Тема 2. Історія становлення і розвитку соціології 3 страница

Вивчивши матеріали теми, студент знатиме: сутнісні характеристики поняття суспільства, та його типологію, різновиди та функції головних компонентів суспільства: соціальних спільнот, соціальних груп, інститутів та організацій, зміст поняття соціальної структури суспільства, її базові ознаки і типологію, основні теоретико-методологічні підходи до аналізу розвитку суспільства та його соціальної структури, специфіку та чинники соціальної стратифікації, механізми і фактори стратифікаційного поділу, особливості процесів соціальної мобільності та маргіналізації, масштаби їх проявів у вітчизняному соціумі. фікаційний підхід до визначення

Після опанування теми студент вмітиме: пояснювати сутність та специфіку, різноманітність форм соціальної взаємодії, соціальних зв’язків та відносин, осмислювати основні тенденції розвитку постіндустріального суспільства, розуміти місце та роль соціальних інститутів, організацій в життєдіяльності суспільства, виокремлювати найважливіші соціальні інститути сучасного українського суспільства та проблеми їх взаємодії, осмислювати позитивні і негативні наслідки маргіналізації українського соціуму, критично розглядати особливості соціокультурних змін в сучасному українському суспільстві, використовувати набуті аналітичні навички для аналізу новітніх трансформаційних процесів у вітчизняному соціумі, логічно пов’язувати здобуті соціологічні знання з осмисленням таких актуальних соціальних проблем сучасного життя, як соціальна нерівність та бідність тощо.

Термінологічний словник:

Економічна сфера — цілісна підсистема суспільства, що охоплює всі види виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей.

Маргінал — особа, яка знаходиться на «перетині» культур, тобто характеризується неповним входженням до соціальної групи, не пристосуванням в новому соціокультурному середовищі в цілому.

Політична сфера — це сфера громадського життя, що охоплює всі політичні відносини суспільства: взаємини країн, класів, націй, соціальних груп і прошарків із приводу завоювання, утримання, використання й впливу на владу, діяльність з розбудови державної влади, участі в справах держави, визначенню цілей, змісту й засобів її політики.

Соціальна мобільність — вертикальне чи горизонтальне переміщення індивіда з однієї соціальної групи в іншу.

Соціальна стратифікація — поділ населення на страти, прошарки за ознакою нерівності в доходах, рівні освіти, обсягу влади, професійному престижі.

Соціальна структура суспільства — його будова, організація, що складається з певних ієрархічно розташованих та взаємопов’язаних елементів: соціальних спільнот, груп, соціальних інститутів та організацій тощо.

Соціальна сфера — це відносини і взаємодія індивідів, соціальних груп, спільнот, що мають різне соціально-економічне становище в суспільстві.

Соціальний інститут — суспільний заклад, створений для задоволення найважливіших потреб суспільства, регулюється комплексом соціальних норм.

Суспільство — сукупність усіх існуючих суспільних відносин індивідів, сформованих в процесі їх історичної взаємодії.

План семінарського заняття:

1. Поняття суспільства.
2. Характерні ознаки та основні функції суспільства.
3. Сутність соціальної системи суспільства.
4. Поняття соціальної структури суспільства.
5. Поняття "сфери суспільного життя".
6. Інституціональність суспільної діяльності.

1. Поняття суспільства. Прирозгляді першого питання потрібно дати визначення, власне, поняттю «суспільство», окреслити вузлові теоретичні підходи до його розуміння в соціологічній науці.
Суспільство можна розглядати в трьох аспектах: найзагальніша система зв'язків і відносин між людьми, що складається в процесі їхньої життєдіяльності ("людське суспільство"); історично визначений тип соціальної системи (первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне суспільство); специфічна форма соціальної організації, що склалася в процесі історичного розвитку даної країни.
Сучасне наукове уявлення про суспільство не може бути сформоване без аналізу тих пошуків, якими багата історія соціальної думки. Так, Платон бачив суспільство як об'єднанням людей для задоволення своїх потреб і засобом реалізації потреби людей одне в одному. За Арістотелем, воно є втіленням притаманного від народження соціального інстинкту людини. Релігійна філософія вважала його проявом божого творіння. Просвітителі (Т.Гобс, Ж.Ж.Руссо, Ф.М.Вольтер) та французькі матеріалісти XVIII ст. трактували суспільство як форму суспільної угоди, Г.Гегель — як реальний процес життєдіяльності людей, що відбувається завдяки втіленню в життя абсолютної ідеї. Г.Зіммель відроджує Платонову ідею про суспільство як засіб реалізації внутрішніх спонук, потреб, мотивів індивідів. М.Вебер доповнює її тезою про "деякий мінімум взаємоорієнтацій". Е.Дюркгейм підкреслює значення розподілу праці. Т.Парсонс трактує суспільство як соціальну систему, що функціонує завдяки взаємодії людей та соціальних інститутів. Марксистська соціальна філософія суспільство визначає як сукупність історично обумовлених форм спільної діяльності людей. Головною детермінантою суспільного життя є спосіб виробництва матеріальних благ. Саме він обумовлює соціальний, політичний та духовний процес життя.

2. Характерні ознаки та основні функції суспільства. В процесі вивчення другого питання, потрібно звернути увагу на спільні та відмінні риси, переваги та недоліки підходів різних соціологів до виділення основоположних характеристик суспільства як соціального феномена.

Серед соціологів існують різні точки зору щодо найхарактерніших сутнісних рис суспільства. Так, Р. Марш вважав, що суспільством можна вважати соціальне об’єднання, що має наступні ознаки:

постійна територія;

здатність до самовідтворення;

високий рівень розвитку культури;

політична незалежність.

Інші соціологи (Т. Парсонс, К. Девіс, Ф. Саттон, М. Леві) вважали визначальною характеристикою суспільства самодостатність. На їх думку, самодостатнім є суспільство, яке не лише в змозі прогодувати себе, виробляючи достатню кількість товарів та послуг, здатне захистити себе від внутрішньої та зовнішньої загрози, але й створювати весь комплекс культури і пов'язану з нею інфраструктуру, а також здійснювати успішне соціальне забезпечення населення. Головною ознакою самодостатності при цьому є економічний фактор - збереження платоспроможності й здатність виплачувати борги.
Найбільш повний перелік необхідних ознак, яким повинно відповідати будь-яке соціальне об'єднання, дав відомий американський соціолог Е. Шілз:

1) об’єднання не є частиною якої-небудь більшої системи (суспільства);

2) між представниками даного об'єднання укладаються шлюбні союзи;

3) воно поповнюється переважно за рахунок дітей тих людей, які є визнаними його представниками;

4) об’єднання має власну територію;

5) наявність власної назви та історії;

6) наявність власної системи управління;

7) об’єднання існує довше середньої тривалості життя окремого індивіда;
8) наявність загальної системи цінностей, тобто культури.

Таким чином, в соціології під суспільством зазвичай розуміють об’єднання людей, що характеризується:

спільною територією, яка становить основу соціального простору, в якому проживають, взаємодіють, формують і розвивають взаємозв'язки члени суспільства;

загальноприйнятою системою норм і цінностей, системою культури, що є основою зв’язків між людьми. Завдяки цьому суспільство має велику інтегруючу силу. Воно соціалізує кожну людину, кожне покоління людей, підпорядковуючи їхню поведінку чинним нормам;

саморозвитком, самодостатністю, саморегуляцією. Тобто має здатність підтримувати й постійно відновлювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв'язків, забезпечувати стійкість соціальних утворень;

автономністю, суспільство здатне без втручання зовнішніх сил створити для людей такі форми організації та умови їх життя, які необхідні для задоволення їхніх потреб, їхнього самоствердження та самореалізації.
Суспільне життя відбувається в чотирьох основних сферах — в економічній, політичній, соціальній і духовній. Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства; упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного рості особистості.

3. Сутність соціальної системи суспільства. Вивчення третього питання має відбуватись в контексті розуміння того, що суспільство є однією з фундаментальних фундамантальних нією з госновних соціологічних категорій соціології, і хоча на сьогодні існують його різні інтерпретації, однак у них відображене розуміння суспільства головним чином як цілісної системи, елементи якої знаходяться в тісному взаємозв’язку.

Слово "система" походить від грецького sistema, що означає складене з частин, з'єднане. Звідси, системою називають сукупність взаємопов'язаних компонентів, які утворюють певну цілісність, єдність. Соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв'язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.
Суспільство як цілісна соціальна система складається з множини індивідів, їх соціальних зв'язків, взаємодій. Однак це не просто сума названих елементів. Інтегруючись, вони створюють нову системну якість. Внаслідок своїх інтегральних якостей суспільство набуває самостійного і відносно незалежного способу функціонування і розвитку щодо складаючих його індивідів.

Кожний з вище названих елементів соціальної системи перебуває у взаємозв’язках з іншими, займає специфічне місце та відіграє певну роль у ній. А завдання соціології полягає у з’ясуванні структури суспільства, науковій характеристиці його елементів.

Отже, суспільство - це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей.

4. Поняття соціальної структури суспільства. Розглядаючи четверте питання, необхідно акцентувати увагу на тому, що поняття «соціальна структура суспільства» має розглядатись з позиції двох аспектів. По-перше, в контексті її тлумачення як ієрархічно розташованих один відносно одного соціальних груп, спільнот, які є суб’єктами суспільного життя. По-друге, слід також розуміти, що соціальну структуру суспільства можна інтерпретувати як систему основних сфер життєдіяльності суспільства (матеріально-економічна, соціально-політична і духовно-культурна) і відповідних до них суспільних відносин (економічних, політичних, правових, моральних, релігійних тощо).

В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи структурування суспільства. На думку американського соціолога А.Тоффлера, структуру суспільства визначають такі компоненти:

1) техносфера (енергетична підсистема, система виробництва, розподілу);

2) соціосфера (різні соціальні інститути);

3) біосфера;

4) сфера влади (формальні й неформальні інститути політики);

5) іносфера (системи інформації та соціальної комунікації);

6) психосфера (сфера міжособистісних стосунків).
Усі перелічені структурні елементи рівнозначні та рівноправні. Саме завдяки структурі суспільство якісно відрізняється від хаотичного скупчення людей.

Взагалі поняття структура суспільства багатозначне. В соціології розрізняють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні.

Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям "соціальна структура суспільства". Під соціальною структурою суспільства розуміється сукупність взаємопов’язаних і взаємодіючих між собою, впорядкованих відносно одна одної соціальних спільностей, верств, станів і відносини між ними. Визначення структури суспільства в широкому значенні має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. По-друге, це застосування сферного членування суспільства.
Розглянемо названі підходи до будови суспільства детальніше. Макрорівень охоплює суспільство загалом, людство в цілому. На цьому рівні суспільство включає в себе культуру, соціальні інститути, основні сфери суспільної життєдіяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів, тут розглядаються в основному міжіндивідуальні зв’язки.
Ще один спосіб структурування суспільства зумовлений тим, що між суб’єктами соціальної структури завжди мають місце певного типу соціальні відносини. Саме вони лежать в основі різних сфер суспільства, а відтак — і в основі сферного членування суспільства.

В цьому контексті в межах теорії соціальної стратифікації пояснюються різноманітні критерії розподілу суспільства на соціальні верстви і групи.

Теорії соціальної стратифікації базуються на уявленні, що страта, соціальна група являє собою реальну спільноту, що емпірично фіксує та об’єднує людей на якихось спільних позиціях або тих, що мають справу, яка сприяє конструюванню даної спільноти в соціаль­ній структурі суспільства і протиставленню іншим соціальним спільнотам. В основі теорії стратифікації лежать об’єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владним, майновим, професійним, освітянським і т.ін. При цьому пропонуються різні критерії стратифікації.

Так, німецький соціолог Макс Вебер досліджує стратифікацію як багатопланову категорію, яка містить у собі три автономні виміри: економічний (багатство), соціальний (престиж) та політичний (владу), кожен з цих компонентів може забезпечити сходження соціальною драбиною.

При цьому німецький соціолог Р. Дарендорф поділяє все сучасне суспільство на тих, хто керує, і тих, ким керують. У свою чергу, керівників поділяє на дві підгрупи: керівників-власників і керівників-невласників — бюрократів, менеджерів. Група, якою керують, є теж різнорідною. У ній можна виділити, якнайменше, дві підгрупи: вищу — “робітничу аристократію” і нижчу — низькокваліфікованих робітників. Між цими двома соціальними групами знаходиться проміжний “новий середній клас” — продукт асиміляції робітничої аристократії і службовців з пануючим класом — керівниками.

Американський соціолог Б. Барбер провів стратифікацію сус­пільства за шістьма показниками: 1) престиж, професія, влада, могутність; 2) дохід або багатство; 3) освіта і знання; 4) релігійна й ритуальна чистота; 5) положення родичів; 6) етнічна належність.

Французький соціолог А. Турен вважає, що в сучасному суспільстві соціальна диференціація відбувається не за відношенням до власності, престижу, влади, етносу, а за доступом до інформації. Панів­не положення займають ті люди, що мають доступ до найбільшої кількості інформації.

Теорія соціальної стратифікації служить методологічною основою для формування теорії соціальної мобільності або соціального переміщення. Соціальна мобільність — це зміна індивідом або групою соціального статусу, місця, яке займається в соціальній структурі суспільства. Термін “соціальна мобільність” був уведений у соціологію в 1927 р. П.А. Сорокіним. Згідно з поглядами П. А. Сорокіна, соціальна мобільність означає переміщення за соціальною градацією у двох напрямках: 1) вертикальному — рух униз і вгору; 2) горизонтальному — пересування на одному й тому самому соціальному рівні.

Проблемам соціальної мобільності присвячено багато конкретно-соціологічних досліджень у різних країнах світу. Дані про соціальну мобільність якоюсь мірою дозволяють судити про ступінь відкритості суспільства, його демократичність. Людям важливо знати, наскільки те чи інше суспільство надає можливість для просування індивідів і поколінь з нижчих категорій у вищі, яким шляхом формується керуюча еліта суспільства, чи можливе проникнення в керуючу еліту з інших соціальних груп. При цьому суспільства, що мають обмежені можливості щодо соціальної мобільності, звичайно називають «закритими». Як граничний варіант такого суспільства можна розглядати кастовий лад в Індії, в межах якого соціальна мобільність (теоретично) неможлива в принципі.

Найдинамічнішим більшість соціологів вважають відкрите суспільство, у якому поділ на «верхи» та «низи» пом'якшується наявністю масового «середнього класу». Для розуміння образу середнього класу важливе виділення його сучасної структури. До представників середнього класу відносять стійкий прошарок людей - власників нерухомості, земельних ділянок, акцій, дрібних і середніх підприємців, фермерів, науково-технічну, військову та гуманітарну інтелігенцію, висококваліфікованих робітників (“білі” й “золоті” комірці), фахівців середньої ланки керування, фінансистів, менеджерів того. Середній клас складають представники виробничої і невиробничої сфер, що одержують середній по своїх розмірах дохід у вигляді прибутку або заробітної платні. До цього класу належать люди, переважно із набутим соціальним статусом, який неможливо в повному обсязі відтворити у нових поколіннях, і його досягнення вимагає від спадкоємців власних зусиль. Тому представниками середнього класу і в суспільстві, яке переймає ідеологію, систему норм середнього класу, високо цінується освіта, цілеспрямованість. Відповідно, все суспільство одержує могутній стимул до прогресу, ґрунтується на принципі конкуренції, крім того, середній клас розглядають як гарант стабільності суспільства. Це пояснюється тим, що середній клас складається з багатьох прошарків і оскільки відмінності та суперечності між ними відносно слабкі, вони взаємно узгоджуються та нейтралізуються, вирішуються природним шляхом. Інакше кажучи, наявність багатьох прошарків з відносно різними неантагоністичними інтересами становить соціальну базу для існування взаємної терпимості у відносинах між ними та плюралізму.

У більшості країн з розвиненою економікою середній клас становить понад 60 % населення. Аналіз соціальної структури сучасного українського суспільства свідчить про наявність лише невеликого прошарку населення, який можна класифікувати як середній клас - менше 10 %. Подальший розвиток середнього класу в Україні має бути пов'язаний з успішними економічними реформами і поверненням у коло середнього класу численної інтелігенції, що і становить фундамент останнього в західних країнах.

Підкреслимо, що з соціальною мобільністю пов’язане таке явище в соціальній структурі суспільства як маргінальність. Маргінальність - це проміжне положення індивіда або соціальної групи в соціальній структурі суспільства. Це поняття з'явилося в американській соціології в 20-ті роки XX століття для позначення ситуації непристосовування іммігрантів до нових соціальних умов. При цьому явище індивідуальної маргінальності характеризується неповним входженням індивіда в групу, яка його повністю не сприймає, і його відчуженням від групи походження, яка його відторгає як відступника. Групова маргінальність виникає в результаті змін соціальної структури суспільства, формування нових функціональних груп в економіці і політиці, які витісняють старі групи, що дестабілізує їхнє соціальне положення. Проблема маргінальності, тобто особливого стану особистості, що знаходиться на межі різних культур, набула особливої гостроти у зв'язку із зростанням соціальної мобільності. Наприклад, при переїзді з села в місто, зміні професії, включенні в управлінську діяльність, переїзді до іншої країни людина зазнає труднощі пристосовування в новому соціокультурному середовищі, напруженість в стресових ситуаціях. Небезпека присутності маргінальних елементів у суспільстві полягає у тому, що ця група часто стає "живильним середовищем" для розповсюдження асоціальних варіантів поведінки, зокрема злочинності. В умовах переходу до нових соціальних умов, до ринкових відносин маргінальним може бути і все суспільство, оскільки руйнуються його засади, традиції, але ще продовжують діяти старі стереотипи, норми поведінки, цінності. Крім того, в контексті нового соціального порядку здійснюється явище модернізації суспільства, яке породжує низку змін в його соціальній структурі.

Модернізація – це процес соціальних змін, що характеризується переходом суспільства на вищий рівень розвитку і супроводжується відмовою від старих форм життєдіяльності та пошуки нових. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей, її основою виступає розвиток та поширення культури, впровадження ринкових відносин, поширення раціональних цінностей, зокрема, розрахунку, орієнтації на грошовий успіх, зростання процесів урбанізації тощо.

Стосовно українського суспільства, то воно нібито знаходиться в стадії запізнюючої модернізації, тобто йому слід зробити те, що в умовах соціалістичного розвитку не було зроблено. Потрібне різке зростання середнього класу, який і зможе надати соціальній трансформації, соціальним змінам і розвитку певне прискорення і сталість.

Україна переживає період поступової оздоровчої переорганізації «осучаснення» суспільства і кращого пристосування до нового світового соціального середовища. Відносно закрита соціальна система стає більш відкритою, здатною сприймати, інтегрувати в себе досягнення постіндустріального суспільства, подолати розбалансованість внутрішніх зв'язків системи, витримати суттєвий тиск зовнішніх факторів конкурентного середовища і стати повноправним учасником світового співтовариства, під яким розуміється світова соціалізована система капіталізму.

5. Поняття "сфери суспільного життя". При розгляді даного питання необхідно звернути увагу на те, що теоретичне уявлення про суспільство як соціальну систему безпосередньо пов’язане з аналізом головних підрозділів і сфер суспільного життя, гармонійна взаємодія яких забезпечує цілісність суспільства і, навпаки, — дисгармонія яких призводить до суттєвих конфліктів і деформацій.
Поняття "сфера суспільного життя" відбиває різнопланові процеси, стосунки, цінності, інститути, фактори як матеріальні, так і ідеальні, об'єктивні й суб'єктивні. Сфера — це реальний процес людської життєдіяльності. Діалектика сфер суспільного життя розглядається як реальне життя суспільства в конкретно-історичних, соціокультурних та природних вимірах.
Доцільно виділяти такі сфери суспільного життя:

а) матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання, а також продуктивні сили й виробничі відносини, науково-технічний прогрес і технологічну революцію;

б) соціально-політична — включає соціальні та політичні стосунки людей у суспільстві — національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, еволюція, війна. В цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава, суспільні організації;

в) духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тобто весь спектр виробництва свідомості (як індивідуальної, так і суспільної), трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масового інформування), перетворення в індивідуальний духовний світ людини;

г) культурно-побутова — охоплює виробництво культурних цінностей, передачу їх від одного покоління до іншого, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіту, виховання тощо.
Усі сфери суспільного життя тісно взаємопов'язані, тому їх треба розглядати лише в єдності. Абсолютизація якоїсь однієї сфери суспільного життя призведе до створення деформованої моделі суспільства. В центрі кожної сфери, як і суспільства в цілому, має стояти людина, що охоплює всі сфери життєдіяльності, єднає їх.
6. Інституціональність суспільної діяльності. Вивчаючи це питання, необхідно усвідомити, що інститут(від лат. institutum — устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках соціальної організації суспільства. Соціологія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства; сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності; систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін.; в політичній — держава, армія, партія і т. ін.; в духовній — мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціологія розглядає й такі інститути, як сім’я, виховання, культура.

Функції соціальних інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами.
Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Тваринний світ не має подібної системи. Інституціональність діяльності — характерна риса соціальності людського життя. Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми — систему суспільних відносин. Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. З цієї точки зору суспільство — це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.

Із соціальними інститутами тісно пов’язані соціальні організації - штучно сконструйовані спільноти людей, які функціонують для досягнення певної мети. Основні ознаки соціальної організації - це наявність мети, сукупність статусів і ролей, наявність правил усередині організації, ієрархічна структура, підпорядкованість вищим організаціям. Соціальна організація - це форма існування соціальних інститутів. Наприклад, інститут освіти в Україні функціонує у вигляді таких соціальних організаціях, як дитячі садки, школи, профтехучилища, коледжі, університети.

Особливості соціальної організації полягають насамперед в ієрархічності її елементів. І оскільки їхніми елементами, як і елементами всіх соціальних систем, є індивіди, то вони взаємозв'язані між собою на основі ієрархії соціальних статусів та соціальних ролей (наприклад, елементами, що складають Київський національний економічний університет імені В.Гетьмана як соціальну організацію, є викладачі, співробітники, студенти, які взаємозв'язані ієрархією відповідних статусів і ролей: ректор, проректори, декани, завідуючі кафедрами, професори, доценти, старші викладачі, асистенти, лаборанти, студенти і т.д.). Можна сказати, що соціальна організація - це цільова спільнота, ієрархічне об'єднання елементів якої зумовлюється досягненням спільної (групової) мети. Це означає об’єднання людей заради такої мети, яка не може бути досягнутою ніким окремо, хоча і є дуже важливою для кожного. Досягнення такої мети і змушує індивідів розподіляться за ролями ("горизонтально") та за керівництвом або підпорядкуванням, статусом ("вертикально").

Соціальні відносини, що не входять до системи офіціозних, теж відіграють велику роль у життєдіяльності соціальної організації. В основі таких відносин знаходяться соціально-психологічні фактори, які зумовлюють механізми соціального спілкування в межах соціальної організації.

Соціально-психологічні механізми спілкування виробляють особливу структуру в соціальній організації, яка пов’язана із саморегулюванням і самоорганізацією, тобто із здатністю соціальної організації до спонтанної (неціленаправленої) структуралізації. Якщо в організації не спрацьовує якийсь зв’язок, а формальна структура не сприймається елементами - індивідами, останні виробляють (чисто стихійно) паралельні зв’язки і норми відповідно до своїх уявлень, потреб і цілей, це своєю чергою може спричинити дезорганізацію стабільності організаційної структури, проблеми з її управлінням. Тому одним із найважливіших завдань, що стоять перед соціальною організацією (її самоціллю) є максимальне скорочення розбіжності між неформальною й формальною організаційними структурами.

Завдання до тренінгів, вправи, питання для дискусій:

1. Сучасне наукове уявлення про суспільство може бути сформоване завдяки аналізу тих пошуків, якими багата історія соціальної думки. Проаналізуйте різні наукові підходи до визначення суспільства.

2. Суспільство ― це універсальний спосіб організації соціальних зв'язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей. Суспільство можна розглядати в різних аспектах. Назвіть ці аспекти та охарактеризуйте їх.

3. Серед соціологів існують різні точки зору щодо найхарактерніших сутнісних рис суспільства. Проаналізуйте існуючі підходи до виділення основних ознак суспільства і на снові цього сформулюйте визначення суспільства як сукупності цих ознак.

Дата добавления: 2015-05-23