ОЧАТКУ XX СТ. 3 страница

Царський указ від 9 вересня 1801 р. передбачав розподіл Малоросійської губернії на Чернігівську та Полтавську, а у 1802 р. губернатори підпорядковувалися Міністерству внутрішніх справ. Воно енергійно приступило до збирання відомостей, що, згідно з циркуляром міністра В.Кочубея від 19 вересня 1802 р., поділяло на основні та другорядні. До перших віднесено карти губерній та плани міст, відомості

про чисельність населення, податки, врожай хліба та його розподіл (зокрема хлібну торгівлю), забезпечення продовольством, промисловість, промисли, міські прибутки, громадське будівництво.

Таким чином, одним з основних "замовників" офіційних краєзнавчо-статистичних матеріалів стало Міністерство внутрішніх справ, а також представники вищих урядових кіл, які враховували цю інформацію при розробці економічних та політичних планів і програм.

Зібрані в Описах краєзнавчі матеріали мають комплексний характер і в якості джерел використовуються в дослідженнях соціально-економічних проблем, історичної та фізичної географії, демографії, природознавства, етнографії, мовознавства, топоніміки тощо. Але, на жаль, основний масив матеріалів Описів досі не опубліковано.

Інтерес до краєзнавства виявляли не тільки уряд і Міністерство внутрішніх справ, але й українська шляхта та інтелігенція. У XVIII ст. це особливо стосувалося козацької старшини, яка, щоб довести своє шляхетське походження і отримати російське дворянство, почала вивчати історичні документи та свій родовід.

Мимоволі чи з примусу старшина зачіпала питання краєзнавства та історії України. Цікавим джерелом інформації XVIII ст. є щоденники Миколи Ханенка та Якова Марковича. Перший з них навчався в Київській академії та Львівській братській школі, яку закінчив у 1710 р., другий закінчив Київську академію 1713 р. Обидва були високоосвіченими людьми свого часу.

В щоденниках, виданих у 1870-1880 рр. О.Лазаревським, розповідається, зокрема, про побут привілейованої частини населення, дещо ширше подаються відомості про стан ремесел, розвиток торгівлі в той час. Йдеться також і про культурний рівень людей того часу.

Микола Ханенко (1691-1760). Онук гетьмана Правобережної України, вчився у Київській академії та Львівській Братській школі. Служив у війську. В 1721 - генеральний канцелярист, потім полковий суддя та полковий обозний Стародубського полку, у 1741 - генеральний хорунжий. Щоденник написаний у Москві. Він охоплює першу половину 1722 р. Це щоденні записи про те, коли, де й з ким зустрічався гетьман, які документи він надсилав цареві або іноземній колегії, а також Генеральній військовій канцелярії. Наводяться укази гетьмана про боротьбу з селянами-втікачами, укази російського уряду про відправлення 10 тис. козаків до Царицина. Туг же є вказівки на свавілля старшини, привласнення нею державних грошей. Йдеться про податки селян і козаків, про скарги на загарбання їхніх земель козацькою старшиною. Вперше щоденник був опублікований О.Бодянським у "Чтениях общества истории и древностей Российских". Окремим виданням вийшов 1858 р.

Яков Маркович (1696-1770)- представник української старшини. В 1713 р. закінчив Київську академію. Почав службу значковим військовим товаришем, був наказним лубенським полковником (1721, 1723-1725), членом Генеральної лічильної комісії (1736-1739), бунчуковим товаришем (з 1740). В 1762 р. відправлений у відставку в званні генерального підскарбія.

Упродовж 50 років вів щоденник, який називав "домашнім протоколом". Його обсяг становить 10 томів. Рукопис відкривається "Хронікою 1652-1715 рр.", складеною П.Полуботком, тестем Я.Марковича. Записи за 1716-1717 рр. короткі, наступні значно повніші. У щоденнику Маркович подав докладні відомості про господарство, життя і побут козацької старшини, про взаємовідносини з підлеглим селянством, про стан розвитку тодішніх сільськогосподарських ремесел, торгівлі тощо. Уперше зі скороченням і в перекладі російською мовою щоденник за 1717-1767 рр. був опублікований правнуком автора О.Марковичем під назвою "Щоденні записки Якова Андрійовича Марковича" (Т. 1-2. - М., 1859).

Оригінальним свідком виступає перед нами поет кінця XVII - початку XVIII ст. Климентій Зіновіїв. Мандруючи Україною, він відвідував міста, спостерігав життя городян різних соціальних верств. Свої враження від побаченого висловлював віршами. Надзвичайно цікаві його спостереження за побутом ремісників та школярів.

Чимало цікавих відомостей міститься в матеріалах вчених та мандрівників, які у цей час відвідували Україну. Іоган Георг Корб - секретар посольства імператора Леопольда І відвідав Україну та Росію у 1698-1699 рр. Як дуже спостережливий мандрівник, подав докладні відомості про українське військо, різні військові події, а також ряд винятково цінних гравюр укріплень і міст Приазовського краю. Шведський полковник Вейге (Weihe) описав географічні особливості України, її побут, господарство, промисли, прикмети козацького війська. Датський посол Юл Юст (Jul Just) в 1711 p. переїжджав через Україну. Посол не тільки докладно описав свою подорож, але і зробив широкі порівняння життя, побуту і культури України та Росії.

Г.Юнкер - історіограф при штабі генерал-фельдмаршала Б.Міні- ха - у 1737 р. склав опис господарства Лівобережної та частково Південної України.

Член Петербурзької академії наук Йоган-Антон Гільденштедт - медик, природознавець та етнограф - наприкінці 1773 - початку 1774 р. відвідав окремі райони України: Дніпровську та колишню Українську лінії, Новоросійську губернію, Слобідську Україну. Уважний спостерігач Гільденштедт лишив цікаві нотатки про міста Лівобережжя, а також про Київ.

Російський вчений Василій Зуєв, який подорожував по Україні з дорученням Російської Академії Наук 1781-1782 pp., подає цікаві відомості про Слобідську Україну (Подорожные записки Василія Зуева съ Петурбурга до Херсона въ 1781 и 1782 г. - Петербург, 1787).

В 1793 р. у Петербурзі вийшла книга С.Плещеева "Обозрение Российской империи в нынешнем ее новоустроенном состоянии с показанием новоприсоединенных к России от Порты Оттаманской и от Речи Посполитой Польской области". Плещеев описав природні багатства й господарство України, зокрема Чернігівського й Новгород - Сіверського намісництв. У книзі є цікаві відомості про торгівлю.

У другій половині XVIII ст. на літописній основі та з помітним використанням літописної традиції виникають історичні твори, авторами яких були високоосвічені люди, що навчалися в Києво-Могилян- ській академії, Московському та зарубіжних університетах. Зокрема, П.Симоновському (1717-1809) належить праця "Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах", у якій він висвітлює історію України з давніх часів до 1750 р.

Відомий депутат Законодавчої комісії 1767 р. Григорій Полети- ка (1725-1784), котрий закінчив Києво-Могилянську академію та працював перекладачем у Петербурзькій академії наук, залишив ряд праць з історії України. Взагалі друга половина XVIII - початок XIX ст. надзвичайно насичені іменами культурних діячів, головним чином старшинського походження, які прагнули осмислити шляхи

розвитку України, для чого й збирали літописи, мемуари, документи, писали свої історичні праці. В.Рубан, М.Бантиш-Каменський, Я.Маркович, О.Рігельман, М.Антоновський, В.Ломиковський - всі вони залишили помітний слід у вивченні рідного краю та історії України взагалі.

Кониський Григорій (у чернецтві Георгій; 1717-1795)- письменник, філософ, церковний діяч. Народився в м. Ніжині. Закінчив Києво-Могилянську академію (1743), в 1744-1755 рр. був її викладачем і ректором (з 1751). З 1755 р. - білоруський єпископ, а з 1783 - архієпископ. Боровся проти засилля католицизму та унії, займався проповідницькою діяльністю, видавав підручники, відкривав школи, зокрема семінарію у Могильові (1757). Автор численних віршів і драматичних творів. Вважається одним з імовірних авторів "Історії Русів, або Малої Росії".

"Історія Русів, або Малої Росії" - історично-політичний твір кінця XVIII - початку XIX ст.; питання авторства і точного часу створення досі залишається дискусійним. Спочатку поширювався в рукописному вигляді. Опублікований російською мовою 1846 р. в Москві, українською і російською мовами - 1991 р. в Києві. Описано історичні події в Україні від найдавніших часів до 1769 р. Автор відобразив ідеологію частини дворянства, яка прагнула до політичної автономії України у складі Російської держави.

Найпоширеніші версії щодо авторства: Г.Кониський, Григорій і Василь Полетики, М.Рєпнін, О.Безбородько, В.Лукашевич, А.Худорба, припускається можливість колективного авторства.

Наприкінці XVIII - початку XIX ст. в Україні з'явилася у рукописах анонімна "История Руссов, или Малой России", яка справила позитивний вплив на розвиток наукових досліджень української історії. Інтерес до історії України вже був великий, але історії України поки що не було написано, та й знали про неї дуже мало.

"...О Малороссии и малороссах знали в XVIII - первой половине XIX столетия очень мало, - писав у 1894 р. історик М.Василенко. - В Малороссию предпринимались путешествия, точно в совершенно неведомую страну".

Проте наприкінці XVIII ст. були спроби виправити ситуацію. Відомий публіцист,

етнограф, видавець "Российского магазина", член-кореспондент Петербурзької академії Наук Федір Туманський ще в 1779 р. розробив програму всебічного дослідження України, зокрема складання її "полной истории". Як вважає частина істориків, за програмою Туманського було створене "Топографическое описание Черниговського намесництва" А.Шафонського. В проекті, поданому графу П.Румянцеву, Ф.Туманський просив, щоб Малоросійська колегія через магістрати, полкові та сотенні канцелярії наказала скласти а обстоятельные списки о каждом городе, селе, слободе, деревне, хуторе" і надала йому ці відомості кнадлежащему приведению через критику в порядок.

"Сие описание, - пояснював Ф.Туманський, - в намерении распространения исторических, географических и топографических знаний предпринимаемое, может послужить и в политическом положении, возымев чрез критику, исследование и приведение в порядок большую степень вероятия, нежели бываемые чрез наряды описания, где обыкновенно страх перемены и возвышения налогов сокрывает многое завесою недоумения и лукавства, и целые селения преданы неизвинительному забвению".

Ф.Туманський згадав про практику, яка, певно, мала місце, і яку необхідно враховувати, працюючи з краєзнавчо-статистичними матеріалами офіційного походження.

Так, наприкінці XVIII ст. в краєзнавстві визначаються два напрями:

- офіційний (державний);

- суспільний (демократичний).

На початку XIX ст. до виконання того, що замислив Ф.Туманський (опис України має здійснюватися незалежними людьми), взялися викладачі Харківського, Київського, Одеського університетів, Ніжинського ліцею; губернські відділення наукових товариств: історії та старовини (засн. 1804 р.), географічного (засн. 1845 р.), археологічного (засн. 1846 р.).

Найбільш ґрунтовними були праці А.Скальковського, зокрема "Материалы к истории Новороссийского края", (1844) і особливо "Опыт статистического описания Новороссийского края" (1850- 1853). Остання викликає особливий інтерес, оскільки в ній вперше подані розрахунки чисельності населення земель Війська Запорозького і запорозького козацтва зокрема.

Туманський Федір Йосипович (близько 1750-1810)- статистик, історик, етнограф. Закінчив Геттінгенський університет у Німеччині (1774). Член-кореспондент Петербурзької академії наук (1779). Автор першої статистико-краєзнавчої програми опису колишньої Гетьманщини (1779). Склав також програму опису її культурно-релігійних цінностей (1780). Запропонував створити філію Петербурзької АН у Глухові, що не було реалізовано внаслідок спротиву Л.Ейлера та інших академіків. Відомий першою публікацією одного зі списків літопису Г.Граб'янки (1793).

Пожвавленню історико-краєзнавчих досліджень в Україні сприяло створення в Києві "Комісії для опису губерній Київського учбового округу". Наслідком роботи Комісії стали праці: Л.Журавсько- го- "Статистическое описание Киевской губернии" (1845-1852), Д. де ля Фліза - "Методико-топографическое описание государственных имуществ Киевского учебного округа", В.Дабіжі та О.Метлин- ського - "Програми для етнографічного описания губернії...".

У 50-60-х рр. XIX ст. були опубліковані й інші книги: "Опыт статистического описания Новороссийского края" А.Скальковского (ч. 1-2. - Одеса); "Описание Суражского уезда Черниговской губернии" (17 т. 1848-1858), зроблене офіцерами Генерального штабу. А також 25-томні "Материалы для географии и статистики России, собранные офицерами Генерального штаба", де описана кожна губернія. Під час підготовки томів залучалися й місцеві спеціалісти та знавці. Кожний том включав у себе історичні відомості про губернію, а також: 1) географічний і топографічний опис; 2) про жителів; 3) господарство; 4) освіту; 5) побут населення; 6) управління; 7) міста, великі населені пункти та інші визначні місця.

Слід назвати і 12-томну працю "Живописная Россия - Отечество наше в его деяльном, историческом, племенном, экономическом и бытовом отношении", у підготовці якої брали участь відомі географи, історики, письменники. Тут подається й опис губерній України.

З середини XIX ст. виходять праці, присвячені історії окремих частин України. Так, для Києва цінні праці М.Закревського "Очерк Истории Киева" (Ревель, 1858) і особливо "Описание Киева" - двотомна праця, видана в Москві 1860-1861 рр. Історії Слобідської та Лівобережної України присвячені праці архієпископа Філарета Гу- мілевського "Историко-статистическое описание Харьковской епархии" (1859) та "Описание Черниговской епархии" (1871-1872), Г.Квітки - "Историко статистическое описание Слобожанщины" (1838), Г.П.Данилевського - "Українськая старина" (1863).

З початку 70-х років почали виходити щорічні "Обзоры" губерній, які отримали широку популярність у 80-90-х роках як додатки до щорічного звіту губернаторів, що подавався царській адміністрації. Видання було припинено у 1914- 1915 рр. По кожній губернії вийшло понад ЗО "Обзоров", у яких міститься багатий фактичний матеріал.

Наприкінці XIX ст. - початку XX ст. виходили "Обзоры", підготовлені місцевими церковними адміністраціями та відомствами - єпархіями. У них теж подавалися відомості різного характеру: дати заснування населених пунктів, їх географічне положення, природні умови, чисельність, характер занять, звичаї, побут жителів міст, сіл, народні промисли, ремесла, наявність навчальних закладів, лікувальних установ, відомості про архітектуру храмів, монастирів тощо.

На рубежі 50-60-х рр. XIX ст. історією України та збиранням краєзнавчих матеріалів зацікавилася студентська молодь та представники інтелігенції. На початку 60-х рр. (1861-1863) XIX ст. в Києві, Львові, Одесі, Полтаві, Харкові, Чернігові виникають культурно-освітні організації - громади. Однією з перших була створена "Українська громада" - хлопоманів. Ідеологом і керівником хлопо- манів став студент випускного курсу Київського університету В.Антонович. Під час студентських канікул чи в інший вільний час вони мандрували селами, збирали народні пісні, казки, прислів'я, звичаї та обряди. Водночас студенти вивчали селянський побут, розповідали слухачам про минуле України.

Але поява на селі сторонніх людей і незвичні розмови насторожували підозрілу до всього незрозумілого сільську владу. Старости

затримували хлопоманів, кидали їх до "холодної" і передавали поліції для дізнання. Тому хлопомани мусили припинити свої ходіння по селах і приєднатися до тих громадівців, котрі діяли у містах та, як правило, вели наукову та видавничу роботу.

Київські громадівці почали впорядковувати зібраний раніше історичний, етнографічний, фольклорний і лексикографічний матеріали. На початку 70-х років вони працювали над підготовкою і виданням кількох томів "Народньїх южнорусских сказок", зібраних Іваном Рудченком, байок Л.Глібова, збірок народних пісень з мелодіями, опрацьованими М.Лисенком тощо.

Протягом 1861-1863 рр. в Чернігові діяв гурток молоді "Курінь", який заснував лікар С.Ніс. У "Курені" носили народний одяг, вивчали звичаї козаків, українську літературу та фольклор. 1865 р. була видана праця М.Домонтовича "Черниговская губерния". Книжка починається з історичних відомостей та характеристики географічних умов; автор надто багато сторінок присвячує промисловості краю, потім ідуть відомості про освіту, побут людності, управління, подає відомості про залюднені місця.

У січні 1873 р. в Києві було створено Історичне товариство Не- стора-літописця (було видано 124 т. "Чтений" товариства). Його головою став М.Тулов. Наступного місяця почав працювати Південно- Західний відділ Російського географічного товариства, який ставив завдання всебічного вивчення рідного краю. Серед його активних членів були М.Лисенко, О.Русов, О.Лазаревський, М.Драгоманов, М.Старицький та ін. До своєї діяльності товариство залучило чимало міської та сільської інтелігенції. На 1875 р. в ньому налічувалося 200 дійсних членів і членів-кореспондентів.

Відділ зібрав і видав різноманітний матеріал з історії, географії, природознавства, статистики та економіки краю. У двох томах "Записок" (1875, 1876) були надруковані пісні, казки, легенди, давні акти й літописи, результати проведеного відділом у 1874 р. перепису населення Києва, окремі дослідження про сільськогосподарські промисли, стан хліботоргівлі на Правобережжі, кліматичні умови Пів- деннозахідного краю, бібліографічний покажчик праць, присвячених природі губерній Київського учбового округу тощо.

В 1882 р. на кошти мецената Василя Симиренка у Києві був заснований журнал "Киевская старина" (діяв до 1907). Навколо нього згрупувались як громадівці, так і негромадівці. Вони досліджували й пропагували на сторінках часопису історію, археологію, етнографію, літературознавство України, друкували художні твори, історичні документи, щоденники, мемуари та інші матеріали.

В 70-80-х рр, XIX ст. певний внесок у розвиток краєзнавства зробило Чернігівське земство та його статистичний відділ. Він об'єднав досить авторитетних дослідників: П.Червінського, В.Варзара, О.Шликевича, О.Русова та ін. Історико-краєзнавчі матеріали, зібрані співробітниками статистичного відділу, були надруковані в "Земском сборнике Черниговской губернии" під назвою "Труды статистического отдела при Черниговской управе". Підсумки вивчення Чернігівщини земськими установами протягом другої половини XIX ст. були підведені у двотомній праці О.Русова "Описание Черниговской губернии". Дослідження містило ґрунтовний екскурс в історичне минуле краю. Праця О.Русова належним чином була оцінена фахівцями: 14 лютого 1901 р. він отримав премію Харківського університету. Але навіть після появи цього ґрунтовного дослідження краєзнавче вивчення Чернігівщини тривало. Це засвідчила поява на сторінках "Сборника" "Описания Черниговской губернии. Уезды: Городнян- ский, Черниговский, Сосницкий, Новгород-Северский" (1898) та статті I.Коновалова "По городам і селам Черниговской губернии (Бо- бровицкий, Козелецкий, Остерский уезды)" (1909).

Лазаревський Олександр Матвійович (1834-1902) - автор численних праць з історії Лівобережної України XVII ст., в тому числі й Чернігівщини. Серед них "Малоросійські посполиті селяни (1648-7783)" (Чернігів, 1866), "Павло Полуботок" (1880), "Замітки про Мазепу" (1898) та ін.

Фундаментальна праця вченого - "Описание Старой Малороссии". Історик мав намір підготувати десять томів названої праці. Однак за життя встиг опрацювати і видати тільки три томи. Це "Стародубський полк", "Ніжинський полк", "Прилуцький полк".

У кожному томі - загальний опис полків, сотенних міст, біографії сотен- ної старшини. Цінність праці О.М.Лазаревського полягає в тому, що вона містить важливі матеріали про заселення, землеволодіння, управління, суспільно-політичне життя Чернігівщини.

В "Земском сборнике" були оприлюднені історичні джерела XVІІ-XVІИ ст. - "Генеральное следствие о маетностях" Ніжинського і Чернігівського полків (під редакцією О.Лазаревського), а також "Экстракт из указов и постановлений..., собранных в Правительствующем Сенате по малороссийской экспедиции 1786 года" за редакцією історика М.Василенка. Перші дві частини "Генерального следствия о

маетностях Черниговского полка" були надруковані О.Лазаревським окремою брошурою.

Серед інших краєзнавчих публікацій слід виділити "Старинний письмовник", підготовлений до друку Б.Грінченком; "Переписку Нежинского воеводы И. И. Ржевского с царским правительством 1665-1663 гг." (1905. - № 5); "Очерк торговли Южной Руси с 1480 по 1596 (по изданным и неизданным актам)" (1898. - № і) А.Верзилова та дослідження М.Рклицького "Город Новгород-Северский, его прошлое и настоящее" (1899. - № 1).

У 1894 р. при Ніжинському історико-філологічному інституті було засновано історико-філологічне товариство. Його діяльність була спрямована на висвітлення історії Чернігівщини. Очолювали товариство А.Добіаш, М.Бережков та ін. Воно видавало "Сборник историко- филологического общества при Институте князя Безбородко в Нежине" (Т. 1-15; 1896-1915). У 1900 р. при інституті була створена археологічна комісія, яка збирала археологічні та етнографічні матеріали.

В 80-90-х рр. XIX ст. організаційним центром краєзнавчої роботи стали губернські вчені комісії та провінційні учені товариства. Вони виявляли документи в архівах, бібліотеках, монастирях, установах, приватних архівах не тільки в Росії, айв інших країнах. В кінці XIX ст. були видані збірники документів з історії України: "Акты Западной России", "Акты Южной и Западной России", "Архив Юго-Западной России" та ін. У 1914-1916 роках за ініціативою М.Грушевського була видана двотомна праця "Украинский народ в его прошлом и настоящем".

Українські землі були також предметом зацікавлення польського товариства краєзнавства у Варшаві.

Дата добавления: 2015-05-23