Конфліктологія Ральфа Дарендорфа 2 страница

58.Циклічна схема розвитку суспільств: позитивні риси та недоліки

· 59Сутність поняття сімʼя. Функції сімʼї.

Сім'я - осередок (мала соціальна група) суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, та іншими родичами, котрі живуть разом і провідними спільне господарство на основі єдиного сімейного бюджету. Життя сім'ї характеризується матеріальними і духовними процесами. Сім'я являє собою більш складну систему відносин, чим шлюб, тому вона об'єднує не тільки подружжя, але і їхніх дітей, інших родичів.
Сімейні стосунки можуть бути, як і персональні (відносини між матір'ю і сином) так і групові (між батьками і дітьми чи між подружніми парами у великих сім'ях).
Сутність сім'ї відбивається в її функціях, у структурі й у рольовому поведінці її членів.
Найважливішими функціями сім'ї є: репродуктивна, виховна (освітньо-виховна), відновлювальна (регенеративна) і господарсько – споживацька, господарсько-економічна, рекреативна, психотерапевтична, соціально-статусна,

Духовного спілкування.
Репродуктивна функція містить у собі відтворення в дітях чисельності батьків, тобто бере участь у кількісному і якісному відтворенні населення. Можна сказати, що це найважливіша функція. Адже, міркуючи логічно, щоб через 24-30 років населення нашої країни було не менше, ніж зараз, необхідно, щоб дітей у сім'ї було не менше ніж батьків. Бажано навіть більше, так як іноді двоє дітей по тим чи іншим причинам не завжди відтворюють своїх батьків. У цілому 1000 чоловік населення, що складається з дводітної сімей, через 25-30 років утрачають третина своєї чисельності і по статистиці для відтворення населення Росії треба, щоб приблизно 50% сімей мали 3 дітей. В даний час, через перевагу міського способу життя, збільшення зайнятості жінок, найтяжкого економічного становища народжуваність падає. Таким чином, може виявитися, що на двох пенсіонерів буде приходитися один працівник. З цієї точки зору держава зацікавлена ​​в збільшенні багатодітних сімей, створення їм певних пільг. Але, дивлячись на це інакше, зокрема з позицій тенденції збільшення народження в багатодітних сім'ях дітей з патологіями, перенаселення через обмеженість ресурсів, збільшення непрацюючого населення й інших факторів, можна припустити, що на даному етапі збільшення дітонародження і багатодітних сімей не є позитивна сторона.
Господарсько-споживча функція сім'ї охоплює різні аспекти сімейних відносин. Це ведення домашнього господарства, дотримання домашнього бюджету, управління сім'єю, проблема жіночої праці. Сім'я як первинний осередок є виховної колискою людства. У сім'ї головним чином виховуються діти. У сім'ї дитина отримує перші трудові навички. У дитини розвивається уміння цінувати і поважати працю людей, там вона здобуває досвід турботи про батьків, рідних і близьких, вчиться розумному споживанню різних матеріальних благ, накопичує досвід спілкування з грошима.
Кращий приклад - це приклад батьків. У більшості випадків діти є відображенням батьків. Звичайно ж, виховна функція на цьому не вичерпується. Можна говорити і про самовиховання в сім'ї.
Відновлювальна функція сім'ї полягає у підтримці здоров'я, життєвого тонусу, організації дозвілля та відпочинку, сім'я стає оздоровчим середовищем, де будь-який член сім'ї вправі сподіватися на турботливе ставлення рідних і близьких. Для цього потрібно не тільки морально-психологічна підготовка, але і дотримання режиму праці та відпочинку, режиму харчування та інше.
Організація дозвілля відіграє велику роль у відновленні. Дозвілля служить засобом відновлення фізичних і духовних сил людини. Часто дозвілля відбувається в кожного по-своєму. Хто - то дивиться ТБ, слухає музику і т.д. Це є пасивним відпочинком. Людина потребує активного відпочинку - подорожі, прогулянки. Це приносить більше здоров'я для сім'ї в цілому і кожного її членів.

· 60.Історичні види та типи сімʼї

Типи сім'ї

· нуклеарна (від лат. nucleus ядро) — вперше така назва вжита в 1949 американським соціологом Джорджом Мердоком; це сімейна група, що характеризується незалежністю (відокремлена від близьких та сусідів), нечисельністю (батьки та 1 чи 2 дітей) та динамічністю (може швидко змінювати місце проживання, професію, соціальний статус);

· розширена (або складна) сім'я — сімейна група, що складається більше як з двох поколінь родичів, які проживають в одному будинку (квартирі) або дуже близько один від одного;

· повна сім'я, в якій є обидва члени подружжя;

· неповна сім'я, в якій тільки один із батьків (чоловік або жінка) виховує дітей;

· реконструйована сім'я, де один з батьків помер, другий взяв новий шлюб або вони розлучилися;

· сім'я, з якої індивід походить;

· сім'я, яку індивід збудував;

· патріархальна сім'я (керівна роль чоловіка, діти і дружина носять прізвище батька);

· матріархальна сім'я (керівна роль жінки).

Історичні типи сім'ї

Історії людства відомі наступні типи шлюбних відносин:

· полігамія — шлюбний союз більш як двох партнерів. Полігамія може бути реалізована у варіантах полігінії, коли один чоловік має двох і більше дружин, та поліандрії — одна жінка перебуває у шлюбі більше, ніж з одним чоловіком одночасно;

· груповий шлюб — притаманний первісному суспільству і санкціонує одночасне сімейне співжиття кількох чоловіків та жінок, які не створюють відокремлених подружніх пар;

· моногамія — шлюб між одним чоловіком та однією жінкою;

· за вибором шлюбного партнера: ендогамний (шлюб між представниками однієї соціальної групи) та екзогамний (шлюб між представниками різних соціальних груп).

· за мотивацією партнерів: шлюб за коханням, за розрахунком та за шаблоном. Останній укладається тоді, коли спрацьовує міркування «Всі мої однолітки одружуються, як би й мені не спізнитися».

· за економічним критерієм: рівний, нерівний (різниця у віці, прибутках між партнерами), калимний (викуп за наречену). Останній тип шлюбу існує у народів Азії та Африки.

· гостьовий — подружжя має дві квартири та живе окремо, відвідуючи один одного 2-3 рази на тиждень;

· повторний шлюб (вступ у шлюб з іншим партнером після розірвання попереднього шлюбу);

· цивільний шлюб — оформлений в органах державної влади без участі церкви;

· ранній шлюб — укладається між особами, які не досягли 17-18 років;

· конкубінат — зв'язок одруженого чоловіка із незаміжньою жінкою, яка має від нього дітей;

· свінгерство — шлюбне утворення, що передбачає обмін дружинами та чоловіками.

· Теорії сімʼї.

· Причини розпаду сімей, їх характеристика

У сучасному суспільстві спостерігається різноманітність причин і мотивів розлучень: різниця у віці при вступі в шлюб, рівень доходу і освіти, релігійна та національна приналежність; відомо також, що ранні шлюби найчастіше закінчуються розлученням. Причини розлучень можна підрозділити на чотири групи:

· причини, пов'язані з нестійкістю або нерозвиненістю особистості (легковажний шлюб, шкідливі звички, грубість, зрада і т.п.);

· причини, пов'язані з умовами життя сім'ї (житловими, матеріальними і т.п.);

· причини, пов'язані з об'єктивною неможливістю продовжувати спільне життя (душевне захворювання, безпліддя і т.п.);

· масовий алкоголізм, економічна криза, безробіття, почуття нестабільності і депресії

· Розвиток шлюбно-сімейних відносин.

Соціологічна характеристика української сімʼї

· Поняття девіації. Предмет та об’єкт соціальної девіації.

Девіантна поведінка (від лат. deviatio— відхилення) у спеціальній літературі трактується у двох значеннях. По-перше, як учинок, діяльність людини, що не відповідає офіційно встановленим або фактично сформованим уданому суспільстві нормам (стереотипам, зразкам). Як індивідуальний акт поводження девіантна поведінка вивчається переважно психологією, педагогікою, психіатрією. По-друге, вона інтерпретується як історично виникле соціальне явище, що виражається у відносно поширених, масових формах людської діяльності, що не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим нормам. У другому значенні девіантна поведінка є предметом соціології, філософії та ін. наукових дисциплін.

Девіантна поведінка є результатом дії широкого кола соціальних, економічних, культурних, історичних і політичних факторів.

При соціологічному вивченні причин відхилювальної поведінки аналізується вплив ціннісних орієнтацій особистості, її установок, особливостей формування, соціального середовища, стану суспільних відносин, інституціональних форм суспільства.

Як правило, соціальні відхилення пов’язані зі стійкими перекручуваннями ціннісних орієнтацій, типових для суспільства, соціальних груп. Так, жадоба наживи, придбання, презирство до праці, нерозбірливість у засобах діяльності живить майнові злочини. Егоцентрична орієнтація, зневага до інтересів інших, жорстокість ведуть до агресивних дій і т.п.

На формування девіантної поведінки дуже впливає стан інституціональних форм суспільства, їхня суперечливість. Наприклад бюрократизм, сам будучи відхиленням від норми, сприяє появі різних відхилень, у тому числі господарських злочинів, викликає соціальну напруженість і т.п.

Істотний вплив на формування відхилювальної поведінки, роблять такі соціально-психологічні особливості людей, як національна нетерпимість, брутальність і неврівноваженість, самовпевненість, марнославство, кар’єризм, низький самоконтроль.

Необхідно враховувати вплив на поведінку стану реальних суспільних відносин. Соціальна напруженість, конфронтації, кризи підсилюють розвиток негативних явищ: злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо.

Розгорнуте соціологічне пояснення девіації вперше дав Е. Дюркгейм. За Дюркгеймом, основною причиною девіацїї є аномія, буквально — «відсутність регуляції», «безнормативність». Аномія — це стан дезорганізації суспільства, коли цінності, норми, соціальні зв’язки або відсутні, або стають нестійкими й суперечливими.

Усе, що порушує стабільність, призводить до неоднорідності, нестійкості соціальних зв’язків, руйнування колективної свідомості (криза, змішання соціальних груп, міграція тощо), породжує порушення громадського порядку, дезорганізує людей, і в результаті з’являються різні види девіації.

Е. Дюркгейм вважав девіацію настільки ж природною, як і конформізм (відповідність поведінки й культури цілям і засобам). Більше того, відхилення від норм несе не тільки негативне, але й позитивне начало. Девіація підтверджує роль норм, цінностей, дає більш повне уявлення про різноманіття норм. Реакція суспільства, соціальних груп на девіантну поведінку уточнює межі соціальних норм, зміцнює й забезпечує соціальну єдність. І, нарешті, девіація сприяє соціальним змінам, розкриває альтернативу існуючому порядку.

Теорія аномії одержує подальший розвиток у Р. Мертона. Головною причиною девіації він вважає розрив між цілями суспільства й соціально схвалюваними засобами здійснення цих цілей. Відповідно до цього, він виділяє типи поведінки, які, з його погляду, є разом з тим типами пристосування до суспільства.

Теорії девіації

· функціоналістська;

· диференціальної асоціації;

· теорія наклеювання ярликів.

· Основні концепції девіантної поведінки

Соціальна норма визначає історично сформований у конкретному суспільстві межу, міру, інтервал припустимого (дозволеного чи обов'язкового) поводження, діяльності людей, соціальних груп, соціальних організацій. У відмінності від природних норм фізичних і біологічних процесів соціальні норми складаються як результат адекватного чи перекрученого відображення у свідомості і вчинках людей об'єктивних закономірностей функціонування суспільства. Тому вони або відповідають законам суспільного розвитку, будучи «природними», або недостатньо адекватні їм, а інколи вступають у протиріччя через перекручений – класово обмежене, релігійне, суб'єктивістське, міфологізоване – відображення об'єктивних закономірностей. У такому випадку аномальною стає «норма», «нормальні» же відхилення від її.

Ось чому соціальні відхилення можуть мати для суспільства різні значення. Позитивні служать засобом прогресивного розвитку системи, підвищення рівня її організованості, подолання застарілих, консервативних чи реакційних стандартів поведінки. Це – соціальна творчість: наукове, технічне, художнє, суспільно-політичне. Негативні – дизфункціональні, дезорганізують систему, підриваючи часом її основи. Це – соціальна патологія: злочинність, алкоголізм, наркоманія, проституція, суїцид.

Границі між позитивним і негативним девіантної поведінки мінливі в часі і просторі соціумів. Крім того, одночасно існують різні «нормативні субкультури» (від наукових співтовариств і художньої «богеми» до співтовариств наркоманів і злочинців).

Соціальна норма знаходить своє втілення (підтримку) у законах, традиціях, звичаях, тобто у всьому тому, що стало звичкою, міцно ввійшло в побут, у спосіб життя більшості населення, підтримується суспільною думкою, відіграє роль «природного регулятора» суспільних і міжособистісних відносин. Англійський мислитель Клайв С. Льюїс схильний бачити в моральних нормах свого роду «інструкції», «що забезпечують правильну роботу людської машини».

Але в реформованому суспільстві, де зруйновані одні норми і не створені навіть на рівні теорії інші, проблема формування, тлумачення і застосування норми стає надзвичайно складною справою.

· Девіантна поведінка молоді.

Питання про девіантну поведінку молоді є досить актуальним і цікавим. Внаслідок відхилень від нормальної поведінки відбувається руйнація спокійного укладу життєдіяльності. Молодь є найактивнішим психологічним суб'єктом і тому прояви соціально неприйнятного поведінки найвиразнішим чином проявляється саме в них. У цьому віці, коли не сформований стійке світогляд, особистості найбільш піддаються зовнішньому впливу. Сприймаючи інтереси, погляди оточуючих, вони обирають, вбирають в себе і в подальшому керуються ними. З розвитком девіантної поведінки у молоді все більше затупліваются позитивні почуття і вона може стати резервом для майбутньої злочинності. Вивчення проблеми схильності до девіантної поведінки молоді, актуальність якої безсумнівна, потребує, перш за все, визначення його місця в системі координат більш широкого соціального змісту. Девіантна поведінка, набуло останнім часом масовий характер, що поставило це явище в центр уваги соціологів, педагогів, психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Причина цього відхилення лежить в особливостях взаємозв'язку та взаємодії людини з навколишнім світом, соціальним середовищем і самим собою.

Види девіантної поведінки: пияцтво і алкоголізм, злочинність, самогубство, наркоманія, проституція.

63.Розвиток шлюбно-сімейних відносин.

Дата добавления: 2015-05-23