікавленого турбування тим, як живуть учні);

-допомога і підтримка батьків у виховній роботі з боку вчителя, соціального педагога школи.

Значний вплив на розвиток, виховання дитини виявляють ті люди, які безпосередньо взаємодіють з нею. У зв'язку з ним найбільш ефективним є управління доцільним впливом на коло спілкування та взаємодії дитини у процесі її розвитку і виховання. Нажаль, не кожне оточення у виховному плані має позитивний характер. Це свідчить про те, що від батьків, соціальних педагогів, вихователів вимагається володіння мистецтвом керувати виховними впливами на дитину і підлітка через тих людей, що їх оточують. ті групи і колективи, в які вони включені.

Важлива роль відводиться також розвитку позашкільної системи консультування та допомоги сім'ям і дітям у подоланні девіантної поведінки. В наш час створюються як державні, так і недержавні центри по роботі з сім'єю. У таких центрах працюють кваліфіковані спеціалісти, які готові провести діагностику і надати рекомендації для роботи з дітьми у домашніх умовах, або рекомендувати спеціалізовані центри по роботі з дітьми девіантної поведінки. їх цікавлять переважно питання дезадаптації дітей у школі, в середовищі спілкування, особистісні проблеми дітей і підлітків, взаємовідносини з ними, порушення взаєморозуміння, конфліктність та ін. Нажаль не всі центри мають можливість створити відділення денного перебування, що вирішило б багато проблем у спільній роботі з батьками та дітьми.

2. Соціально-педагогічна діяльність у спеціалізованих закладах для важковиховуваних неповнолітніх

Аналіз причин девіантної поведінки дітей і підлітків та можливості її профілактики і попередження вказує на те, що необхідно створення розгалуженої системи центрів, які змогли б предметно займатися диференційованими групами молоді.

Наразі в Україні здійснюється розвиток мережі центрів щодо подолання соціально-педагогічних проблем дітей, підлітків, юнацтва; педагогічної корекції, педагогічної реабілітації; медико-соціально-педагогічних щодо подолання дитячого та юнацького алкоголізму, наркоманії; а також реабілітації жертв насилля; соціальної віктимології. Для перевиховання і виправлення використовують різні можливості у роботі з дітьми та підлітками, в тому числі трудо-терапія, освітній процес, виховний вплив колективу, індивідуальна робота та ін. Спеціалізовані заклади для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації, покликані надавати допомогу тій категорії дітей та підлітків, які раніше не користувались увагою влади.

Завданнями закладів для дезадаптованих дітей та підлітків є:

- профілактика бездоглядності, бродяжництва, дезадаптації;

- психолого-медична допомога дітям, які потрапили через батьків або у зв'язку з екстремальною ситуацією (в тому числі у зв'язку з фізичним або психічним насиллям та з небезпечними для життя і здоров'я умовами проживання) у безвихідний стан;

-формування у дітей та підлітків позитивного досвіду соціальної поведінки, навичок спілкування та взаємодії з оточуючими;

-виконання піклувальних функцій по відношенню до тих, хто залишився без батьківської уваги, засобів існування;

-психологічна та педагогічна підтримка, яка сприяє ліквідації кризових станів особистості;

-сприяння поверненню у сім'ю;

-забезпечення можливостями отримання освіти;

-турбота про подальший благоустрій, місце проживання.
Іншими словами, основна мета діяльності подібних закладів - соціальний захист і підтримка дітей, які цього потребують, їх реабілітація та допомога у життєвому визначенні. Створення спеціалізованого закладу для дітей та підлітків здійснює реальну можливість надання їм екстренної допомоги. Спеціалісти подібних закладів виділяють три основних заклади у роботі з дітьми:

-діагностична робота;

-реабілітація, програма якої базується на даних, які отримані після всебічної діагностики;

-постреабілітаційний захист дитини.

Перш за все в системі соціально-реабілітаційних служб для неповнолітніх створюються соціальні притулки для дітей та підлітків. Склад неповнолітніх у соціальних притулках досить складний у соціальному та педагогічному плані і відрізняється від вихованців дитячих будинків або шкіл-інтернатів, оскільки:

-переважна більшість дітей вже прилучилися до паління, систематичного вживання алкоголю;

-переважна більшість знаходиться у кризовому або граничному з ним стані внаслідок соціально-психологічної депривації у сім'ї, фізичного або сексуального насилля, шкільної дезадаптації;

-майже у всіх дітей виявляють різноманітні хронічні захворювання;

-багато дітей ніде і ніколи не навчалися, у них не сформовані (або втрачені) елементарні соціальні та побутові навички, не сформований (або втрачений) досвід життя у сім'ї;

-у багатьох дітей спостерігається затримка психічного розвитку.

В спеціалізовані заклади для неповнолітніх, які потребують соціальної реабілітації, приймаються неповнолітні на підставах:

-особистого звернення;

-направлення органів, які здійснюють соціальний захист населення;

-постанови комісії у справах дітей;

-заяви батьків, клопотання органів освіти, охорони здоров'я, опіки та піклування, органів внутрішніх справ;

-постанови або визначення суду, прокурора або слідчих органів, якщо батьки або особи, що їх замінюють, засуджені або знаходяться під вартою. Індивідуальна програма реабілітації дитини створюється на основі вивчення особистості і аналізу всієї доступної інформації, яка обумовлює не тільки проведення загальних оздоровчих заходів, але й лікування хронічних захворювань, які має дитина на момент направлення в притулок.

Велике значення в реабілітації підлітка мають психологічна діагностика та корекція. Працівникам притулків доводиться мати справу з двома головними психологічними проблемами: відставання дитини в психічному розвитку та подолання наслідків її психічної депривації. Реабілітація проводиться індивідуально для кожної дитини. Спеціалісти використовують два способи психологічної реабілітації: групову та індивідуальну. Найголовніший шлях реабілітації дітей, які мають сто відсоткову шкільну дезадаптацію -організація в умовах притулку систематичного виховного та навчального процесу, усунення педагогічної занедбаності, яка має місце, корекція порушення поведінки.

У процесі реабілітації підлітків значні труднощі виникають у зв'язку з їх небажанням навчатися. Одним з труднощів при реабілітації підлітка - його небажання навчатися. Багато підлітків ніколи не вчилися в школі або мають перерву в навчанні терміном від одного року до п'яти років, вони недостатньо володіють навичками розумової діяльності. Саме тому процес навчання в соціальних притулках повинен бути організований суто на індивідуальній основі. Підлітки повинні пройти етап, який передує поверненню до школи. Сьогодні в притулках декілька варіантів навчання: загальноосвітня денна і вечірня школи, ПТУ, класи вирівнювання та, так звана, домашня школа, яка є найбільш оптимальною для більшості вихованців притулку.

Але навіть найкращий притулок - це лише тимчасове місце перебування підлітка, тому одне з головних завдань соціальної допомоги підлітку - влаштування його подальшої долі. Ідеальним варіантом є повернення дитини до рідної сім'ї, але це можливо лише при відповідній роботі з батьками та дітьми.

Якщо повернення дитини в сім'ю неможливо, використовують інші шляхи. До недавнього часу законодавством передбачались тільки такі форми життєвлаштування дітей, як усиновлення, опіка (піклування) або державні сирітські заклади, куди в більшості випадків направляються діти.

Але є і інших спосіб соціальної допомоги дезадаптованим підліткам, який практикується багатьма закладами -створення дитячих будинків сімейного типу та прийомних сімей. Найкращим варіантом на першому етап реабілітації дитини, на нашу думку, є фостерні сім'ї. Спеціалісти вважають, що в ідеальному варіанті кожний вихованець притулку повинен пройти через домашню групу, оскільки це один із реальних і ефективних шляхів його реабілітації, при якому відновлюються втрачені ним соціальні, моральні та духовні зв'язки з оточуючим світом. Перебуваючи в сім'ї, дитина залишається під опікою держави до тих пір, поки сім'я оформлює піклування або усиновлення, але навіть, якщо усиновлення не відбувається, життя в здоровому сімейному оточенні в домашній групі постає для дитини важливою умовою соціальної реабілітації.

Прикладом ще одного закладу в системі соціально-реабілітаційних служб для неповнолітніх є соціально-реабілітаційний центр, головними напрямками діяльності якого є:

-профілактика бездоглядності неповнолітніх, допомога в ліквідації складної ситуації в сім'ї дитини;

-забезпечення неповнолітніх тимчасовим проживанням на повному державному забезпеченні і здійснення спільно органами опіки і піклування оптимальних форм життєвлаштування;

-забезпечення доступної і своєчасної кваліфікованої соціальної, правової, психолого-медико-педагогічної допомоги дітям, які мають різні форми дезадаптації, на основі індивідуальних програм соціальної реабілітації, які включають у себе професійно-трудовий, навчально-пізнавальний, соціокультурний, фізкультурно-оздоровчий компоненти.

Центри педагогічної корекції. Вони працюють з дітьми раннього віку. Рання педагогічна корекція дитини сприяє її найбільш повному розвитку, а в подальшому її нормальній адаптації у суспільстві, попередженню розвитку, який відхиляється від норми. Для ефективної роботи такого центру необхідно:

-власне наявність центру, що працює за відповідними напрямками в залежності від проблем дітей;

-спеціально підготовлені спеціалісти широкого профілю: медичного, психологічного і педагогічного напрямків;

-технічне оснащення діагностичного центру і педагогічних кабінетів;

-широка інформація вчителів, соціальних служб, сімей, педіатрів про центри педагогічної корекції та їх можливості;

-взаємозв'язок центрів педагогічної корекції зі спеціальними дитячими садками і школами щодо взаємодії та сприянню своєчасній адаптації дітей, що проходять або пройшли педагогічну корекцію.

Центри педагогічної реабілітації. Вони можуть бути орієнтовані для роботу з різними категоріями людей, які потребують педагогічної реабілітації - відновлення втраченого досвіду спілкування, поведінки, професійної діяльності. Предметом особливої уваги є реабілітація дезадаптованих дітей та підлітків внаслідок труднощів у навчанні, проблем, які виникають у взаємовідносинах з однолітками. Особливої уваги потребують педагогічні проблеми у роботі з жертвами насилля. Число постраждалих людей збільшується, і тому зростає необхідність розвитку спеціальної реабілітаційної роботи з такою категорією дітей. Це, в свою чергу, потребує спеціальних теоретичних розробок і практичного.досвіду роботи з різними категоріями жертв насилля. Посилюється алкоголізація і наркотизація молоді. Даний факт також потребує відкриття спеціальних центрів медико-соціально-педагогічного характеру. У подібних центрах потрібні комплексні зусилля лікарів, психологів та соціальних педагогів. Корисним у роботі з наркоманами може виявитись відповідний зарубіжний досвід.

Сучасна практика свідчить про необхідність створення спеціальних реабілітаційних центрів для адаптації осіб, які звільнилися після завершення терміну перебування у спеціальних освітніх закладах, у пенітенціарних закладах. В умовах адаптації у спеціальному реабілітаційному центрі спеціалісти змогли б забезпечити кваліфіковану допомогу такому підлітку у цей виключно складний критичний період, допомогли б відновити впевненість у собі, знайти сферу самореалізації і таким чином отримати можливість нормальної життєдіяльності за місцем проживання або у іншому місці.

Використання позитивних можливостей засобів масової інформації та захист дітей і підлітків від їх негативного впливу.

Відома велика роль засобів масової інформації (ЗМІ) у формуванні світогляду дітей та підлітків. Сучасні ЗМІ несуть виключно різноманітну, багатопланову інформацію без врахування особливостей аудиторії.

Дослідження вітчизняних та зарубіжних спеціалістів свідчать про згубний вплив на молодь інформаційної та ві-део продукції, яка пропагує насилля, вільний секс, ідеї легкого бізнесу. Це поступово формує образ дій у людей, які не мають твердих моральних основ.

Слід, однак, відмітити, що щоденно по телебаченню пропонується і багато корисної інформації для розвитку дітей і підлітків, безумовно, є цікаві, повчальні відеозаписи. В цих умовах різко зростає роль батьків у керівництві процесом спілкування дитини з телебаченням. Не можна обминути увагою і різнопланову друковану продукцію, яка також може активно використовуватись як у вихованні, так і сприяти викривленню духовних поглядів і інтересів дітей та підлітків. Даний факт диктує необхідність підвищення ролі сім'ї і школи у спрямованому використанні друкованої продукції щодо різностороннього виховання підростаючого покоління та захисту його від низькопробної, аморальної, не відповідної віку і рівню духовного розвитку.

Залучення дітей та підлітків до участі у позитивних громадських центрах, організаціях (спортивних, культурно-досугових, туристичних, театральних тощо).

Вони залучають молодь у позашкільний час і своєю діяльністю активно сприяють розвитку у них здорових інтересів. Діяльність їх охоплює різні категорій молоді, у тому числі і відхиленої поведінки. Важливо підкреслити роль і значення діяльності в цьому напрямку громадських організацій. У більшості випадків такі організації створюються молодими людьми, які найкраще можуть організувати просоціальну діяльність дітей та молоді.

Активізація самовиховання, діяльності щодо виправлення та подолання негативних якостей і звичок, допомога молодій людині у роботі над собою.

Слід підкреслити, що активізація самовиховання молоді - справа не тільки сім'ї, але й виховних закладів, соціальних педагогів спеціалізованих центрів по педагогічній корекції, педагогічній реабілітації, перевихованню і виправленню. Включення об'єкта соціальної педагогіки у цілеспрямовану роботу над собою характеризує дієвість педагогічного середовища, у якому він знаходиться, педагогічну діяльність вихователя, який з ним працює. У цьому иипадку об'єкт соціального виховання стає суб'єктом самовдосконалення. Особливо важливим виступає здатність людини керувати собою в критичних ситуаціях у плані взаємодії з іншими людьми. Таким чином кожне з наведених напрямків має свій потенціал у розв'язанні проблеми попередження та подолання соціально-негативної поведінки молоді. Успіх у цій справі багато в чому залежить від того, в якій мірі всі визначені напрямки знайдуть можливості реалізації на практиці. Необхідно створення системи, що охоплює сім'ю, навчально-виховні заклади, адміністративні органи, державні і недержавні центри, орієнтовані на турботу про дітей, на їх виховання, попередження та подолання відхиленої поведінки.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю: Навчально-методичний посібник. - К., 2000.

2. Технологии социальной работы: Учебник / Под общ. ред. проф. Е.И.Холостовой. - М.: ИНФРА, 2001.

3. Социальная педагогика: Учебное пособие для студентов / Под ред. Никитина. - М.: ВЛАДОС, 2000.

4. Воспитание трудного ребенка: Дети с девиантным поведением: Учебно-методическое пособие / Под ред. М.И.Рожкова. - М.: ВЛАДОС, 2001.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

1. Охарактеризуйте поняття «важковиховуваний підліток». Назвіть причини появи важковиховуваності.

2. У чому полягає роль сім'ї у попередженні соціальної дезадаптації дітей та підлітків?

3. Які основні напрямки соціально-педагогічної роботи щодо профілактики і запобігання соціально-негативних форм девіантної поведінки дітей та молоді?

4. Які головні завдання функціонування спеціалізованих закладів для дезадаптованих дітей та підлітків?

5. Охарактеризуйте основні напрями і принципи роботи з дезадаптованими дітьми та підлітками у спеціалізованих закладах.

Глава 10. Технології профілактики адиктивної поведінки у молодіжному середовищі

1. Адиктивна поведінка: поняття і сутність

Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності, називається адиктивною. Ця поведінка виникає в результаті вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'язаних із цим проблем. При адитивній поведінці неповнолітнього його негативна пристрасть до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто стадій захворювань.

Всі речовини, які викликають зміни у свідомості і використовуються людиною саме з цією метою, називаються інтоксикантами. До інтоксикантів можна віднести, крім наркотиків і наркотичних засобів, медичні препарати та вироби побутової хімії (розчинники, ацетон, фарби тощо). Наприклад, снодійні таблетки, які лікарі виписують тим, хто страждрє безсонням, потрібно приймати по півтаблетки перед сном. У даному випадку ми говоримо про них як про ліки. А, з другого боку, коли хто-небудь ковтає декілька таблеток, включає легку музику й випиває пару чашок кави, то тоді ми говоримо про снодійні таблетки як про наркотики, тому що це викликає стан сп'яніння. Також деякі промислові розчинники, такі як ацетон, самі по собі не є інтоксикантами. Але вони стають такими, коли людина наливає розчинник у пластиковий пакет, а потім надягає його на голову, щоб отримати бажаний ефект. Наркотичні засоби - це рослини, сировина і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики - речовини (офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе - на розвиток певних відчуттів і зміну свідомості та викликають особливий стан наркотичного сп'яніння.

В залежності від різновиду вживаного інтоксиканту можна виділити такі види хімічної залежності: наркоманію, токсикоманію, алкоголізм.

Наркоманія - хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України, і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Токсикоманія - захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживаная речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм - хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

При тривалому вживанні інтоксиканту формується синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінко-вих і когнітивних явищ, при яких вживання інтоксиканту починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше з нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу:

-сильна потреба або необхідність прийняти речовину;

-порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин;

-фізіологічні ознаки;

-ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, що раніше спостерігався при більш низьких дозах;

-прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії;

- продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежність від наркотичних речовин послідовно формуємся через декілька стадій - соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а додає до картини захворювання нові прояви.

Соціальна залежність характеризується тим, що людина, ще не почавши вживати наркотичні речовини, знаходячись у середовищі наркоманів починає переймати стиль їхньої поведінки, відношення до наркотику, зовнішні атринути групи. Психічна залежність виявляється спочатку з усвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Поступово думки про наркотик у (відомості підлітка займають домінуюче місце. Пізніше до яскраво вираженого психічного узалежнення додається фізичне. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром -хворобливий стан організму, що супроводжується нестерпним білем суглобах.

Провживання підлітками наркогенних засобів можуть свідчити такі ознаки:

• зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять у квартиру, а викликають підлітка на вулицю);

• поява нової тематики у малюнках підлітків, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

• виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

• байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

• порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, по­чуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

• зміна ритму активності; зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій полови­ні дня, ближче до ночі (безсоння);

• поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен;

• зміна зовнішнього вигляду підлітка: разом з появою незвичного почервоніння або блідості, жирність шкіри, відзначається схудненням або збільшенням ваги, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів; зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена);

• відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (блювота, запори, проноси);

• поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослий, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії.

У механізмі наркотизації особистості зазвичай виділяють три взаємозалежні компоненти: саму людину, її мікро-середовище і вплив на неї соціальних факторів.

Особистість. Найбільш значимими параметрами індивіда, що безпосередньо впливають на ймовірність його наркотизації, експерти називають:

-стан здоров'я;

-психологічні параметри;

-особливості віку.

Стан здоров'я, хворобливість, психічне чи фізичне виснаження впливають на процес наркотизації дітей і підлітків по-різному. З одного боку, як свідчить клінічний досвід і проведені наукові дослідження, діти з ослабленим здоров'ям та імунітетом, а тим більше з психопатичними відхиленнями набагато легше піддаються наркотизації, у них швидше формується наркозалежність і важче протікає саме захворювання. З другого боку, ослаблені діти не витримують шкільних навантажень, не в силах цілком засвоїти навчальний матеріал, мають погану успішність і на цій основі в них відбуваються зриви, виникають стреси і загострюються конфлікти. Це призводить до виникнення і посилення психологічної напруженості, що й провокує вживання наркотиків.

Психологічні особливості особистості. Групу ризику становлять, у першу чергу, діти непосидющі, розгальмовані з ослабленими механізмами стримування самоконтролю, -акцентуаціями характеру (гіпертимні, шизоїдні, епілептоїдні, істероїдні). У них так само часто відбувається шкільна дезадаптація: виникають проблеми із засвоєнням матеріалу та успішністю, часті порушення дисципліни і пропуски занять, конфлікти з вчителями та ін., що створює психологічну напруженість і, як наслідок, звертання до наркотиків як способу зняття стресу.

Схильність до наркотизації мають також діти і підлітки з протилежними психологічними рисами - боязкі, недовірливі, невпевнені в собі, не здатні до самостійного прийняття рішень, з комплексом неповноцінності, що часто відчувають занепокоєння, тривогу, стрес, дефіцит позитивних емоцій.

Крім неодмінного оздоровлення дітей і підлітків, профілактика наркотизації відзначених груп ризику вимагає створення в школі діючої системи виявлення (учителями, психологами, соціальними педагогами, шкільними лікарями) ослаблених дітей, що мають захворювання, з нестійкою психікою, а потім надання їм допомоги в шкільній адаптації і проведення адресної індивідуальної антинаркотичної профілактики.

Вікові особливості. З усього їхнього переліку експерти акцентують увагу, насамперед, на цікавості, некритичності сприйняття і статевому дозріванні.

Перша проба наркотику може детермінуватися одним чи декількома мотивами, але в переважній більшості випадків провідною виявляється непереборна дитяча цікавість. І система профілактики у зв'язку з цим повинна, на думку експертів, забезпечити вирішення двох завдань. По-перше, усунути тотальну пропаганду наркотиків у засобах масової інформації, кіно- та відеофільмах, шоу-бізнесі, яка проводиться явно чи впливає на підсвідомість і збуджує інтерес до них. По-друге, дати позитивну альтернативу для виявлення цікавості до іншого способу життя, для чого створити (чи відродити) систему організації дозвілля у вигляді спортивних секцій, різних гуртків, студій, конкурсів, змагань тощо. Статеве дозрівання. Ряд наркологів указує на пряму залежність між рівнем статевого дозрівання і небезпекою наркоманій: у міру підвищення першого, небезпека другого зменшується, що пояснюють більш високою здатністю соціально і фізично зрілої особистості протистояти негативним впливам. Важливу роль у прилученні до наркотику грає такий компонент мотиваційної структури особистості, як фіксована настанова. Фіксована настанова - це внутрішня готовність, схильність до здійснення визначеної дії. Деякі з установок у силу особливої значимості потреби, з якою вони пов'язані, стають актуалізованим спонуканням до дії із задоволення даної потреби. Неможливість реалізації статевого, що сформувалося й актуалізувалося, сприймається як важкий психічний іспит. Тому тут одним із найбільш загальних алгоритмів наркотизації виступає розрив між високим рівнем домагань, що сформувався, і можливістю їхньої реалізації. Чим більший цей розрив -тим сильніше переживання. Саме бажання полегшити свої переживання, хоча б тимчасово звільнитися від них і спонукає до вживання наркотиків.

Фактор соціального мікросередовища. Вплив родини є однозначним і безперечним. Наскільки неблагополучна родина збільшує ймовірність наркотизації дітей і підлітків (не тільки особисті спостереження наркологів, але й матеріали численних досліджень підтверджують це), настільки ж благополучна захищає їх. Причому експерти особливо підкреслюють, що благополуччя не зводиться тільки до матеріального добробуту. Набагато важливіше наявність у родині атмосфери справжньої теплоти, уваги, поваги і взаємодопомоги. Саме внаслідок її відсутності багато дітей і підлітків з родин із високим рівнем матеріального статку часто тягнуться до компаній наркоманів, де їм дійсно раді (чи хоча б роблять вигляд, що раді), де вони одержують так необхідну кожному частку уваги і можливість самоствердження. Школа, на думку експертів, вона втрачає той потенціал впливу на формування дітей і підлітків, який мала раніше. Сьогодні вона ще певною мірою стримує наркотизацію молоді - принаймні, перше вживання наркотику в більшості випадків відбувається за її межами, частіше серед друзів і знайомих за місцем проживання. Але подальшому поширенню вона запобігти не може, тому що сама знаходиться у кризі, викликаній, насамперед, двома обставинами. По-перше, кризою системи цінностей, що охопила суспільство, а по-друге, ослабленням мотивації молоді до одержання знань, що значно знижує в її очах авторитет і значущість школи. Для багатьох дітей і підлітків школа втратила значення найважливішого поля реалізації їхніх соціальних потреб, фактора їхньої майбутньої соціальної мобільності, а разом з цим слабшає її контролююча та профілактична роль.

Вплив соціальних факторів. Усі експерти виходять із визнання наркотизму як одного із проявів стану суспільства і процесів, що відбуваються в ньому. Зокрема, епідеміологічний характер росту наркоманій з початку 90-х років вони пов'язують з початком системної трансформації українського суспільства і викликаними нею негативними наслідками: різким зниженням життєвого рівня і зубожінням значних прошарків суспільства, зростанням безробіття і почуттям непевності у майбутньому, руйнуванням системи цінностей і втратою життєвих орієнтирів, кризою ідентичності особистості, наростанням нервово-психологічної напруженості, стресів і ін. Крім того, наркологи бачать пряму провину держави також в абсолютній доступності для дітей і підлітків тютюну й алкоголю, у масованій їхній рекламі. Провокуюча роль тютюнопаління і вживання алкоголю в наступній наркотизації загальновідома. Паління тютюну і коноплі - дуже близькі за формою, бар'єр, що відокремлює одне від іншого, дуже малий. Перехід від паління тютюну до паління коноплі і її похідних, а від них до інших, у тому числі й важких наркотиків, наркологи вважають типовим варіантом, з яким легше боротися, руйнуючи перші ланки цього ланцюжка.

Дата добавления: 2015-05-23