Грунти вологих субтропічних лісів

Зона малокарбонатних сіроземів передгірської напівпустині

Зона облямовує вузькою смугою з півночі гори
Тянь-Шаню. Порівняно з зоною пустинь тут менша посушливість
клімату і слабша континентальність.

Ця зона являє собою одну рівнинну Північно-Притяньшанську
провінцію. Вона займає підгірні рівнини в межах Чимкентської,
Джамбульської, Алма-Атинської, Талди-Курганської областей
Казахстану і Бішкекської області Киргизстану.

Сіроземи Притяньшаню містять мало карбонатів, 1—2,5%
гумусу і зовсім мало водорозчинних солей.

На сіроземах виникли і розвивались стародавні цивілізації.
Тут існує зрошуване і богарне землеробство. Орні землі в провін-
ції займають 15% території. На зрошуваних землях вирощують
бавовник, цукрові буряки, тютюн, рис, пшеницю, кукурудзу та ін-
ші культури. В передгірських районах, де більше випадає опадів,
розвивається богарне землеробство. Повсюдно розвинене садівни-
цтво і виноградарство, з тваринницьких галузей — вівчарство і
м’ясо-молочне скотарство.

Розділ 17
ГРУНТИ СУБТРОПІЧНОГО ПОЯСУ

Субтропічний пояс займає 20% території суші. Для нього характерний сезонний ритм кліматичних умов: літні середньомі-
сячні температури вище 20°С, зимові — близько 4°С і вище. Взим-
ку бувають заморозки і навіть нетривалі морози до –10°С. Су-
ма активних температур повітря (>10°C) коливається в межах
від 4000 до 9000 °С. Це дає змогу виростити два урожаї на рік.

Зміна ландшафтів в межах субтропічного поясу зумовлена різ-
ним ступенем зволоження. На вологих океанічних узбережжях
поширені вологолісові грунти, червоноземи і жовтоземи. Далі від
берега формуються коричневі і сіро-коричневі грунти сухих лісів
і чагарникових степів. У центральних районах континентів поши-
рені сіроземи і засолені грунти субтропічних напівпустинь і пустинь.

У межах субтропічного поясу виділяють такі групи грунтово-
біокліматичних областей:

1. Субтропічні вологі лісові.

2. Субтропічні посушливі.

3. Субтропічні пустинні і напівпустинні.

Найбільшу площу у вологих субтропіках займа-
ють червоноземи і жовтоземи. Вони поширені як в північній, так
і в південній півкулі. Найбільші масиви цих грунтів зосере-
джені на східних околицях континентів. В Азії червоноземи і жов-
тоземи поширені на півдні Кореї, південних островах Японії, в
Південно-Східному і Центральному Китаї. В Північній Америці
вони займають півострів Флориду і південну частину Аппалачів.

У південній півкулі червоноземи і жовтоземи поширені на схо-
ді Австралії та в Південній Африці.

На західних узбережжях континентів ці грунти трапляються
невеликими ділянками (Чорноморське узбережжя Кавказу, пів-
денна Болгарія, Югославія, південь Чилі).

За грунтово-біокліматичними умовами у вологих субтропіках
виділено чотири області: Північно-Американську, Східно-Азіатсь-
ку, Південно-Американську і Австралійську.

Умови грунтоутворення. Червоноземи і жовтоземи формують-
ся в умовах теплого і вологого клімату. Тут випадає від 1000 до
2500 мм опадів за рік. Коефіцієнт зволоження перевищує одиницю
у всі сезони року. Тому для них характерний промивний водний
режим.

Вони формуються на породах різного походження, які містять
значну кількість гідрооксидів заліза. В Китаї ці грунти утворили-
ся на продуктах вивітрювання базальтів, гранітів, пісковиків,
сланців, вапняків тощо. На таких самих породах формуються
грунти Флориди. У Західній Грузії жовтоземи приурочені до тре-
тинних глинистих сланців і глин.

Вивітрювання гірських порід в умовах вологого і теплого клі-
мату призводить до глибинних змін хімічного складу кори виві-
трювання. Порода збіднюється на кремнезем і лужні метали і
відносно збагачується на гідроксиди алюмінію і заліза. Тому чер-
воноземи формуються на червоноколірній корі вивітрювання, а
жовтоземи на кислих продуктах вивітрювання осадових порід,
для яких характерний більш високий вміст кремнезему, лужних
основ і менший вміст заліза і алюмінію. На похилих ділянках
рельєфу місцями сформована строката кора вивітрювання — «зе-
бровидна» глина.

У вологих субтропіках переважають листяні ліси. Так, черво-
ноземи і жовтоземи Північно-Американської області формуються
під дубово-гіпорієвими лісами за участю платана, в’яза, ясена,
клена, червоного кам’яного дерева. В північній частині області
поширені також сосново-дубові і соснові ліси. В Китаї ці грунти
формуються під лісами з вічнозелених дубів, кипарисів, вільхи
тощо. В Закавказзі — під лісами колхідського типу.

Профіль червоноземів Аджарії має такі горизонти (рис. 27):

Горизонт О — лісова підстилка або дернина потужністю
3—4 см.

Горизонт А — гумусний, червоно-коричневого або сіро-корич-
невого забарвлення, грудкувато-зернистої структури, важкосуг-
линковий або глинистий, пухкий, з великою кількістю коренів
папоротей, потужністю 20—25 см.

Горизонт В — перехідний, сірувато-червоний, донизу бурувато-
червоний з чорним і блідо-жовтими плямами, грудкуватий, важ-
косуглинковий або глинистий, ущільнений. Потужність 35—45 см,
інколи до 70—80 см.

Горизонт С — грунтоутворююча порода.

Характерною особливістю червоноземів є наявність в їх складі
великої кількості оксидів металів (R₂O₃) і, зокрема, заліза, які

Рис. 27. Грунти субтропічного поясу:
1 — червонозем; 2 — коричневий; 3 — сіро-коричневий; 4 — сірозем

перебувають в колоїдному стані, здатні коагулювати і утворюва-
ти з органічними речовинами стійкі сполуки. Це зумовлює висо-
кий ступінь оструктуреності цих грунтів.

Наявність колоїдів R₂O₃ спричинює порівняно високу ємкість
аніонного вбирання (10—15 мг-екв на 100 г грунту). Одночасно
червоноземи містять глинисті мінерали типу каолініту, галуазіту,
гетиту, які зумовлюють низьку ємкість катіонного вбирання
(8—18 мг-екв на 100 г грунту). У складі увібраних катіонів пере-
важають алюміній і водень. Отже, насиченість вбирного компле-
ксу основами низька. Реакція грунтового розчину кисла (рН =
= 4,3—5,4).

Гумусний горизонт червоноземів містить від 6 до 12% гумусу.
Гумус фульватний (С_гк: С_фк = 0,6—0,8), бідний на азот.

Серед червоноземів є опідзолені відміни, у яких верхня части-
на профілю освітлена через наявність в ній кремнезему.
Жовтоземи розвиваються між червоноземів на менш дренова- них ділянках. У профілі жовтоземів Китаю (В. А. Ковда, 1973)
виділяють гумусний горизонт потужністю 60 см і більше; вміст
гумусу досягає 7—12%. В гумусному горизонті виділяється ос-
вітлений жовто-сірий горизонт. Під гумусним горизонтом залягає
глинистий, яскраво жовтий або червонуватий горизонт В.

Ці грунти мають низьку ємкість вбирання (8—13 мк-екв на
100 г грунту). У складі обмінних основ переважає водень. У грун-
тах мало фосфору і азоту. Жовтоземи мають високу актуальну і
потенціальну кислотність. Важливими генетичними особливостями
грунтів вологих субтропіків є процеси опідзолення і оглеєння.
Тому жовтоземи поділяють на чотири підтипи: жовтоземи, жов-
тоземи глейові, підзолисто-жовтоземні і підзолисто-жовтоземно-
глейові грунти. За наявністю опідзолення червоноземи поділяють
на два підтипи: типові і опідзолені.

У вологих субтропіках освоєно близько 23% грунтового по-
криву. Головні сільськогосподарські культури — рис, пшениця,
кукурудза, чай, цитрусові, виноград та ін.

Освоєння і використання червоноземів і жовтоземів пов’язано з
рядом проблем, насамперед вони потребують осушення і зрошення
(при вирощуванні рису). Нераціональний обробіток грунту (особ-
ливо на схилах) і надмірне випасання худоби зумовлюють інтен-
сивний розвиток водної ерозії до повного знищення цих грунтів.
При тривалому інтенсивному використанні у землеробстві червоно-
земи і жовтоземи набувають деяких несприятливих фізичних вла-
стивостей. Вони потребують високих доз добрив, особливо фос-
форних.

Дата добавления: 2015-05-24