Розвиток культури

Тема. Література і літературний процес першої половини ХХ ст.

1. Літературні течії першої половини ХХ ст.

У літературі періоду, що вивчається, провідні позиції займав реалізм, але, на відміну від реалізму другої половини ХІХ ст., який переважно описував реальність, реалізм першої половини ХХ ст. критично осмислював дійсність, тому його називають критичним реалізмом. В Англії, Франції, Німеччині, США та інших країнах у цьому жанрі були створені видатні романи, повісті, п`єси. Найбільшою популярністю в той період коритсувалися твори англійців Дж.Голсуорсі, Б.Шоу, С.Моема, французів А.Франса, Р.Роллана, німців Г.Манна, Т.Манна, Л.Фейхтвангера, норвежця К.Гамсуна та ін. Їх творчість відрізнялась виключною увагою до проблем людини і суспільства вцілому.

Межі реалізму не задовольняли потреби часу. Літературному процесу 20-30-х років притаманний глибокий творчий пошук, виникнення нових стилів і жанрів. У творах ряду авторів традиційний сюжет став відходити на другий план, а іноді і зовсім зникав, поступаючись філософським роздумам, почуттям, переживанням, іноді – містичним сценам. Нові стилі і жанри узагальнюючи називали модерністськими. До письменників модерністів відносять француза М.Пруста, австрійця Ф.Кафку, англійку В.Вульф, ірландця Дж. Джойса та ін.

У 20-ті роки зародився новий напрям у літературі і філософії – екзистенціалізм (у перекладі з латині – існування). Екзистенціоналісти прагнули зрозуміти, відтворити потаємні, підсвідомі думки і почуття людини, розібратися у його відношенні до життя і смерті, до існування вцілому (див. пунк 3 параграфу).

Наведений перелік течій та жанрів не є виключним. Творче розмаїття було набагато ширшим.

2. Умови розвитку літератури в тоталітарних і демократичних країнах

Традиційно великий вплив на суспільну свідомість мала література. Саме тому правлячі режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники й поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати міцну силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління і духовного одурманювання мас.

Так, у Німеччині було створено спеціальне Міністерство пропаганди на чолі з Г.Геббельсом. Воно здійснювало жорсткий контроль над усім духовним життям країни. Фізичні розправи загрожували кожному, хто висловлював невдоволення або не корився фашистській ідеології. З цих причин, країну залишили відомі письменники — Й.Бехер, Б.Брехт, Е.Вайнерт, А.Зегерс, Т.Манн, Е.-М.Ремарк, Л.Фейхтвангер, С.Цвейг.

С.Цвейг

Трагічні ноти пронизують творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважають почуття відчаю й самотності. У творчості митців країни, яка дала світові чимало славетних імен, спостерігається відхід од соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

Виняткову роль Японії в Азії обґрунтовувала література цієї країни. У 30-х рр. духовне життя тут було підпорядковане звеличенню національного духу, влади імператора, оспівуванню вояцької доблесті. Тоталітарна держава підтримувала тих письменників, які допомагали морально готувати суспільство до труднощів і самопожертви.

В СРСР основним методом у літературі й мистецтві вважався "соціалістичний реалізм". Він насаджувався всіма засобами. Принцип "партійності" літератури, визначений В.Леніним, був головним у перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого режиму. Упокорення талановитих митців способом ре­пресій поєднувалося із "піклуванням" про нову, радянську прозу й поезію. Провідниками сталінізму виступали, в першу чергу, партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності й керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП (б) 1932 р. "Про перебудову літературно-художніх орга­нізацій" надовго визначила долю радянської літератури. Постанова стала ідеологічною основою безмежного втручання держави в літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Перша хвиля репресій супроти творчої інтелігенції в СРСР прокотилась у 20-х рр. Але найбільших ударів було завдано в 1936-1939 рр. Внаслідок сталінського терору загинули І.Бебель, М.Клюєв, М.Кольцов, О.Мандельштам, Б.Ясенський та багато інших письменників і поетів, у тому числі з України. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог офіційної ідеології та більшовицької практики будівництва соціалізму в одній, окремо взятій країні. Поширеними й завжди актуальними стали теми перемоги більшовиків у 1917 р., політики колективізації та індустріалізації. Водночас у жорстких рамках тоталітарної держави з’являлися твори, освячені письменницьким талантом.

Для СРСР, крім того, позитивним було подолання успадкованої від царської імперії масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була розкутішою. Але політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо в країнах із тоталітарними режимами творчість залежала від взаємин із правлячою елітою, то у відносно демократичних державах значний тиск чинили видавці, настійна потреба в заробітку. Піднесення переживала творчість письменників, розрахована на масового читача. Популярністю користувалися пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А.Крісті (Англія), Ж.Сіменон (Франція), Р.Стаут і Е.Гарднер (США).

3. Громадська і філософська думка 20-30-х років

Характерною рисою філософії міжвоєнного періоду стало подальше зосередження на людині і її місці в конфліктному світі. Найбільш впливовим в ці роки стає екзистенціалізм — філософія існування (від латинського "екзистенція" — існування). Її найвидатнішими представниками в Німеччині були К.Ясперс, М.Хайдеггер, у Франції — письменники і філософи Ж.П.Сартр, А.Камю, Г.Марсель, в Іспанії — Х.Ортега-і-Гассет. Філософія екзистенціалізма виросла на грунті глибокої кризи, якою в ті роки було охоплено західне суспільство. Екзистенціалізм намагався відповісти на трагічні умонастрої думаючих людей того часу, допомогти людині знайти своє місце в світі, своє "я" (свою екзистенцію), подолавши відчуження. Людина створює саму себе, набуває свою сущність, існуючи,— ось головний заповіт екзистенціалізма, ідеї індивідуальної відповідності людини за все, що відюувається з нею та з іншими людьми. Ситуація особистого вибору — головна тема екзистенціональної філософії і літератури міжвоєнних років.

Значний вплив на суспільну думку, літературу справила також філософська концепція психоаналізу З.Фрейда, філософія життя французького філософа А.Бергсона, який зробив спробу побудувати картину світу, яка по-новому пояснила б еволюцію природи і розвитку людини, їх єдність.

4. Основні напрямки розвитку світової літератури. Письменники – лауреати Нобелівської премії

Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн, незалежно від панівних форм і методів політичного правління, були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони дістали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899-1961). Йому судилося взяти участь у першій і другій світових війнах, захищати республіку в Іспанії. Перший роман "Фієста" Е.Хемінгуей надрукував 1926 р. Це — книга-протест проти "безглуздої війни", крик душі "загубленого покоління". Відверто антивоєн­ну спрямованість мав роман "Прощавай, зброє!" Ненавистю до фашизму, любов’ю до Іспанії та її народу сповнено роман Е.Хемінгуея "За ким калатає дзвін" (1940 р.). Літературна творчість і активна громадська позиція письменника відзначені Нобелів­ською премією в 1954 р., після виходу повісті "Старий і море".

Е.Хемінгуей

Французький письменник Анатоль Франс (1884-1924) лауреатом Нобелівської премії став 1924 р. Історико-філософські романи А.Франса спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної йому Франції шукав у XVІІІ ст. Перейнявшись соціальними проблемами, зблизився з соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.

З літературою та музичною культурою Франції тісно пов’язане ім’я Ромена Роллана (1866-1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї "Жан-Крістоф". У роки першої світової війни виступав із гострими відгуками і статтями. Не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав у романі "Клерамбо" та повісті "П’єр Люс". Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки фашизму є лейтмотивом роману "Зачарована душа". Антивоєнний пафос був притаманний не лише творчості Р.Роллана, а й його життєвій позиції. Разом з Анрі Барбюсом він ініціював проведення антифашистських конгресів. Слід за­значити, що обидва письменники після відвідин СРСР використовувалися для формування в країнах Заходу громадської думки про відсутність в СРСР репресій і голодомору.

Ромен Ролан під час перебування в СРСР

На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867-1933) значною мірою вплинули гуманістичні погляди Ч.Діккенса, І.Тургенєва, Л.Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами і суперечностями. Відома трилогія "Сага про Форсайтів", інші романи, новели і драми Д.Голсуорсі розкривають долю однієї сім’ї на тлі кризових явищ у суспільстві і в людських стосунках.

Видатний німецький письменник Томас Манн (1875-1955) — автор романів "Будденброки", "Чарівна гора", історичної тетралогії на біблійні теми "Йосиф та його брати". Аналізував витоки німецького фашизму і гостро засуджував наслідки фашистського варварства. У 1947 р. завершив роботу над романом "Доктор Фаустус", у якому розкрив тісний зв’язок між кризою суспільства, культури і людської особистості.

Т.Манн

Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861-1941) був всебічно обдарованою людиною. Деякий час очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня "Моя золота Бенгалія" стала національним гімном Бангладеш, а пісня "Душа народу" — гімном Індії. Він був автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р.Тагора переважали соціально-психологічні мотиви, оспівувалися природа й кохання. Р.Тагор — перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Багато працював у царині живопису, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти заснував університет, у якому навчалися, зокрема, Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів Індії, відомих діячів індійської науки і культури.

Джордж-Бернард Шоу серед селян

Англійський драматург, публіцист, критик Джордж-Бернард Шоу (1856-1950) літературну діяльність почав 1875 р. Тоді його творчість заперечувалася видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за допомогою їдкої іронії та спростування існуючих форм зумовили оригінальність творчого методу Б.Шоу. Уважав, що буржуазне суспільство зайшло у глухий кут і тому приречене (твори "Візок із яблуками", "Гірко, але правда", "Женева"). Публіцистика Б.Шоу поєднувалась із роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму — зі схваленням радянського суспільного ладу.

Російський письменник Іван Бунін (1870-1953) народився біля Воронежа. Батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-літнім юнаком приїхав в Україну. Жив у Полтаві й Харкові, бував у Києві, Миргороді, Черкасах, Чигирині, тому природними в його творчості є українські мотиви та образи. З 1895 р. жив у Москві та Петербурзі. Листувався з М.Горьким, дружив із композитором С.Рахманіновим, співаком Ф.Шаляпіним, зустрічався з М.Коцюбинським. Перекладав твори Дж.Байрона, А.Міцкевича, Т.Шевченка.

І.Бунін засудив Жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в Росії жив в Одесі, звідти перебрався до Франції. Якщо у перших відомих творах І.Бунін тужив за дворянськими гніздами, то в еміграції він торкався тем кохання, ностальгії та смерті. У щоденнику "Окаянні дні" з ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна повість 1933 р. "Життя Арсеньєва". Тоді ж І.Бунін отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно і точно описувати реальне життя. У 30-х рр. І.Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.

Запитання і завдання

1. Порівняйте розвиток культури в державах із демократичними й тоталітарними режимами.

2. Як позначилися на літературному процесі Перша світова війна і загроза нової світової війни?

3. Що спільного й відмінного було у творчості письменників міжвоєнного періоду? Які жанри літератури стали популярними у 20-30-х рр.?

4. На основі додаткових джерел складіть розповідь про життя і творчість одного з письменників 20-30-х рр. ХХ ст.

Дата добавления: 2015-05-23