Специфіка театрального мистецтва

Социальная экология

Пустовойтов Всеволод Всеволодович

Ситаров Вячеслав Алексеевич

Учебное пособие

Редактор О. В. Кирьязев

Технический редактор Р. Ю. Волкова

Компьютерная верстка: К. В. Бондаренко

Корректоры М. А. Суворова, Е. В. Кудряшова

Подписано в печать 25.01. 2000. Формат 60 х 90 /16. Гарнитура «Таймс».

Печать офсетная. Бумага офсетная № 1. Усл. печ. л. 17,5. Тираж 30 000 экз.

(1-й завод 1 -15 000 экз.). Заказ № 2329

ЛР № 071190 от 11.07.95. Издательский центр «Академия».

105043, Москва, ул. 8-я Парковая, 25. Тел./факс: [phone].

Отпечатано на Саратовском полиграфическом комбинате.

410004, г. Саратов, ул. Чернышевского, 59.

Театральне мистецтво є синтетичним за своєю природою. Його твори містять у собі практично всі інші мистецтва: літературу, музику, образотворче мистецтво, хореографію, а також використають численні досягнення найрізноманітніших наук й областей техніки. Так, наприклад, наукові розробки психології лягли в основу акторської й режисерської творчості, так само, як і дослідження в області семіотики, історії, соціології, фізіології.

Основою театральної вистави є драма, що визначає художні можливості й ідейний напрямок театру. При цьому літературний твір театр переводить в область сценічної дії й специфічної театральної образності — характери, конфлікти драми втілюються в живих особах, вчинках. Найважливіший художній засіб, який театр бере від драми — слово, підкоряється законам драматичної дії. В одних випадках мова може виступати як засіб побутової характеристики персонажа, в інших — розкривати через словесну тканину ролі складні конфлікти свідомості й психології героя. Мова на сцені може мати форму великого висловлення (монолог), протікати як розмова з партнером (діалог), адресуватися глядачеві або звучати як міркування героя, його «внутрішній монолог»

Театр — мистецтво колективне. Спектакль — твір, що володіє художньою єдністю, гармонією всіх елементів. Він створюється під керівництвом режисера й відповідно до режисерського задуму спільними зусиллями акторів, художника-сценографа, композитора, хореографа й багатьох інших працівників театру (освітлювачів, костюмерів, гримерів і т. д.). В основі спектаклю лежить режисерська інтерпретація п'єси, її жанрове, стилістичне рішення. Дія спектаклю організована в часі (темп, ритм, наростання й спади емоційної напруги) і в просторі (розробка сценічного майданчику, принцип її використання, мізансцени, декорації, рух й ін.). Зоровий образ спектаклю створюється художником-декоратором засобами живопису, театральної конструкції, костюмів, висвітлення, театральної техніки. Декорація може нести як образотворчі, так і виразні функції, відтворювати обстановку дії або ж метафорично розкривати в зоровому образі задум режисера, бути реальної або умовної залежно від художніх завдань постановки, напрямку, стилю (див. Театрально-сценічне мистецтво).

Головним носієм театральної дії є актор, у творчості якого втілена суть театру: здатність захоплювати глядачів художнім видовищем безпосередньо, що протікає в них на очах життя, творчим процесом її втілення. Акторський образ створюється на основі п'єси і її тлумачення режисером — постановником спектаклю. Проте актор залишається самостійним художником, здатним лише йому одному доступними засобами відтворити на сцені живий людський образ, передати складність і багатство людської психології. (див. акторське мистецтво).

Характерною особливістю театрального мистецтва є його неповторність у часі: кожен спектакль існує тільки в момент його відтворення. Якщо виконавське мистецтво з розвитком техніки аудіо запису одержало можливість фіксації й подальшого багаторазового відтворення, ідентичного первісному, то адекватний відеозапис театрального спектаклю в принципі неможливий: дія нерідко розгортається одномоментно в різних частинах сцени, що надає об'єм дії, що відбувається й формує гаму тонів і півтонів сценічної атмосфери. При великих планах зйомки нюанси загального сценічного життя залишаються за кадром; загальні ж плани занадто дрібні й не можуть передати всіх деталей.

Жанри театру:

Драма

Комедія

Епічний театр

Експериментальний театр

Фентезі

Grand Guignol

Історичний театр

Імпровізаційний театр

Мейнстрім театр

Мета-театр

Музичний театр

Натья

Пантоміма

Політичний театр

Народний театр

Маріонетки

Радіопостановка

Рок-опера

Театр соціальних тем

Театр абсурду

Трагедія

Трагікомедія

Єлизаветинська епоха

Це час нової структурної реформи театру. Опісля часів Релігійного фанатизму й гоніння лицедіїв, почалося невелике послаблення в громадах країн Європи. Тепер ключовим місцем зібрань людей, окрім церкви, знову виступили театри, правда, вони вже не мали сили та впливу збирати великі маси глядачів, тому почали використовуватися будівлі сановних та впливових жителів міст, які згодом дарували свої будівлі цим театрам, або ж залишали собі опіку над театральними трупами (зчаста самі королівські родини виступали в лиці таких меценатів, даруючи своїм громадам такі будівлі).

У єлизаветинську епоху в Англії, театри були побудовані з дерев'яних матеріалів, або були глинобитні та криті соломою (тому доволі часто там займалися пожежі). Вони складалися з декількох поверхів критих галерей. Оскільки власники та режисери тогочасних театрів черпали своє натхнення з творів елінської культури, то вони й почерпнули головні елементи будови елінських театрів для своїх споруд, лише вдосконаливши їх уже на свій манер. Тепер відкритий прямокутний сценічний майданчик займав половину орхестри (на другій половині стояла частина глядачів, інша ж їх частина розташовувалася на ярусах галерей, що оточували акторів з трьох сторін). Крім того була суттєвіше перебудована скина (яку вже тоді називали сценою), оскільки, для лицедійства уже також використовувалася верхня сцена в глибині і була ще прихована від публіки нижня сцена, де й переодягалися та готувалися актори до виступу перед глядачами. Більшість глядачів стояла в дворі, багатша публіка розміщувалася на галереях.

Дата добавления: 2015-05-23