Які кредити входять в кредитний портфель МВФ?

Яку кредитну політику проводить МВФ? Які спільні ознаки характерні кредитам МВФ?

Які органи представляють державу у фінансових відносинах з МВФ?

Кожна країна зобов’язана визначити фіскального агента (fiscal agency) і депозитарій для здійснення її фінансових операцій з МВФ. Фіскальним агентом може бути казначейство (міністерство фінансів), центральний банк, стабілізаційний фонд чи інший уповноважений орган. МВФ веде справи тільки з уповноваженими державою фіскальними агентами, які мають право від імені країни здійснювати всі операції і трансакції[29], зафіксовані в Статтях Угоди. Крім того, кожна країна зобов’язана призначити свій центральний банк як депозитарій для активів в МВФ, виражених в національній валюті. Якщо країна не має центрального банку, то для цих цілей повинен бути вибраний інший монетарний інститут, в крайньому випадку - комерційний банк.

Депозитарій зобов’язаний перераховувати фонду за запитом і без затримки коштів, які тримає країна-член в своїй валюті, виступати держателем цінних паперів від імені МВФ, якщо країна-член емітує безпроцентні ноти, які не обертаються, або аналогічні фінансові інструменти як сурогат частини її валютних резервів.

Кредитний портфель МВФ достатньо широкий і постійно змінюється: одні види кредитної допомоги країнам-членам припиняють своє існування, інші — вводяться в практику. Остання реформа у сфері кредитної політики фонду відбулася в 2000 р., після періоду фінансових криз, які торкнулися багатьох країн, а також у зв’язку з тим, що зросли масштаби неповернення і затримки з поверненням кредитів фонду. В результаті реформи було зменшено число кредитних програм фонду, їх розміри, скорочено терміни повернення кредитів, посилено контроль за використанням коштів.

Кредити фонду мають ряд спільних ознак. По-перше, найчастіше величина кредиту пов’язується з розміром квоти країни в МВФ, хоча є і виключення. По-друге, кредит надається у формі запозичення, при якій країна купує у МВФ іноземну валюту або SDR за власну валюту. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов’язана викупити національну валюту в тих коштах, в яких був наданий кредит. По-третє, кредити надаються за умови прийняття та виконання країною певних зобов’язань з реформування економіки.

Кількість регулярних кредитних ліній з 2000 р. рівна п’яти, і, крім того, зберігається кредитна лінія, в рамках якої кошти надаються на ліберальніших умовах (див. табл.16.5).

Основними видами кредитів МВФ є так звані кредитні угоди „stand-by” (Stand-By Arrangement — SBA). Головне їх призначення — кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів для подолання дефіциту платіжного балансу. Кошти, купуються країною в межах кредитних ліній, надаються траншами. Кожен наступний транш надається тільки за умови виконання країною стабілізаційних програм. В таких програмах МВФ встановлює, за узгодженням з країною-членом, заходи макроекономічного характеру, наприклад, подолання дефіциту бюджету, зниження рівня інфляції, усунення чи пом’якшення експортно-імпортних квот і мит і т.д. Якщо країна не виконує умов угоди з МВФ, то черговий транш може бути затриманий або зобов’язання про його надання може бути анульоване.

Одним з відносно нових видів кредитів МВФ є надання коштів на поповнення валютних резервів центрального банку країни (Supplemental Reserve Facility — SRF). Ці кошти слугують для запобігання різким коливанням валютного курсу, які можуть призводити до великого дефіциту платіжного балансу.

Лінії компенсаційного фінансування (Compensator Financing Facility — CFF) відкриваються для країн — експортерів сировини і імпортерів зернових. У першому випадку компенсуються тимчасові збитки, що виникають у країн, валютні надходження яких сильно залежать від кон’юнктури світових експортних цін, в другому — додаткові витрати, пов’язані з підвищенням імпортних цін на зерно.

Відсотки, що нараховуються в рамках вказаних кредитів, залежать від джерела коштів, а також від так званої процентної ставки SDR, яка визначається як середньозважена по наперед визначених тримісячних фінансових інструментах (казначейські зобов’язання, депозитні сертифікати, міжбанківські депозити) в країнах, валюта яких використовується для розрахунку курсу SDR. Крім того, МВФ стягує з країн-позичальників комісійний збір у розмірі 0,5 % від суми кредиту на покриття організаційних витрат.

Для країн, які мають низький рівень доходу на душу населення і випробовують великі проблеми з платіжним балансом, МВФ надає кредити на боротьбу з бідністю і забезпечення економічного зростання (Poverty Reduction and Growth Facility — PRGF). Процентна ставка по них не перевищує 0,5 % річних. Перед наданням кредитів країна-позичальник, МВФ і Світовий банк розробляють спільно середньостроковий рамковий план економічного розвитку (Policy Framework Paper), який слугує основою програми структурних перетворень, що конкретизується в щорічних угодах сторін. На відміну від стабілізаційних програм по кредитних траншах, рамковий план економічного розвитку носить менш жорсткіший характер; зокрема, не встановлюються, як правило, цільові величини рівня інфляції, державного боргу і т.д.

При вирішенні питання про надання кредитних траншів та спеціальних ліній, досліджується вплив на платіжний баланс країни певних факторів, таких, наприклад, як імпортні і експортні ціни найважливіших товарів, процентні ставки на міжнародних фінансових ринках і ін. Якщо вони змінюються несприятливим чином і це відображається на платіжному балансі країни, то висновком експертів фонду може бути ухвалене рішення про надання кредиту. Якщо ж тенденції таких змін сприятливіші, то країна зобов’язана збільшувати свої валютні резерви або скорочувати заборгованість перед МВФ.

У зв’язку з тим, що низка країн не дотримують своїх платіжних зобов’язань, МВФ відкрив страхові рахунки (Special Contingent Accounts). Кошти на ці рахунки надходять в основному з процентів по кредитах МВФ, а також за рахунок внесків країн-боржників і країн-кредиторів. Щорічно страхові резерви МВФ підвищуються на 5 %.

Дата добавления: 2015-05-24