Дитячі і молодіжні організації та завдання школи щодо роботи з ними 2 страница

Необхідною умовою повноцінної соціалізації особистості у полікультурному, багатонаціональному середовищі є і вивчення іноземних мов. З початку 90-х років у світі і, зокрема, у європейських країнах розвиваються нові тенденції у цій.предметній галузі. Перш за все вони стосуються запровадження іноземної мови як обов'язкового предмета у початковій школі. Така практика є найбільш актуальною для країн, де офіційною або державною є більш ніж одна мова (Бельгія, Люксембург, Швейцарія). У значній більшості полікультурних країн вивчається дві, три, а той чотири іноземні мови. Першочергова увага в процесі вивчення іноземних мов переноситься на розвиток комунікативних навичок учнів.

Співробітництво у сфері вивчення іноземних мов є одним з актуальних аспектів діяльності Ради з культурного співробітництва Ради Європи. Серед провідних проектів у галузі шкільної освіти на 1998-2000 p.p. — "Політика у ставленні до мов у багатомовній і полікультурній Європі". Цей проект продовжив тривалу плідну співпрацю в означеній сфері, її метою є полегшення спілкування між майбутніми громадянами Європи, сприяння їх мобільності, виховання поваги до самобутності та культури інших, забезпечення більш легкою доступу до інформації. Рада Європи сприяла розвитку нового комунікативного підходу у викладанні сучасних мов. З її допомогою 14 мовами надруковані методичні посібники для початкового рівня навчання, продовжуються розробки для інших рівнів та мов. Підготоване видання "Загальноєвропейські рамки викладання мов", що слугує довідниковим матеріалом для порівняння цілей викладання та необхідної для цього професійної кваліфікації. У1994 році у м. Грац (Австрія) був створений європейський центр сучасних мов, де проходять підготовку і підвищення кваліфікації викладачі педагогічних навчальних закладів, розробники навчальних планів і програм, методисти, автори підручників з різних країн тощо. У системі співробітництва з питань вивчення сучасних мов приймає участь і Україна.

Іншою, більш складною у соціально-політичному аспекті стороною питання є організація двомовного навчання як засобу забезпечення в умовах багатонаціональних держав співробітництва між різними національними громадами, задоволення культурних запитів та політичних прав громадян різних національностей. Протягом останніх десятиліть склалися численні моделі функціонування двомовного навчання. Багато з них призводять, за висловом експертів РЄ, до "напруги між культурною самосвідомістю та національною (державною) лояльністю". У підходах до створення двомовних програм для шкіл національних меншин у Європі відмічають два кардинально відмінних підходи: мінімальний підхід до мов меншин, при якому навчання рідною мовою зводиться до її викладання як окремого предмета а також використання як можливої основи для викладання ще кількох навчальних курсів (наприклад, етнічної літератури), і максимальний підхід, коли весь курс навчання проводиться рідною мовою.

Вибір тієї чи іншої моделі двомовного навчання є питанням не стільки шкільної, скільки державної мовної політики, оскільки може слугувати як знаряддям гноблення національної меншини, розвитку у її середовищі націоналістичних настоїв, так і засобом гармонізації національних інтересів різних народів у полінаціональній державі.

Обов'язковим елементом шкільної соціалізації є в сучасних умовах практично у всіх країнах вивчення економіки. Головне призначення — економічної освіти полягає у допомозі молоді в успішному виконанні таких громадянських функцій як працівник, платник податків, споживач, виборець, інвестор тощо. Зміст курсів економічної освіти у більшості країн включає такі розділи: громадянин та економіка, організація економічного життя в суспільстві, ринкові відносини, держава і ринок, людина на ринку праці, підприємницька та комерційна діяльність, сім'я та економіка, фінансові системи, соціально-економічні аспекти екологічної проблеми, розвиток та екологічна безпека

Значний досвід економічної освіти накопичений у США. В американському суспільстві зростає розуміння того, що від її ефективності значною мірою залежить конкурентноздатність робочої сили, а, отже, національної економіки в цілому. Тому все більша кількість соціальних агентів беруть участь у забезпеченні ефективності такої освіти, і, перш за все, законодавці, місцева влада, бізнесові структури, профспілки, громадські організації.

Результатом загальнодержавної зацікавленості у належному здійсненні економічної освіти стала, по-перше, перебудова методологічних засад навчального курсу: складний світ економічних явищ та процесів учні засвоюють не відокремлено, а у широкому соціально-політичному та культурному контексті, що дозволяє їм зрозуміти взаємопов'язаність різних сторін суспільного життя. Нові шкільні програми передбачають розгляд широкого спектру економічних теорій, озброєння школярів методами розуміння та аналізу як теоретичних побудов, так і реальних економічних процесів.

При побудові змісту економічної освіти спеціалісти все частіше звертаються і до аналізу реальних економічних проблем, а не тільки ідеальних моделей, йдуть від ознайомлення учнів з поняттями мікроекономіки до вивчення її на макрорівні. Велика увага приділяється реалізації принципу практичної участі школярів у розглядуваних процесах. Реальними формами такої участі є залучення школярів, і не тільки у віртуальній реальності, до розробки місцевих бюджетів, до інвестиційної практики на фондовій біржі тощо.

У навчальних закладах розвинутих країн створена величезна методична база викладання економіки, побудована на новітніх інформаційних технологіях. Це і спеціальні комп'ютерні програми, і інтерактивні відеопрограми, і безмежні можливості Всесвітньої мережі Інтернет. В ній існує значна кількість навчальних WEB-сторінок з економічної тематики, що створюють прекрасні можливості для самоосвіти. В цілому статус економічних дисциплін як важливого засобу допрофесійної соціалізації молоді постійно зростає.

Важливим аспектом соціалізуючого впливу школи завжди було трудове виховання. Щодо морального аспекту проблеми — розвитку працелюбності як доброчинності, свій внесок у цю справу вносять усі форми активізації діяльності дітей у школі. Безпосередньо ж трудова діяльність школярів має свої специфічні особливості відповідно до віку дітей та національних традицій освітньої системи тієї чи іншої країни. У більшості країн світу праця є обов'язковим предметом починаючи з початкової школи. Дуже часто на ранніх етапах навчання вона пов'язана з художньою діяльністю: діти плетуть, вишивають, прикрашають приміщення тощо. Досить часто, особливо у сільській місцевості, діти беруть участь у вирощуванні рослин, догляді за тваринами. Дітей, що мають схильність до техніки, заохочують до конструювання. Провідними цілями таких занять виступають: розвиток працелюбності, старанності, навичок культури праці.

У молодших класах середньої школи праця продовжує бути, як правило, обов'язковим предметом. Вона набуває характеру ремісничої або сільськогосподарської праці. У школах країн, що розвиваються, і де обов'язковою є неповна середня школа, діти вже на цьому етапі навчання набувають професійних навичок. У школах розвинутих країн праця на цьому етапі має у більшій мірі розвивальний характер. Особливістю сучасного етапу діяльності школи є включення у зміст трудового навчання евристичних проектів, пов'язаних з використанням комп'ютерів, сприяння технічній творчості учнів. Має місце і навчання таким традиційним видам діяльності (з застосуванням нових методів, технологій та знарядь праці), як робота з деревом та металом, кулінарія, шиття, догляд за дітьми та хворими, друкарська справа тощо.

У старших класах середньої школи відбувається глибока диференціація змісту освіти відповідно до життєвих планів старшокласників. Учні, що навчаються на практичних профілях або у відповідних типах середніх шкіл практичної спрямованості, отримують допрофесійну підготовку, що включає як певну суму теоретичних знань, так і практичних навичок та вмінь (набуваються спочатку у шкільних майстернях, а потім під час стажувань у регіональних професійних центрах, на підприємствах). Вони є достатніми для отримання робочого місця у галузі обслуговування діловодства або кустарного виробництва. У ряді розвинутих країн разом з тим з'явилась тенденція надання робітничих кваліфікацій і учням академічних профілів (шкіл), про що йшла мова у попередніх розділах.

У сільських школах ряду країн значного поширення набув такий метод трудового навчання, як індивідуальний проект. Учень формулює для себе.мету діяльності (виростити якусь тварину на фермі батьків чи отримати врожай певної сільськогосподарської культури), розробляє за допомогою учителя-консультанта програму діяльності. У цьому процесі він засвоює необхідні зоотехнічні або агрономічні знання. За результатами діяльності — отриманим від неї прибутком — він отримує оцінку за виконання проекту.

Досить поширений характер має дитяча праця з метою заробітку. Сьогодні у світі працюють близько 250 мли. дітей. У країнах, що розвиваються, працює кожна четверга дитина. Зі 190 млн. працюючих дітей 10— 14-річного віку 75% зайняті шість днів на тиждень, а половина з них — більше дев'яти годин на день. Отже, мова йде про експлуатацію дитячої праці, яка заборонена Конвенцією про права дитини.

Все більшого поширення набуває дитяча праця у країнах Європи та у США, де вона має законодавчу регламентацію і дозволена для підлітків, що досягли 16-річного віку. Тільки у США працюють 5,5 мли. дітей віком від 12 до 17 років. Громадськість, як правило, дотримується думки, що поєднання реальної праці задля заробітку з навчанням сприяє формуванню серйозного ставлення до житія, прискорює позитивну соціалізацію особистості. Однак, якщо ця праця є занадто інтенсивною за затратою сил і тривалою у часі, вона відволікає учнів від серйозного навчання, що призводить до зниження рівня їх навчальних успіхів, виснажує дитину фізично. Отже, дитяча праця має враховувати вікові особливості дітей і бути складовою цілісного процесу різнобічного розвитку особистості.

Активну роль у реалізації соціалізуючої функції школи відіграє позаурочна діяльність школярів, у якій вони набувають широке коло соціальних-навичок. До таких видів діяльності відносять шкільні газети, радіостанції, оркестри, ансамблі, хори, театральні студії, різноманітні клуби (спортивні, політичні, національні, комп'ютерні, туристичні і т. ін.). Учні можуть входити в об'єднання волонтерів, які працюють у-лікарнях, піклуються про старих людей або займаються іншими соціальними роботами.

Часто школярі самі заробляють гроші для організації позаурочної діяльності, що їх цікавить. Допомогу у фінансовому та організаційному аспектах справи вони отримують від батьків, місцевої громадськості, бізнесових структур.

Значного поширення як метод набуття досвіду комунікації набули в шкільній практиці класні збори, метою яких є досягнення організаційної єдності класу, розвиток почуття "духу школи", розв'язання дисциплінарних та навчальних проблем. Головними принципами їх проведення, рекомендованими відомим американським педагогом У. Глассером, є: на обговорення можуть бути винесені всі проблеми, як індивідуальні, так і групові; будь-який учень може розповісти про свою, або будь-чию проблему; проблему може поставити і вчитель; крім шкільних на обговорення можуть бути винесені і домашні проблеми за бажанням дитини або її батьків; обговорення має бути спрямованим на таке вирішення проблеми, яке виключає пошук і покарання винних; учитель не повинен нав'язувати учням своєї думки під час обговорення проблеми; учитель може проаналізувати позицію класу, але дуже обережно, без авторитаризму; висловлені дітьми думки повинні привести до позитивного вирішення проблеми; підчас проведення зборів діти повинні сидіти тісним колом, що має принципове значення; класні збори повинні бути короткими: від 10 до ЗО хв. у молодших класах і від 30 до 45 хв. у середніх і старших; важливою є, передусім, не тривалість зборів, а їх регулярність і значимість розглядуваних проблем. Ефективність зборів У.Глассер пов'язує з тим, що кожна дитина усвідомлює себе значимою для інших: її сприймають серйозно, до неї прислухаються, з нею рахуються. Діти отримують відчуття задоволення від того, що вони самостійно думають і слухають інших, що вони не бояться висловлювати свої думки вголос і вирішувати як власні, так і спільні проблеми

Традиційною вже для школи формою розвитку соціальних навичок учнів є учнівське самоврядування. Найбільш поширеною, особливо у англомовних країнах, є система префектів та рад учнів.

Префекти виступають помічниками вчителя у питаннях підтримки дисципліни, іноді вони наділені правами накладати на своїх товаришів стягнення. Крім класних діють загальношкільні префекти (ними можуть стати тільки старшокласники 16-17 років), яких, як правило, обирають шляхом таємного загальношкільного голосування. У деяких випадках шкільних префектів призначає шкільна адміністрація. Рада префектів працює під проводом шкільного префекта, який керує також капітанами шкільних спортивних команд та різноманітних клубів. Разом з директором шкільний префект приймає участь у загальному керівництві навчальним закладом.

Досить часто діяльність шкільного самоврядування побудована за взірцем правлячих інститутів держави. Так, у США, наприклад, у школах обирають президента, віце-президента, голів різноманітних комітетів.

В Англії головною формою роботи шкільних рад є регулярні засідання, які відбуваються з частотою від одного разу на тиждень до одного разу на місяць. Учні приймають участь у розробці планів діяльності рад. Рішення, прийняті на засіданні, є обов'язковими для всіх членів учнівського колективу.

У ФРН учнівське самоврядування має форму конференцій, що були створені у 1973 році. Делегати конференції від кожного класу мають право висловлювати свої думки та пропозиції щодо планування, змісту навчальних занять, питань позаурочної діяльності.

У Франції шкільні ради виникли у вигляді "команд", до яких входять як учні, так і вчителі. Делегати від усіх "команд" входять у загальношкільну асамблею і обирають її робочий орган — "Рада життя школи". До її складу обирають як учнів, так і викладачів, представників адміністрації, батьків.

Отже, все більшої популярності набуває структура самоврядування, в яку на основах рівноправного співробітництва входять вчителі, учні, адміністрація школи, батьки, представники громадськості. У діяльності таких форм шкільного самоврядування традиційна його функція дисциплінарна, відійшла на задній план. Головним стало формування навичок співробітництва, соціальна адаптація учнів.

Важливим інструментом соціалізації учнів в рамках школи виступають служби психологічної консультації. До однієї з найбільш розвинутих у світі належить американська служба "гайденс", яка виникла у великих містах ще на початку XX століття як служба професійної орієнтації. Загальна мета "гайденс" у сучасній школі трактується як "допомога, що дозволяє особистості досягти свого повного розвитку". Конкретними цілями, що випливають з цієї мети, є:

о допомогти дитині пізнати себе: зрозуміти свої сильні та слабкі сторони, свої переваги та недоліки, зрозуміти, як сприймають її інші люди. Це знання "гайденс" будує на точних вимірах та професійних судженнях;

о навчити дітей жити у злагоді одне з одним і розуміти світ, у якому вони живуть. Дати дитині знання, яке дозволяє їй зрозуміти природу поведінки (своєї та інших людей), причини роздратованості, способи контролю своєї поведінки. Ознайомити школярів з соціальним середовищем, у якому їм доведеться жити;

о допомогти дитині отримати максимум від шкільних занять: навчити її методам навчальної роботи, допомогти обрати ту програму навчання, яка відповідає індивідуальним особливостям учня, надати допомогу у випадку відсутності успіхів;

о допомогти дитині зрозуміти свої інтереси, пізнати свої здібності та світ праці, навчитись правильно користуватися своїми здібностями у цьому світі.

Діяльність "гайденс" включає три провідні сфери: навчальна орієнтація школярів, їх професійна орієнтація та керівництво особистістю.

Навчальна орієнтація — це допомога, яка надається учням індивідуально або у групах і яка дозволяє їм функціонувати у школі більш активно. Вона включає в себе такі елементи, як знайомство зі школою, надання учням широкої інформації про шкільні справи, формування ефективних навчальних навичок та вмінь. Центральне місце у навчальній орієнтації посідає визначення індивідуальної програми навчання і вибір подальших шляхів освіти для учня. Основними критеріями у виборі навчальної орієнтації учня є результати тестів інтелектуальної обдарованості та тестів для визначення навчальних успіхів. На їх основі складаються рекомендації консультантів щодо вибору профілю навчання у старших класах середньої школи.

Професійна орієнтація здійснюється спеціалістами у цій галузі як в школі, так і у відповідних державних центрах. Підліткам надається широке коло інформації про професії, умови праці, платню, вимоги до спеціалістів. Одночасно визначається професійна придатність підлітка до певного виду діяльності.

Керівництво особистістю має за мету допомогти учневі зрозуміти й оцінити себе і на цій основі виробити спосіб поведінки, який забезпечить достатню пристосовуваність. Важливим аспектом цієї діяльності є вивчення якостей особистості. Головна увага консультантів звернена на три аспекти: інтереси і мотиви, ставлення до різних сторін дійсності, здатність до соціальної адаптації. В сучасних умовах існує дуже розвинута система діагностики цих якостей.

Стрімкий розвиток психологічної служби в школі є характерним для України: створена мережа навчальних закладів, що готує професійних шкільних психологів, випускається широке коло методичних джерел, що дозволяють вітчизняним фахівцям користуватись надбанням сучасної світової психологічної думки; у штаті середньої школи з'явилась посада практичного психолога, його статус затверджений у Законі "Про освіту".

Соціалізація особистості є складним і багатогранним процесом. Школа не в змозі здійснити його самотужки. Та й стан розвитку сучасних інформаційних технологій унеможливлює це. Тому важливим чинником соціалізації школяра є засоби масової інформації, які називають сьогодні "паралельною школою". Все більшу роль відіграє Інтернет, що дозволяє школярам з різних країн спілкуватися між собою, обмінюватись різноманітною інформацією. Але, поряд з позитивною роллю інформаційних мереж, у тому числі і шкільного телебачення, що є дуже розвинутим у ряді країн, існує небезпека дегуманізуючого впливу ЗМІ на особистість школяра. З метою попередження такого впливу активного розвитку набув напрям виховної роботи, що отримав назву "Преса в школі". До конкретних його форм належать, передусім, клуби з бібліотеками-читальнями, в яких обговорюються актуальні політичні, соціальні, екологічні проблеми, які найбільше цікавлять підлітків та юнаків. У розвинутих країнах існують спеціальні методичні видання "преси у школі": "Читати газету" (Франція), "Газета в класі" та "У дзеркалі преси" (ФРН); створені спеціальні педагогічні центри, видаються спеціальні видання для школярів, додатки для школярів видають провідні газети світу (наприклад, щотижневик "Преса в школі" видає "Нью-Йорк таймс").

Існують і інші шляхи здійснення соціалізуючих впливів школи, їх форми мають, здебільшого, національні особливості. Зміст же все більш активно набуває елементів спільності. Ефективність соціалізуючих впливів залежить від урахування як власне педагогічних чинників (відповідність змісту освіти, форм та методів навчання, всього "шкільного клімату" потребам школярів), так і політико-педагогічних (відповідність діяльності школи як суспільної інституції потребам соціально-економічного, політичного, культурного розвитку держави, регіону та у глобальному вимірі). Важливим є і оптимальне співвіднесення, гармонізація цих чинників у розвитку шкільництва (детальніше про передовий досвід соціалізації особистості учнів в зарубіжних країнах дивіться в книзі А. А. Сбруєвої "Порівняльна педагогіка").

Дата добавления: 2015-05-24