Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Архітектура українського бароко. Тенденції розвитку та визначні пам’ятки




Читайте также:
  1. P/S. Ті чи інші особливості розвитку права сприяють виникненню різних філософсько-правових концепцій.
  2. V. ЕТАП САМОАНАЛІЗУ, ГРУПОВОЇ РЕФЛЕКСІЇ ТА САМОРОЗВИТКУ
  3. V. етап самоаналізу, групової рефлексії та саморозвитку
  4. V. етап самоаналізу, групової рефлексії та саморозвитку
  5. А.С. Макаренко про формування колективу, закони його розвитку.
  6. Аграрні правовідносини у сфері соціального розвитку
  7. Аграрні правовідносини у сфері соціального розвитку
  8. Активність особистості як детермінанта розвитку психіки
  9. Актуалізація досвіду становлення освітньо-виховної системи Японії крізь призму сьогодення розвитку освіти в Україні.
  10. Актуальні проблеми становлення і розвитку права екологічної безпеки в Україні
  11. Актуальні проблеми та протерічча розвитку української культури 20-го століття
  12. Альтерглобальні сценарії світового розвитку.

Мистецтво українського бароко. Загальний огляд.

XVII-XVIII ст. – виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.

Найважливішим чинником, який впливав на розвиток культури в Україні в цей період, була національно-визвольна боротьба українського народу. У цій історичній ситуації роль духовного лідера народу взяло на себе козацтво – самобутній суспільний стан, який сформувався в XV-XVI століттях. Саме козацтво підхопило традицію національної державності, виступило захисником православної церкви, української мови.

Живучи спільним мистецьким життям із Західною Європою, Україна й на цей раз переймає новий напрям у мистецтві цілої Європи – стиль бароко. Нові умови життя та соціального устрою з вищою верствою заможної козацької старшини створювали інші потреби, ставили нові вимоги до мистецтва, – так само як це було і в цілій Європі. Спокійні, зрівноважені, логічні форми ренесансу, що взорувалися на чисті форми античності, вже не задовольняли сучасного смаку. Для розкішного, гучного життя доби бароко потрібні були більш пишні, багатші, показніші форми архітектури, просякнуті пафосом, надприродністю, спіритуалізмом. Саме ці потреби міг задовольнити новий мистецький напрямок – бароко.

Визначальними рисами бароко були:

- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;

- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;

- тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;

- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;

- трагічна напруженість і трагічне світосприймання.

У XVII століття в архітектурі з'являються елементи стилю бароко. Він передбачає велику кількість прикрас зовні і всередині будівлі, складність архітектурної конструкції, розробку складних просторових ансамблів, синтез різних видів мистецтва. Декоративні ідеї та можливості бароко були близькими до національного українського мистецтва, якому притаманна мальовничість композиції, гармонія будівель з навколишньою природою. Поєднання власних традицій та європейського впливу створило умови для розквіту своєрідного стилю, названого українським, або «козацьким» бароко.

Українське бароко можна розділити на дві архітектурні школи: західну і східну. Західна школа бароко включає в себе західне римо-католицьке бароко (на землях України) і західне українське бароко (в якому поєднались традиції західноєвропейського католицького бароко і національні традиції). Східна школа бароко включає в себе чотири регіональні школи: правобережно-наддніпрянську (так звану “київську”), чернігівську, полтавську і слобожанську. Пам’ятки східної школи бароко відрізняються за ктиторством (гетьманське бароко, старшинське бароко, козацьке бароко, монастирське бароко, горожанське бароко), коли фундаторами й меценатами мистецтва стають українські гетьмани, полковники та церковні достойники, що походять із демократичних козацьких верств.



Найбільш поширеним є така періодизація пам’яток західного і східного українського бароко: перший період (раннє бароко, 1648-1680-ті роки) – так зване “геометричне” бароко, перехідне від Ренесансу, яке характеризується ще певною “незрілістю”, “недовершеністю” стилю, який остаточно сформується лише на другому періоді “високого” бароко, асиметрією планів і фасадів; другий період (середнє або високе бароко, 1680 – початок 1740-х років) – період найбільшого розквіту бароко, стильової чистоти і завершеності, створення більшості шедеврів цього стилю. Характерна ознака цього періоду – бані з перехватом-“ковніром” і пишний декор; третій період (пізнє бароко, початок 1740 – кінець 1770-х років) – перехід від бароко до класицизму, який характеризується поступовою втратою рис бароко і проявом класичних ознак, що пояснюється передусім зовнішніми впливами. В об’єктах цього періоду змінюється форма бань (зникає перехват – “ковнір”), з’являється класицистичне трактування ордерної системи та рустовка.

Провідним типом споруд стає так званий козацький собор – п'ятикупольний, з чотирма однаковими фасадами. Це – Миколаївський собор в Ніжині, Георгіївський – у Видубецькому монастирі, Троїцький собор – у Чернігові, Хрестовоздвиженський монастир у Полтаві. Повне злиття з природою досягнуто при побудові Миколаївської церкви Святогірського монастиря на крейдяній кручі (зараз – територія Донецької області). Шедевром українського бароко вважається дзвіниця Далеких печер Києво-Печерської лаври (народний зодчий Стефан Ковнір.

Крім нового будівництва, у XVII столітті на кошти козацької старшини були перебудовані у новому бароковому стилі древні Софійський і Михайлівський золотоверхі собори, церкви Києво-Печерської лаври. Фасади були затиньковані (оштукатурені) та декоровані, іншої, більш складної форми набули куполи соборів. Будівництво досягло особливого розмаху при гетьмані І. Мазепі. За словами Ф. Прокоповича, Київ стараннями Івана Мазепи перетворився в новий Єрусалим.

У XVIII столітті, у Києві архітектурні споруди були створені за проектами іноземних архітекторів (Йоган Шедель – дзвіниця Києво-печерської Лаври; Бартоломео Растреллі збудував Андріївську церкву, Імператорський палац у Києві, пізніше названий Маріїнським).

В архітектурі Західної України переважала загальноєвропейська стилістика, національне начало було виражено відносно слабко. Вигляд українських міст змінювався у зв'язку з тим, що поряд з дерев'яними спорудами все більше створюється кам'яних будівель. Особливу популярність отримав будинок купця Корнякта у Львові, прикрашений багатоповерховими відкритими галереями з арками та просторим внутрішнім двором. Однак при забудові міст квартали і вулиці довго розташовувалися хаотично. Лише в кінці XVIII століття нові міста півдня України – Одеса, Миколаїв, Маріуполь будуються відповідно до єдиного архітектурного плану, мають чіткі вулиці і квартали, виділений центр.

Загалом найбільшу питому вагу в міському будівництві мали світські будівлі – палаци вельмож, магістрати, школи, ринки. Популярними були фонтани і парки, які розбивалися відповідно до традицій французького, або т. зв. регулярного парку. Симетричне розташування насаджень, надання геометричних форм кущам і деревам, екзотичні квіти – такі вимоги відповідали смакам знаті того періоду. З другої половини XVIII століття ця традиція змінилася: в моду входять англійські парки (ландшафтне планування).

Новий характер української архітектури складається під впливом двох чинників – старої традиції мурованого будівництва, започаткованої в княжу добу, й дерев’яного народного будівництва. Перший тип будов постав зі сполуки тринавної церкви – віддавна пристосованої до літургічних потреб східної обрядовості – із західним і базилічним типом бароко, що, до речі, близько стояв до візантійсько-української базиліки. До таких оздоб належать великі церкви в Бережанах, Троїцька церква в Чернігові 1679 р., собор Мгарського монастиря коло Лубен, розпочатий гетьманом Самойловичем у 1682 р., та дві будови гетьмана Мазепи в Києві – Михайлівський собор і Братська церква Академії (1695). Хоч у цих будовах у більшій мірі помітні впливи західноєвропейські, але окремі форми й деталі, зокрема декорація, набирають оригінальних форм, що почерпнуті з народного, сільського мистецтва. Особливої своєрідності й краси досягають форми бань, які не мають собі рівних у цілій Європі.

Іншим типом є будови, що в плані й просторовому об’ємі йдуть за давньою традицією українського дерев’яного будівництва – тридільного та п’ятидільного (хрещатого) заложення із трьома й п’ятьма банями. Цей уповні самобутній тип будов настільки був вироблений та вдосконалений давньою культурою українського будівництва, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної, логічної композиції, так і окремих пластично-розвинених та притому лагідних форм і деталей. І якщо підклад цієї архітектури є бароковий, проте ясними конструкціями й обмеженістю прикрас наші будови далеко відходять від чисто декоративних принципів надто переладованих форм бароко Заходу і Сходу. До трибанних церков із тридільним заложенням належать знаменитий Покровський собор у Харкові 1680 р. з незвичайно стрункими й високими банями, далі дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах і менші будови в Сумах, Богодухові, Слов’янському та ін. Найвищого мистецького вислову й чистоти форм досягають п’ятибанні церкви на хрещатому заложенні. Генеза (постання) їх у нас ще в належній мірі не з’ясована. До найстарших належать згадана вже Сутківська твердиня, церква Адама Киселя в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів Петра Могили в 1638-1643 рр.

Менше перепрацьовувалися західноєвропейські зразки бароко на Західній Україні в зaмках-палатах, що збереглися в руїнах (Збараж, Бережани, Підгірці) та в римо-католицьких храмах (Львів, Перемишль, Кам’янець). Ближче стоять до українського бароко іудейські синагоги, нерідко з розкішним аттиком та бароковими прикрасами, де часами поєднуються східні мотиви левів, птахів тощо (Щаргород на Поділлі, Сатанів, Тернопіль 1672 р.). З небагатьох збережених зразків цивільного будівництва особливої популярності набув так званий Дім Мазепи в Чернігові (військова канцелярія доби Мазепи XVII-XVIII ст.) – партерова будова типу міських ратуш чи інших установ із пишно прибраними стінами та фронтонами.

Справжніми перлами українського бароко треба вважати будови Києва другої чверті й середини XVIII ст. – Митрополичий дім коло Софійської кафедри, браму Заборовського та чудові будинки Київської лаври архітектора Степана Ковніра, серед яких особливої оригінальності досягає будинок лаврської друкарні.

З посиленням політики католицької експансії пов’язане спорудження великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Волині, Поділлі, Правобережжі (єзуїтський костьол Петра і Павла у Львові, костьол Кармелітів та ін.). Риси бароко властиві й іншим типам будівель – палацовим, замковим тощо (приміщення королівського арсеналу у Львові).

Стиль, характерний для пізньобарокової архітектури Італії, а також Польщі та Австрії, продовжував розвиватись і на початку XVIII ст., коли українське духовенство приймає унію і католицька церква міцно тримає в своїх руках громадське життя. Відновлені у XVII ст. на кошти козацької старшини давньоруські святині – київський Софійський собор, Михайлівський Золотоверхий собор, Кирилівська церква у Києві, Спаський собор і собор Єлецького монастиря в Чернігові і, особливо, Успенський собор Печерськоговерх Київської академії на Подолі, спорудив Софійську дзвіницю, яка стала, подібно до Лаврської, однією з провідних домінант міської забудови. У формах українського бароко другої половини XVII — початку XVIII ст. зведено також митрополичий будинок і трапезну Софійського монастиря.

У 1747 р. починається будівництво у Києві Андріївської церкви – архітектурного шедевру світового значення. На пагорбі, що домінує над Подолом, ще на початку XVIII ст. була побудована церква, що завершувала перспективу головної вулиці Києва. Центрична об’ємна композиція нового храму визначалась вже тим, що цю споруду було видно з усіх боків. Проект церкви виконаний видатним архітектором Растреллі. Андріївська церква – один із ранніх творів великого митця, в якому він вперше звернувся до місцевих національних композиційних особливостей. Стрункий силует хрестової у плані церкви із стрімко злітаючим вгору високим куполом, що завершується бароковою главкою і чотирма тонкими вежами, з усіх сторін “прочитується” на фоні неба.

Храм казково гарний у панорамі київських придніпровських пагорбів. Ошатність його підкреслена багатством пластики, світлою гамою бірюзових стін, білих колон і золотих капітелей та деталей декору. Також за проектом Растреллі в той же час у Києві споруджується Імператорський (Маріїнський, як він став називатись пізніше) палац.

Справжнім шедевром барокової архітектури України є дзвіниця Дальніх печер Києво-Печерської лаври, побудована талановитим українським народним зодчим С. Ковніром, який майже протягом 60 років вів будівельні роботи у Лаврі та її володіннях. Вся архітектура дзвіниці – композиційний ефект її двох ярусів розбудовано на контрасті горизонтальних і вертикальних елементів – відзначається високим професіоналізмом. Проект дзвіниці, як вважають, належав видатному українському архітекторові І. Г. Григоровичу-Барському, багаторічному головному архітектору київського магістрату, у творчості якого особливо яскраво виявилися національні риси. Наступні роботи Григоровича-Барського (Набережно-Микільська церква на Подолі, ротонда фонтану “Самсон”) поруч з бароковими рисами мають вже й класицистичні.

У подальшому розвитку архітектури (як і всієї української культури) ми бачимо відхід від колишньої перенасиченості прикрасами до простоти і раціональності. Почуття поступається місцем розумові, розсудливості, що вже є прикметою нового стилю – класицизму.





Дата добавления: 2015-05-23; Просмотров: 2275; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Рекомендуемые страницы:

Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2019) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление
Генерация страницы за: 0.003 сек.