Світовий ринок позичкових капіталів та його структура

Світовий ринок капіталів (у широкому розумінні цього сло­ва) — це сукупність міжнародних економічних відносин, які складаються у зв 'язку з рухом грошей і грошового капіталу між різними країнами.

На цьому ринку держава, або її суб'єкти господарювання мо­жуть отримати позики від іноземних кредиторів. Названий ринок не виникає раптово, а поступово формується на основі розвитку кредитних операцій між окремими країнами. Вже у XVIII ст. позики в іноземців роблять окремі держави, а інколи й безпосередньо суб'єкти господарювання. Проте в ті часи такі операції були поодинокими й нерегулярними, і тільки в кінці XIX — на початку XX століття такі позики набувають регулярності й значних масштабів.

Подальший розвиток ринкових відносин, поступова інтернаціоналізація господарської діяльності привели до значного поширення угод про надання позики державі, або її резидентам з боку іноземних кредиторів. Як правило, такі операції здійснюва­лись на території країн, суб'єкти яких давали позику. Ці операції і привели до виникнення міжнародного ринку позичкових капі­талів. Спочатку він не мав певного міжнародного центру і фор­мувався як сукупність національних ринків, на яких здійснюють­ся операції позики в іноземних кредиторів, але такі національні ринки були ще слабо пов'язані між собою.

Ті національні ринки позичкового капіталу, що характеризу­вались найбільшими обсягами позичкових операцій поступово перетворюються в міжнародні ринки. Центри таких операцій — Лондон, Париж, Нью-Йорк — стають найбільшими світовими фінансовими центрами і перетворюються в перші організаційні центри світового ринку позичкових капіталів.

Подальший розвиток світового ринку позичкових капіталів припадає на другу половину XX століття. Він знайшов своє відо­браження в тому, що формується єдиний світовий ринок, який не залежить від національного правового поля і характеризується певною уніфікацією здійснення позичкових операцій.

Євроринок сформувався як ринок, на якому обертаються фі­нансові ресурси, що надійшли з інших країн і вже втратили свою національну приналежність. Це валюта як окремих країн, так і колективна (наприклад євро), що перебуває в обігу в основному в Європі. За назвою основної валюти, що перебуває в стані інтер­національної, а це долар, такий ринок ще називають ринком єв­родоларів. Ті цінні папери, що випускаються на цьому ринку ба­нками, або іншими інституціональними установами, називають єврооблігаціями.

Спочатку назва «євроринок» певною мірою відповідала геогра­фічній прив'язці цих міжнародних операцій. Об'єктом торгу на цих ринках було золото, а також євродолари, що перебували в обігу за межами СІЛА. Згодом до кредитних операцій залучаються еврома­рки, єврофранки й інші валюти, а сам ринок поширюється на Азію, Латинську Америку, Близький Схід, де виникають свої центри тор­гівлі позичковим капіталом. Проте поняття «євроринок» зберігається й донині, хоч і не має вже географічного відтінку, бо охоплює кредитні операції далеко за межами Європи.

Дата добавления: 2015-05-24