Ст 133, ст 134 стр 98

Ст 118, ст 119 стр 87

Ст80 стр 64

Ст 81 ср 65

Ст 62 стр 47

Ст 43 стр 36

Ст 55 ср 41

Ст 14 стр 14

10. Юридична відповідальність за порушення порядку здійснення господарської діяльності.

11.Суб’єкти господарської діяльності: поняття, риси, види.

12.Статус фізичної особи – підприємця: поняття, умови здійснення діяльності.

13.Підприємство: поняття, порядок створення та припинення діяльності.

14.Правовий статус акціонерного товариства: поняття, юридична характеристика.

15. Порівняльна характеристика правового статусу повного товариства та командитного товариства.

16. Правове положення об’єднання підприємств: поняття, види, зміст діяльності.

17. Правовий режим майна суб’єктів господарювання.

18. право власності та його похідні права в сфері господарювання. Ст.133-135

19. Корпоративні права: поняття, зміст, виникнення та припинення. ст. 167-168

Зміст корпоративних прав складає комплекс правомочностей управлінського та майнового характеру.
До управлінських правомочностей відносяться:
а) право приймати участь в управлінні справами товариства.
б) право учасника господарського товариства на одержання інформації про діяльність товариства.

в) право вийти у встановленому порядку з товариства. Це право може бути обмежено (для учасників акціонерного товариства, повного та командитного товариства) і необмеженим (для учасників товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю).

До правомочностей майнового характеру відносяться:
а) право приймати участь у формуванні статутного фонду товариства.

б) право розпоряджатися своїми корпоративними правами.

в) право на виділення частки у майні у разі виходу учасника з товариства.
г) право приймати участь у розподілі прибутку товариства та отримувати її частку (дивіденди).

д) право на одержання коштів і майна, що залишилися після розрахунків з усіма кредиторами при ліквідації товариства.

Корпоративні права можуть виникати у особи внаслідок:
1) заснування (участі в заснуванні) господарської організації (первинний спосіб набуття корпоративних прав);
2) набуття особою вже існуючих корпоративних прав на підставі вчинення правочинів, спадкування (правонаступництва), рішення суду тощо (похідний спосіб набуття корпоративних прав).
Право власності на акції виникає в акціонера з моменту зарахування акцій на його особовий рахунок реєстратором (при документарній формі випуску акцій) або на рахунок у цінних паперах зберігачем (при бездокументарній формі випуску акцій). У свою чергу таке зарахування можливе лише після повної сплати акціонером вартості акцій. Щодо інших корпоративних прав слід зазначити, що вони виникають одразу ж після державної реєстрації відповідної господарської організації і учасники (члени) можуть користуватися ними в повному обсязі - єдиним обмеженням є неможливість відчуження корпоративних прав у тій частині, що не була оплачена.

Підставами припинення корпоративних прав можуть бути:
відчуження корпоративних прав (продаж, міна, дарування, внесення до статутного фонду тощо);
вихід власника корпоративних прав із господарської організації (господарського товариства, кооперативу тощо);
виключення власника корпоративних прав з господарської організації;
визнання власника корпоративних прав таким, що вибув із складу господарської організації;
припинення господарської організації, відносно якої особа мала корпоративні права;

інші законні підстави.

20. Приватизація: поняття, правове забезпечення, цілі, принципи.

В економічному аспекті приватизація означає перетворення державних засобів виробництва та іншого майна на недержавні, тобто на приватну чи колективну власність. Отже, в економічному значенні сутність приватизації полягає у зміні економічних відносин державної власності на відносини приватної чи колективної власності на засоби виробництва.

Головні цілі приватизації є одним із засобів досягнення ре- зультатів цього суспільно-економічного процесу. Вони залежать від економічних і суспільно-політичних обставин, що складаються у країні. Внаслідок своєї динамічності головні цілі приватизації регулюються Державною програмою приватизації. Так, основною метою приватизації є створення умов для сприяння підвищенню ефективності діяльності підприємств, установ, організацій (далі – підприємств) та створення конкурентного середовища, а також за- безпечення надходження коштів від приватизації до Державного бюджету України.

Принципи процесу приватизації:

– законності;

– державного регулювання та контролю за проведенням при- ватизації і післяприватизаційної діяльності (в т.ч. шляхом створен- ня Фонду держмайна);

– відчуження державного майна;

– пріоритетного права трудових колективів на придбання майна своїх підприємств;

– створення сприятливих умов для залучення інвестицій;

– додержання антимонопольного законодавства;

– відкритості, прозорості, повного, своєчасного інформуван-

ня інвесторів про порядок та об’єкти приватизації;

– врахування особливостей приватизації окремих об’єктів

– використання переважно конкурентних способів (аукціону,

конкурсу).

21. Учасники процесу приватизації (їх характеристика)

Суб'єкти приватизації це учасники приватизації, що мають відповідний для цього обсяг право- та дієздатності (правосуб 'єктності).

До суб'єктів приватизації належать: державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Державні органи приватизації здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації та відповідно до цього:

• розробляють проекти державних програм приватизації та передають їх на затвердження Верховній Раді України;

• змінюють у процесі приватизації організаційну форму державних підприємств;

• продають майно, що перебуває у державній власності, у процесі приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств, об'єктів незавершеного будівництва, а також акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств;

• створюють комісії з приватизації;

• затверджують плани приватизації державного майна, плани розміщення акцій акціонерних товариств у процесі приватизації;

• укладають угоди щодо проведення підготовки об'єктів приватизації та їх продажу, а також угоди Щодо проведення експертної оцінки вартості об'єктів приватизації;

• здійснюють ліцензування комісійної, представницької та комерційної діяльності з приватизаційними паперами;

• виступають з боку держави засновниками підприємств зі змішаною формою власності;

• контролюють виконання умов договорів купівлі-продажу державного майна;

• здійснюють інші повноваження, передбачені чинним законодавством України.

22. Порядок приватизації державного майна

Приватизаційний процес складається з декількох етапів, а саме:

1 етап – опублікування списку об'єктів, що підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації, місцевій пресі;

2 етап – прийняття державним органом приватизації рішення про приватизацію об'єкта на підставі поданої заяви чи виходячи з завдань Державної програми приватизації; ініціатива щодо приватизації об'єкта може виходити від державних органів приватизації, а також осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації;

3 етап – опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об'єкта у виданнях Державних органів приватизації, місцевій пресі;

4 етап – створення комісії з приватизації, склад якої затверджується державним органом приватизації протягом місяця з дня прийняття рішення про приватизацію.

5 етап – проведення аудиторської перевірки фінансової звітності підприємства, що приватизується (за винятком об'єктів малої приватизації);

6 етап – затвердження державним органом приватизації розробленого створеною ним комісією плану приватизації або альтернативного плану, якщо такий розроблявся трудовим колективом підприємства, що приватизується, чи іншими покупцями; план приватизації об'єкта повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації, рекомендовані форми платежу, квоти обов'язкового застосування приватизаційних паперів, розміри пакетів акцій за напрямками їхньої реалізації, умови післяприватизаційної експлуатації об'єкта приватизації; разом з планом приватизації об'єкта державним органом приватизації затверджується акт оцінки вартості об'єкта приватизації;

7 етап – реалізація затвердженого плану приватизації чи плану розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації чи корпоратизації, тобто укладання угод приватизації (купівлі-продажу державного майна);

8 етап – здійснення державним органом приватизації контролю за виконанням угод приватизації.

23. Юридична відповідальність за порушення приватизаційного законодавства ст. 224, ст. 623

Приватизаційним законодавством передбачаються три основні форми відповідальності за порушення угод приватизації: відшкодування збитків; сплата неустойки (штрафу, пені); оперативно-господарські санкції (відмова від пролонгації договору, розірвання договору тощо).

24. Банкрутство: поняття, ознаки, умови застосування, учасники. ст. 204 ч. 4; глава 23; ст. 209-215

банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб'єкта підприємницької діяльності виконати свої грошові зобов'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Ознаки банкрутства:
1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері підприємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отримання прибутку);
2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт, що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплатоспроможності боржника як фактичного стану);
3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства — неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);
4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не піддаватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо відновлення платоспроможності суб'єкта.

25. Розпорядження майном боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.

Розпорядження майном боржника - обов'язкова (за окремими винятками) судова процедура у будь-якій справі про банкрутство.

До функцій розпорядника майном боржника належать'.

вжиття заходів щодо захисту майна боржника;

аналіз фінансового становища боржника та розробка рекомендацій, спрямованих на його фінансове оздоровлення;

розгляд разом з посадовими особами боржника заяв кредиторів про грошові вимоги до боржника, які надійшли у зв'язку з порушенням справи про банкрутство та повідомлення заявників про результати розгляду;

ведення реєстру визнаних боржником вимог кредиторів за вказаними вище заявами;

скликання зборів кредиторів та участь в них з правом дорадчого голосу;

Після призначення розпорядника майна повноваження органів управління боржника обмежуються шляхом встановлення заборони приймати рішення про:

реорганізацію та ліквідацію боржника;

створення боржником юридичних осіб або про його участь в інших юридичних особах;

створення боржником філій та представництв;

виплату дивідендів;

проведення боржником емісії цінних паперів;

вихід зі складу учасників боржника юридичної особи;

• придбання в акціонерів раніше випущених акцій боржника. За згодою розпорядника майна органи управління боржника:

приймають рішення про участь боржника в господарських об'єднаннях;

укладають угоди щодо: нерухомого майна боржника; одержання та видачі позик (кредитів); поручительства та видачі гарантій; уступки вимоги; переведення боргу; передачі в довірче управління майна боржника; розпорядження іншим майном боржника, балансова вартість якого складає понад 1% балансової вартості активів боржника.

26. Санація в процесі провадження у справі про банкрутство.

Санація боржника - це система заходів, що здійснюється під час провадження у справі про банкрутство, спрямована та оздоровлення фінансово-господарського становища боржника та задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів. Вона може включати кредитування, реорганізацію, в тому числі зміну організаційно-правової форми боржника, зміну форми власності, системи управління боржника тощо.

Процедура санації вводиться ухвалою господарського суду за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, терміном до 12 місяців, який може бути продовженний ще до 6 місяців або скорочений за клопотанням комітету кредиторів, керуючого санацією або інвесторів (осіб, що беруть участь у санації, приймаючи зобов'язання про погашення боргу, повністю чи частково, боржника на певних умовах, в тому числі набуття права власності на його майно).

Основне призначення керуючого санацією - це розробка і забезпечення виконання схваленого комітетом кредиторів і затвердженого господарським судом плану санації, який має передбачати строк відновлення платоспроможності боржника та містити заходи щодо такого відновлення аж до продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу; умови участі інвесторів, за їх наявності, у задоволенні вимог кредиторів, строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам тощо. Якщо протягом 6 місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде подано схваленого комітетом кредиторів плану санації, господарський суд може прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Господарський суд затверджує звіт керуючого санацією і виносить ухвалу про припинення провадження у справі про банкрутство, якщо зборами кредиторів за результатами розгляду цього звіту прийнято рішення:

про виконання плану санації, закінчення процедури санації та відновлення платоспроможності боржника;

про дострокове припинення процедури санації у зв'язку з відновленням платоспроможності боржника та переходом до розрахунків кредиторів.

27.Мирова угода в процесі провадження у справі про банкрутство.

Мирова угода - це домовленість між боржником і кредиторами щодо відстрочки та розстрочки, а також прощення кредиторами боргів боржника, що оформляється як письмова угода сторін. Мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг, визначених ст. 31 Закону. Не підлягає прощенню за умовами мирової угоди заборгованість із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Зміст мирової угоди:

обов'язкові положення: про розміри, порядок і строки виконання зобов'язань боржника; про відстрочку чи розстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини;

факультативні положення: про виконання зобов'язань боржника третіми особами; про обмін вимог кредиторів на акції боржника; про задоволення вимог кредиторів іншими способами, що не суперечать закону.

Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Вона набирає чинності у разі затвердження її господарським судом, про що виноситься відповідна ухвала.

Мирова угода є обов'язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг. З дня затвердження мирової угоди боржник приступає до погашення вимог кредиторів відповідно до умов мирової угоди.

Мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі:

невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менше ніж третини вимог кредиторів;

провадження боржником дій, які порушують права та законні інтереси кредиторів.

28.Ліквідаційна процедура в процесі провадження у справі про банкрутство.

Ліквідація — припинення діяльності суб'єкта підприємницької ді­яльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здій­снення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу майна банкрута.

Це завершальна процедура, і вийти з неї можна лише через ми­рову угоду. Процедура ліквідації відкривається у разі:

- коли комітет кредиторів клопоче про уведення такої процедури;

- коли результати санації виявилися незадовільними;

Ф коли суд застосовує спрощені процедури банкрутства;

банкрутства громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Загальний строк ліквідаційної процедури не може перевищувати 12 місяців. При необхідності суд може продовжити цей термін на 6 місяців.

Етапи ліквідаційної процедури:

- уведення процедури;

- виявлення та оцінка ліквідаційної маси;

- реалізація майна боржника;

- задоволення вимог кредиторів;

- затвердження звіту ліквідатора.

Протягом 5 днів з дня винесення постанови господарського суду про визнання боржника банкрутом ліквідатор зобов'язаний подати в офіційний друкований орган інформацію про визнання боржника банкрутом. У місячний термін з дня публікації поточні кредитори повинні звернутися до суду із заявою своїх претензій до боржника.

З прийняттям постанови про визнання банкрутом підприємство набуває нового правового статусу - статусу банкрута. Підприємни­цька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного

29Наслідки визнання боржника банкрутом.

1. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:
підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;
строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів, повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав;
виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом.
2. З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.
3. Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором у офіційних друкованих органах за рахунок банкрута у п'ятиденний строк з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.
4. Не дозволяється опублікування або розголошення іншим чином відомостей про визнання боржника банкрутом до дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом.
5. Відомості про визнання боржника банкрутом і про відкриття ліквідаційної процедури повинні містити:
найменування та інші реквізити боржника, визнаного банкрутом;
найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство;
дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;
відомості про ліквідатора.

30Юридична відповідальність за порушення законодавства про банкрутство.

Ст..215

31Господарські зобов’язання: поняття, види.

Ст..173-178

32Господарський договір: поняття, ознаки.

Господарським вважається договір, який укладається між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами – юридичними особами.

Загальними є такі особливості (ознаки), які характерні для всіх господарських договорів. До загальних особливостей (ознак) господарського договору належать дві:

1) специфічний суб’єктний склад (сторонами господарського договору є суб’єкти господарювання або негосподарюючі суб’єкти – юридичні особи);

2) спеціальна мета (господарський договір укладається для здійснення підприємницької, або іншої діяльності, не пов’язаної із задоволенням особистих, сімейних, домашніх або інших подібних потреб).

Спеціальними вважаються такі особливості (ознаки) господарського договору, які не мають загального характеру. До них, зокрема, можна віднести:

1) особливості щодо укладення господарських договорів;

2) особливості щодо форми господарських договорів;

3) особливості щодо змісту господарських договорів;

4) особливості щодо виконання господарських договорів;

5) особливості щодо з-ня виконання господарських д-рів

6) особливості щодо зміни та припинення господар д-рів;

7) особливості щодо санкцій за порушення господарських договорів.

33Загальні умови та порядок укладання господарських договорів. статті 179-188

34Засоби забезпечення виконання господарських договорів(характеристика).

Для захисту кредитором своїх інтересів, запобігти негативним наслідкам, захистити від непорядного боржника, отримати гарантію виконання ним своїх зобов'язань за договором можна скористатись одним із законнихзасобів, передбачених ЦК України, серед яких:

- неустойка (ст. 549-552 ЦК України);

- порука (ст. 553-559 ЦК України);

- гарантія (ст. 560-569 ЦК України);

- завдаток (ст. 570-571 ЦК України);

- застава (ст. 572-593 ЦК України);

- притримання (ст. 594-597 ЦК України).

Законом або договором можуть встановлюватися й інші (крім вказаних) види забезпечення виконання зобов'язань (наприклад, страхування).

Ст. 199

35Господарсько-правова відповідальність: поняття, принципи, підстави.Ст.. 216

36.Відшкодування збитків: поняття, склад і розмір.Ст224,ст.225

37. Штрафні санкції: поняття, види, порядок застосування.Ст.230-232.

38. Оперативно-господарські санкції: поняття, види.Ст.236.

39. Адміністративно-господарські санкції: поняття, риси.ст235,238.

40.Захист прав та законних інтересів суб’єктів господарювання: поняття, форми, способи. Право на захист - один з основних елементів будь-якого суб'єктивного цивільного права. Це нормативне врегульована мож­ливість управомоченого суб'єкта застосувати засоби правоохоронного характеру для відновлення порушеного права та застосування передбачених законом методів для припинення дій, завдяки яким право було порушене.

Новим ЦК України розширено інструментарій засобів захисту цивільних прав.

Так, особа може звернутися до суду з позовами про:

• визнання права;

• визнання правочину недійсним;

• припинення дій, які порушують право;

• відновлення становища, яке існувало до порушення;

• примусове виконання обов'язку в натурі;

• зміни правовідношення;

• припинення правовідношення;

• відшкодування збитків, у тому числі завданих у стані крайньої необхідності;

• відшкодування моральної шкоди;

• визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки

Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст. 16 ЦК України).

Реалізація права на захист. Захист суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється у передбаченому законом порядку із застосуванням певних форм, засобів та способів захисту. Розрізняють дві основні форми захисту - юрисдикційну та неюрисдикційну. До юрисдикційної форми захисту відносять діяльність уповноважених державою органів щодо захисту порушених або оспорюваних прав. До таких органів ЦК України відносить суд, органи державної влади України, Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування та нотаріусів. Неюрисдикційна форма захисту охоплює дії громадян та організацій у захисті прав, які здійснюються ними самостійно без звернення до компетентних державних органів. У ЦК України вказані дії, об'єднані в поняття самозахисту цивільних прав, який розглядається як один із способів захисту цивільних прав. До них слід віднести:

Визнання права. Необхідність цього способу захисту виникає у тих випадках, коли існування у певної особи права викликає сумнів, не підтверджується даними (документами) встановленої форми, а також суб'єктивне право оспорюється. Цей спосіб захисту може бути реалізований лише в юрисдикційному порядку, причому вимога позивача звернена не до відповідача, а до суду, який на підставі наданих позивачем доказів офіційно вста­новлює наявність або відсутність у нього спірного права.

Визнання правочину недійсним. Цей спосіб можна визнати одним з різновидів такого способу, як відновлення положення, що існувало до порушення права. В обох випадках сторони, що виконали недійсну угоду, мають повернутися до первинного стану за правовими наслідками.

Припинення дій, що порушують право. Цей спосіб захисту прав може застосовуватися разом з іншими способами - такими як стягнення збитків, або існувати як самостійний. Так, наприклад, особа може вимагати припинення поширення про неї певної інформації без компенсації збитків, нанесених таким поширенням.

Відновлення становища, яке існувало до порушення права. Цей спосіб має місце тоді, коли порушене право не припинило своєї дії і може бути відновлене шляхом як припинення самого правопорушення, так і усунення його наслідків.

Примусове виконання обов'язку особи в натурі. Такий спосіб захисту прав інколи називають реальним виконанням. Він полягає в тому, що кредитор зобов'язує боржника реально виконати обов'язки, взяті ним на себе у силу договору.

Зміна або припинення правовідношення - реалізується, як правило, в юрисдикційному порядку, хоча можливий і неюрисдикційний спосіб. Так, особа може припинити дію договору (розірвати його достроково) у випадку, коли зрозуміло, що договір не буде виконаний належним чином і в передбачені терміни. Так, при придбанні за договором купівлі-продажу неякісної речі покупець має право за законом (ст. 678 ЦК України) вимагати безоплатного усунення недоліків товару, або відшкодування витрат на його виправлення, або заміни недоброякісного товару на аналогічний товар належної якості, або пропорційного зменшення купівельної ціни, або відмовитися від виконання договору і вимагати повернення сплаченої за товар суми (припинення правовідносин).

Визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування. Кожна особа, як фізична, так і юридична, може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним акта органу державної влади (або органу влади Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування), яким порушено його права або законні інтереси. Це може бути акт, що суперечить чинному законодавству, прийнятий неправомочним органом тощо, і при цьому він має порушувати права і законні інтереси громадян чи юридичних осіб.

Самозахист цивільних прав. Неюрисдикційна форма захисту цивільних прав полягає в особливих діях громадян і організацій, що здійснюються ними самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. У новому ЦК України введено поняття самозахисту цивільних прав. Під самозахистом

розуміють застосування особою, право якої порушено, засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам громадянського суспільства (ст. 19 ЦК України). До них, наприклад, належать дії власника або іншого законного володільця, що спрямовані на захист майна, а також дії, здійснені у стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Захист цивільних прав та інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування (ст. 17 ЦК України). Президент України здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах повноважень, визначених Конституцією України. У випадках, встановлених Конституцією України та за­коном, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який здійснює захист цивільних прав та інтересів у межах, на підставах та у спосіб, що встановлені Конституцією України та законом.

Захист прав нотаріусами - це нова форма способу захисту, введена до ЦК України, значення якої важко переоцінити в сучасних умовах. Згідно зі ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі.

Здійснення права захисту. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Відмова (нездійснення) особи від здійснення права на захист не є підставою для припинення порушеного права, крім випадків, передбачених законом (ст. 12 ЦК України).

Відшкодування збитків - найбільш поширений спосіб захисту цивільних прав та охоронюваних законом інтересів. Він застосовується як у договірних, так і в позадоговірних відносинах. Цей спосіб полягає в тому, що боржник відшкодовує кредиторові понесені ним майнові збитки. На відміну від компенсації в натурі, у даному випадку йдеться про грошову компенсацію на користь потерпілої особи.

Під збитками законодавець визначає:

• втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або

мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

• доходи, які особа могла б реально одержати, якби її право

не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України). За загальним правилом збитки відшкодовуються у повному обсязі, але якщо законом або договором передбачено інший розмір, то відшкодування може здійснюватися у більшому або меншому розмірі.

Відшкодування моральної шкоди. Цей спосіб захисту полягає у покладенні на порушника обов'язку сплатити потерпілому грошову компенсацію за фізичні або моральні страждання, які той переніс внаслідок скоєного правопорушення.

Моральна шкода полягає у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України). Моральна шкода компенсується як грошовими коштами, так і іншим майном. Моральна шкода, завдана юридичній особі неправомірними діями, відшкодовується завдавачем на загальних підставах, тобто за наявності вини. Розмір компенсації моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності та справедливості.

41. Адміністративно-правовий захист прав суб’єктів господарювання. п. 2 ст. 20 ГК України

42. Нотаріальний захист прав суб’єктів господарської діяльності.

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає в тому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону України від 2 вересня 1993 р. "Про нотаріат" тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридичним особам – суб'єктам підприємницької діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються, для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити.
Крім того, нотаріус перевіряє відповідність документів, що подаються для вчинення тієї чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє в учиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Нотаріуси посвідчують, зокрема, угоди, щодо яких законодавством установлено обов'язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають:
• договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, пожертва, рента, довічне утримання (догляд), спадковий договір) нерухомого майна.
• іпотечні договори, договори про заставу транспортних засобів, космічних об'єктів
• договори про спільну часткову власність на земельну ділянку; купівлю-продаж земельних ділянок, про перехід права власності та про передачу права власності на земельні ділянки;
про обмін земельними ділянками, які виділені єдиним масивом у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв)
• договори купівлі-продажу (приватизації) державного майна, відчуження приватизованого майна
• договори найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на 1 рік і більше
• договори найму транспортних засобів за участю фізичної особи, договори позички транспортного засобу, у якому хоча б однією стороною є фізична особа
• договори про створення акціонерних товариств, якщо товариства створюються фізичними особами
•договори управління нерухомим майном
• довіреності на укладання угод, що потребують нотаріальної форми, а також на вчинення дій щодо юридичних осіб за винятком випадків, коли законом або спеціальними правилами допускається інша форма довіреності; довіреність, що видається в порядку передоручення.
На бажання сторін посвідчуються й інші угоди, для яких законодавством не встановлено обов'язкової нотаріальної форми.
При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси:
1) встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій;
2) з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повноваження.
При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи.
3) у випадках, передбачених законодавством, нотаріус перевіряє наявність спеціального дозволу (ліцензії) на здійснення юридичною особою окремого виду діяльності.
Нотаріуси зобов'язані роз'яснити сторонам зміст і значення поданих ними проектів угод і перевірити, чи відповідає зміст посвідчуваних угод вимогам закону і дійсним намірам сторін (див. п. 36 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. № 20/5).
!!!Договори про відчуження та заставу (іпотеку) майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється, та в передбачених законодавством випадках – державну реєстрацію прав на це майно; ТАКОЖ після перевірки відсутності заборони на відчуження або арешту за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. У разі наявності заборони договори про відчуження майна, обтяженого боргом, посвідчуються за умови згоди кредитора на заміну боржника (переведення боргу); + посвідчення після перевірки відсутності податкової застави та заставної за даними Державного реєстру застав рухомого майна. Договори про відчуження майна (майнових прав) платником податків, активи якого перебувають у податковій заставі, посвідчуються за умови письмової згоди відповідного податкового органу.
Функції нотаріального посвідчення:
1) запобігання порушенням прав власника, оскільки учасники відносин, що випливають з права власності, нотаріально посвідчують факт передачі прав іншому власнику, що певною мірою стримує їх можливі посягання на права нового власника
2) юридична фіксація набуття такого права, яке лежить в основі вирішення судами (господарськими судами) спорів про порушення прав власності, тобто у цьому випадку нотаріальне посвідчення використовується при застосуванні іншого виду захисту – судового захисту прав власника. У цьому аспекті нотаріальний захист є невід'ємною складовою загальної системи захисту прав власності.

43. Захист прав та інтересів суб’єктів господарювання господарськими судами.

Основним способом захисту прав та інтересів громадян, підприємців, підприємств є судовий захист, який здійснюється від імені держави. Правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

Порядок розгляду справ та інші питання судової процедур визначаються у ГПК України.

Господарський суд, здійснюючи правосуддя, повинен забезпечити повний, об’єктивний та всебічний розвиток справи, при цьому підприємству або підприємцю як стороні у спорі надані відповідні процесуальні права та покладені процесуальні обов’язки, передбачені статтею 22 ГПК.

Результатом судового вирішення будь-якого господарського спору є судове рішення, яке постановляється іменем України і являє собою категоричне та обов’язкове до виконання веління, в якому реалізується авторитет і сила судової влади.

Рішення господарського суду вступає в законну силу через 10 днів від дня його прийняття, а у випадках, якщо в судовому засіданні було оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення, воно вступає в силу по закінченню 10-денного строку з дня підписання рішення, оформленого у відповідності до вимог статті 84 ГПК.

Надійний захист прав та охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів забезпечує встановлений законодавством порядок перегляду судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, в ході яких перевіряється законність та обґрунтованість прийнятих господарськими судами попередніх інстанцій рішень, ухвал та постанов.

Перегляд рішень в апеляційному порядку регулюється розділом ХІІ ГПК, в касаційному порядку - розділом ХІІ-1 ГПК, перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним судом України - розділом ХІІ-2 ГПК, перегляд рішень ухвал, постанов господарського суду за ново виявленими обставинами - розділом ХІІІ ГПК.

Важливим елементом захисту прав підприємств та підприємців є ефективна робота правового механізму виконання судових рішень. У зв’язку з цим велике значення для всіх суб’єктів, в т. ч. і господарюючих, має виконавче провадження, яке є останньою завершальною стадією судового процесу. Основні положення про порядок виконання рішень господарських судів, ухвал та постанов регламентуються розділом ХIV ГПК.

44. Захист прав суб’єктів господарювання третейськими судами.

Третейська угода є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду, а в деяких випадках - і підставою для створення та діяльності такого суду. Таким чином, належність форми і змісту третейської угоди, наявність у ній всіх істотних умов, передбачених законом, є первинною та обов'язковою умовою правомірності третейського розгляду, а відтак - і третейського рішення.

Вбачається, що розглядаючи будь-яке питання, пов'язане з діяльністю третейського суду, суду перш за все необхідно перевірити наявність укладеної сторонами належним чином третейської угоди, відповідність її форми та змісту встановленим вимогам. Відповідно до положень ст. 5 Закону № 1701-IV спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Однак слід наголосити на тому, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину, тому вона має відповідати також вимогам, встановленим цивільним законодавством. Невідповідність третейської угоди вимогам цивільного законодавства дає підстави вважати таку третейську угоду нікчемною на підставі ст. 228 ЦК, згідно з ч. 1 якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Судам також слід звернути увагу на положення ст. 203 ЦК, якою встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Дата добавления: 2015-05-07